Особливості обліку розрахунків з оплати праці в установах охорони здоров’я

Кошторисне фінансування медичних закладів ґрунтується на таких показниках:

1) на стаціонарі - кількість ліжок та ліжко-днів;

2) в поліклініках - кількість лікарських відвідувань.

Кількість ліжок характеризує лікарняні місця. Розрізняють нормативну потребу та фактичну їх наявність. Нормативна потреба визначається, виходячи з чисельності мешканців і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Фактична наявність характеризує кількість встановлених в медичному закладі ліжок. Кількість ліжко-днів - добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка на рік.

Загальна кількість відвідувань поділяється за окремими спеціалістами, наприклад, хірурги, терапевти.

Система заробітної плати медичних працівників встановлюється у розрізі категорій: лікарі, середній та молодший медичний персонал, адміністративно-управлінський та обслуговуючий персонал.

Система заробітної плати лікарів ґрунтується на встановленні схемного посадового окладу, системи підвищень і надбавок. Схемний посадовий оклад залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн або лікарі інших спеціальностей) з урахуванням кваліфікаційної категорії.

Видатки на заробітну плату в кошторисах бюджетних закладів охорони здоров'я визначаються, виходячи із штатного розпису.

По лікарнях видатки на заробітну плату плануються окремо по лікарському, середньому та молодшому, а також адміністративно-господарському персоналу.

До кошторису видатків додається тарифікаційний список за встановленою формою, підписаний членами тарифікаційної комісії.

Для кожної установи охорони здоров'я розпорядники коштів затверджують штати в межах планового фонду заробітної плати та лімітів бюджетних асигнувань, встановлених відповідними головними розпорядниками коштів.

В установах охорони здоров'я облік фактичної роботи кожного працівника проводиться за табелем, який ведеться по кожному відділенню або лікарні загалом. Табель підписується головним лікарем і старшою медичною сестрою і є підставою для складання розрахункової відомості.

Фонд заробітної плати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку заробітної плати. Середня ставка заробітної плати медичного персоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку.

Крім бюджетних асигнувань, джерелом фінансування медичних закладів можуть бути доходи, які надходять від підприємств, організацій, установ за укладеними угодами на проведення медичного обслуговування їх працівників, доходи від надання платних послуг (видача довідок та ін.), надходження від спонсорських і благодійних внесків.

Ці доходи використовуються на цілі, визначені кошторисом доходів та видатків установи, в тому числі, і на оплату праці персоналу.

 

3. Особливості обліку розрахунків з оплати праці в установах органів влади

Проаналізуємо деякі особливості обліку розрахунків заробітної плати працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Виконавча влада - це одна з трьох гілок державної влади, яка відповідно до конституційного принципу поділу державної влади покликана розробляти і втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя, насамперед державним сектором економіки. У відносинах із законодавчою і судовою владою вона користується певною самостійністю.

Органи виконавчої влади є самостійним видом органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням здійснення однієї гілки державної влади - виконавчої.

За характером компетенції (повноважень) розрізняють органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації) і органи спеціальної - галузевої, міжгалузевої і функціональної компетенції (решті органів виконавчої влади).

За порядком прийняття рішень органи поділяються на:

- колегіальні, в яких право прийняття рішень від імені органу мають певні колективи (Кабінет Міністрів, різні державні комісії тощо), які очолюються керівником органу;

- єдиноначальні, в яких право прийняття рішень від імені органу мас одна особа (міністр, голова державного комітету, голова місцевої державної адміністрації).

За характером джерел фінансування органи виконавчої влади поділяються на ті, що фінансуються з держбюджету, і ті, що мають змішане фінансування - з держбюджету і за рахунок доходів від власної діяльності, Інша загальновизнана назва органів виконавчої влади - органи державного управління.

Державне управління - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій.

