Які вивчають історію України

 

Основною формою навчальної діяльності студента з вивчення історії України є його самостійна робота. Вона включає опанування навчальної інформації на лекціях, семінарських заняттях і консультаціях під керівництвом викладача, засвоєння матеріалу дисципліни за підручниками та навчальними посібниками, виконання різноманітних завдань і тестів, повторення всього курсу з метою підготовки до підсумкового контролю.

Cемінарські заняття з історії України становлять третину аудиторного часу, однак їх питома вага у вивченні дисципліни набагато вища. Саме на семінарах система­тизуються, розширюються й поглиблюються знання з основних пи­тань теми, активно формуються вміння самостійно мислити, ана­лізувати події та уроки минулого, виступати публічно, вести дискусії. Недарма латинське слово "sетіnarіит" означає " роз­садник знань "! Семінарське заняття також передбачає контроль за результативністю самостійної роботи студентів. Отримані на ньому бали є основою для підсумкової рейтингової оцінки знань студента з історії України.

Форми проведення семінарів різноманітні: студенти висту­пають з повідомленнями, рефератами, беруть участь в їх обго­воренні, дискусіях, ситуаційних і ролевих іграх, бліц-турнірах, брейн-рингах, аналізують проблемні питання та ситуації, виконують контрольні роботи, тестові завдання тощо.

Розглянемо кілька питань, які стосуються організації та методики самостійної роботи студента над курсом історії України.

 

?

1 Які теми містить навчальна програма дисципліни “історія України”?

В курсі історії України вивчаються такі теми:

 

№ з/п	Назва теми
	Вступ до курсу історії України.
	Тема 1. Зародження східнослов'янської державності. Київська Русь.
	Тема 2. Соціально-політичні процеси в Україні в литовсько-польську добу. Формування Української козацької держави.
	Тема 3. Історична доля української козацької державності у другій половині ХУІІ – ХУІІІст.
	Тема 4. Ідея українського самовизначення та національне відродження у ХІХ – на початку ХХ ст.
	Тема 5. Українська національно-демократична революція та державне будівництво у 1917 – 1920 рр.
	Тема 6. Українська радянська республіка у 20-і – 40-і роки ХХ ст.
	Тема 7. Українські нерадянські державницькі альтернативи 20-х – 40-х років ХХ ст.
	Тема 8. Українська держава в умовах кризи та розпаду радянської системи.
	Тема 9. Процеси державотворення в умовах незалежної України.

 

?

2 За якою літературою найкраще вивчати історію України?

Сучасна література з історії України дуже різноманітна за типами, видами та жанрами видань. Кожен з них має своє призначення. Тому слід добре знати, яка саме інформація може міститись в тому чи іншому виданні. Визначимо найбільш важливі й поширені види літератури з історії України.

Підручник вміщує систематизований виклад навчального матеріалу, який повинен засвоїти студент у відповідності до програми курсу. У підручнику інформація подається в певній методичній обробці та послідовності, які спрямовані на формування системи історичних знань.

Навчальні посібники з історії України досить близькі за змістом до підручників. Вони можуть висвітлювати певні частини навчального курсу вужче або ширше у порівнянні з підручником, а також у більшій мірі відображати особисту позицію автора або авторів.

Рекомендуємо користуватися такими підручниками та посібниками з історії України:

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2004.

Бойко О.Д. Нариси з новітньої історії України (1985 –1991 рр.): Навч. посібник. – К., 2004.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1996.

Історія України: Документи. Матеріали: Посібник / Уклад., комент. В. Ю. Короля. – К., 2002.

Історія України: Нове бачення: У 2 т. – К., 1995.

Король В. Ю. Історія України: Навч. посібник. – К., 2005.

Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посібник. – Львів, 1996.

Політична історія України: Посібник / За ред. В.І.Танцюри. – К., 2002.

Рибак І. В., Матвєєв А. Ю. Історія України у проблемному викладі, в особах, термінах, назвах і поняттях: Навч. посібник. – К., 2005.

Світлична В.В. Історія України: Навч. посібник / За ред. Ю. М. Алексєєва. – 3-є вид. – К., 2005.

Субтельний О. Україна: історія. К., 1991.

Черкашина Н. К. Історія України: від найдавніших часів до сьогодення: Навч. посібник. – К., 2005.

Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 1999.

