РОЗДІЛ 4. Особливості створення ентомологічних колекцій

Збирання, пакування та збереження комах. Збереження натурального забарвлення комах. Муміфікація личинок і лялечок. Надування гусениць.

 

Способи збору комах для створення колекцій:

1. Ручний збір – проводиться з метою виявлення ентомофауни певних, конкретних видів рослин, порід дерев або ж малих, за площею, територій. Найчастіше, вручну збираються комахи великого і середнього розмірів. Крім того, ручним способом збираються комахи та їх личинки, які живуть не лише на листі та квітах, але й під корою. При ручному способі лову комах, останніх можна брати безпосередньо руками або ж пінцетом.

2. Збір за допомогою сачка – один із найвідоміших способів лову. Ним може проводитися збір майже всіх комах. Сачком можна здійснювати відлов, як окремих екземплярів, так і груп комах. Груповий лов здійснюють шляхом кошення. Тобто, ловець водить сачком у праву та ліву сторони по трав’яній рослинності, тримаючи його якомога ближче до землі. Таким чином, за один раз роблять 15-20 змахів і перевіряють сачок, забираючи зловлених комах. Крім усього, варто пам’ятати, що відлов кошенням проводять лише по сухій траві і проти сонця, оскільки тінь дослідника може злякувати частину комах ще до його підходу.

3. Стряхування комах на тканину (4х4 м) – один із самих просих і часто вживаних методів збору комах, які живуть на деревах та кущах. Під деревом розстилають білу тканину, прямокутної форми і струшують усіх його жителів, які добре виділяються на фоні білого. Для зручності розстилання, у центрі тканини, роблять округлий виріз, а від нього до однієї зі сторін прямий розріз. Такий розріз дозволить легко стелити тканину навколо стовбура дерева. Струшування комах рекомендується проводити вранці або ввечері, коли комахи менш рухомі, ніж опівдні. Крім того, важливо, щоб при такому способі лову брали участьдва дослідники – один струшує, а інший швидко збирає комах.

4. Збір методом просіювання – використовується під час лову комах підстилки, старих пнів, опаду, жителів гнізд і мурашників тощо. Для цього використовують набір ентомологічних або геологічних сит, які дозволяють просіювати сипкий матеріал, розподіляючи вміст за розмірами. Добутих тварин відразу ж фіксують.

5. Збір трофеїв ос – проводиться шляхом прямого забирання у них добутих комах, які слугують кормом для їх личинок, зокрема: бембекси (мухи, сліпаки), аммофіли (гусениці), церцеріси (златки, довгоносики), філанти (бджоли), дорожні оси (павуки).

6. Збір жителів грибів (їстівних та трутовиків) – проводиться з метою виявлення населення останніх або видового різноманіття личинок різних комах. Здійснюється двома способами: 1-ий – нарізанням грибів і після цього складанням їх у білий полотняний мішечок, звідки зручно відбирати комах, і 2-ий – шляхом легенького постукування по грибу над білою тканиною, щоб потривожені личинки і дорослі покидали свої сховища та падали на останню, звідки дослідник може легко їх зібрати.

7. Пастки і приманки для комах (ловча яма, ловча канавка, ловчий пояс). Для ефективної ловлі комах, які бігають по ґрунту або стовбурах дерев часто використовують різноманітні пастки. Найпростішою серед них є ловча яма, яка має форму циліндричного отвору викопаного у ґрунті, з вертикальними стінками. Найчастіше в таку яму опускають півлітору банку, яка має слизькі для лапок комах стінки і перешкоджає осипанню самої ями. На дно банки кладуть кілька шматочків сухого листя, щоб комахи, які потраплять туди могли заховатися там. Зверху, часто, яму накривають шматком кори, припіднятим над горловиною банки на кілочках, це роблять з метою маскування ями та для того, щоб не пересихали краї і не осипався ґрунт, а також туди не потрапляло пряме сонячне світло. Крім того, важливо пам’ятати, що краї ями (банки) повинні бути на одному рівні з поверхнею ґрунту і не змінювали мікроландшафту. В іншому випадку, комахи можуть обходити яму, як перешкоду на своєму шляху. Щоб отримати більш повноцінну картину фауни наземних певної території, для роботи використовують не одну, а серію (5-10 і т.д.) ловчих ям, які перевіряють один раз на день.

