Транспортна стратегія України на період до 2020 року

Транспортна стратегія України на період до 2020 року

Загальні положення

 

Україна активно включається у світові суспільно-економічні процеси: приєдналася до Світової організації торгівлі, стратегічною метою визнано отримання асоційованого членства у Європейському Союзі (далі - ЄС). Транспорт, як інфраструктурна галузь, має розвиватися випереджальними темпами з метою сприяння швидкому економічному та соціальному розвитку країни та її участі у міжнародному поділі праці.

Призначення Транспортної стратегії полягає у визначенні ключових проблем, цілей, принципів та пріоритетів розвитку транспортної системи України з точки зору загальнонаціональних потреб та інтересів на період до 2020 року. Вона пропонує політико-економічні, організаційні та правові заходи.

Транспортна стратегія охоплює залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний транспорт та громадський пасажирський транспорт загального користування, ефективність роботи яких значною мірою залежить від державної політики та регуляторних методів.

Реалізація Транспортної стратегії сприятиме суттєвому підвищенню ефективності транспортної системи в цілому, сталому розвитку економіки та добробуту українців.

Технічний та технологічний розвиток транспорту буде спрямований на формування транспортної інфраструктури інтегрованої із Пан’європейськими транспортними мережами, створить умови для подальшого розвитку галузі та її підсекторів.

Транспортна стратегія розроблена робочою групою, утвореною Мінтрансзв’язку, за технічної допомоги ЄС: проекту „Підтримка інтеграції України до Транс’європейської транспортної мережі ТЄМ-Т” та Твінінг-проекту „Підтримка розробки та впровадження транспортної політики в Україні”.

 

Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях. Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів та вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам.

Спостерігається відставання в розвитку транспортної мережі, перш за все в розвитку автомобільних доріг загального користування від темпів автомобілізації країни. Протягом останніх двадцяти років їх протяжність практично не збільшувалася, у той час як за цей самий період у Європі швидкими темпами будувались автомагістралі. У результаті щільність автомобільних доріг в Україні у 5,9 раза менше, ніж у Франції (відповідно 0,28 та 1,65 кілометра доріг на 1 кв. кілометр площі країни). Протяжність швидкісних доріг в Україні становить 0,28 тис. кілометрів, у Німеччині - 10,9 тис. кілометрів, у Франції – 7,1 тис. кілометрів, а рівень фінансування одного кілометра автодоріг в Україні відповідно у 5,5 – 6 разів менше, ніж у зазначених країнах (додаток 5).

Це пояснюється низкою об’єктивних причин, зокрема, такими як великий тягар на утримання транспортної мережі на душу населення порівняно з європейськими країнами через відносно невелику густоту населення (78 чоловік на 1 кв. кілометр), низьку купівельну спроможність громадян (1/5 купівельної спроможності Єврозони), порівняно невеликий парк автомобілів та значну територію країни.

Незадовільним є транспортно-експлуатаційний стан автодоріг: 51,1 % не відповідає вимогам за рівністю, 39,2 % - за міцністю. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2 - 3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах.

На європейських залізницях впроваджено високошвидкісний рух пасажирських поїздів зі швидкістю 200 - 250 і більше кілометрів на годину та високу частоту руху. На залізничному транспорті України також впроваджується рух пасажирських поїздів зі швидкістю до 160 кілометрів на годину, однак при цьому необхідно вирішити достатньо складну проблему розподілу мережі на лінії з переважно вантажним та переважно пасажирським рухом та підвищити частоту руху пасажирських поїздів. Водночас пропускну спроможність залізниць на Кримському напрямку вичерпано.

Морські порти України за якісними, технічними характеристиками, такими як глибина, засоби перевантаження і зберігання, технічний стан причалів і устаткування, рівень автоматизації та комп’ютеризації, залишилися на рівні кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття.

