Поняття про пов'язку та перев'язку 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття про пов'язку та перев'язку



ДЕСМУРГІЯ

 

ПОНЯТТЯ ПРО ПОВ'ЯЗКУ ТА ПЕРЕВ'ЯЗКУ

Вчення про пов'язки, показання до їх застосування та правила їх накла­дання називається десмургією. Розрізняють пов'язку та перев'язку. Під по­в'язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з ліку­вальною метою. Пов'язка складається з перев'язувального матеріалу, що на­кладається безпосередньо на рану та різних додаткових засобів (клеолу, лейкопластиру, бинта тощо), що укріпляють і утримують перев'язувальний матеріал у відповідному положенні. Перев'язкою називають процес накладан­ня пов'язки. Залежно від характеру ушкодження визначають вид пов'язки (фіксувальна, іммобілізуюча, стискальна тощо) та методику їх накладання.

 

Класифікація пов'язок:

І. За типом використаного матеріалу пов'язки поділяють на 2 групи:

1. М'які (клейові, бинтові, косинкові тощо).

2. Тверді або жорсткі (шинні, гіпсові, крохмальні тощо).

II. Залежно від мети накладання пов'язки можуть бути:

1. Фіксувальні, тобто ті, які утримують перев'язувальний матеріал на рані або на ураженій поверхні.

2. Іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої ча­стини тіла. Ці пов'язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухо­вого апарату, для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах - для утримання в правильному положенні відламків кісток після ре­позиції або після операцій на кістках.

3. Екстензійні, які застосовують для витягнення і співставлення пошко­джених кісток кінцівок, для чого до шкіри кінцівки клеєм або липким пластирем фіксують пристрій і чіпляють груз.

Фіксувальні пов'язки за способом фіксації перев'язувального матеріалу поділяються на: а) бинтові; б) косинкові; в) лейкопластирні; г) пращоподібні; д) Т-подібні; є) клейові (колоїдні, клеолові);

Іммобілізуючі, або нерухомі, поділяються на 2 групи: а) шинні (шина Крамера, Дітеріхса, імпровізовані - дошка, палка); б) тверднучі (гіпсові, крохмальні тощо).

БИНТОВІ ПОВ'ЯЗКИ

Бинтові пов'язки є найбільш поширеними в силу багатьох позитивних* яко­стей, таких як міцність, еластичність, створення потрібного тиску, легка мо­дуляція і т. ін. Бинти - це різної довжини (5-7 м) і ширини (2,5-20 см) смужки марлі, скручені в бобіну. Вони використовуються для закріплення перев'язу­вального матеріалу (серветок, кульок тощо), фіксації переломів, іммобілізуючих пов'язок тощо. Останнім часом набувають поширення трубчасті бинти, їхня перевага в тому, що вони завдяки своїй еластичності добре моделюють конфігурацію тіла і надійно фіксують перев'язувальний матеріал.

Для бинтування використовують м'яку марлю, яка не заважає випаровуван­ню вологи з рани. Найбільше поширені сорти марлі, які мають 12x12 ниток в 1 см2.

Правила бинтування

Для того, щоб пов'язка лежала правильно і надійно фіксувала уражену ділянку, необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, залежно від того, на яку частину тіла накладається пов'язка. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови - 6-8 см, для кисті і пальців - 4-6 см.

1. Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положен­ня, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною.

2. Обов'язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виключенням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непри­томності, шоку).

3. Для зручності ушкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев'язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки.

4. Пов'язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече при­ведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом 90°; передплі­ччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні тильного згинання на 10-15°, пальці напівзігнуті, а 1 палець протиставлений (інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в та­зостегновому і колінному суглобах - розгинання (180°); в гомілковоступене-вому - згинання (90°).

5. Накладання пов'язки і сама пов'язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки - після її накладання хворий повинен відчути полегшення.

6. Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання почат­кової частини пов'язки; накладання власне турів пов'язки; фіксація пов'язки.

7. Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваю­чи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки.

8. Змотану частину бинта (головку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) - в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши перши­ми двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просу­ваючись до більш товстої (на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен при­кривати попередній на 1/2-2/3 с, закріплюючи його.

9. Закріплення пов'язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав'язують. Слід зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню.

Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов'язка накладена правиль­но, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому.

Якщо пов'язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно пере­робити.

Тип бинтової пов'язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається.

