Радянсько німецька війна на території України

 

Україна впала однією з перших жертв гітлерівського плану “блискавичної війни” (Blitzkrieg-у) проти Радянського Союзу. Уже через тиждень після початку військових дій (22 червня 1941 р.) німці взяли Львів, а до середини липня контролювали всю Галичину, Західну Волинь, Буковину та Бессарабію. Ще через три неповні місяці (16 вересня 1941 р.) впав Київ, а на початку листопада фашистські війська захопили практично всю територію України, за винятком Ворошиловграду і північно-східного Донбасу.

Погано підготовлені й слабо озброєні, радянські війська не могли стримувати натиск ворога. Німецька сторона, зосередивши у вирішальних точках велику кількість матеріальної і людської сили, легко проривала радянську оборону і брала в оточення багаточисельні радянські частини. На території України мало місце найбільше з усіх відомих військовій історії оточень: у середині вересня 1941 р. німецькі війська взяли в кільце київське угрупування радянських військ Південно-Західного фронту загальною чисельністю 650 тис. чол. – майже втричі більше за німецькі втрати у “Сталін градському котлі” зимою 1942/1943 рр.!

Після успішного контрнаступу Червоної армії зимою 1941 р. під Москвою Сталін хотів весною 1942 р. добитися перелому у ході військових дій. Він планував нанести удари по німецьким частинам під Ленінградом, у Криму і в Україні. Погано підготовлений наступ обернувся черговими катастрофами. Найбільшої ж поразки радянські війська зазнали у травні 1942 р. в Україні, у районі Харкова. Поразка під Харковом змусила радянську сторону 22 липня 1942 р. здати останній населений пункт Української РСР – м. Свердловськ Ворошиловградської обл.

Початкова смуга поразок частинно пояснювалося самою системою організації управління радянською армією, яка базувалася на терорі і придушенні ініціативи. Сильно позначились на загальній боєздатності радянських частин репресії офіцерського корпусу 1936-1938 рр. Свою роль відіграла й добра підготовленість німецького війська до нападу, зокрема, його якісна перевага у зброї і техніці (хоча радянська сторона протягом всієї війни зберігала перевагу як щодо кількості техніки, так і чисельності живої сили).

Але не менш важливою причиною було небажання багатьох солдатів й офіцерів захищати режим, якого вони боялися і до якого не відчували емоційної прив’язаності. Німецькі донесення з перших тижнів війни відзначали особливо велику кількість дезертирів і перебіжчиків серед українців. У листопаді 1941 р. серед 3,6 млн. полонених радянських солдатів третину – 1,3 млн. чол. – становили українці, що значно перевищувало частку українців у Червоній армії напередодні війни (19,8% у 1940 р.).

 

8.4.Про УПА.