Аеропорти потребують суттєвої модернізації, перш за все в тих містах, що готуються приймати учасників чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

Незадовільний стан вітчизняної інноваційної та високотехнологічної складової транспортної галузі пояснюється недостатнім рівнем інвестування, низьким рівнем тарифів на соціально значимі пасажирські перевезення, що підлягають державному регулюванню; обмеженим фінансуванням з державного та місцевих бюджетів; відсутністю коштів на просте відтворення основних фондів внаслідок заниження їх вартості та недостатнього рівня амортизаційних відрахувань; відсутністю інвестицій на умовах концесій, державно-приватного партнерства; недосконалістю механізмів лізингу. Нестача інвестицій призвела до стрімкого старіння рухомого складу та транспортної інфраструктури, що зумовлює невідповідність технічного і технологічного рівня вітчизняного транспорту європейським вимогам.

Залишається низьким рівень сервісного обслуговування клієнтів, недостатньо використовується наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції.

Масова автомобілізація населення стає альтернативою громадському транспорту, що створює новий стиль життя та забезпечує мобільність населення. Кількість легкових автомобілів у приватній власності за 2003 – 2008 роки в Україні збільшилася на 22 %, або на 1100 тис. одиниць. Це призводить до заторів у містах, підвищення екологічного навантаження та значних енергетичних витрат, адже транспорт є найбільшим споживачем світлих нафтопродуктів.

Одночасно погіршуються соціальні стандарти якості пасажирських перевезень за такими показниками, як наповненість транспортного засобу, забезпечення міським електротранспортом та автобусами великої місткості, регулярність руху. Понад 15 років експлуатуються 92 % трамваїв, 78 % вагонів метро, 63 % тролейбусів, понад 25 років - 58,9 % пасажирських залізничних вагонів. Підприємства громадського пасажирського транспорту характеризуються збитковістю внаслідок низького рівня тарифів, недостатньої компенсації з бюджету витрат на перевезення пільгових категорій пасажирів; неефективності системи збору виручки від міських та приміських перевезень на пасажирському транспорті загального користування.

У 2008 році підприємствами транспортного сектору освоєно майже 21,6 млрд. гривень інвестицій, що становить 9,3 % загального обсягу інвестицій в економіку України (додаток 6). Однак галузь відчуває гостру нестачу коштів для свого розвитку. Більша частина інвестицій у транспортний сектор здійснюється за рахунок власних коштів підприємств транспорту та кредитів банків. Через незавершеність структурних реформ приватний капітал ще не став вагомим чинником розвитку. На транспортну галузь з державного бюджету України у 2009 році заплановано виділити 12,9 млрд. гривень, що становить лише 4,7 % загального обсягу бюджетних коштів (додаток 7). Водночас розвиток транспортної інфраструктури у країнах ЄС є однією з найбільших статей бюджетних витрат.

На транспорті склалося неоднорідне конкурентне середовище: від повністю приватизованого ще на початку 90-х років ХХ століття автомобільного та річкового транспорту до стопроцентної державної власності на залізничному транспорті та в морських портах. Країни Європи та більшість країн СНД вже провели реформування залізничного транспорту, відділивши господарські функції від регуляторних, природно монопольну інфраструктуру від потенційно конкурентного ринку операторських компаній. Потребує реформування система управління й у морських та річкових портах щодо розподілу регуляторних та господарських функцій.

Транспорт створює значне техногенне навантаження на довкілля, є джерелом викидів третини шкідливих речовин в Україні. Найбільше це стосується автомобільного транспорту в містах, де його частка у викидах шкідливих речовин досягає 90 %.

Проведені у 2008 році законодавчі зміни у сфері безпеки дорожнього руху дозволили в цілому покращити рівень безпеки дорожнього руху. Якщо у 2007 році в середньому за добу в автопригодах гинуло 26 осіб, то у 2008 році цей показник знизився до 21, а у 2009 – до 14,6. При цьому кількість загиблих на 100 тис. населення в Україні знизилася з 20 загиблих у 2007 році до 11,9 – у 2009. Разом з цим, відповідний показник в Австрії становить 11,5 осіб, Німеччині – 8, Великобританії – 6,1, Швеції – 5,9 (додаток 8). Разом з тим, на транспорті загального користування у 2009 р. відмічалося збільшення ДТП на 17%.