Для більш ефективної роботи зі збору комах, використовують ловчі канавки довжиною 2-3 м. Вони, за своєю системою відлову, дещо нагадують ловчі ями, але при цьому перекривають більшу площу. Ловчі канавки копають глибиною до 20 см так, щоб їх стінки мали прямий, або й гострий кут по відношенню до поверхні ґрунту. Це забезпечить постійне падіння комах зі стінок, якщо вони захочуть вибратися звідти. Крім того, на дні канавки, через кожен мерт вкопують (облаштовують) ловчі ями, які будуть слугувати накопичувачами відловлених комах. Перевіряють ловчі канавки нерідше 1-2 разів на день.

Для відлову комах, які живуть на стовбурах дерев і люблять ховатися під кору, часто викорисовують ловчі пояси. Такого роду пастка, це гіллія, солома або й мішковина, якими обв’язаний стовбур. Удень у такі затишні місця любить збиратися велика кількість комах. Проте, щоб вони дійсно не поховалися під кору, її перед тим обмазують глиною або гіпсом, а вже тоді накладають «пояс». Саме під ним, один раз на тиждень і забирають комах.

8. Світлові пастки з тканиною та з лійкою. Для відлову сутінкових та нічних видів комах часто користуються електричними лампами (150-500 Вт), як приманками. Найпростіший варіант такої пастки, це застелена на землю біла тканина під лампою або ця ж тканина повішена перед лампою. Ввечері чи вночі, комах, які активні у темну пору доби, приваблює сяйво світла, джерелом якого слугує електрична лампа. Метелики, мухи, жуки та інші летять на світло вдаряються в тканину чи лампу і падають на біле полотно, звідки їх й збарають. Проте, частина з них, можуть за кілька хвилин знову полетіти і таким чином втекти (уникнути збору). Тому, недоліком цього способу є необхідність у постійному перебуванні дослідника біля пастки. Для вирішення цієї проблеми існує дещо складніше обладнаний спосіб лову комах на світло, а саме – свіло-пастка обладнана лійкою, що веде до накопичувача впавших комах. У ній під лампою підвішують металеву або пластикову лійку, до якої приєднується банка чи будь-яка інша ємність зі спиртом, бензином чи формаліном. Комахи падають у лійку і скочуються у ємність, звідки їх забирають через кожні 1-3 години.

9. Збір жителів гною та мертвоїдів проводять спочатку за допомогою сачка, а пізніше пінцета і лопатки чи звичайної палички. Здійснюють розкопуванняя гною і пошук у ньому комах, яких забирають пінцетом.

10. Збір комах розкопуванням ґрунту шарами – проводять для вивчення ентомофауни ґрунту конкретних територій. Для цього, спочатку видіялють межі обраної ділянки у натурі (стовбчиками, шнуром чи ішим способом) і роблять опис ґрунтового рослинного вкриття. Площа ділянки найчастіше за все становить 0,5 або 1 м². Після цього лопатою знімають перший шар ґрунту, товщиною 10 см і викладають усю землю на білу тканину чи цупкий папір. Там перебирають зняту землю і вибирають із неї всіх знайдених комах, при необхідності, землю просіюють через ентомологічне сито. Так, шар за шаром, розкопують 3-5 шарів землі і кожен з них, окремо перевіряють на наявність комах, забираючи останніх до колекції.

