Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття про пов'язку та перев'язкуСтр 1 из 5Следующая ⇒
ДЕСМУРГІЯ
ПОНЯТТЯ ПРО ПОВ'ЯЗКУ ТА ПЕРЕВ'ЯЗКУ Вчення про пов'язки, показання до їх застосування та правила їх накладання називається десмургією. Розрізняють пов'язку та перев'язку. Під пов'язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з лікувальною метою. Пов'язка складається з перев'язувального матеріалу, що накладається безпосередньо на рану та різних додаткових засобів (клеолу, лейкопластиру, бинта тощо), що укріпляють і утримують перев'язувальний матеріал у відповідному положенні. Перев'язкою називають процес накладання пов'язки. Залежно від характеру ушкодження визначають вид пов'язки (фіксувальна, іммобілізуюча, стискальна тощо) та методику їх накладання.
Класифікація пов'язок: І. За типом використаного матеріалу пов'язки поділяють на 2 групи: 1. М'які (клейові, бинтові, косинкові тощо). 2. Тверді або жорсткі (шинні, гіпсові, крохмальні тощо). II. Залежно від мети накладання пов'язки можуть бути: 1. Фіксувальні, тобто ті, які утримують перев'язувальний матеріал на рані або на ураженій поверхні. 2. Іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої частини тіла. Ці пов'язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухового апарату, для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах - для утримання в правильному положенні відламків кісток після репозиції або після операцій на кістках. 3. Екстензійні, які застосовують для витягнення і співставлення пошкоджених кісток кінцівок, для чого до шкіри кінцівки клеєм або липким пластирем фіксують пристрій і чіпляють груз. Фіксувальні пов'язки за способом фіксації перев'язувального матеріалу поділяються на: а) бинтові; б) косинкові; в) лейкопластирні; г) пращоподібні; д) Т-подібні; є) клейові (колоїдні, клеолові); Іммобілізуючі, або нерухомі, поділяються на 2 групи: а) шинні (шина Крамера, Дітеріхса, імпровізовані - дошка, палка); б) тверднучі (гіпсові, крохмальні тощо). БИНТОВІ ПОВ'ЯЗКИ Бинтові пов'язки є найбільш поширеними в силу багатьох позитивних* якостей, таких як міцність, еластичність, створення потрібного тиску, легка модуляція і т. ін. Бинти - це різної довжини (5-7 м) і ширини (2,5-20 см) смужки марлі, скручені в бобіну. Вони використовуються для закріплення перев'язувального матеріалу (серветок, кульок тощо), фіксації переломів, іммобілізуючих пов'язок тощо. Останнім часом набувають поширення трубчасті бинти, їхня перевага в тому, що вони завдяки своїй еластичності добре моделюють конфігурацію тіла і надійно фіксують перев'язувальний матеріал.
Для бинтування використовують м'яку марлю, яка не заважає випаровуванню вологи з рани. Найбільше поширені сорти марлі, які мають 12x12 ниток в 1 см2. Правила бинтування Для того, щоб пов'язка лежала правильно і надійно фіксувала уражену ділянку, необхідно використовувати бинти відповідної ширини і довжини, залежно від того, на яку частину тіла накладається пов'язка. Так, для тулуба використовують бинти шириною 10-12 см, для голови - 6-8 см, для кисті і пальців - 4-6 см. 1. Перед бинтуванням хворий повинен зайняти вигідне для нього положення, при цьому ділянка, яка підлягає бинтуванню має бути легкодоступною. 2. Обов'язковою умовою є горизонтальне положення хворого (за виключенням невеликих ушкоджень), щоб уникнути небажаних ускладнень (непритомності, шоку). 3. Для зручності ушкоджену частину тіла (голову, кінцівки) повинні підтримувати помічники. При бинтуванні грудної клітки, живота хворого кладуть на перев'язувальний стіл так, щоб частина тіла, яка підлягає бинтуванню, була легкодоступною. З цією метою використовують спеціальні підставки. 4. Пов'язка повинна бути закріплена в такому положенні, яке є найбільш функціонально вигідне, особливо у випадку накладання її на довготривалий час. Функціонально вигідним положенням для верхньої кінцівки є: плече приведене, вільно звисає вниз, ліктьовий суглоб, зігнутий під кутом 90°; передпліччя в середньому положенні між пронацією і супінацією; кисть в положенні тильного згинання на 10-15°, пальці напівзігнуті, а 1 палець протиставлений (інколи в кисть вкладають комок вати або марлі). Для нижньої кінцівки: в тазостегновому і колінному суглобах - розгинання (180°); в гомілковоступене-вому - згинання (90°). 5. Накладання пов'язки і сама пов'язка не повинні викликати у хворих неприємні відчуття, а навпаки - після її накладання хворий повинен відчути полегшення.