Юрій М. Ф. Історія України: Навч. посібник. – К., 2004.

Навчально-методичний посібник – це видання, яке вміщує практичні рекомендації з вивчення всього курсу історії України або окремих його тем. Різновидом такого посібника є конспекти лекцій з історії України, які підготовлені викладачами кафедри; їх назви наведені в списках літератури до тем семінарських занять.

Для поглибленого вивчення теми чи окремого питання слід звертатися до наукових видань. Монографія – це наукове видання, присвячене всебічному дослідженню певної проблеми чи теми. Цей вид наукової літератури зазвичай вміщує ґрунтовну наукову інформацію, довідковий матеріал, а також покажчик літератури з проблеми. Збірник наукових праць (статей) включає статті та інші матеріали наукового характеру. Як правило, збірник присвячується одній темі, але на відміну від монографій, вона може розглядатися з різних, навіть протилежних точок зору. Науковий журнал – це періодичне видання, що вміщує статті, інші наукові матеріали та має постійну рубрикацію. У процесі вивчення історії України можна використовувати публікації з різних історичних проблем, які можна знайти в журналах “Віче”, „Київ”, „Київська старовина”, „Український історичний журнал” та ін.

До довідково-інформаційних виданьналежать енциклопедії, енциклопедичні словники та термінологічні словники з історії України, які є незамінними для отримання компактної, узагальненої інформації про події, історичні постаті, роз’яснення значення історичних понять, термінів. Матеріал в них представлений у вигляді окремих статей, які найчастіше розташовуються в алфавітному порядку їх назв. Відрізняються названі видання ступенем повноти інформації.

У розпорядженні студента є такі довідкові видання:

Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.

Ілюстрована енциклопедія історії України (від найдавніших часів до кінця ХУІІІст. – К., 1998.

Історія України в особах: ІХ – ХУІІІст. – К., 1993.

Історія України в особах: ХІХ – ХХст. – К., 1995.

Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. – К.. 1996.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.,1996.

Малий словник історії україни. – К., 1997.

Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко Б.І., Чехович В.А. Українське державотворення: невитребуваний потенціал. Словник – довідник. – К.,1997.

Підкова І.З., Шуст Р.М. Довідник з історії України. В 3 т. – К., 1993.

?

3 Як слід вивчати літературу з історії України?

Різноманітність джерел інформації з історії України, їх насиченість фактографічним матеріалом, значною кількістю історичних термінів створює певні складності з їх вивчення. Для досягнення найбільшої ефективності, глибини розуміння матеріалу, його запам’ятовування та засвоєння студенту слід знати основні правила роботи з літературою.

Перш за все треба володіти методами роботи з книгою, щоб використовувати їх залежно від мети читання в кожному конкретному випадку. Найчастіше виділяють такі основні методи:

1. Перегляд - читання, за якого книгу побіжно переглядають, зрідка затримуючись на окремих сторінках. Метою такого читання є лише ознайомлення з книгою, отримання загальних уявлень про неї.

2. Вибіркове читання – читання, за якого зосереджено прочитують лише окремі місця, розділи, що вміщують певну інформацію.

3. Суцільне читання спрямоване на уважне прочитання всього тексту, але більше ніякої роботи з ним не проводять.

4. Читання з опрацьовуванням матеріалу, тобто поглиблене вивчення змісту книги з паралельним веденням записів.

Для глибокого розуміння і запам’ятовування тексту можна виокремити три етапи:

1. Робота до початку читання включає ознайомлення з книгою, її титульною сторінкою, зі змістом книги, анотацією та передмовою. Таке ознайомлення допомагає правильно вибрати потрібну книгу і налаштовує читача на активну роботу.

2. Робота під час читання. Після того, як виділені глави, розділи, параграфи, які вас цікавлять, швидко їх прогляньте, знайдіть місця, що безпосередньо стосуються теми (питання) та ознайомтеся з ними в загальних рисах. Для того, щоб діалог з книгою був повноцінним і змістовним, необхідно в процесі читання здійснювати різнопланову розумову діяльність:

чітко усвідомлювати мету читання: з яких питань потрібна інформація, навіщо, який її характер тощо;

оперативно змінювати швидкість читання, уповільнюючи темп там, де інформація безпосередньо відповідає меті; збільшувати швидкість ознайомлення з іншими частинами тексту;

ставити питання по ходу тексту;

висувати припущення про подальший його зміст;

подумки повертатися до раніше прочитаного під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути в процесі читання.