За даними Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО), відносні показники рівня безпеки польотів в Україні значно гірші від середніх загальносвітових показників. За період 1998 - 2007 років у галузі цивільної авіації сталося 16 катастроф, 31 аварія, 76 серйозних інцидентів. Літаки вітчизняних авіакомпаній за результатами контролю безпеки польотів у європейських аеропортах за програмою SАFА неодноразово потрапляли до «чорного списку». Через незадовільну систему управління безпекою судноплавства державний Прапор України включено до „чорного списку” Паризького меморандуму.

Для підвищення ефективності транспортної системи необхідна програма комплексного оновлення та модернізації транспорту, яка передбачатиме комплекс заходів з нормативно-правового забезпечення та створення сприятливого інвестиційного клімату з урахуванням бюджетних та небюджетних джерел інвестування.

Транспортна стратегія також пропонує ряд структурних реформ на транспорті.

 

Рухомий склад

Прискорене оновлення рухомого складу є одним із найважливіших напрямів модернізації транспорту. Це дасть змогу суттєво покращити обслуговування економіки та населення, підвищити конкурентоспроможність національних перевізників на світових ринках перевезень, забезпечить повною мірою безпеку перевезень та охорону довкілля.

Оновлення рухомого складу (залізничного рухомого складу, літаків, автобусів, суден, громадського транспорту тощо) буде відбуватись за рахунок закупівель вітчизняної продукції і для цього мають бути створені державою організаційні, фінансові і економічні умови для модернізації вітчизняних виробництв, здатних забезпечити потреби транспортного сектору необхідною продукцією, що не поступається за своїми технічними характеристиками кращим світовим зразкам.

Оновлення рухомого складу має здійснюватися за рахунок транспортних компаній, за винятком соціально значущих пасажирських перевезень, що мають фінансуватися з бюджетів усіх рівнів.

Основні завдання щодо забезпечення оновлення рухомого складу:

прискорене та збалансоване впровадження сучасних європейських стандартів безпечного, екологічно сприятливого та енергоефективного транспорту;

формування раціональної структури парку рухомого складу за потужністю, вантажністю, пасажиромісткістю, спеціалізацією, видами палива тощо відповідно до поточної структури транспортного попиту;

оновлення і модернізація в містах, насамперед у тих, де буде проходити фінальна частина чемпіонату Європи 2012 року з футболу, парку рухомого складу громадського транспорту та забезпечення необхідною кількістю автобусів для міжміських і міжнародних перевезень;

оновлення та модернізація залізничного рухомого складу з метою збільшення його строку служби, підвищення безпеки та швидкості руху;

розробка та впровадження за участі банківської системи, виробників транспортних засобів, імпортерів та дилерів механізму стимулювання інвестицій в оновлення рухомого складу;

установлення ввізних митних платежів, які відповідають вимогам СОТ.

 

Інвестиційна політика

Механізми реалізації інвестиційної діяльності:

використання різних джерел фінансування галузі: власних коштів підприємств, коштів державного та місцевих бюджетів, коштів інвесторів, концесіонерів, кредитних ресурсів комерційних банків та міжнародних фінансових установ;

проведення переоцінки основних фондів, підвищення ефективності заходів щодо збільшення інвестицій у розвиток транспорту загального користування за державної підтримки, що сприятиме впровадженню вітчизняних інноваційних транспортних технологій та технологічній модернізації транспорту;

впровадження механізму державно-приватного партнерства з метою залучення ресурсів для змішаного фінансування розвитку транспортної інфраструктури, поєднання державних капітальних вкладень та приватного капіталу вітчизняних та іноземних інвесторів;

аналіз можливостей запровадження механізмів довгострокового пільгового кредитування інвестицій у ресурсо- та енергозберігаючі техніку та технології;

розширення застосування принципів “користувач платить” та “забруднювач платить” під час користування транспортною інфраструктурою.

