Й ЕТАП. Звільнення сезонних працівників

 

Працівники, зайняті на сезонних роботах, після закінчення таких робіт звільняються з підстави, передбаченоїпунктом 2 статті 36 КЗпП, — закінчення строку. При цьому днем звільнення вважатиметься останній день сезонної роботи. Якщо ж працівник після закінчення сезонної роботи продовжуватиме працювати або тривалість такої роботи перевищить шість місяців, трудовий договір із цим працівником буде вважатися таким, що укладений на не­визначений строк.

Разом з тим сезонні працівники відповідно до статті 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах» від 24 вересня 1974 року № 310-IX (далі — Указ № 310) мають праводостроково з власної ініціативи розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за три дні. Будь-яких поважних причин для дострокового розірвання такого договору, як це передбачено статтею 39 КЗпП для інших строкових (крім тимчасових) договорів, не потрібно.

Роботодавець з власної ініціативи має право звільнити працівника, зайнятого на сезонних роботах, до закінчення строку трудового договору, крім загальних підстав, передбачених трудовим законодавством України, також за додатковими підставами, установленими в статті 7 Указу № 310. Зокрема, у разі:

· припинення робіт на підприємстві на строк понад два тижні з причин виробничого характеру чи скорочення робіт на цьому підприємстві;

· нез’явлення працівника нароботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової непрацездатності.

Звернути увагу!
У разі тимчасової втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання, а також якщо законодавством установлено триваліший строк зберігання за працівником місця роботи (посади) при певному захворюванні, робоче місце за сезонними працівниками зберігається до поновлення працездатності чи встановлення інвалідності, але не більше ніж до закінчення строку роботи за договором.

Якщо працівника, зайнятого на сезонних роботах, звільняють з підстав, передбачених Указом № 310, у наказі про звільнення роблять посилання на відповідну норму цього Указу. У трудову книжку працівника також вносять відповідний запис. Наприклад: «Звільнено за власним бажанням, ст. 6 Указу Президії Верховної Ради СРСР «Проумови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах».

Звернути увагу!
Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179 цього Кодексу), одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда, також батьків, які виховують дітей без матері, опікунів (піклувальників), прийомних батьків з ініціативи роботодавця не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у разі їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. Тобто якщо зазначені жінки, зайняті на сезонній роботі, звільняються після закінчення такої роботи, роботодавець зобов’язаний їх працевлаштувати на іншу роботу на цьому самому або на іншому підприємстві. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Відповідно до статті 9 Указу № 310 працівникові, незаконно звільненому із сезонної роботи, виплачується за рішенням чи постановою органу, який розглядає трудові спори, середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до поновлення на роботі або закінчення строку роботи за договором, але не більш як за три місяці. У таких самих межах виплачується і середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця в заробітній платі за час виконання нижчеоплачуваної роботи працівникові, незаконно переведеному на іншу роботу.

Частиною другою статті 12 Указу № 310 передбачено, що до тимчасових робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах, застосовується законодавство про тимчасових робітників і службовців. Особливості правового регулювання праці таких працівників встановлені Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про умови праці тимчасових робітників і службовців» від 24 вересня 1974 року відповідно до статті 1 якого тимчасовимиробітниками і службовцями вважаються робітники й службовці, прийняті на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими зберігається їх місце роботи (посада), — до чотирьох місяців.