Сторони договору перевезення пасажирів, багажу та почти. Гарнтії захисту прав пасажира як споживача.

Сторонами договору перевезення вантажів є відправник і перевізник вантажу. Крім того, у відносинах перевезення вантажу бере участь і його одержувач, не виступаючи, щоправда, стороною договору перевезення. Відносини одержувача з відправником та перевізником визначаються товарно-транспортною накладною (при перевезенні вантажів автомобільним транспортом), накладною та квитанцією (при річкових перевезеннях), коносаментом (при морських перевезеннях), накладною (при перевезенні вантажів залізницею).

Одержувач вантажу, як правило, перебуває у договірних відносинах із відправником (за договорами поставки, купівлі-продажу, комісії тощо) і вже внаслідок цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж. Однак, як слушно зазначається в юридичній літературі, обов'язок одержувача прийняти і вивезти вантаж у пункті призначення випливає також з факту укладення договору перевезення конкретного вантажу і закріплюється у відповідних транспортних кодексах і статутах. Тому договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права, а й передбачені транспортними правилами обов'язки1.

Сторонами договору перевезення пасажирів та їх багажу є перевізник і пасажир (група пасажирів).

Стаття 6 Закону "Про транспорт" встановлює положення про те, що перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти здійснюються відповідними підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами, на загальному рівні обмежуючи тим самим участь фізичних осіб у відповідних договорах як перевізників. ЦК і ГК у загальних положеннях не містять заборони фізичній особі бути перевізником. ГК, містячи у ст. 306 положення про те, що перевезення вантажів є господарською діяльністю, опосередковано зобов'язує фізичну особу, що бажає стати перевізником, набути статус суб'єкта підприємницької діяльності.

Водночас ч. 1 ст. 915 ЦК, визначаючи термін "перевезення транспортом загального користування", вказує, що таке перевезення "здійснюється юридичною особою" у разі, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Відсутність прямої заборони дозволяє застосовувати за аналогією це положення і до випадків, коди перевізниками є фізичні особи.

Статут внутрішнього водного транспорту Союзу PCP та Статут залізниць України містять застереження щодо права здійснення перевезень спеціалізованими підприємствами або організаціями. Проте вже ст. 2 Кодексу торговельного мореплавства України закріплює можливість суб'єктів господарювання провадити діяльність, що входить в поняття "торговельне мореплавство", за наявності в них відповідної ліцензії, якщо її отримання передбачено законом. Подібне положення містить і Повітряний кодекс України, ст. 59 якого дозволяє бути повітряним перевізником будь-якій юридичній чи фізичній особі, яка виконує повітряні перевезення, має права експлуатанта авіаційної техніки.

Відповідно до Закону "Про автомобільний транспорт" автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (ст. 1).

Зважаючи на це, перевізником за договором перевезення вантажів та пасажирів можуть бути суб'єкти господарської діяльності - юридичні особи, установчі документи яких дозволяють займатися відповідним видом діяльності, і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Підтвердженням цьому є визначення перевізника за Законом "Про транспортно-експедиторську діяльність": перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі (ст. 1). Відправниками, одержувачами вантажу можуть бути юридичні та фізичні особи незалежно від наявності у останніх статусу суб'єкта підприємницької діяльності; пасажирами - відповідно, фізичні особи.

Так. згідно зі статтею 18 Закону України "Про дорожній рух" від ЗО червня 1993 р. споживач як пасажир при користуванні транспортним засобом має право на:

- безпечне перевезення себе і багажу;

- відшкодування заподіяних збитків;

- своєчасну і точну інформацію про умови i порядок руху. Статтею 12 Закону України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 p. передбачено, що підприємства транспорту зобов'язані забезпечувати не тільки власне потреби громадян у перевезеннях, але й:

1) обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб;

2) якісне і своєчасне перевезення пасажирів;

3) безпечні умови перевезень.

Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176 передбачені всі види транспортних послуг, які надаються споживачам на автомобільному транспорті визначені права громадян при автобусних, таксомоторних перевезеннях, особливості перевезень організованих груп дітей та перевезень туристів, міжнародних перевезень, врегульовані питання обслуговування населення та пасажирів на автостанціях.

Статтями 184-202 Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 p. регулюються питання захисту прав споживачів-пасажирів під час морського перевезення і морського круїзу (тут слід зазначити, що правила цього Кодексу поширюються на морські судна під час їх прямування як морськими шляхами, так і річками, озерами та іншими водними шляхами, якщо спеціальним законодавством не встановлено інше, і на судна внутрішнього плавання під час їх прямування тими ж шляхами при здійсненні перевезень із заходом в іноземний порт та в деяких інших випадках).

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов'язується, зокрема, перевезти пасажира у пункт призначення. Пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд.

Будь-яка умова договору, укладеного до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира або ушкодження здоров'я чи втрати або пошкодження багажу, яка мас на меті звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу межу відповідальності, а також будь-яка умова щодо перенесення тягаря доказу, покладеного на перевізника, є недійсною.

Пасажир має право у будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу - в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення і отримати назад плату за проїзд. Порядок повернення платежів за невикористані проїзні документи затверджений наказом Міністерства транспорту України від 14 травня 1996 р. № 162.

Перевізник, у свою чергу, має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при виникненні обставин, які становлять загрозу життю пасажирів, зокрема, воєнні або інші дії, що можуть загрожувати небезпекою захоплення судна, блокада порту відправлення або призначення тощо.

Крім того, договір морського перевезення пасажира припиняється без відмови сторін, якщо судно загинуло чи було силоміць захоплене або визнано непридатним для плавання. Перевізник має право затримати відхід судна, змінити маршрут перевезення, місце посадки або висадки пасажира, якщо такі дії будуть необхідні внаслідок стихійного лиха, несприятливих санітарно-епідемічних умов у порту відправлення, призначення або за маршрутом перевезення, а також інших подій і явищ, що не залежать від перевізника і роблять неможливим виконання договору морського перевезення пасажира.

За договором морського перевезення пасажир підлягає обов'язковому страхуванню від нещасного випадку. Сплачувана ним страхова премія входить у вартість квитка.

Кодексом передбачені специфічні умови та межі відповідальності перевізника, який, зокрема, відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під час перевезення і. була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.

Відповідальність перевізника у випадку смерті пасажира або ушкодження його здоров'я не перевищує 175 000 розрахункових одиниць у відношенні перевезення в цілому. Розрахунковою одиницею при цьому є одиниця "спеціального права запозичення”, визначена Міжнародним валютним фондом. Зазначена сума переводиться в національну валюту України за офіційним курсом цієї валюти до розрахункової одиниці, що публікується Національним банком України (наприклад, на 1 липня 1997 р. одна розрахункова одиниця дорівнювала 2 гривням 59 копійкам) на день створення обмежувального фонду, а якщо обмежувальний фонд не створюється, - на день здійснення платежу.

Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що передбачені Кодексом.

За договором морського круїзу його організатор зобов'язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов'язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона - учасник круїзу зобов'язується сплатити за це встановлену плату.

Організатор круїзу несе, зокрема, відповідальність за шкоду, заподіяну смертю або ушкодженням здоров'я учасника круїзу відповідно до правил, встановлених для перевізника у договорі морського перевезення пасажира.

Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., на відміну від Кодексу торговельного мореплавства України, не є законом прямої дії і не містить положень, які б захищали права споживачів. Але статтею 22 цього Закону встановлено зобов'язання перевізника забезпечувати своєчасне та якісне перевезення пасажирів. Питанням захисту прав громадян, які здійснюють поїздки в рухомому складі залізниць, присвячений Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 р. № 252.

