Тому, крім абсолютного показника – прибутку, визначається відносний показник прибутковості – рентабельність.

Рентабельність – відносний показник прибутковості, виражений у відсотках, який характеризує ефективність витрат підприємства загалом або ефективність виробництва окремих видів продукції.

Рівень рентабельності розраховують як відношення величини прибутку, отриманого за певний період (місяць, квартал, рік) до середньої за цей період вартості засобів виробництва чи до загальної величини витрат на виробництво.

Рентабельність є базова, гранична, виробництва, капіталу (майна), продукції.

Рентабельність виробництва – економічний показник, що обчислюється як відношення прибутку від звичайної діяльності до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормованих обігових коштів. Вимірюється у відсотках за формулою:

Рвир = (Пр/(Фосн + Фоб)) • 100

де Пр – прибуток від звичайної діяльності;

Фосн – середньорічна вартість основних виробничих фондів;

Фоб – середньорічна вартість нормованих обігових коштів.

Рентабельність продукції – економічний показник, що обчислюється як відношення прибутку від реалізованої продукції до поточних витрат на її виробництво. Вимірюється у відсотках за формулою:

Р = (Пр / (С/в)) • 100

Найбільш узагальнюючий показник рентабельності капіталу (майна), що обчислюється як відношення валового прибутку до вартості всього майна, яке є в розпорядженні підприємства.

Названі показники є узагальнюючими і залежать від показників, що характеризують прибутковість використання складових частин виробничих ресурсів підприємства: основних і оборотних фондів, трудових ресурсів, капіталовкладень, затрат на управління виробничою діяльністю.

Прибуток і рентабельність залежать від цілого ряду оціночних показників використання основних і оборотних фондів, трудових ресурсів, капіталовкладень, управлінських витрат.

Такими показниками є:

- фондовіддача:

Фв = ТП / Фср

- фондорентабельність:

Френ = Пр / Фср

- матеріаловіддача:

Мв = ТП / М

- затрати на 1 грн. товарної продукції:

Зт = (С / в) / ТП

- продуктивність праці:

ПП = ТП / Чс

- зарплатовіддача:

Вз/п = ТП / Ф з/п

- віддача управлінських затрат:

Вупз = ТП / Упз

- рентабельність управлінських затрат:

Рупз = (Пр/Упз) • 100

де ТП – товарна продукція за відповідний період (рік) в грн.;

Фср – середньорічні основні виробничі фонди в грн.;

ПР – прибуток, грн.;

М – сума матеріальних затрат, грн.;

С/в – собівартість продукції, грн.;

Фз/п – фонд оплати праці, грн.;

Чс – середньоспискова чисельність працюючих;

Упз – величина управлінських затрат, грн.

Вивчивши окремо всі ці показники, можна визначити, за рахунок яких факторів відбувалися зміни узагальнюючого показника – прибутковості підприємницької діяльності, тобто визначити їх вплив на величину прибутку й рентабельність діяльності.

Але необхідно відмітити, що вони характеризують зростання інтенсивності й підвищення ефективності тільки в тому випадку, коли їх величини зростають у порівнянні з базовими: тобто при зростанні фондовіддачі, прибутку, але зниженні затрат на 1 грн. товарної продукції, поліпшенні якості, підвищенні продуктивності праці і т.п.

При цьому треба намагатися, щоби ці показники поліпшувалися не за рахунок зростання цін на виготовлювану продукцію чи надані послуги, а за рахунок раціонального використання всіх ресурсів.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

У соціально-економічному житті суспільства підприємництво відіграє роль ключового елемента, рушійної сили його динамічного розвитку, спроможної істотно прискорити реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах і забезпечити на базі цього належну соціально-економічну ефективність виробництва.

Обґрунтування підприємництва як економічної категорії базується на таких засадах. По-перше, підприємництво як вид діяльності індивідів відображає виробничі відносини, що складаються у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

По-друге, підприємництво як діяльність є складовою матеріальних відносин, тому є об’єктивним і матеріальним явищем.

По-третє, підприємництво як особливий тип діяльності потребує адекватного середовища, яке б забезпечувало цільову функцію підприємця у суспільстві.

По-четверте, підприємництво є чітко персоніфікованим. Його суб’єктом є людина не тільки з певними потребами та інтересами, а й особливим типом особистості.

Таким чином, економічна категорія підприємництва є системою економічних відносин між суб’єктами з приводу особливого типу самостійної ініціативної, законної, новаторської, ризикованої діяльності щодо виробництва продукції, надання послуг та ведення торговельного бізнесу з метою одержання прибутку і задоволення суспільних потреб.

Підприємництво поступово стає природною складовою української економіки, що свідчить про її просування до ринкових форм і методів господарювання. Для багатьох громадян України підприємництво стало основним видом роботи або формою вторинної зайнятості, Особливо тяжіє до заняття підприємницькою діяльністю молоде покоління України.
Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності. Тому підприємництву потрібно вчитися.
Підприємництво починається з заснування підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації відносин власності на підприємстві.
Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.

Виробництво – це процес створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства. Зміст виробництва визначає трудова діяльність, що припускає наступні три моменти: доцільну роботу, або саму працю; предмет праці, тобто все те, на що направлена раціональна діяльність людини; засоби (знаряддя) праці (машини, устаткування, інструменти, за допомогою яких чоловік перетворить предмети праці, пристосовувавши їх для задоволення своїх потреб).