Можна виділити низку прийомів, які сприяють кращому осмисленню тексту. Насамперед, це постановка питань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті або шляхом пригадування й розмірковування, або за допомогою іншої особи. Далі – висунення питань-тверджень. Це питання типу: “ А чи не тому…, що…?” “Можливо це пояснюється тим, що…?” тощо. Тобто у запитаннях-твердженнях органічно поєднуються і запитання, і ймовірна відповідь на нього. Вони пов’язані із спробою відшукати відповідь і висуваються зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, читач ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк або непряму вказівку на можливу відповідь.

3. Робота над текстом після його прочитання. На цьому етапі слід обміркувати весь матеріал, відібрати найбільш значущу інформацію, запам’ятати та засвоїти її.

Ведення записів дає можливість осягнути текст загалом, сприяє кращому розумінню й запам’ятовуванню. Існують різні види фіксації прочитаного.

Підкреслювання та позначки на полях допомагають виділити головні думки, ключові слова, фрази.

Найпростішим різновидом записування є виписки з книги, тобто вибірка з тексту окремих місць (думок, фактів, цифр тощо). Мета таких записів – залишити для пам’яті або для подальшого використання певну інформацію у вигляді цитат.

Складання плану допомагає зрозуміти структуру тексту, виявити його структурно-логічні зв’язки, поглибити розуміння матеріалу. При складанні плану необхідно:

виділити суттєві, важливі думки;

розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок;

дати заголовок кожній частині; ці заголовки й будуть пунктами плану.

За своєю формою план може бути простим і складним, тобто крім пунктів плану містити ще й підпункти.

Для розуміння тексту слід складати схеми, таблиці, графіки, які наочно відображають структуру інформації та взаємозв’язок її елементів, створюють логічно-образну картину.

Стислим викладом основних положень тексту в формі твердження або заперечення є тези. Їх складають після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному читанні шляхом відбору основних положень без залучення фактичного матеріалу і пояснень.

Найбільш раціональний різновид записів навчального матеріалу – конспект, тобто короткий, систематизований, логічно зв’язаний запис змісту матеріалу. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється з окремих елементів тексту оригіналу – цитат, зі збереженням його логіки й структури. Вільний конспект поєднує виписки, цитати, тези, власні думки студента, може включати розгорнутий план тощо. Тематичний конспект дає відповідь тільки на конкретне питання на основі одного чи кількох джерел без запису їх іншого змісту.

Намагайтеся писати не повний текст, а конспект виступу, основу якого складають тези, доповнені доказами, розмірковуваннями, прикладами, ілюстраціями. (Методика цієї роботи наведена в “Методичних рекомендаціях з раціонального конспектування навчального матеріалу дисципліни “Історія України”. – Харків, ХарДАЗТ, 1998). Найдоцільніше робити виписки на аркушах чи картках формату А5, заповнюючи тільки один бік картки. Цей спосіб дає можливість легко групувати й перегруповувати окремі частини доповіді, доповнювати їх новою інформацією; картками зручно користуватися під час виступу. Зверху на картці пишуть заголовок, що вказує, де саме цей матеріал буде застосовано, а внизу наводять назву джерела інформації.

 

?

4 Як слід готуватися до семінарського заняття?

Ефективність, корисність семінару як для кожного його учасника, так і для групи в цілому залежить від ретельності самостійної підготовчої роботи студентів. Найпродуктивнішою, як свідчить практика, вона є за такої послідовності:

1 Ознайомтеся з темою та питаннями плану семінарського заняття.

2 Опрацюйте навчальний матеріал теми за конспектом лекції, підручником, навчальним посібником.

3 З’ясуйте зміст ключових понять теми за довідниками, словниками, підручниками, конспектом лекцій (див. питання 4).

4 Складіть план відповіді на питання семінарського заняття. Наприклад, питання “Трипільська культура” може бути висвітлене за таким планом:

1) походження трипільської культури;

2) час і територія розселення трипільців на землях України;

3) заняття трипільців;

4) характерні риси й особливості трипільської культури;

5) вплив трипільської культури на пізніші етнокультурні процеси на українських землях;

6) причини зникнення трипільської культури.

