Основні перев'язувальні матеріали

У загальнохірургічній практиці найчастіше використовують пов'язки з марлі, які попереджають висихання рани, вторинне її інфікування, сприяють зупинці кровотечі.

Перев'язувальний матеріал повинен відповідати таким вимогам: характеризуватись доброю капілярністю, бути гігроскопічним, тобто мати добру всмоктуючу дію, еластичним; не подразнювати тканини, тобто бути хімічно і механічно інертним; піддаватися стерилізації без порушення його якості.

Для перев'язок використовується тільки гігроскопічна марля - рідка, сітча­ста, бавовняна тканина, яка легко всмоктує рідину. Гігроскопічність марлі визначають наступним чином: клаптик її розміром 5x5 см опускають у воду, і якщо гігроскопічність нормальна, то він повинен швидко просякнути водою і зануритися менше ніж за 10 секунд.

Випускається ще віскозна марля, але застосування її в медицині є обмеже­ним у зв'язку з тим, що у вологому стані вона втрачає свою міцність і розпа­дається при стерилізації.

Виробляється також гемостатична або кровоспинна марля, яка використо­вується для зупинки капілярних і паренхіматозних кровотеч, при цьому крово­теча зупиняється через 2-7 хв. Цю марлю не можна стерилізувати, тому що сама марля та імпрегновані гемостатичні речовини є вже стерильними, а повторна стерилізація її призведе до руйнування активно діючих імпрегнованих речовин.

Цінним перев'язувальним матеріалом є вата. Вона буває двох видів -проста (необезжирена) і гігроскопічна. Остання має велику всмоктуючу здатність, що збільшує всмоктувальні властивості пов'язки. Проста (сіра або компресна) вата не є гігроскопічною і використовується як підкладка при на­кладанні шин, гіпсових пов'язок, а також для компресів, як утримувач тепла.

Для перев'язок використовують великі та малі серветки, тампони, турун-ди, кульки та бинти. Найкращим, надійно утримуючим та рівномірно стиску­ючим перев'язувальним матеріалом є бинтова пов'язка.

БИНТОВІ ПОВ'ЯЗКИ

Бинтові пов'язки є найбільш поширеними в силу багатьох позитивних* яко­стей, таких як міцність, еластичність, створення потрібного тиску, легка мо­дуляція і т. ін. Бинти - це різної довжини (5-7 м) і ширини (2,5-20 см) смужки марлі, скручені в бобіну. Вони використовуються для закріплення перев'язу­вального матеріалу (серветок, кульок тощо), фіксації переломів, іммобілізуючих пов'язок тощо. Останнім часом набувають поширення трубчасті бинти, їхня перевага в тому, що вони завдяки своїй еластичності добре моделюють конфігурацію тіла і надійно фіксують перев'язувальний матеріал.

Для бинтування використовують м'яку марлю, яка не заважає випаровуван­ню вологи з рани. Найбільше поширені сорти марлі, які мають 12x12 ниток в 1 см².

Правила бинтування

Для того, щоб пов'язка лежала правильно і надійно фіксувала уражену ділянку, необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, залежно від того, на яку частину тіла накладається пов'язка. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови - 6-8 см, для кисті і пальців - 4-6 см.

1. Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положен­ня, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною.

2. Обов'язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виключенням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непри­томності, шоку).

3. Для зручності ушкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев'язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Пов'язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече при­ведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом 90°; передплі­ччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні тильного згинання на 10-15°, пальці напівзігнуті, а 1 палець протиставлений (інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в та­зостегновому і колінному суглобах - розгинання (180°); в гомілковоступене-вому - згинання (90°).

5. Накладання пов'язки і сама пов'язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки - після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6. Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання почат­кової частини пов'язки; накладання власне турів пов'язки; фіксація пов'язки.

7. Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваю­чи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (головку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) - в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши перши­ми двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просу­ваючись до більш товстої (на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен при­кривати попередній на 1/2-2/3 с, закріплюючи його.

9. Закріплення пов'язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав'язують. Слід зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню.

Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов'язка накладена правиль­но, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому.

Якщо пов'язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно пере­робити.

Тип бинтової пов'язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається.

Розрізняють такі типи бинтових пов'язок: колова або циркулярна пов'язка (частіше всього застосовується при бинтуванні лоба, середини плеча, зап'ястка, нижньої третини гомілки); спіралеподібна пов'язка (використовується при серйозних ураженнях грудної клітки, живота, кінцівок); повзуча або змієподіб­на пов'язка (накладається в основному для утримання перев'язувального ма­теріалу на значному протязі кінцівки, як правило, на початку бинтування); хрестоподібна пов'язка (за формою нагадує цифру "8" і застосовується при бинтуванні частин тіла з неправильною формою: потилиці, задньої поверхні шиї, ділянок суглобів тощо); колосоподібна і черепахоподібна пов'язки, які є варіантами восьмиподібної (накладаються, як правило, на суглоби); повертальна пов'язка (накладається на округлі поверхні - голову, кукси кінцівок).

Слід відмітити, що майже завжди складні пов'язки можна замінити про­стими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх подібними перехрещуваними турами.