Виробничі підрозділи підприємства - цехи, ділянки, обслуговуючі господарства і служби (прямо або побічно що беруть участь у виробничому процесі), зв'язки між ними, узяті в сукупності, - складають його виробничу структуру. Вона зумовлює рівень продуктивності праці, витрат виробництва, ефективність експлуатації природних багатств і техніки при даних техніко-економічних і економіко-географічних умовах матеріального виробництва.

Виробнича потужність підприємства створюється за принципом: що буде вироблятися і скільки. Такі вихідні дані використовуються для визначення кількості необхідного обладнання. Кожний виробничий підрозділ (цех, дільниця) застосовує відповідно профільоване (спеціалізоване) обладнання, тому його виробнича потужність є оригінальною (не взаємозаміною). Виходячи з цього, виробнича потужність підприємства в цілому не може бути в цілому арифметичною сумою потужностей окремих його підрозділів, вона визначається на рівні виробничої можливості підрозділу (цеху, дільниці) тобто «вузького місця» з врахуванням впровадження відповідних техніко організаційних заходів.

Виробнича програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури й асортименту, яка має бути виготовлена в плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією і виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства і його виробничих підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.

Порядок розроблення виробничої програми значною мірою залежить від призначення їх продукції та економічного статусу. Передусім тут має значення технологічний зв'язок між підрозділами, ступінь завершеності в них циклу виготовлення продукції, спрямування її на подальшу обробку, внутрішньо коопераційні потреби на ринок, за межі підприємства.

Самим універсальним і поширеним на всіх рівнях управління є балансовий метод в плануванні. Його єство полягає в побудові балансів (матеріальних, фінансових, трудових, платіжних, доходів і витрат підприємства і ін.) у формі взаємно врівноважуються таблиць, що містять наявність або джерела утворення ресурсів і відповідні потреби.

Взагалі всі чинники підвищення ефективності функціонування підприємств зводяться до трьох напрямків:

1) управління витратами і ресурсами;

2) напрямки розвитку і удосконалення виробництва та іншої діяльності;

3) напрямки удосконалення системи управління підприємством та всіма видами його діяльності.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

 

1. Демешок О.О.Макроекономічні параметри та структурно-динамічні виміри функціонування реального сектору економіки держави / О.О. Демешок // Вісник ЖДТУ, № 4(75). – 2015. – С.107-113.

2. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт.-упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М.М. Шевченко. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – С. 632.

3. Мазур І.М. Організаційно-економічний механізм забезпечення енергетичної безпеки національної економіки: монографія / І.М. Мазур. – Івано-Франківськ: НАІР, 2014. – С.648.

4. Маргасова В.Г. Економічна політика забезпечення стійкості економіки України в системі міжнародної економічної безпеки / В.Г. Маргасова // Вісник Чернігівського держ. технол. ун-ту: збір. наук. пр. – 2014. – 3(76). – С. 124-134.

5. Тимошенко Н.Ю. Проблеми розвитку інноваційної та інвестиційної діяльності в Україні / Н.Ю. Тимошенко, Н.В. Меньших // Інвестиції: теорія і практика. - № 12. – 2015. – С. 35-38.

6. Забарна Е.М. Інноваційно-інвестиційний фактор економічного розвитку України / Е.М. Забарна. — О.: Ін-т проблем ринку та екон.(екол. досліджень НАН України, 2006. — С.304.

7. Геєць В.М. Інноваційні перспективи України / В.М. Геєць, В.П. Семиноженко. — Харків: Константа, 2006. — С. 272.

8. Дергалюк В.Г. Напрями удосконалення державної політики розвитку інтелектуального бізнесу в Україні / В.Г. Дергалюк // Інвестиції: практика та досвід. - № 20. – 2015. – С.56-60.

9. Жигірь А.А. Принципи та методологічні засади економічного розвитку підприємництва / А.А. Жигірь // Агросвіт. - № 20. – 2015. – С.46-52.

10. Колодко Г.В. Глобализация, трансформа ция, кризис — что дальше? /Г.В. Колодко. — М.: Магистр, 2011. — C. 176.

11. Поляк М.М. Розвиток інвестиційно-фінансового механізму венчурного бізнесу в Україні: дис. на здобуття наук. ступеня канд. ек. наук: спец. 08.00.03. «Економіка та управління національним господарством» / М.М. Поляк. — Чернівці, 2015. — С.10-41.

12. Михальченко Г.Г. Перспективи розвитку машинобудівних підприємств в умовах невизначеності / Г.Г. Михальченко // Глобальні та національні проблеми економіки. Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського. - № 8. – 2015. – С. 530-533.

13. Крамон Таубадель Ш. Сільське господар ство України: криза та відновлення / Ш. фон КрамонТаубадель, С. Дем'яненко, А. Кун. — К.: ГарантСервіс, 2004. — C. 207.

14. ВБ подтвердил прогноз роста ВВП Украины в 2016г на 1% [електронний ресурс]. – Інтерфакс Україна, 2016 р.

15. Bloomberg прогнозирует рост ВВП Украины в 2016 году на 1,4% [електронний ресурс]. – Українська правда, 2016 р.

16.Цигилик І. І., Криховецька З. М., Паневник Г. М. Основи підприємництва. – К.: 2007.

17.Хузрич Р., Питерс М. Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха. – М.: Прогресс, 1992 – Вип. 2.