5 Зробіть виписки за пунктами плану. За формою вони можуть бути різноманітними (див. с. 7).

6 Розмістіть виписки в логічній послідовності, зумовленій планом виступу, продумайте зв’язки між ними, порівняйте погляди й оцінки авторів різних видань. Зверніть увагу на чітке визначення основної думки (тези) доповіді, переконливість аргументів, які будуть наведені на її доказ. Проаналізуйте зміст виступу в цілому, сформулюйте та запишіть висновки.

 

?

5 Як засвоїти зміст історичних понять?

Опанування термінами[1] та поняттями[2] історичної науки є основною передумовою доцільної та ефективної діяльності студента з вивчення минулого України. Саме в системі поняттєвого апарату отримує своє розгорнуте відображення зміст об’єкту та суб’єкту історії України. Інакше кажучи, поняття – це мова історичної науки.

Для опанування поняттєвим апаратом застосовують такі прийоми:

1 З’ясування значення терміну за словником, підручником, конспектом.

2 Встановлення етимології (тобто пояснення походження) тер-міну. Наприклад, термін діаспора – частина народу, яка перебуває поза межами історичної батьківщини – походить від грецького розсіяння.

3 Визначення змісту поняття, форм його виявлення, хронологічних меж вживання, місця цього поняття в загальній системі поняттєвого апарату тощо:

а) побудова логічної структури поняття;

б) з’ясування складових поняття, їх змісту та взаємних зв’язків шляхом складання схеми.

4 Відбір певного значення поняття у тих випадках, коли воно є багатозначним.

 

?

6Як виступати з повідомленням на семінарському

занятті?

Для того, щоб ваш виступ був цікавим і ефективним, слід врахувати такі поради:

· намагайтеся зацікавити слухачів своєю промовою. Пам’ятайте: саме тоді коли ви виголошуєте перші речення, учасники семінару вирішують, будуть слухати вас чи ні;

· чітко сформулюйте завдання (мету) свого виступу;

· тримайтеся впевнено. Не дивіться в одну точку, ваш погляд повинен бути спрямований на слухачів;

· якщо у виступі є кілька частин або наводиться кілька аргументів, доцільно їх пронумерувати: “по-перше…”, “по-друге…”, “по-третє…”;

· не забувайте про яскраві приклади, цікаві історичні факти, бо без них навчальний матеріал на слух сприймається важко;

· постійне читання конспекту створює погане враження; намагайтеся спостерігати за реакцією слухачів на ваш виступ;

· слідкуйте за чіткістю мовлення, не говоріть надто швидко. Уникайте монотонності у виступі, вона втомлює, мимоволі присипляє і увагу, й інтерес слухачів. Тому варіюйте інтонацію. Про головне, суттєве говоріть повільніше й голосніше, а менш важливе можна вимовляти тихше;

· слід мати на увазі, що найкраще з почутого запам’ятовується те, що прозвучало на початку та наприкінці промови. Особливу увагу приділяйте висновкам, обов’язково позначайте їх фразами типу: “ Підіб’ємо підсумок…”, “Таким чином, …”, “Зі сказаного випливає висновок… ” тощо.

 

?

7 Як сформулювати і задати питання?

Ваше питання викличе інтерес тоді, коли буде змістовним, чітким, зрозумілим, по-можливості, оригінальним. Приводом для запитання можуть бути неповнота висвітлення проблеми, помилки, суперечності, однобічний підхід доповідача до викладу матеріалу, наявність іншої точки зору тощо.

Формулювання питання залежить від його типу. На заняттях з історії України найчастіше застосовуються такі запитання:

· що вимагають додаткової інформації, тобто підтвердження, уточнення, пояснення та ін. (Наприклад, “ Чи правильно я зрозумів, що…?”);

· які потребують аналізу причинно-наслідкових зв’язків подій і процесів (“ Які причини призвели до…?”, “В чому полягають наслідки…?”);

· що спрямовані на порівняння, зіставлення історичних подій, явищ, процесів (“ В чому полягають спільні риси та відмінності у внутрішній політиці Центральної Ради та Директорії?”);

· які вимагають комплексної оцінки (в тому числі особистої) історичних подій (“ Як можна оцінити…?”).

