Вимоги до рішення у справі про усиновлення

Рішення суду повинно бути законними і обґрунтованим (частина перша ст. 213 ЦПК України).

Зміст рішення визначено ст. 215 ЦПК України.

Статтею 224 СК України визначено обставини, які необхідно встановити суду і викласти у мотивувальній частині рішення суду у справах про усиновлення.

Відповідно до ст. 224 СК України суд, ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне зна­чення, зокрема:

1) стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, став лення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров'я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

У разі дотримання всіх умов, встановлених СК України, здат­ності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини, суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину[31].

При ухваленні рішення про усиновлення повнолітньої особи суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їх спільного проживання, їх сімейний стан та стан здо­ров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

Суд повинен обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення. У разі її задоволення у резолютивній частині рішення зазначається про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками), повністю навівши його прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік народження, а також його громадянство (п. 9 Постанови Пленум Верховного Суду України № 3).

У разі, коли усиновлювач заявляв клопотання про те, щоб його було записано у Книзі реєстрації народжень матір'ю, батьком ди­тини чи повнолітньої особи, або клопотання про зміну відомостей про місце і дату народження дитини, суд встановивши, що це відповідає інтересам дитини, задовольняє такі клопотання і зазначає про це у рішенні про усиновлення (ч. З ст. 229, ч. З ст. 230 СК України).

Також у рішенні суд повинен зазначити і про вирішення клопо­тання заявника (заявників) питання про зміну імені, прізвища та по батькові усиновленої дитини або повнолітньої особи (ч. З ст. 255 ЦПК України).

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносять за рахунок заявника (заявників).

Відповідно до частин 5, б ст. 255 ЦПК України суд може ска­сувати своє рішення про усиновлення у двох випадках, а саме від кликання:

1) батьками дитини своєї згоди на її усиновлення до набрання відповідним рішенням законної сили. При цьому суд поновлює розгляд справи. Надання можливості рідним батькам дитини від­ кликати свою згоду на усиновлення пов'язана із істотними зміна­ ми у юридичних і фактичних стосунках між ними та їхньою дитиною. У зв'язку з такими змінами згода батьків на усиновлення має бути безумовною;

2) усиновлювачем заяви про усиновлення до набрання рішенням законної сили. У цьому разі суд залишає таку заяву без розгляду.

Усиновлення вважається здійсненим із дня набрання закон­ної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав”, ухвалюючи рішення згідно із ст. 255 ЦПК України та ст. 224 СК України, суд повинен обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення. Уразі її задоволення в резолютивній частині рішення необхідно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а також про його громадянство. За наявності клопотання заявників суд вирішує клопотання про зміну прізвища, імені та по батькові, дати й місця народження дитини відповідно до статей 229 - 231 СК. При цьому слід мати на увазі, що зміни вносяться не до свідоцтва, а до актового запису про народження дитини.

Немає необхідності викладати резолютивну частину у формі зобов'язати, оскільки, відповідно до частини сьомої ст. 255 ЦПК України для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

Направлення рішення суду про усиновлення до державного органу реєстрації актів цивільного стану для внесення змін до актового запису усиновленої дитини є порядком виконання рішення, а тому немає потреби у резолютивній частині рішення зобов'язувати вказані органи вчинити дії щодо внесення змін в актовий запис.

Як роз'яснив Верховний Суд України в постанові Пленуму від 30 березня 2007 року, після набрання рішенням законної сили його копія в порядку частини сьомої ст. 255 ЦПК направляється органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення необхідних змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи, а якщо дитина усиновлена іноземним громадянином, - також уповноваженому органу виконавчої влади. У разі якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду надсилається органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи.

Висновки

 

 

Поступово відбувається все більше зближення сім'ї, заснованої на спорідненості, і сім'ї, заснованої на усиновленні. Раніше це зближення в основному відбувалося за рахунок наближення правового регулювання відносин між усиновленими і усиновителями до правового регулювання відносин між батьками і дітьми, а саме усиновлення конструювалося по моделі кровно-спорідненої сім'ї. В даний час правові підстави відносин між батьками і дітьми все більш наближаються до правових підстав усиновлення. Якщо раніше кровно-споріднена сім'я завжди грунтувалася на біологічному походженні, то в даний час, як вже наголошувалося раніше, у випадках, встановлених законом, батьками дитини вважаються особи, що не мають з ним генетичного зв'язку. Наприклад, при вживанні технології штучного запліднення, сурогатного материнства, при визнанні батьківства особою, що знає, що насправді він не є батьком дитини.

