РОЗДІЛ 3. Складання етикеток і техніка вимірювання тварин

Слово “ЕТИКЕТКА” – французького походження. Спочатку, так називали ярлик на товарі. Напис на ярлику свідчив про те, хто і коли виготовив товар, яка його ціна. Пізніше етикеткою стали називати будь-який короткий запис, що розповідає про предмет. Тому, зі складів торговців цей термін перекочував до музеїв та кабінетів вчених. Сьогодні, поняття етикетка, за слоником О.С. Климишина «Природнича музейна термінологія» (2003) має два визначення: 1) це, текст в експозиції, що представляє собою анотацію до окремого музейного експоната, містить назву предмета і його атрибутивні дані, а також додаткові відомості; 2) це, елемент польової документації із зазначенням назви зразка, місцевості, дати збору, автора збору і визначення, геологічного віку тощо.

На зоологічних етикетках пишуть: де, коли, при яких обставинах і хто знайшов чи впіймав тварину. На ній же пишуть назву тварини. В іншому випадку, навіть екземпляр якої-небудь рідкісної тварини не мав би ніякої цінності. Етикетка – це “паспорт” пійманої тварини, у якому наведені необхідні дані про неї. На ній, обов’язково, пишуть назву зразка на латинській мові, хоч можна писати також і рідною мовою, але без латині – ні. Як правило, комах і деяких інших тварин майже неможливо визначити в польових умовах, оскільки потрібні визначники, оптика та ін. Тому, для багатьох тварин заведено давати 2-і етикетки: географічну, яку складають відразу після чи під час збору тварини, та видову, яку пишуть пізніше, часто в камеральних умовах.

Фото. Приклади польових, географічних етикеток.
Фото. Приклади видових етикеток.

 

Крім того, етикетки можуть бути: тимчасовими і постійними. Постійні етикетки пишуться лише в камеральних умовах, а тимчасові на місці збору матеріалу. Остання етикетка має бути деталізованою, але по-можливості короткою і не великого розміру. На польовій етикетці пишеться назва місця збору (найближчого населеного пункту), дата збору (число, місяць, рік) та прізвище колектора. На етикетках наземних комах, крім того вказують погоду і температуру повітря, іноді методи лову. На видовій етикетці пишуть повну латинську та українську назви тварини, рік визначення та прізвище того, хто визначав. Дата і прізвище на цій етикетці необхідні для того, щоб знати на скільки вірно було визначено дану тварину (визначав спеціаліст чи ні). При виявленні помилок, до експоната додається ще одна видова етикетка зі стандартним оформленням (щоб знати що це за вид, коли і хто перевизначив).

У загальному, добре щоб етикетка була якомога меншою, але на стільки, щоб малі розміри не заважали розбірливості та чіткості напису на ній.

Що нам дають дані записані на етикетці? Справа, наприклад, у тому, що до вас, ніхто не знаходив у цій місцевості даний вид тварин, а Ви стали першим? Чи можливо, цю тварину спостерігали зовсім в інший час. Грамотно, чітко і детально написані етикетки дають можливість багато цікавого дізнатися про життя тварин по не живих колекційних екземплярах. Без етикетки не можливо вивчати географічне поширення виду, внутрішньовидову мінливість, терміни розвитку, тривалість життєвих циклів… Дуже важливою є етикетка, якщо ваша знахідка виявиться новим для науки видом. Саме з цих положень етикетковий матеріал є надзвичайно цінним.

При колекціонуванні шкірок тварин, особливо у наукових цілях, необхідно до кожної з них після їх збору обов’язково прикріпити етикетку. Вона пізніше дасть можливість ідентифікувати різні екземпляри тварин.

Етикетка має бути виготовлена зі щільного паперу (бажано білого), розміром ~ 10 х 6 см.

На етикетці, в обов’язковому порядку чорними чорнилами мають бути записані наступні дані:

1) час збору – рік, місяць, число;

2) місце збору – вказати географічне, адміністративне положення місця збору, а також – біотоп;

3) прізвище та ініціали колектора – того хто збирав;

4) стать даного індивіда і вік (по-можливості);

5) назва виду – на латинській та українській мовах, можна вказати місцеву назву тварини.

На зворотньому боці етикетки вказуються морфологічні проміри тварини і вага, які роблять перед початком препарування. Проміри тварини можуть вказуватися і на окремій етикетці, яка також кріпиться до експоната.

 

 

Рис. Зразки тимчасових етикеток.
Рис. Зразки постійних етикеток, які використоні у Зоологічному музеї ЛНУ імені Івана Франка протягом різних історичних періодів.