Ставлячи запитання, дотримуйтесь вимог етичних норм:

· коли ви задаєте питання, слід підводитися і дивитися на того, кому воно адресоване;

· якщо у вас два або більше питань, формулюйте їх по одному після отримання відповіді на попереднє;

· ваше питання не повинне ображати доповідача, містити випади проти нього;

· якщо ваше запитання потребує пояснення, то останнє повинне бути коротким (1-3 речення);

· не перебивайте того, хто відповідає на питання.

?

8Як відповідати на запитання?

Намагайтесь використати таку послідовність дій:

· уважно вислухайте питання, переконайтеся, що ви зрозуміли його; при необхідності, зробіть уточнення;

· оцініть правомірність постановки питання; якщо вона викликає у вас сумніви, повторіть або переформулюйте запитання, щоб його зміст зрозуміли присутні (наприклад, “Спробуємо розібратися в цій проблемі. Якщо я правильно зрозумів, йдеться про…”);

· при потребі розділіть питання на складові й відповідайте на кожну з них окремо (“Мені здається, що в цій проблемі слід виділити щонайменше два аспекти. По-перше, це … По-друге, …”);

· визначте зміст термінів і понять, які ви застосовуєте, бо багатозначність слів може призвести до різного їх розуміння (“ Під терміном “революція” я розумію…”);

· відповідаючи на питання (чи його складову), сформулюйте головну думку й наведіть необхідні аргументи;

· покажіть взаємозв’язок між складовими питаннями, які ви проаналізували;

· завершуйте відповідь коротким висновком (1-3 речення), в якому підсумуйте найсуттєвіше.

 

?

9Що слід врахувати, коли ви берете участь у дискусії?

Для того, щоб дискусія була цікавою, конструктивною і результативною, дотримуйтесь таких рекомендацій:

· чітко сформулюйте мету дискусій, точно визначте предмет обговорення і не відходьте від нього;

· уточніть зміст термінів і понять, які застосовуються під час обговорення;

· займіть певну позицію, виявляйте принциповість, але не впертість;

· для того, щоб зрозуміти опонента, спробуйте подумки стати на його бік, проаналізувати проблему та способи її вирішення з його точки зору;

· уникайте монологу в дискусії, пам’ятайте, що діалог значно ефективніший;

· формулюйте питання опоненту так, щоб відповіді розкрили слабкі сторони його позиції;

· при необхідності поділіть проблему, яка обговорюється, на складові й обговорюйте кожну з них окремо;

· спирайтеся на факти;

· правильно розставляйте аргументи: сильні – на початку аргументації, найсильніші – наприкінці її;

· будьте терплячим та уважним слухачем. Часто дискусії бувають непродуктивними саме тому, що їх учасники погано розуміють один одного, бо говорять про різні речі. Крім того, неуважне слухання є проявом неповаги до опонента;

· не допускайте переходу “на особистості”;

· частіше використовуйте репліки типу: “ Це цікава думка ”, “ Давайте подумаємо разом”, “Чи правильно я вас зрозумів?”, які є хорошими стимулами процесу дискусії.

 

10

?

Як здійснюється самоконтроль засвоєння

Навчального матеріалу?

Типовою помилкою, яка виникає в процесі роботи з навчальним матеріалом, є відсутність самоконтролю засвоєння інформації. Прочитання тексту ще не означає його розуміння та запам’ятовування. Самоконтроль результативності власної навчальної роботи можна здійснити такими способами:

· відтворення змісту ключових понять;

· переказ основних думок тексту;

· продумування логічної структури тексту і самостійне формулювання висновків;

· відповіді на питання, які ставить собі студент після прочитання матеріалу;

· підбір прикладів історичних подій, явищ, процесів для аргументації певних висновків;

· відповіді на питання для самоконтролю, вміщені в підручнику чи методичному посібнику;

· виконання тестових завдань.

Якщо під час самоконтролю виникають труднощі, не слід негайно дивитися в текст; значно більше користі дає наполеглива спроба самостійного знаходження потрібної відповіді.

 

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Тема 1. Вступ до курсу історії України.

 

План

1 Значення історичних знань в розвитку суспільства і людської особистості.

2 Предмет і методологія історії України як науки.

3 Методика самостійної роботи студента над курсом історії України.

 

Ключові поняття

Історія, історичний час, історичний процес, історичне мислення, історія України, предмет і об'єкт історії України, функції історії України, об'єктивність, історизм, історичні джерела.