Одним із механізмів забезпечення інвестиційної діяльності залишається бюджетне фінансування транспортного сектору, яке має бути спрямоване, перш за все, на такі цілі:

забезпечення функцій державного управління в транспортній галузі;

гарантоване підтримання в робочому стані мережі об'єктів транспортної інфраструктури та розвиток мережі автомобільних доріг загального користування, насамперед швидкісних;

підтримка бюджетного фінансування найважливіших транспортних проектів та проектів розвитку автомобільних доріг загального користування і підвищення рівня безпеки дорожнього руху;

гарантоване фінансування законодавчо закріплених державних зобов'язань за програмами розвитку транспорту, дорожнього господарства та забезпечення безпеки руху.

Потребує вдосконалення нормативно-правова база з питань розроблення та впровадження економічного і фінансового механізмів фінансування інфраструктури: прийняття (доопрацювання) законів України „Про основні засади взаємодії держави з приватними партнерами”, “Про швидкісні автомобільні дороги", внесення змін до законів України „Про інвестиційну діяльність”, „Про фінансовий лізинг”, „Про концесії”, а також з питань відведення земель для нового транспортного будівництва.

Залізничний транспорт

 

Залізничний транспорт займає провідне місце у задоволенні потреб економіки та населення України в перевезеннях, є важливим фактором забезпечення соціально-економічного зростання і зміцнення обороноздатності держави, розвитку її зовнішньоекономічних зв’язків. Залізничний транспорт перебуває винятково у сфері державного регулювання і в державній власності. З одного боку, це забезпечує його стабільну роботу навіть у кризових умовах, а з другого – створює загрози його майбутньому функціонуванню, оскільки держава не в змозі забезпечити необхідне фінансування, достатнє для сталого розвитку цього виду транспорту, без запровадження ефективного державно-приватного партнерства.

У зв’язку з цим пріоритетами транспортної стратегії в галузі залізничного транспорту є проведення реформування на залізничному транспорті, яке має на меті поступове, регульоване і підтримуване державою формування та розвиток конкурентного ринку транспортних послуг. Це буде передумовою забезпечення ефективності функціонування ринку транспортних послуг на основі збалансування інтересів суспільства, транспортних підприємств та споживачів послуг. При цьому реалізуються вимоги директив ЄС щодо відокремлення сфери транспортного обслуговування від сфери управління інфраструктурою, яка залишається у володінні держави. Україна має використати досвід реформування залізничного транспорту Російської Федерації, Казахстану, входження в транспортні структури ЄС залізничних систем Естонії, Латвії, Литви з колією 1520 міліметрів.

Залізничний транспорт залишається орієнтованим на перевезення передусім масових вантажів гірничо-металургійного комплексу і тому є вразливим до коливання попиту на відповідних товарних ринках, що на тлі фінансово-економічної кризи стає особливо очевидним. У пасажирських перевезеннях залізниці зазнають усе більшої конкуренції з боку автомобільного та авіаційного транспорту.

Величезні екологічні, економічні, соціальні переваги залізничного транспорту та його транзитний потенціал можуть бути реалізовані лише на якісно вищому рівні транспортного обслуговування. Цього буде досягнуто шляхом удосконалення технології організації перевезень, модернізації та розбудови інфраструктури, оновлення рухомого складу.

1) реформування залізничного транспорту, яке передбачає такі заходи:

розмежування господарських функцій та функцій державного управління;

відокремлення видів діяльності, безпосередньо не пов’язаних з перевезеннями, що дасть змогу, зокрема, зменшити фінансове навантаження на собівартість вантажних перевезень;

реорганізація територіально-функціональної структури управління залізничним транспортом у вертикально-інтегровану за основними напрямами виробничої діяльності;

впровадження фінансово-економічної моделі, яка забезпечить чіткий і прозорий облік та розподіл фінансових потоків за видами діяльності;

поетапна ліквідація перехресного субсидування пасажирських перевезень за рахунок доходів від інших видів діяльності залізниць;