Зібраних комах потрібно вміти правильно наколювати та розправляти для сушіння. Найкраще, наколювати і розправляти їх відразу після їх відлову, і до цього необхідно прагнути. Хоч дуже часто літні збори, за браком часу, розбираються аж восени. А буває, що зібрані комахи зберігаються роками, і зрозуміло, що їх збереженість залежить від того, наскільки правильно і акуратно вони запаковані.

Є два основних методи збереження комах:

- у сухому вигляді, і

- в консервуючих рідинах.

Сухими зберігають дорослих комах великих і середніх розмірів, з більш-менш щільним хітиновим покривом. До них належать: бабки, коники, жуки, бджоли, оси, великі їздці, пильщики, метелики, прямокрилі, клопи, цикади, мухи та деякі інші. Під час висушування добре зберігається зовнішній скелет комахи, а м’язи і внутрішні органи – висихають.

Для консервації комах, найчастіше використовують 70^о спирт і 4% формалін. Хоча найкращим консервантом для комах є спирт. У спирті та формаліні зберігають яйця, личинок, лялечок, комах з тонким хітиновим покривом і дуже дрібних шестиногих. За звичай у консервуючих рідинах зберігають: попелиць, блох, воші, пухоїдів, дрібних їздців, сіноїдів, трипс, ногохвісток, двохвосток та ін. У спирт і формалін кладуть і великих комах, у тих випадках, коли важливо зберегти не лише хітиновий покрив комахи, але й м’які внутрішні частини тіла.

Не можна довго зберігати безхребетних тварин у морилках, оскільки комахи частково псуються, вкриваються плісенню і стають ламкими. Тому, морилки важливо звільняти ще в день збору, перекладаючи комах на ватні матрасики, або у консервуючі рідини.

Ватний матрасик – це самий практичний спосіб паковування та зберігання комах. Виготовити його досить легко. Для цього необхідно мати: вату та білий папір.

Розмір матрасика залежить від розмірів коробки у яку він буде ховатися. Найчастіше матрасик має такі розміри – 15-18 см Х 10 см, а коробка має розміри на 3-5 мм більші за шириною та довжиною (16-19 см), з висотою – 10 см.

Шар вати, який вкладається у матрасик має бути від 0,5 до 1 см товщиною. Якщо матрасик буде тоншим, то у великих комах у ньому будуть ламатися ноги та вусики. А дуже товсті матрасики не вигідні тим, що займатимуть надто багато місця в коробці.

При висушуванні, деякі комахи сильно змінюють свій колір і вицвітають. Наприклад: сонечка – стають коричнюватими або жовтуватими, жуки – брудно-бурими, зелені коники – бурими, на бабаках – зникають кольорові смуги та плями.

Цьому у деякій мірі можна запобігти: жуки-листоїди і сонечка менше міняють своє забарвлення якщо заморювати їх не ефіром чи хлороформом, а нюхальним тютюном. Щоб запобігти зникненню яскравого рисунка на боках грудних члеників та черевці бабок, їх обробляють ацетоном. Як тільки комаха засне в морилці, її виймають, тримаючи за крила і опускають в ацетон так, щоб голова не занурювалася у рідину. В ацетоні бабку тримають приблизно 2 години, після чого її переносять на 1 годину в ефір. Після того, комаху підсушують і вкладають на матрасик.

Для виготовлення біологічних колекцій часто необхідно виготовляти препарати розвитку окремих видів комах. Для цього проводять муміфікацію, яка потребує багато часу. Проводиться вона переважно для білих чи безбарвних личинок, оскільки кольорові, під час цього процесу, втрачають своє забарвлення. Перед муміфікацією комах обов’язково добре годують.

Для роботи потрібен спирт 60, 75, 85, 96 і 100^о, а також ксилол, маленький пінцет і кілька баночок, які щільно закриваються. Можна починати працювати і з більшою кількістю спиртів – для більш ніжних тварин (комах) – 45, 50, 55, 60, 70, 80, 96 і 100^о.