Питання для дискусії

1 Інколи кажуть: головний урок історії полягає з тому, що вона нікого, ніколи й нічому не навчила. Чи згодні ви з таким висновком? Що заважає або навіть не дозволяє людям за­своювати уроки історії?

2 Чи виправдане, на ваш погляд, "поліпшення" вітчизня­ної історії шляхом замовчування чи перебільшення певних подій заради легшого вирішення сучасних проблем, наприклад, досяг­нення національної єдності?

 

Завдання та питання для самоконтролю та тестування

1 Які значення терміну "історія" вам відомі?

2 Визначте зміст поняття "історичні знання".

3 В чому, на вашу думку, полягає значення історичних знань діл людського суспільства та окремої людини?

4 Чи згодні ви з твердженням: "Історія зберігає не тільки минуле народу, але і його майбутнє"? Аргументуйте свою відповідь.

5 Історія, за словами М.С.Грушевського, повинна служити перемозі й закріпленню ідей та настроїв гуманності й демокра­тизму. Як, на вашу думку, чи може історична наука виконати це завдання?

6 Чи відчуваєте ви свою причетність до історії? Якщо так, то в чому це конкретно виявляється? Якщо ні, то в чому ви вбачаєте причини цього?

7 Порівняйте наведені нижче думки щодо повторюваності подій в історії:

а) "Історія - це наука про те, що не повторюється" (Поль Валері, французький поет);

б) "Історія повторюється, це один з її недоліків" (Кларенс Дарроу, американський письменник).

Так повторюються чи ні історичні події? Обґрунтуйте свою думку.

8 Як ви розумієте слова англійського політика У.Черчілля: "Якщо сучасне намагається судити минуле, то воно втрачає май­бутнє". Чи погоджуєтесь ви з такою думкою? Відповідь аргумен­туйте.

9 Чи існують взаємозв'язки між історією та політикою? Якщо так, то в чому вони виявляються? Позитивним чи негатив­ним є взаємний вплив історії та політики?

10 Чи є актуальною, на ваш погляд, думка М.С.Грушевського про необхідність уникати "надмірної переоцінки своїх націо­нальних вартостей, заслуг, інтересів"? Як би ви пояснили зау­важення вченого щодо особливої важливості запобігання "гіпер­трофії національного самозвеличання й виключності" саме "в пе­ріод інтенсивного національного будівництва"?

11 На початку ХХ ст. І.Я.Франко писав, що вивчення історії повинно бути "школою політичного думання", основний принцип якого – "виробляти... об'єктивність та неупереджену цікавість до досліджування правди..." Чи поділяєте ви таку думку пись­менника? Чи є, на ваш погляд, саме це завдання вивчення мину­лого актуальним в сучасних умовах?

12 Визначте зміст пізнавальної, практично-політичної та світоглядної функції історії України.

13 В чому полягають цивілізаційний та формаційний підхо­ди до дослідження історії?

14 Який висновок щодо вивчення минулого випливає з такого твердження римського історика Квінтіліана: "Історія існує са­ма по собі, їй байдуже, схвалюємо ми її чи не схвалюємо"?

15 Український історик М.І.Костомаров писав, що "істинна любов історика до своєї вітчизни може виявлятися тільки в строгій повазі до правди". Чому?

16 Які вимоги містять методологічні принципи об'єктив­ності та історизму щодо вивчення історичного матеріалу?

17 Що таке "історичне джерело"? Які види історичних дже­рел складають базу історії України? В чому полягають особли­вості використання кожного з видів джерел?

 

Література

Брайчевський М. Вступ до історичної науки. - К.,1995.

Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. - К.,1990.

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть? - К.,1991.

Егоров В.К. История в нашей жизни. - М.,1990.

Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтер­нативи поступу (критика історичного досвіду). – К.,1996.

Кульчицький С.В. Історія і час. Роздуми історика // Український історичний журнал. – 1992 - № 4.

 

Тема 2. Київська Русь та її історичне значення.

План

1. Східнослов’янські племена у другій половині І тисячоліття. Передумови виникнення та етапи формування державності.

2. Утворення та становлення держави Київська Русь (ІХ–Х ст.).