 

 

Виконуються наступні проміри:

- довжина тіла L (Longitudo) – вимірюється у звірів невеликих і середніх розмірів від кінця носа до заднього прохідного отвору по черевному боку; у великих (лисиця, вовк) від кінця носа до основи хвоста по спинному боку (до хвостової вирізки у китоподібних). У птахів від кінчика дзьоба до кінця хвоста.

 

Мал. Вимірювання загальної довжини у птахів (за Svensson, 1992).	Мал. Приклад вимірювання загальної довжини у ссавців.

 

- довжина хвоста C (Cauda) – вимірюється від анального отвору до кінця хвоста, не враховуючи кінцевих волосків. У птахів двояко: від основи хвоста зверху або анального отвору знизу до закінчення рульових пір’їн.

Рис. Вимірювання довжини хвоста лінійкою (за Svensson, 1992)

 

- довжина ступні задньої ноги PL (Рlanta) – вимірюється від п’ятки до кінця найдовшого пальця, але без кігтя.

- довжина ступні у птахів PL – вимірюється у польових, лучних птахів (в основному: жайворонків та щевриків), слугує для індентифікації видів.

 

 

- довжина цівки птахів Т (Тartus) – вимірюється лише гомілкова кістка – від ямки на п’ятковому суглобі до основи середнього пальця спереду. Одна губа штангенциркуля фіксується в ямці інтертарзального суглобу, а друга до остатньої повної луски перед розходження пальців (рис. 17.1) або до їх згину (рис. 17.2) (Svensson, 1992).

 

Рис. Вимірювання довжини цівки (1 – до луски, 2 – до згину пальців) (за Svensson, 1992).

- довжина пальців у птаха – пальці вимірють з верхнього (дорзального) боку від основи кігтя (разом з тонкою шкірочкою при основі кігтя) до згину між пальцями та цівкою не враховуючи довжину самого кігтя.

Рис. Вимірювання довжини пальців (за Svensson, 1992).

 

- Довжина кігтя - Довжину кігтя вимірюють по зовнішньому боку кігтя від його кінчика до початку пальця.

Рис. Вимірювання довжини кігтя (за Svensson, 1992).

 

- довжина крила птахів А (Alae) – вимірюється двома способами: 1) класичним методом за Й. Свенсоном (Svensson, 1992), - з допомогою лінійки вимірюють максимально випрямлене, зігнуте у кистьовому суглобі крило; 2) за методикою, яка використовувалась за часів Радянського союзу - від кистьового згину до кінця найдовшого махового пера на згорнутому крилі (середньо випрямлене крило).

 

Рис. Приклад вимірювання довжини крила класичним методом (Svensson, 1992).	Рис. Приклад вимірювання довжини крила, як це робили на території колишнього СРСР.

 

- розмах крил птахів 2А – вимірюється між кінцями найдовших махових пер на розправлених крилах.

 

Рис. Приклад вимірювання розмаху крил у птахів крил (за Svensson, 1992).

 

- довжина дзьоба Cul – вимірюється від межі між оперенням лоба і роговим чохлом дзьоба до його кінця.

 

Рис. Вимірювання довжини дзьоба у птахів штангенциркулем.

 

- довжина вуха для ссавців Au (Аuris) – вимірюється від нижньої вирізки (у тварин, в яких ця вирізка не відповідає основі вуха - зайці, копитні та ін., тобто від основи вушної раковини) до кінчика вуха.

- у рукокрилих потрібно вимірювати ще й довжину передпліччя (Radus), що прийнято позначати латинською буквою U (Ulna) при складеному крилі.

Для ссавців, більших від зайця, шкіра яких пізніше піде на виготовлення опудала, необхідні ще й такі проміри:

1) довжина голови – вимірюється від кінця носа до місця зчленування черепа з хребтом (по потиличному боку);

2) найбільший обхват голови – вимірюється попереду вух.

3) найменший обхват голови – вимірюється при основі розрізу рота.

4) обхват тулуба – вимірюється за передніми кінцівками і другий вимір – перед задніми кінцівками.

5) ширина і висота грудної частини тулуба – вимірюється відповідно, з допомогою лінійки.

6) довжина передньої кінцівки – вимірюється від вершини лопатки до кінця кінцівки.

7) довжина задньої кінцівки – вимірюється від тазостегнового зчленування до кінця кінцівки.

8) обхват шиї – здійснюються три проміри: при основі голови, по-середині шиї та притулубі.

9) ширина шиї – вимірюється лінійкою при основі та біля тулуба тварини.

10) довжина шиї – вимірюється від основи голови до грудей.

11) ширина і обхват кінцівок – вимірюється у місцях зчленування кісток.

12) Вимірюють також – віддаль між основою хвоста і колінним зчленуванням.

Крім того, для кожного зразка, необхідно записати колір очей.