Вживання у рефераті майбутнього часу недоконаного виду.

Майбутній час недоконаного виду означає дії, які будуть здійснені після моменту мовлення. Існує дві форми майбутнього часу недоконаного виду: аналітична і синтетична.

Аналітична форма майбутнього часу недоконаного виду складається із дієслова бути, яке змінюється за першою особовою парадигмою і є показником часу і особи, та основного дієслова у формі інфінітива недоконаного виду.

Оскільки аналітична форма майбутнього часу недоконаного виду є невід’ємним елементом часової парадигми дієслова, тобто таким же складником системи часових форм теперішнього і минулого часів, то її треба вважати єдиною часовою формою, а не поєднанням двох форм.
[2, с. 94].

Синтетична форма утворюється внаслідок приєднання до інфінітива недоконаного виду показника функцій майбутнього часу – суфікса -м-. Наприклад:

Незважаючи на те, що члени родин, які не в змозі сплачувати за медичне обслуговування, тобто відносяться до категорії соціально незахищених верств населення, продовжуватимуть отримувати відп. медичну допомогу і займати центральне місце серед споживачів медичних послуг, самі державні установи повинні забезпечити таке положення, коли акумульовані для цієї мети ресурси будуть спрямовуватися ефективно і за принципом рівного розподілу з урахуванням зростаючих потреб у ДМД. [14, прикл. 2]

Обидві форми майбутнього недоконаного часу – аналітична і синтетична – цілком рівнозначні з огляду на часовий зміст, який ними виражається, і тому використання цих форм у реферативних текстах є правомірним.

Вживання у рефераті майбутнього часу доконаного виду.

Майбутній час доконаного виду має ширший семантичний діапазон. Він позначає дію, яка здійсниться в момент мовлення або після нього. Однак у проаналізованих рефератах така форма вираження категорії часу майже не зустрічається через те, що реферовані документи позбавлені прогнозів стану майбутнього і не можуть активно використовувати доконаний вид майбутнього часу.

Але оскільки науковий стиль, в якому створюються реферати, взагалі визначається позачасовою площиною, тому майбутній час несе у собі навантаження на вираження впевненості референта у майбутній дії, або точної констатації факту, що подія відбудеться обов’язково, але вже після моменту мовлення.

Висновки

Досліджуючи часові категорії дієслова, якими послуговуються реферативні тексти, стає зрозумілим, що правильне використання часових форм дієслова впливає на реалізацію всіх трьох аспектів реферування – синтаксичного, семантичного і прагматичного.

Вірне обрання часу дієслівної форми сприяє повноцінному вияву основних функцій рефератів – інформативної та комунікативної. Дослідження категорії часу на конкретних прикладах доводить, що у реферативних текстах перевага надається минулому часу. Це пов’язано із його семантичним значенням та синтаксичною функцією. Саме безособові форми дієслова на -но, -то, утворені моделлю минулого часу, є необхідною умовою зв’язності і цілісності саме у рефератах.

Використання теперішнього часу в рефераті також є логічно обґрунтованим. У науковому стилі дієслово виступає у формі теперішнього часу не тому, що цим підкреслюється співвідносність дії з моментом мовлення, а в зв’язку з тим, що підкреслюється постійність ознаки, можливість її вияву як у теперішньому, так і в минулому та майбутньому. Тому дієслова теперішнього часу зустрічаються у рефератах частіше, ніж у майбутньому. Більш того, незалежно від постійних явищ, референт зумисне виражає часові ознаки дій у співвіднесенні з моментом мовлення, підкреслюючи актуалізацію інформації.

Форма майбутнього часу дієслів вживається не так часто, як форми теперішнього та минулого. Але вона несе логічну впевненість у ствердженні факту, його здійсненні, констатацію факту, після моменту мовлення.

Крім того, категорія часу у дієсловах є тим граматико-синтаксичним аспектом, що вказує на вторинність реферативного джерела та формує його часовий вимір – співвіднесеність граматичної структури і семантичної. Дослідження категорії часу у реферативних текстах важливе не тільки на рівні узагальнення теоретичної бази, але й на рівні практичного вивчення поширення тої чи іншої форми, того чи іншого часу дієслова. Практичне значення таких знань виявляється при редагуванні рефератів з точк зору морфологічної та граматико-синтаксичної побудови.

Список використаних джерел

 

1. Блюменау Д. И. Проблемы свертывания научной информации. – Л.: Наука, 1982. – 166 с.

2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. - Наукова думка. - К.: 1983. - 293 с.

3. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – Академія НАН РСР. – Ін-т мов-ва ім. О. Потебні. – К.: Наукова думка. – 1988. – С. 91-128.

4. Горькова В. И. Инструкция для референтов и редакторов реферативного журанала ВИНИТИ. – М., 1988. – 33 с.

5. ГОСТ 7.9-95. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Реферат и аннотация. Общие требования. (ИСО 214-76). – М., - 7 с.

6. Гречихин А. А., Здоров И. Г. Жанры информационной литературы: Обзор. Реферат.– М.: Книга,1983. – 320 с.

7. Гречихин А. А., Здоров И. Г. Информационные издания: Типология и основные осбенности подготовки. – М.:Книга, 1988. – 272 с.

8. Закономерности структурной организации научно-реферативного текста. – К.: Наукова думка, 1982. – 322 с.

9. Жовтобрюх М.А., Кулик В.М. Курс сучасної української мови у двох частинах. – К., 1972

10. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського. - Т. 2. Морфологія. - К.: Рад. шк., 1951. - 408 с.

11. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навч. посіб. - Л.: Афіша, 2001. - 416 с.

12. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – 3-тє вид. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2000. – С. 47-55.

13. Редактирование отдельных видов литературы / под ред. Н.М.Сикорского. - М., 1987 – 397 с.

14. Реферативний журнал «Медицина. Медичні науки». – К.: Кн. палата України. – С. 16 – 181.

15. Робота редактора над усуненням граматико-синтаксичних помилок у реферативному тексті// Редагування реферативного тексту: Методичні рекомендації для студ. спец. 7 030203 «Вид. справа та редагування»/ Уклад. Тріщук О. В. – К., 2004. – С. 27-33.

16. Русанівський В. М. Дієслово – рух, дія, образ. – К.: Рад. школа. – 1977. – С. 9-13; С. 73-80.

17. Русанівський В. М. Структура українського дієслова. – Академія НАН РСР. - Ін-т мов-ва ім. О. Потебні. – К.: Наукова думка. – 1971. – С. 241-263.

18. Солганик Г. Я. Стилистика текста: Учеб. Пособие. – М.: Флинт, Наука, 1977. – 256 с.

19. Соловьев В. И. Составление и редактирование рефератов. – М.: Книга, 1985. – 104 с.

20. Сорока М. Б. Національна система реферування української наукової літератури / НАН України, Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського. — К.: НБУВ, 2002. — 209 с.

21. Справочная книга редактора и корректора / под ред. А.Э. Мильчина - М., 1985. – 576 с.: ил.

22. Сучасна українська літературна мова: Підручник/ М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін..; За ред. М. Я. Плющ. – 3-тє вид., стер. – К.: Вища шк., 2001. – С. 265 – 293.

23. Український реферативний журнал «Джерело». – сер. 3, № 1. – 2006. – С. 42 - 189.