3. Суспільно-політичний розвиток Давньоруської держави в період її розквіту. Внутрішня і зовнішня політика Володимира Великого, Ярослава Мудрого.

4. Феодальна роздробленість Київської держави: причини, сутність, наслідки.

 

 

Ключові поняття

Східні слов’яни. Передумови утворення східнослов’янської держави. Русь. Дружина. Дружинна держава. Великий князь. Боярська рада. Віче. Снем. Ранньофеодальна монархія.Феодальна роздробленість.

Питання для дискусії

Чи існувала спадкоємність розвитку народів і держав на території України? Якщо так, то в чому вона полягала?

 

Завдання та питання для самоконтролю та тестування

1 Визначте зміст ключових понять теми.

2 Які погляди щодо походження назви “Русь” висловлюються істориками?

3 Яку роль у політичній консолідації союзу полян відіграло заснування Києва? Чому саме Київ став центром східнослов’янської держави?

4 Охарактеризуйте економічні, соціальні, політичні та етно-культурні передумови виникнення держави у східних слов’ян.

5 Яке місце в процесі формування передумов східнослов’янської держави займали союзи племен і племінні княжіння? В чому полягали відмінності цих спільностей?

6 Чому племінні княжіння історики вважають додержавним об’єднанням, яке заклало фундамент східнослов’янської державності?

7 Визначте характерні риси Київського князівства Аскольда – першої східнослов'янської держави на Наддніпрянщині.

8 Як вплинуло на розвиток Київської Русі запровадження християнства?

9 Простежте динаміку розвитку політичного устрою Київської держави.

10 Визначте функції великого київського князя в системі державного управління Київської Русі.

11 Порівняйте управлінські функції перших і останніх князів Київської Русі.

12 В чому полягала роль боярської ради у центральному управлінні Київської держави?

13 Яку роль відігравало віче у державному житті Київської Русі?

14 Яке значення мали князівські з’їзди в організації управління Давньоруської держави?

15 Які міжнародні зв’язки мала Київська держава?

16 Коли вперше в літописах вживається назва “Україна”?

17 Визначте причини феодальної роздробленості Київської Русі.

18 Охарактеризуйте історичне значення Давньоруської держави.

19 Яка система управління застосовувалася у Галицько-Волинській державі?

20 Яку роль у політичному житті південно-західних руських земель відігравало Галицько-Волинське князівство?

 

Список літератури

 

Арбузов Г.Ф. Київська Русь. Галицько-Волинська держава (IX – середина XIV ст.): Конспект лекції. – Х., 2004.

Бодрухін В. Феодальна роздробленість Русі й еволюція державності // Пам’ять століть. – 2000. – № 4. – С. 26 – 30.

Брайчевський М.Ю. Походження Русі. – К., 1968.

Василенко С. Геополітичні традиції Київської Русі і Галицько-Волинської держави // Людина і політика. – 2002. – № 5. – С. 102 – 111.

Давня історія України: У 2 кн. – К.,1995. – Кн. 2.

Дашкевич Я. Українські землі в часах Галицько-Волинської державності (кінець Х – середина ХІV) // Пам’ять століть. – 2002. –

№ 4. – С. 3 – 21.

Єрмолаєв В. Віче в Київській Русі – важлива складова державного механізму // Право України. – 2003. – № 3. – С. 136 – 141.

Ідзьо В. С. Українська держава в ІХ – ХІІІ ст. – Львів, 2004. – 416 с.

Котляр М. Ф. Дипломатичні відносини між двома осередками влади в давньоруській державі (70 – 90-ті роки ХІІ ст.) // Український історичний журнал. – 2003. – № 1. – С. 23 – 36.

Котляр М.Ф. Утворення Давньоруської держави. – К.,1993.

Рогов В.А. Государственный строй Древней Руси. – М.,1984.

Терещенко Ю.Є. Україна і європейський світ: Нариси історії від утворення старокиївської держави до кінця ХУІ ст. – К.,1996.

Толочко П. Київська Русь. – К., 1996.

Україна крізь віки: В 15 т. – Т. 4. Київська Русь / О.П.Толочко, П.П.Толочко.- К., 1998.

Україна крізь віки: В 15 т. – Т. 5. Галицько-Волинська Русь/ М.Ф.Котляр.- К., 1998.

 

 

Тема 3. Національна революція 1648-1676 рр. Українська