Таким чином, соціальне батьківство і материнство одержує таке ж право на існування, як біологічне. З погляду соціології усиновлення також є одним їх різновидів соціального батьківства або материнства. Проте, якщо обов'язки усиновителів практично ідентичні батьківським, то фактичні відносини, що виникають в процесі усиновлення, не завжди нагадують батьківські. В тих випадках, коли дитина вважає усиновлена своїми батьками, їх відносини нічим не відрізняються від споріднених. Якщо ж дитина знає про те, що усиновителі не її батьки, фактичні відносини між ними можуть бути дещо іншими. Безумовно, знання про відсутність біологічного зв'язку набуває в даний час все менше значення. Якщо усиновителі виховували дитину протягом всього її життя, саме по собі виявлення факту відсутності кровної спорідненості, як правило, нічого не змінює у відносинах між ними і дитиною. Проте, якщо дитина усиновлена вже в підлітковому віці, природньо, що вона не може вважати таких усиновителів своїми батьками. Тому законодавство повинне, з одного боку, шляхом збереження таємниці усиновлення забезпечити можливість там, де це можливо, створення видимості кровно-спорідненої сім'ї. З другого боку, там, де відсутність спорідненого зв'язку очевидна, законодавство не повинне штучно моделювати відношення усиновлення за образом і подобою кровної сім'ї.

Розробка теоретичних проблем інституту усиновлення, питання удосконалення сімейного законодавства в сучасних умовах тісно пов'язані з принциповими положеннями Конституції України про охорону сім'ї, дитинства, материнства і батьківства.

На сьогоднішній день внаслідок економічних, загострення соціальних проблем велика кількість дітей України залишилась без батьківського піклування. Такі діти привертають особливу увагу правозахисних організацій, які сприяють влаштуванню їх у дитячі заклади та порушують питання щодо усиновлення, в тому числі і міжнародне.

Треба відмітити, що серед усіх форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлення - найкраща, адже усиновлення прирівнює дитину у правовому відношенні до рідних дітей подружжя, а дитина набуває в особі усиновителів батьків та сім'ю, усиновителі ж, в свою чергу, мають можливість створити справжню сім'ю та задовольнити властиве людям почуття батьківської любові. Усиновлення також відіграє помітну роль і в укріпленні сім'ї. Певна кількість шлюбів розривається через бездітність подружжя. Усиновлення здатне в ряді випадків заповнити цей дефект і попередити розпад сім'ї. Тому таке важливе значення, окрім здійснення соціально-економічних заходів щодо підтримки дитинства, материнства та охорони сім'ї, відіграє правове регулювання влаштування дітей-сиріт шляхом їх усиновлення (удочеріння).

Серед науковців, теоретиків сімейного права відсутня єдність думок щодо визначення поняття, суті усиновлення. Одна група авторів розглядають усиновлення як юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення між особою, яка прийняла дитину у сім'ю і дитиною, правовідношень, прирівняних до правових відносин, що існують між родичами за походженням. Інша група науковців (Вебер Я.Р., Поссе Е.А., Індиченко С.П.) вважають, що усиновлення є юридичним актом, який встановлює між усиновителем і усиновленим такі правові відношення, які існують між батьками і дітьми. Таким чином, авторами обґрунтовуються два види спорідненості: заснована як на кровному, так і на правовому зв'язку осіб. Дане питання розв'язане у Сімейному кодексі України, в якому усиновлення розуміється як прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах сина чи дочки, що здійснене на підставі рішення суду.

В чинному законодавстві України чітко визначені умови, за наявності яких законодавець передбачив можливість здійснення усиновлення. До них потрібно віднести: а) бажання громадянина усиновити дану дитину; б) згоду на усиновлення батьків дитини, за винятком випадків, коли такої згоди не вимагається; в) згоду на усиновлення іншого члена подружжя; г) згоду самої дитини на усиновлення; д) дотримання вимог закону, які стосуються особи, яку всиновлюють та усиновителя; є) наявність в сім'ї усиновителя сприятливої обстановки для нормального розвитку і належного виховання дитини.

Усиновлення здійснюється судом в порядку окремого провадження за заявою особи, яка бажає усиновити дитину. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права та обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена та виникають взаємні особисті немайнові та майнові права та обов'язки між усиновленим та усиновлювачем і його родичами за походженням.

До особистих прав усиновителя можна віднести його право визначати в рішенні про усиновлення, що усиновленому присвоюється прізвище усиновителя і по батькові за його іменем, право на особисте виховання дитини, право вимагати повернення усиновленої дитини від другої особи, яка утримує дитину у себе не на підставі закону або рішення суду. На усиновителів покладається обов'язок захисту і представництва прав усиновлених дітей, відшкодування у випадках, передбачених ст.ст. 1178-1180 ЦК України заподіяної ними шкоди, виконання аліментних зобов'язань. Важливим немайновим обов'язком повнолітніх дітей є турбота про усиновителів і надання їм допомоги. Усиновлені та їх нащадки при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Так само і усиновителі та їх родичі при спадкоємстві усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого.