Апарат органів виконавчої влади - це організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, які призначені для здійснення консультативних чи обслуговуючих функцій щодо виконання відповідними органами закріплених за ними повноважень (компетенції). До особового (персонального) складу апарату органів виконавчої влади належать державні службовці та інші працівники апарату.

Місцеве самоврядування в Україні має гарантоване державою право та реальну спроможність територіальної громади - мешканців села чи добровільного об'єднання у сільську громаду мешканців кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування України включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

- органи самоорганізації населення.

Затвердження структури і чисельності виконавчого апарату обласної, районної і т.д. ради, витрат на утримання ради та її виконавчого апарату належить до виключної компетенції відповідної ради. Рішення з цих питань ухвалюються радами за пропозицією голови ради.

Працівники органів виконавчої влади та місцевого самоврядування є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження та обов'язки. Винятки становлять працівники адмін. та обслуговуючого персоналу.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли за встановленим порядком конкурсний відбір. На посаду в державному органі не обирають та не призначають осіб, які:

- визнані недієздатними;

- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

- будуть безпосередньо підпорядковані особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

- з інших причин через обмеження, встановлені законами України, не можуть бути державними службовцями.

Державний службовець не має права займатися іншою діяльністю, крім основної роботи, тобто поєднання функцій неможливе, за винятком викладацької та наукової роботи.

Прийняття на державну службу, стимулювання праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців", а також згідно з рангами, які їм надаються.

Для цього посади працівників, наприклад, місцевих Рад, народних депутатів та їх виконавчих комітетів, відносять до таких категорій:

- перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського міського голови;

- друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради;

- третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст-обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст-обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст-обласних центрів), голів районних, районних у містах рад; керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад;

- четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі, коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;

- п'ята категорія - посади міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, заступників голів районних рад, керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад;

- шоста категорія - посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, Керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районною значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структур, них підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад;

- сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.

Відповідно до категорій встановлюються ранги державних службовців;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до І категорії, може бути наданий 3, 2 і 1 ранг;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до II категорії, може бути наданий 5, 4 і 3 ранг;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до III категорії, може бути наданий 7, 6 і 5 ранг;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до IV категорії, може бути наданий 9, 8 і 7 ранг;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до V категорії, може бути наданий 11, 10 і 9 ранг;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до VI категорії, може бути наданий 13, 12 і 11 ранг;

- службовцям, які обіймають посади, віднесені до VII категорії, може бути наданий 15, 14 і 13 ранг.

Ранги надаються державним службовцям за індивідуальним порядком відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Особам, які вперше зараховані на державну службу, надається, як правило, найнижчий ранг, передбачений для відповідних категорій працівників.

Особам, призначеним на посади державних службовців з встановленням випробувального терміну, ранг надається після його проходження. У випадку проходження випробувального терміну особою, яка має ранг, наданий їй за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробовування нараховується відповідно до цього рангу.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань працівнику може бути надано черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.

Черговий ранг не може бути наданий державному службовцю, до якого протягом останнього року застосовувалися дисциплінарні стягнення, а також у період проведення службового розслідування або перебуванням під слідством. Затримка у наданні чергового рангу до одного року може застосовуватися як захід дисциплінарного впливу.

Якщо державний службовець перейшов на посаду нижчої категорії або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається наданий ранг. Державний службовець може бути позбавлений рангу органом, який надав йому цей ранг, лише за вироком суду.

У разі призначення державних службовців на посади більш високої категорії їм надається ранг у межах категорії посади, яку вони зайняли.

За сумлінну працю державному службовцю при звільненні з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію може бути надано черговий ранг поза межами відповідної категорії посад, якщо він має найвищий ранг у межах цієї категорії.

Зауважимо, що відомості про надання рангу записуються у трудовій книжці, а нарахування надбавки за ранг проводиться з дня його присвоєння.

Аналогічно державним службовцям встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі, що також є невід'ємною частиною оплати праці. Ця надбавка встановлюється у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - ЗО понад 25 років - 40 відсотків.