6. Бинтування складається із трьох наступних етапів: накладання початкової частини пов'язки; накладання власне турів пов'язки; фіксація пов'язки. 7. Бинтування починають із периферійних відділів, поступово накриваючи турами бинта центральну ділянку. Бинт повинен накладатися так, щоб не утворювались складки, краї його не відставали від поверхні шкіри і не утворювали кишень. Рука повинна йти за ходом бинта, а не навпаки. 8. Змотану частину бинта (головку) беруть в одну руку, а вільну частину (початок) - в іншу. Розмотують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (за ходом годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною рукою. Починають бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваючись до більш товстої (на кінцівках, як правило, від кисті або стопи до тулуба). Перші два тури повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити початок бинта, а кожний наступний оборот частково повинен прикривати попередній на 1/2-2/3 с, закріплюючи його. 9. Закріплення пов'язки відбувається таким чином: кінець бинта розрізають ножицями в повздовжньому напрямі, кінці його перехрещують і зав'язують. Слід зауважити, що ні перехрещення, ні вузол не повинні лягати на ранову поверхню. Можна кінець бинта підігнути під останній круговий хід бинта і приколоти його до попередніх турів англійською шпилькою. Якщо пов'язка накладена правильно, то вона повністю і добре закриває хвору частину тіла, не створює порушень кровообігу, не обмежує активних рухів, якщо вони дозволені хворому. Якщо пов'язка не відповідає хоча б одній із цих вимог, її необхідно переробити. Тип бинтової пов'язки залежить від тієї частини тіла, на яку вона накладається. Розрізняють такі типи бинтових пов'язок: колова або циркулярна пов'язка (частіше всього застосовується при бинтуванні лоба, середини плеча, зап'ястка, нижньої третини гомілки); спіралеподібна пов'язка (використовується при серйозних ураженнях грудної клітки, живота, кінцівок); повзуча або змієподібна пов'язка (накладається в основному для утримання перев'язувального матеріалу на значному протязі кінцівки, як правило, на початку бинтування); хрестоподібна пов'язка (за формою нагадує цифру "8" і застосовується при бинтуванні частин тіла з неправильною формою: потилиці, задньої поверхні шиї, ділянок суглобів тощо); колосоподібна і черепахоподібна пов'язки, які є варіантами восьмиподібної (накладаються, як правило, на суглоби); повертальна пов'язка (накладається на округлі поверхні - голову, кукси кінцівок). Слід відмітити, що майже завжди складні пов'язки можна замінити простими циркулярними або спіралеподібними з доповненням їх подібними перехрещуваними турами.
Пращоподібні пов'язки Для накладання правдоподібної пов'язки необхідно мати широкий бинт або смужку бавовняної тканини довжиною 75-80 см. Тканину з обох кінців розрізають уздовж, так, щоб центральна її частина залишилася непошкодженою, для закриття рани. Пов'язку накладають таким чином, щоб центральна її частина поперек лягала на потрібну ділянку тіла, а надрізані кінці перехрещувались і зв'язувались: нижні з нижніми, а верхні з верхніми кінцями. Найчастіше пращоподібні пов'язки накладаються на ніс, підборіддя, нижню щелепу, голову (рис 1.6.19).