Відповідно до цього Порядку, суб'єкти господарювання, які займаються перевезенням та обслуговуванням пасажирів, зокрема, зобов'язані забезпечити:

- перевезення пасажирів за розкладом руху поїздів між усіма станціями, відкритими для цих операцій;

- надання користувачам безплатно інформації про розклад руху поїздів, вартість проїзду тощо;

- відповідність санітарним вимогам медичних пунктів, кімнат для тривалого відпочинку пасажирів, кімнат матері та дитини, комунальних приміщень, об'єктів громадського харчування та торгівлі, що обслуговують пасажирів;

- своєчасне доведення до пасажирів та зустрічаючих громадян інформації про запізнення, зміну колії прибуття чи відправлення поїзда та розташування вагонів у ньому;

- надання пасажирам приміщень для очікування поїзда згідно з установленими нормами;

- забезпечення пасажирів під час чекання у приміщеннях станцій (вокзалів) та поїздки питною водою тощо.

 

Залізниця може відмовити пасажиру в перевезенні його особисто та його багажу або висадити пасажира тільки у таких випадках:

а) якщо пасажир перебуває у явно вираженому нетверезому стані та порушує при цьому правила проїзду і громадського порядку, заважає спокою інших пасажирів. Відмова в посадці або висадка такого пасажира здійснюється провідником вагона або посадовими особами, які виконують свої службові обов'язки, а в разі непокори - працівниками транспортної міліції;

б) якщо пасажир перебуває у стані захворювання, що призводить до порушення спокою інших пасажирів, а можливості помістити його окремо немає - за обов'язкової участі представників лікарське-медичного персоналу i тільки на тій станції, де є відповідні медичні заклади.

На кожній станції та в пасажирському поїзді ведеться книга скарг, заяв та пропозицій, до якої кожний пасажир має право внести

запис. Всі суперечки та непорозуміння, які виникають мiж пасажирами та працівниками залізниць, розв'язуються на станцiї начальником станції (вокзалу), а в поїздах під час руху - начальником поїзда.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про дорожній рух" водій як споживач послуг інфраструктури дорожнього господарства має, зокрема, право:

- на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я та на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху;

- одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху.

Пішоходу ж стаття 17 цього ж Закону надає право вимагати від державних та місцевих органів влади, власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів створення необхідних. умов для забезпечення безпеки руху.

УКЛАДЕННЯ ТА ФОРМА

Затверджено наказом Міністерства транспорту України 21.01.98 N 2 Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом

2.1. Організація маршрутів передбачає:

вивчення пасажиропотоків на існуючій транспортній мережі (далі - попит населення на перевезення);

обстеження доріг та дорожніх об'єктів; відкриття, закриття, зміну маршрутів;

побудову розкладів руху;оформлення паспортів маршрутів.

2.2. Вивчення попиту населення на перевезення

2.2.1. Для вивчення попиту населення на перевезення використовуються табличний, матричний та обліковий методи обстеження пасажиропотоків і кореспонденцій.

3. Організація перевезень

4. Укладання договорів про організацію перевезень пасажирів

4.1. Перевезення пасажирів автомобільним транспортом

здійснюється на підставі одного з таких документів:

квитка, який посвідчує право громадянина на користування

автомобільним транспортом та перевезення за плату багажу на

міських (у тому числі маршрутних таксомоторних), приміських і

міжміських маршрутах. Форма квитка та багажної квитанції на

міжнародні перевезення пасажирів, Інструкція з оформлення квитка

та багажної квитанції на проїзд в автобусах міжнародних маршрутів

встановлюються згідно з додатком 13 до цих Порядку і умов;

довгострокового договору перевезення організованих груп

дітей, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Міносвіти

від 10.12.97 р. N 431/7, договору разового перевезення

організованих груп дітей у формі замовлення, зразок якого

затверджений наказом Мінтрансу та Міносвіти від 09.01.98 р. N 4/8,

а також дозволу на перевезення організованих груп дітей, зразок

якого затверджений наказом Мінтрансу та Міносвіти від 09.01.98 р.