удосконалення нормативно-правової бази з метою вироблення єдиних вимог та умов доступу до інфраструктури для будь-яких операторів перевезень та стягнення платежів з операторських компаній за користування залізничною інфраструктурою з одночасним впровадженням системи сертифікації та ліцензування для забезпечення якості та безпеки послуг, що надаються;

2) впровадження рухомого складу нового покоління та модернізація існуючого, з більш високим рівнем сервісних, технічних та економічних показників експлуатації шляхом:

підвищення швидкості руху пасажирських поїздів до 160 кілометрів на годину, у перспективі до 200 кілометрів на годину та вантажних поїздів до 100 - 120 кілометрів на годину з метою скорочення часу подорожі пасажирів і транзиту вантажів;

підвищення рівня інтероперабельності залізничних перевезень на мережах ширини колії 1520 та 1435 міліметрів, прискорення процедур перетину кордонів;

розвитку мультимодальних та інтермодальних перевезень;

забезпечення перевезення пасажирів з обмеженими фізичними можливостями;

збільшення термінів експлуатації за рахунок застосування нових матеріалів та оптимальних конструкційних рішень та надійності;

зниження матеріалоємності та витрат паливо-енергетичних ресурсів;

максимальної автоматизації процесів експлуатації та ремонтних робіт, проведення діагностики технічного стану рухомого складу;

впровадження засобів автоматичного контролю стану ходових частин рухомого кладу для підвищення безпеки руху.

3) подальший розвиток залізничної інфраструктури який здійснюватиметься шляхом:

збільшення пропускної спроможності на Кримському напрямку та розвитку паралельного залізничного напрямку в бік Криму (Долинська – Миколаїв – Херсон – Джанкой), що дасть змогу повністю задовольнити попит на пасажирські та вантажні перевезення, реалізувати курортно-рекреаційні можливості Кримського півострова;

розвитку залізничної інфраструктури на напрямках міжнародних транспортних коридорів, що сприятиме скороченню часу транзиту зовнішньоторговельних вантажів;

розмежування напрямків переважно пасажирського та інтермодального руху та переважно вантажного руху, що дасть змогу оптимізувати використання пропускної, перевізної спроможності та інвестицій у розвиток інфраструктури;

оптимізації кількості сортувальних станцій на мережі залізниць з пріоритетним розвитком опорних сортувальних станцій;

електрифікації залізниць, що сприятиме покращанню їх техніко-експлуатаційних можливостей та зменшенню собівартості перевезень;

узгодженої партнерської технічної та інвестиційної політики магістрального залізничного транспорту та врахування потреб користувача з метою оптимізації використання рухомого складу та мінімізації непродуктивних витрат.

4) інтенсифікація та вдосконалення технологій перевезень пасажирів і вантажів здійснюватимуться шляхом:

впровадження швидкісного руху пасажирських поїздів на напрямках Київ – Полтава – Харків, Київ – Донецьк, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Тернопіль – Львів, Київ – Жмеринка – Одеса та між великими обласними центрами, що істотно підвищить мобільність населення, зменшить екологічне навантаження від автомобільних перевезень;

впровадження нових схем та раціональних маршрутів денних пасажирських поїздів, що дасть змогу істотно скоротити потребу в рухомому складі та експлуатаційні витрати;

оптимізація графіка руху поїздів та порядку направлення вагонопотоків і організації їх у вантажні поїзди;

створення мережі взаємопов’язаних логістичних центрів та мультимодальних терміналів у найбільших транспортних вузлах, пунктах пропуску через державний кордон України, організація між ними регулярного руху поїздів;

розвиток мультимодальних, інтермодальних і комбінованих перевезень та створення правових засад для їх максимально ефективного використання;

запровадження більш досконалих прикордонних систем, які працюють за принципом «єдиного вікна», у взаємодії з митними, прикордонними та іншими державними контрольними службами;

впровадження електронної системи документообігу;

впровадження удосконалених інформаційно-керівних систем та забезпечення інтероперабельності з суміжними країнами;

удосконалення правових та фінансово-економічних механізмів взаємодії з користувачами на засадах взаємовигідного партнерства.