Рис. 1.6.19. Пращоподібні пов'язки: а - на ніс; б - на підборіддя.
Косинкові пов'язки При наданні першої медичної допомоги косинка може слугувати для накладання пов'язки практично на будь-яку частину тіла. Для приготування косинки можна використовувати усякий матеріал (марлю, ситець, полотно тощо). Найдовша сторона такої пов'язки називається основою косинки, кут, який лежить навпроти неї, - верхівкою, два другі кути - кінцями. Промисловість випускає стандартні косинки розмірами 135 • 100 • 100 см. Косинку часто застосовують для підвішування руки при її ушкодженні, переломах ключиці, захворюваннях молочної залози тощо (рис. 1.6.20)
Рис. 1.6.20. Косинкова пов'язка на: а - руку; б - плечі; в - молочну залозу; г - кульшовий суглоб; д - "плавки"; є - сідниці; є, ж - голову; з - стопу. Суспензорій Суспензорій - це спеціальна пов'язка, яка застосовується для фіксації калитки після оперативних втручань на яєчках та придатках (рис. 1.6.21). Суспензорій виготовляється зі звичайного широкого бинта або марлі. Пов'язка складається з пояса, котрий накладається навколо талії і мішечка з тасьмою, який прикріплюється до пояса на животі та спині.
Рис. 1.6.21. Суспензорій. Бандаж Бандаж - це спеціальне пристосування, виготовлене з матерії та шкіри і призначене для укріплення слабких ділянок черевної порожнини. Бандажі, як правило, застосовують при черевних грижах у тих випадках, коли хворого з тих чи інших причин не можна оперувати.
Фіксувальні пов'язки
Пластирні пов'язки. Перев'язувальний матеріал на рані утримується за допомогою смужок липкого пластиру; перед накладанням пластиру на шкіру її необхідно поголити. Ці пов'язки можна застосовувати для зближення країв рани, а також для лікування переломів ключиці. Недоліком їх є подразнення шкіри. Клейові пов'язки використовуються для фіксації перев'язувального матеріалу на рані і для закриття невеликих ушкоджень та лінії швів після операцій, захисту шкіри (рис. 1.6.22).
Рис. 1.6.22. Накладання клейової пов'язки на стегно.
Для фіксації пов'язок застосовують колодій і клеол. Більш широке застосування отримав клеол, оскільки порівняно з колодієм менше подразнює шкіру і не є таким вогненебезпечним. Для закриття невеликих поранень, в основному пальців рук, застосовують клей БФ-6.
Для закривання лінії швів і захисту шкіри під час операції використовують пластубол, ліфузол, церигель, марлеву пов'язку.
ГІПСОВІ ПОВ'ЯЗКИ
Властивості та якість бинту Гіпсові пов'язки накладають за допомогою гіпсу - це прожарений при температурі 140 °С порошок сульфату кальцію. Після прожарювання він легко розтирається на мілкі крупинки, які в суміші з водою являють собою кашкоподібну масу, що має властивість швидко тверднути. Гіпс на повітрі поглинає вологу, в зв'язку з чим його якість різко погіршується. Щоб уникнути цього, його зберігають у герметично закритих оцинкованих ящиках у сухому місці. Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб: 1) рівні порції гіпсу і води змішують на тарілці; отримана маса повинна застигнути через 5-6 хв; на її поверхні не виступає волога, а при натискуванні пальцями вона не роздушиться і не кришиться; 2) гіпсовий порошок затискають у кулаці; при добрій якості після розтискання кулака він розсипається, при поганій - залишається у вигляді грудки; 3) з гіпсової маси роблять кульку; після затвердіння її з висоти 1 м кидають на підлогу, якщо якість гіпсу добра, кулька залишається цілою або розбивається на великі куски. Якість гіпсу можна покращити. Якщо гіпсовий порошок містить грудочки, його необхідно просіяти через сито або рідку марлю. Гіпс, що відсирів, прожарюють при температурі 140 °С. Для сповільнення застигання гіпсу його розводять холодною водою або додають до нього крохмальний клейстер. Для прискорення застигання його замішують на теплій воді (30-35°С). Гіпсова пов'язка створює добру іммобілізацію. Розрізняють такі види гіпсових пов'язок: 1) циркулярну (глуху); 2) стульчасту (знімну); 3) вікончасту; 4) мостоподібну; 5) шинну; 6) лонгетну; 7) лонгетно-циркулярну; 8) торако-бра-хіальну (на верхню кінцівку і грудну клітку); 9) кокситну (на нижню кінцівку, таз і живіт із захватом грудної клітки); 10) гонітну (те саме, що і кокситна, тільки верхня межа її досягає пупка); 11) корсети; 12) ліжечка.