N 5/9;

зовнішньоекономічного договору про сумісну діяльність,

пов'язану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів, за

зразком, уміщеним в додатку 14 до цих Порядку і умов, та договору

про міжнародні нерегулярні і маятникові автомобільні перевезення

пасажирів, за зразком, наведеним в додатку 15 до цих Порядку і умов;

довгострокового договору на перевезення туристів, зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Держкомтуризму від 10.12.97 р. N 433/5 та договору разового перевезення туристів,

зразок якого затверджений наказом Мінтрансу та Держкомтуризму від 09.01.98 р. N 6/4;

договору про сумісну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом за зразком, уміщеним в додатку 16 до цих Порядку і умов;

договору оренди приміщення підприємствами, що надають послуги населенню та пасажирам, за зразком, уміщеним в додатку 17 до цих Порядку і умов.

 

 

ПРАВА ТА ОБОВ.ЯЗКИ

Сторонами в розглядуваному виді цивільно-правових договорів є пасажир і перевізник, що мають чітко визначені права й обов’язки, які характеризують їх правовий статус та визначають істотні умови договору.

Однією із істотних умов договору перевезення пасажирів являється плата.

Провізна плата, будучи ціною договору, на транспорті загального користування визначається тарифами, а в інших випадках — угодою сторін. Тарифи на перевезення встановлюються державними і місцевими (для міського і приміського транспорту) органами виконавчої влади. Тарифи залежать від виду перевезення, його відстані, роду (типу) перевізних засобів і категорії (класу) займаного в них місця. Існують загальні і пільгові тарифи для деяких пасажирів. У встановлених законом випадках пасажир взагалі може бути звільнений від внесення проїзної плати (пенсіонери в міському транспорті й ін.). Понесені в зв'язку з цим витрати відшкодовуються транспортній організації за рахунок засобів відповідного бюджету. Проїзна плата вноситься при укладанні договору. Виключення складають перевезення в не маршрутних таксомоторах, розрахунки за перевезення в яких здійснюються після їх завершення.

Основний обов'язок пасажира — сплата проїзних платежів. Придбання квитка й означає виконання даного обов'язку, якщо пасажиру не надане право безплатного проїзду. Пасажир зобов'язаний зберігати квиток до закінчення поїздки і пред'явити його в шляху проходження на першу вимогу посадових осіб, уповноважених на перевірку проїзних документів. Пасажир, виявлений у потязі (на судні, у літаку) без квитка або з квитком, що не дає право на проїзд у даному потязі (на судні, у літаку), зобов'язаний сплатити штраф у встановленому розмірі і, крім того, вартість проїзду до найближчої станції (порту). Потім він або здобуває квиток для подальшого проходження, або віддаляється з потяга (знімається з рейса). Пасажири зобов'язані дотримуватись встановлених правил перевезень [30, с. 378].

Права, що належать пасажиру, різні і можуть бути зв'язані з:

а) висновком і виконанням договору перевезення;

б) зміною спочатку укладеного договору

в) відмовленням від його виконання.

У самому загальному виді вони зазначені в Цивільному кодексі України та конкретизовані в транспортних статутах і кодексах.

Так, відповідно до ст. 911 ЦК пасажир має право:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Пасажир може мати також інші права, встановлені іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином перелік прав пасажира не замикається в рамках транспортного законодавства. Пасажир, що виступає як споживач, має й інші права, що випливають із Закону України “Про захист прав споживачів”.