100^о або абсолютний спирт спеціально готують. Для приготування його, у 96^о спирт кидають обезводжений мідний купорос (його отримують прожарюванням звичайного купоросу на вогні). Купорос зі спирту забирає воду, і таким чином отримуємо абсоолютний спирт.

Безпосередньо перед заморюванням гусеницю чи якусь іншу личинку добре годують. Голодні гусениці і личинки при обробці можуть стискатися і зменшуватися у розмірах. Личинку, котра поїла, заморюють і обливають кип’ятком, після чого її по-черзі поміщають у спирти різної концентрації, зі зібльшенням міцності: 60, 75^о і т.д. У кожному з цих спиртів личинку утримують від однієї до двох діб (в залежності від розміру, більші – довше). В останньому спирті (абсолютному) личинку утримують зі зміною спирту (1-2 рази). Під час перебування личинки у спиртах її тканини обезводжуються.

Чим краще проведене обезводження, тим легше пройде інша стадія – обезжирення. Для цього личинку кладуть у ксилол, де вона перебуває стільки ж часу, скільки була в абсолютному спирті. Після розчину ксилолу личинка стає сухою і твердою. Тепер її можна зберігати разом із висушеними дорослими комахами.

При перекладанні об’єкта із розчину в розчин, його буреть пінцетом і стараються як-омога швидше перекласти до іншої посудини, щоб об’єкт не набирав вологи з повітря. Всі помудини, у яких проводять муміфікацію, мають щільно зачинятися. Рідини у них має бути стільки, щоб вона повністю вкривала об’єкт.

Іноді личинки при проведенні через спирти стискаються і деформуються. Найчастіше, це можна пояснити тим, що зміна міцності спирту для них виявилася дуже різкою. Наприклад, для великих і грубих личинок достатня всього зміна чотирьох спиртів: 60, 70, 80, 96^о, але для більш тонких і маленьких, ніжних, необхідно використати шість – вісім спиртів: 45, 50, 55, 60, 70, 80, 96 і 100^о.

Один із самих поширених способів збереження гусениць це їх надування. Процес надування – це дуже клопітка робота, хоч у загальному і не дуже складна. Перш за все вона потребує навичок. Тому, щоб отримати хороші результати, необхідно «набити руку». Зазвичай, перші надуті гусениці виглядають не дуже гарно, але з кожним наступним надуванням, ваші екпонати будуть дедалі природніше виглядати.

Перед заморюванням, гусениць, яких ви збираєтеся надувати, необхідно 1-2 доби потримати без їжі (в противагу методу муміфікації). Це, як правило, стосується великих гусениць з яскравим забарвленням і сильно опушеним тілом. Блідого забарвлення, зелених, голих та дрібних гусениць можна надувати відразу, не заставляючи їх голодувати.

До морилки, де заморюються призначені для надування гусениці, кладуть більше ніж зазвичай смужок фільтрувального паперу, оскільки перед смертю вони випускають з рота багато рідини, яка може забруднити саму тварину. Фільтрувальний папір захищає гусениць від бруду та вологи. Заморену гусеницю відразу виймають з морилки, оскільки після тривалого перебування там, вона може втратити колір.

Перед початком роботи на столі розкладають усі необхідні у процесі надування інструменти, оскільки люба затримка під час роботи може призвести до пошкодження шкіри гусениці. Тож, для виконання роботи потрібні: фільтрувальний або промокальний папір (10-15 листів формату А 5), соломинки різного діаметру, нитка, пінцет, скляні трубки або піпетки з відтягнутими кінцями, дерев’яні тримачі, гумова груша і гланг, препарувальна голка або товста ентомологічна булавка, невеликий лист жесті, пальник чи «спиртівка» (або електроплитка), ножиці, лезо.

На столі розкладають фільтрувальний папір у 2-3 шари. Кладуть на нього гусеницю – головою до себе. На задньому кінці черевного боку, біля задньопрохідного отвору, лезом роблять невеличкий надріз.