Гіпсові пов'язки готують із гіпсових бинтів. Для гіпсових бинтів використовують тільки гігроскопічну марлю. На стіл, оббитий оцинкованим залізом або вкритий клейонкою, кладуть бинт, посипають гіпсом і останній енергійно втирають у бинт. Загіпсований бинт легко складають або згортають. Перед накладанням такий гіпсовий бинт змочують у теплій воді (рис. 1.6.23. а, б, в). Можна наперед готувати гіпсові лонгети заданої довжини і товщини (5 - 8 шарів). Є гіпсові бинти і фабричного виробництва.
Рис. 1.6.23. Методика підготовки гіпсової пов'язки: а-втирання гіпсу в бинт, б -складання гіпсової пов'язки; в-змочування.
ДЕСМУРГІЯ
ПОНЯТТЯ ПРО ПОВ'ЯЗКУ ТА ПЕРЕВ'ЯЗКУ Вчення про пов'язки, показання до їх застосування та правила їх накладання називається десмургією. Розрізняють пов'язку та перев'язку. Під пов'язкою слід розуміти все те, що накладають на уражену частину тіла з лікувальною метою. Пов'язка складається з перев'язувального матеріалу, що накладається безпосередньо на рану та різних додаткових засобів (клеолу, лейкопластиру, бинта тощо), що укріпляють і утримують перев'язувальний матеріал у відповідному положенні. Перев'язкою називають процес накладання пов'язки. Залежно від характеру ушкодження визначають вид пов'язки (фіксувальна, іммобілізуюча, стискальна тощо) та методику їх накладання.
Класифікація пов'язок: І. За типом використаного матеріалу пов'язки поділяють на 2 групи: 1. М'які (клейові, бинтові, косинкові тощо). 2. Тверді або жорсткі (шинні, гіпсові, крохмальні тощо). II. Залежно від мети накладання пов'язки можуть бути: 1. Фіксувальні, тобто ті, які утримують перев'язувальний матеріал на рані або на ураженій поверхні. 2. Іммобілізуючі, або нерухомі, які забезпечують нерухомість ураженої частини тіла. Ці пов'язки, як правило, застосовують при травмах опорно-рухового апарату, для попередження болю при транспортуванні, а в лікарняних умовах - для утримання в правильному положенні відламків кісток після репозиції або після операцій на кістках. 3. Екстензійні, які застосовують для витягнення і співставлення пошкоджених кісток кінцівок, для чого до шкіри кінцівки клеєм або липким пластирем фіксують пристрій і чіпляють груз. Фіксувальні пов'язки за способом фіксації перев'язувального матеріалу поділяються на: а) бинтові; б) косинкові; в) лейкопластирні; г) пращоподібні; д) Т-подібні; є) клейові (колоїдні, клеолові); Іммобілізуючі, або нерухомі, поділяються на 2 групи: а) шинні (шина Крамера, Дітеріхса, імпровізовані - дошка, палка); б) тверднучі (гіпсові, крохмальні тощо).
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 553; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.126 (0.067 с.) |