Насамперед, пасажир має право зайняти місце відповідно до квитка. У випадку ненадання пасажиру місця відповідно до квитка перевізник зобов'язаний надати йому місце хоча б і більш високої категорії без стягування доплати. При згоді пасажира зайняти місце меншої вартості йому повертається різниця. Якщо пасажир відмовляється від запропонованої йому заміни, перевізник повертає вартість проїзду. Крім того, пасажир вправі провозити із собою безкоштовно одну дитину визначеного віку, якщо вона не займає окремого місця. Інші з пасажиром діти провозяться по дитячих квитках з наданням окремого місця.

Пасажир вправі також безкоштовно провозити із собою речі (ручну поклажу) у межах установлених вагових норм. Понад ці норми ручна поклажа може провозитися як багаж за окрему плату. Пасажир вправі зробити одну зупинку на шляху (якщо це можливо в залежності від виду транспорту), попередивши про те перевізника, із продовженням терміну придатності квитка на встановлений час, а у випадку хвороби — на час хвороби (при наявності довідки з лікувальної установи).

Нарешті, пасажир вправі відмовитися від договору до початку перевезення або на шляху проходження. Відмовлення може бути змушеним (хвороба, затримка рейсу і т.д.) і добровільним. При змушеному відмовленні пасажиру повертаються гроші по невикористаному цілком або частково квитку. Наслідки добровільного відмовлення залежать від часу відмовлення. Частина, що повертається пасажиру, вартості проїзду назад пропорційна кількості часу, що залишилась до відправлення транспортного засобу. Вона визначається в транспортних статутах і кодексах.

У випадку припинення договору на шляху проходження пасажиру повертається вартість проїзду за непрослідовану відстань. В усіх випадках повернення проїзних документів з пасажира стягується встановлений збір.

Інша сторона договору - перевізник зобов'язаний доставити пасажира в пункт призначення в терміни, визначені транспортним законодавством. Ці терміни фіксуються в затверджених перевізником розкладах руху транспортних засобів (польотів). Перевізник несе відповідальність за затримку відправлення пасажира, а також за запізнення прибуття транспортного засобу, що перевозить пасажира, у пункт призначення (за винятком перевезень у міському і приміському сполученнях) [30, с. 381].

Відповідальність перевізника настає при наявності його провини і полягає, як правило, в сплаті неустойки (штрафу) у розмірі, встановленому транспортним статутом або кодексом.

Провина перевізника в такому простроченні презумується: він відповідає, якщо не доведе, що затримка або запізнення мали місце внаслідок нездоланної сили, усунення несправності транспортних засобів, що загрожує життю або здоров'ю громадянина, або інших обставин, що не залежать від перевізника. Крім того, при відмовленні пасажира від перевезення через затримку відправлення транспортного засобу перевізник повертає пасажиру проїзну плату [37, с. 863].

Необхідно зазначити, що відповідальність перевізника за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира визначається не правилами про договір перевезення, а нормами деліктного права. У цьому випадку перевізник відповідає за заподіяння шкоди життю і здоров'ю пасажира (у тому числі безквиткового), виступаючи як власник джерела підвищеної небезпеки.

Лише на морському транспорті встановлено, що перевізник відповідає за смерть пасажира або ушкодження його здоров'я при наявності провини. Отже, не допускається безвинна відповідальність перевізника перед пасажиром за підвищено небезпечну діяльність по експлуатації транспорту.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що умови, підстави та порядок укладення договорів перевезення пасажирів є майже однаковими на всіх видах транспорту:

- сторонами в таких правовідносинах виступають перевізник та пасажир;

- істотною умовою договору є його ціна, яку сплачує пасажир;

• основні права та обов’язки сторін є ідентичними.

Система прав пасажирів досить досконала, але тільки при їх узагальненні, при наданні послуг певним видом транспорту дуже велике значення має його специфіка, враховуючи яку задовольнити всі вимоги пасажира досить складно. Таким чином перелічені вище права пасажирів та ознаки відповідальності транспортних перевізників можуть бути лише базою для побудови окремих правовідносин.

Охарактеризуємо розглядуваний вид договорів за ще однією істотною ознакою – формою їх укладення.