УПА була створена 14 жовтня 1942 року за рішенням політичного проводу ОУН для захисту мирного населення України від знущань Німецької окупаційної влади. Головнокомандуючим УПА, з 1943р. по 1950р. був Роман Шухевич, псевдонім Тарас Чупринка. Маючи визначні здібності, він створив дієздатну, багаточисельну військову силу, котра потужно протистояла Німецьким і Радянським каральним військам. Жахливі наслідки діяльності Радянської влади на Україні, голодомори, репресії, терор на Східній Україні з 1920р. по 1941р., масові вбивства, катування, четвертування людей в тюрмах НКВД на Західній Україні з 1939р. по 1941р. та не менш миролюбна політика Гітлера, остаточно озлобили людей проти Німеччини і Московського більшовизму. Жорстокі та антилюдські політичні системи комуністичних та фашистських загарбників сприяли державницьким та патріотичним почуттям мирного населення, котре масово вливалося в ряди УПА. В 1944р. УПА нараховувала близько півмільйона осіб. Саме УПА врятувала населення Західної України від масового терору і повного знищення комуністичним режимом, очолюваним Сталіним. Добре організована УПА вела успішну, але кровопролитну війну із комуністичними загарбниками. УПА тісно співдіяла з підпільною організованою мережею ОУН, отримуючи від них необхідну інформацію. УПА це широкомасштабний партизанський рух опору, який був дуже добре організованим, мобільним, скоординованим і являв собою дійсно партизанську армію відмінну від усіх інших, що діяли в Другу Світову Війну. УПА ніколи не отримувала міжнародної допомоги. Зброю, боєприпаси, уніформу діставали в бою з нацистами і більшовиками. УПА володіла сіткою підпільних військових навчальних закладів. Також в кожному військовому підрозділі перебував священник, котрий виконував функції капелана. Все керівництво УПА було високорелігійним і велику увагу приділяло захисту церкви на Західно-Українських землях від безбожного комуністичного режиму. УПА вела христову війну в ім'я віри, правди, справедливості з диявольським більшовизмом, котрий потопив в крові тисяч священослужителів мільйони вірних християн. Самовіддана боротьба воїнів УПА надовго залишилася в пам'яті народу і сприяла остаточному розвалу соціалізму, краху комуністичних і соціалістичних ідей в світі. В УПА були люди різних національностей: росіяни, вірмени, грузини, узбеки, азербайджанці, німці, італійці, євреї і татари. Вони переходили в УПА, протестуючи проти політичних режимів Німеччини і Росії, переховуючись від їх спецслужб. Деякі були просто звільнені при депортації з залізничних ешелонів, при ув'язненні з тюрем Гестапо, СС та НКВД. Підрозділи УПА знищили багато високопоставлених ворожих командирів, котрі приймали участь в каральних операціях проти мирного населення. Два керівники найвищого командного складу ворожих армій Нацистського СА Віктор Люцце і Червоної Армії маршал Микола Ватутін, були знищені УПА. Каральні війська СССР жорстоко розправлялися із мирними людьми, котрі матеріально і морально підтримували борців за волю, а також із членами родин воїнів УПА. Найжорстокіші катування зазнавали родичі воїнів української армії, котрі боролися в підпіллі із більшовизмом. В тому числі і родичі головного командного складу УПА. Так, вся родина Романа Шухевича, дружина і малолітні діти, були арештовані, піддані фізичним і моральним катуванням та утримувалися як заручники. Мирне населення високо цінувало боротьбу УПА і всіляко підтримувало військові підрозділи УПА. Завдяки підтримці мирного населення та хорошій організаційній діяльності вищого командного складу, успішні бойові дії велися до початку 50-х років і були направлені виключно проти каральної системи СССР. 5 березня 1950 року ворожі спецслужби вистежили в с.Білогорща під Львовом Головнокомандуючого УПА Романа Шухевича з відділом особистої охорони. В нерівній битві з військами НКВД вони загинули, як Герої, знищивши чимало ворогів. Рівно через 3 роки, 5 березня 1953р. помер Сталін. З 1950р. по 1954р. очолював УПА Василь Кук, котрий будучи раненим в бою попав в полон. Практично з початку 50-х років за рішенням головного проводу ОУНактивні бойові дії згортаються, деякі формування розпускаються, а організаційна мережа переводиться в глибоке підпілля і основний напрям роботи зосереджується на пропагандивно-інформаційній діяльності. Левова частка найкращих сил ОУН та УПА отримує завдання легалізуватися, щоб в майбутньому підтримати та продовжити національно-визвольну боротьбу. Це завдання було успішно виконано і основні сили були збережені від повного знищення. Ці люди плекали ідею Української Державності протягом усього життя та передали її наступним поколінням. В наслідок чого у 1991 році постає Незалежна Українська Держава. Окремі відділи діяли включно до 60-х років. Останній військовий обов'язок воїни УПА виконували в жовтні 1956 року коли сміливо боролися на кордоні з Венгрією, щоб допомогти Венгерському анти-комуністичному повстанню. Українська Повстанська Армія була народною армією. Вона діяла в умовах бездержавності протягом багатьох років і повністю утримувалася народом.