Заслуговує підтримки збереження правових гарантій, що забезпечують таємницю усиновлення. Складнощі з таємницею усиновлення виникли тому, що відповідно до статті 7 Конвенції про права дитини, дитина має право, «наскільки це можливо, знати своїх батьків». Це положення Конвенції сформульовано достатньо м'яко, воно не накладає на держави-учасники безумовного обов'язку надати дитині право одержати інформацію про своїх біологічних батьків. Проте Конвенція формулює таке право і закликає держави забезпечувати його здійснення. В результаті збереження таємниці усиновлення виявилося проблематичним. Проте доводи за її збереження як і раніше переважують аргументи на користь її відміни. Збереження таємниці усиновлення в переважній більшості випадків відповідає інтересам і усиновителів, і дитини. Усиновляючи дитину, усиновителі нерідко зацікавлені в тому, щоб у дитини і у всіх оточуючих не виникало сумнівів в тому, що вони його батьки. Розкриття цих відомостей крім їх волі може заподіяти непоправну шкоду їх відносинам з дитиною і заподіяти їм і дитині важку травму.

Законодавство передбачає припинення правовідносин усиновлення двома шляхами: шляхом визнання усиновлення недійсним та скасування усиновлення. Визнання усиновлення недійсним є позбавленням юридичної сили акту усиновлення з моменту його проведення, внаслідок того, що він не відповідає вимогам чинного законодавства про усиновлення: 1) усиновлення проведене на підставі підроблених документів; 2) усиновлення проведене без наміру породити відносини, встановлені для батьків та дітей (фіктивне усиновлення); 3) усиновлення проведене без згоди дитини і батьків, якщо така згода була необхідна. При визнанні усиновлення недійсним рішення про усиновлення втрачає юридичну силу, а відносини по усиновленню визнаються такими, що взагалі не виникали. При визнанні усиновлення недійсним вважається, що усиновлений не втрачав своїх прав і обов'язків щодо кровних батьків та їх родичів.

Основним критерієм скасування усиновлення є його невідповідність інтересам дитини. Усиновлення скасовується, якщо судом буде встановлено, що воно хоч і проведене з додержанням всіх умов і зі справжнім наміром усиновити дитину, тобто без будь-яких порушень закону, проте внаслідок ряду обставин перестає відповідати інтересам дитини.

Сімейний кодекс України, крім наведеної підстави скасування усиновлення наводить ще й наступні: по-перше, страждання дитиною недоумством, психічною чи іншою тяжкою невиліковною хворобою, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; по-друге, між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливим їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків. Перша з наведених підстав відповідає інтересам усиновлювачів, оскільки вони природньо бажають усиновителі виховати повноцінну, здорову в фізичному і психічному плані дитину. Друга підстава відповідає інтересам, насамперед, дитини, оскільки за наявності поганих відносин з усиновлювачем вона не буде мати можливості повноцінно розвиватися, виховуватися.

Правові наслідки скасування усиновлення багато в чому відрізняються від наслідків визнання усиновлення недійсним. При скасуванні усиновлення воно припиняє свою чинність лише на майбутнє. Тому всі ті права і обов'язки, що раніше набули усиновитель, його родичі і усиновлений на основі відносин, що виникли з факту усиновлення, зберігаються за ними і після скасування усиновлення. Днем скасування усиновлення є день набрання рішенням суду законної сили.

Сімейний кодекс України передбачає можливість усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземними громадянами. Врегулювання порядку усиновлення в таких випадках здійснюється на підставі договорів про правову допомогу між Україною та державою, громадянином якої є особа, що виявила бажання усиновити дітей-громадян України.

Але не дивлячись ні на що, усиновлення є якнайкращим видом сімейного виховання дітей, оскільки тоді діти опиняються в умовах, найближчих до тих, які складаються в сім'ї, заснованій на спорідненості.

Отже, як ми бачимо, правові норми інституту усиновлення мають за мету забезпечення інтересів усиновлених і усиновителів, дійсної охорони їх прав і належного виконання обов'язків, дотримання законності та укріплення сім'ї.

Не секрет, що українські сироти сьогодні мають більший «попит» за кордоном, аніж на батьківщині. Якось на засіданні з усиновлення суддя запитала подружжя іноземців: чому ви вирішили взяти саме українську дитину? І почула у відповідь: «Наші знайомі всиновили маленьких українців і щасливі з цими дітьми. Вони — добрі, лагідній прагнуть тепла...»

За даними Служби у справах неповнолітніх Волинської облдержадміністрації, в області сьогодні на обліку перебуває 3135 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Правові підстави для усиновлення мають 755 дітей. За минулий рік було всиновлено 67 маленьких волиння. Як бачимо, «черга» рухається не надто швидко. Але куди рухається: в Україну чи за кордон?

Віддаючи своїх маленьких громадян на чужину, наша країна не тільки втрачає так званий людський потенціал, а й посилює свій негативний імідж в очах цивілізованого світу. Втім доля конкретного малюка, який ще вчора був сиротою, а тепер готовий на весь світ сповістити, що «мама за день його поцілувала 136 разів» набагато важливіша за абстрактні поняття про «імідж держави». Ще одна колишня вихованка інтернату під час телефонної розмови нещодавно зізналася: «Я щаслива, що живу у Франції». Можливо, настане час, коли подібні слова будуть вигукувати каші — вже не сироти — і в Україні.