Розрізняють такі типи бинтових пов'язок: колова або циркулярна пов'язка (частіше всього застосовується при бинтуванні лоба, середини плеча, зап'ястка, нижньої третини гомілки); спіралеподібна пов'язка (використовується при серйозних ураженнях грудної клітки, живота, кінцівок); повзуча або змієподіб­на пов'язка (накладається в основному для утримання перев'язувального ма­теріалу на значному протязі кінцівки, як правило, на початку бинтування); хрестоподібна пов'язка (за формою нагадує цифру "8" і застосовується при бинтуванні частин тіла з неправильною формою: потилиці, задньої поверхні шиї, ділянок суглобів тощо); колосоподібна і черепахоподібна пов'язки, які є варіантами восьмиподібної (накладаються, як правило, на суглоби); повертальна пов'язка (накладається на округлі поверхні - голову, кукси кінцівок).

Слід відмітити, що майже завжди складні пов'язки можна замінити про­стими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх подібними перехрещуваними турами.

 

Пращоподібні пов'язки

Для накладання правдопо­дібної пов'язки необхідно мати широкий бинт або смужку ба­вовняної тканини довжиною 75-80 см. Тканину з обох кін­ців розрізають уздовж, так, щоб центральна її частина за­лишилася непошкодженою, для закриття рани. Пов'язку накладають таким чином, щоб центральна її частина поперек лягала на потрібну ділянку

тіла, а надрізані кінці перехрещувались і зв'язувались: нижні з нижніми, а верхні з верхніми кінцями. Найчастіше пращоподібні пов'язки накладаються на ніс, підборіддя, нижню щелепу, голову (рис 1.6.19).

Рис. 1.6.19. Пращоподібні пов'язки: а - на ніс; б - на підборіддя.

 

Косинкові пов'язки

При наданні першої медичної допомоги косинка може слугувати для накладання пов'язки практично на будь-яку частину тіла. Для приготування ко­синки можна використовувати усякий матеріал (марлю, ситець, полотно тощо). Найдовша сторона такої пов'язки називається основою косинки, кут, який ле­жить навпроти неї, - верхівкою, два другі кути - кінцями. Промисловість ви­пускає стандартні косинки розмірами 135 • 100 • 100 см.

Косинку часто застосовують для підвішування руки при її ушкодженні, переломах ключиці, захворюваннях молочної залози тощо (рис. 1.6.20)

 

Рис. 1.6.20. Косинкова пов'язка на: а - руку; б - плечі; в - молочну залозу;

г - кульшовий суглоб; д - "плавки"; є - сідниці; є, ж - голову; з - стопу.

Суспензорій

Суспензорій - це спеціальна пов'язка, яка застосовується для фіксації ка­литки після оперативних втручань на яєчках та придатках (рис. 1.6.21).

Суспензорій виготовляється зі звичайного широкого бинта або марлі. Пов'язка складається з пояса, котрий накладається навколо талії і мішечка з тась­мою, який прикріплюється до пояса на животі та спині.

 

Рис. 1.6.21. Суспензорій.

Бандаж

Бандаж - це спеціальне пристосування, виготовлене з матерії та шкіри і призначене для укріплення слабких ділянок черевної порожнини. Бандажі, як правило, застосовують при черевних грижах у тих випадках, коли хворого з тих чи інших причин не можна оперувати.

 

Фіксувальні пов'язки

 

Пластирні пов'язки. Перев'язувальний матеріал на рані утримується за допомогою смужок липкого пластиру; перед накладанням пластиру на шкіру її необхідно поголити. Ці пов'язки можна застосовувати для зближення країв

рани, а також для лікування переломів ключиці. Недоліком їх є подразнення шкіри.

Клейові пов'язки використовуються для фіксації перев'язувального матеріалу на рані і для закриття невеликих ушкоджень та лінії швів після операцій, захисту шкіри (рис. 1.6.22).

 

 

Рис. 1.6.22. Накладання клейової пов'язки на стегно.

 

Для фіксації пов'язок застосовують колодій і клеол. Більш широке застосування отримав клеол, оскільки порівняно з колодієм менше подразнює шкіру і не є таким вогненебезпечним. Для закриття невеликих поранень, в основному пальців рук, застосовують клей БФ-6.

Для закривання лінії швів і захисту шкіри під час операції використовують пластубол, ліфузол, церигель, марлеву пов'язку.

 

ГІПСОВІ ПОВ'ЯЗКИ

 

Властивості та якість бинту

Гіпсові пов'язки накладають за допомогою гіпсу - це прожарений при температурі 140 °С порошок сульфату кальцію. Після прожарювання він легко розтирається на мілкі крупинки, які в суміші з водою являють собою кашкопо­дібну масу, що має властивість швидко тверднути. Гіпс на повітрі поглинає вологу, в зв'язку з чим його якість різко погіршується. Щоб уникнути цього, його зберігають у герметично закритих оцинкованих ящиках у сухому місці.

Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб:

1) рівні порції гіпсу і води змішують на тарілці; отримана маса повинна застигнути через 5-6 хв; на її поверхні не виступає волога, а при натискуванні пальцями вона не роздушиться і не кришиться;

2) гіпсовий порошок затискають у кулаці; при добрій якості після розтискання кулака він розсипається, при поганій - залишається у ви­гляді грудки;

3) з гіпсової маси роблять кульку; після затвердіння її з висоти 1 м кидають на підлогу, якщо якість гіпсу добра, кулька залишається цілою або розбивається на великі куски.

Якість гіпсу можна покращити. Якщо гіпсовий порошок містить грудоч­ки, його необхідно просіяти через сито або рідку марлю. Гіпс, що відсирів, прожарюють при температурі 140 °С. Для сповільнення застигання гіпсу його розводять холодною водою або додають до нього крохмальний клейстер. Для прискорення застигання його замішують на теплій воді (30-35°С).

Гіпсова пов'язка створює добру іммобілізацію. Розрізняють такі види гіпсо­вих пов'язок:

1) циркулярну (глуху);

2) стульчасту (знімну);

3) вікончасту;

4) мостоподібну;

5) шинну;

6) лонгетну;

7) лонгетно-циркулярну;

8) торако-бра-хіальну (на верхню кінцівку і грудну клітку);

9) кокситну (на нижню кінцівку, таз і живіт із захватом грудної клітки);

10) гонітну (те саме, що і кокситна, тільки верхня межа її досягає пупка);

11) корсети;

12) ліжечка.

 

 

Гіпсові пов'язки готують із гіпсових бинтів. Для гіпсових бинтів використовують тільки гігроскопічну марлю. На стіл, оббитий оцинкованим залізом або вкритий клейонкою, кладуть бинт, посипають гіпсом і останній енергійно втирають у бинт. Загіпсований бинт легко складають або згортають. Перед накладанням такий гіпсовий бинт змочують у теплій воді (рис. 1.6.23. а, б, в). Можна наперед готувати гіпсові лонгети заданої довжини і товщини (5 - 8 шарів). Є гіпсові бинти і фабричного виробництва.

 

 

Рис. 1.6.23. Методика підготовки гіпсової пов'язки: а-втирання гіпсу в бинт, б -складання гіпсової пов'язки; в-змочування.

 

ДЕСМУРГІЯ

 

ПОНЯТТЯ ПРО ПОВ'ЯЗКУ ТА ПЕРЕВ'ЯЗКУ

Вчення про пов'язки, показання до їх застосування та правила їх накла­дання називається десмургією. Розрізняють пов'язку та перев'язку. Під по­в'язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з ліку­вальною метою. Пов'язка складається з перев'язувального матеріалу, що на­кладається безпосередньо на рану та різних додаткових засобів (клеолу, лейкопластиру, бинта тощо), що укріпляють і утримують перев'язувальний матеріал у відповідному положенні. Перев'язкою називають процес накладан­ня пов'язки. Залежно від характеру ушкодження визначають вид пов'язки (фіксувальна, іммобілізуюча, стискальна тощо) та методику їх накладання.

 

Класифікація пов'язок:

І. За типом використаного матеріалу пов'язки поділяють на 2 групи:

1. М'які (клейові, бинтові, косинкові тощо).

2. Тверді або жорсткі (шинні, гіпсові, крохмальні тощо).

II. Залежно від мети накладання пов'язки можуть бути:

1. Фіксувальні, тобто ті, які утримують перев'язувальний матеріал на рані або на ураженій поверхні.

2. Іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої ча­стини тіла. Ці пов'язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухо­вого апарату, для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах - для утримання в правильному положенні відламків кісток після ре­позиції або після операцій на кістках.

3. Екстензійні, які застосовують для витягнення і співставлення пошко­джених кісток кінцівок, для чого до шкіри кінцівки клеєм або липким пластирем фіксують пристрій і чіпляють груз.

Фіксувальні пов'язки за способом фіксації перев'язувального матеріалу поділяються на: а) бинтові; б) косинкові; в) лейкопластирні; г) пращоподібні; д) Т-подібні; є) клейові (колоїдні, клеолові);

Іммобілізуючі, або нерухомі, поділяються на 2 групи: а) шинні (шина Крамера, Дітеріхса, імпровізовані - дошка, палка); б) тверднучі (гіпсові, крохмальні тощо).



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 553; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.126 (0.067 с.)