5) інноваційний розвиток і вдосконалення науково-технічного та кадрового потенціалу здійснюватиметься шляхом:

підтримки наукових та освітніх установ залізничного транспорту, що належать до сфери управління Мінтрансзв’язку, з метою розроблення ними новітньої науково-технічної продукції;

підвищення рівня освіти у вищих навчальних закладах залізничного транспорту з метою забезпечення високоякісної підготовки та перепідготовки кадрів усіх рівнів;

підтримки та розвитку центрів, зокрема технічних інститутів або лабораторій, для сертифікації процесів і послуг на залізничному транспорті;

стимулювання підприємницької ініціативи, посилення мотивації праці та підвищення рівня соціальної захищеності залізничників.

 

Автомобільний транспорт

 

Пріоритети розвитку галузі мають враховувати особливості автомобільного транспорту як швидкого, зручного, мобільного, соціально значущого виду транспорту, діяльність якого має певні ризики щодо безпечності та екологічності та підлягає регулюванню міжнародними нормативно-правовими актами. Галузь має високу частку приватної форми власності, яка обумовлює жорстку конкуренцію на ринку.

Пріоритети розвитку автомобільного транспорту такі:

1) забезпечення рівних умов конкуренції на ринку автотранспортних послуг шляхом:

встановлення рівних умов оподаткування всіх суб’єктів господарювання автомобільного транспорту;

забезпечення рівних та прозорих умов допуску суб’єктів господарювання до ринку послуг з надання автотранспортних перевезень (операторів ринку), удосконалення процедур ліцензування згідно з законодавством ЄС;

забезпечення доступу на ринок операторів, які пропонують більш високий рівень комфортності та соціально значущі перевезення в сільській місцевості та осіб з обмеженими фізичними можливостями;

запровадження ринкових механізмів, які знімуть потребу в тарифікації;

2) підвищення ефективності перевезень, зниження транспортної складової в собівартості продукції шляхом:

використання новітніх транспортних технологій: інтелектуальних транспортних систем, супутникових систем навігації, стеження та управління рухомими об’єктами;

удосконалення технології перевезень, застосування методів транспортної логістики, різноманітних форм централізованого транспортного обслуговування та управління перевезеннями пасажирів та вантажів;

створення системи періодичного підвищення кваліфікації та сертифікації професійної компетентності персоналу автомобільного транспорту та програм навчання;

застосування заходів, що сприяють прискореному оновленню рухомого складу та оптимізації його структури за строком експлуатації, показниками безпечності, екологічності, енергоефективності;

підвищення частки комбінованих перевезень, розроблення оптимальних технологічних схем у транспортних вузлах;

удосконалення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг;

3) підвищення дорожньої безпеки шляхом:

прийняття та впровадження Державної цільової програми підвищення рівня безпеки дорожнього руху;

ліквідація перетинів автомобільних доріг та магістральних залізничних колій в одному рівні на напрямках впровадження швидкісного руху поїздів; посилення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства у сфері безпеки дорожнього руху;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів;

удосконалення системи контролю за використанням робочого часу та часу відпочинку водіїв згідно з Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів (ЄУТР), які виконують міжнародні автомобільні перевезення та поступове впровадження контрольних пристроїв на транспортних засобах, що виконують внутрішні перевезення, зокрема цифрових тахографів;

застосування на транспортних засобах сучасних систем активної та пасивної безпеки, зокрема антиблокувальних систем, обмежувачів швидкості тощо;

підвищення безпеки перевезень небезпечних, великогабаритних, великовагових та швидкопсувних вантажів;

запровадження гармонізованих із міжнародним та європейським законодавством вимог та процедур;

4) зниження рівня техногенного навантаження автомобільного транспорту на довкілля шляхом:

удосконалення нормативно-правової бази щодо охорони довкілля, енергоефективності та використання альтернативних видів палива на автомобільному транспорті;

запровадження сучасних європейських технологій безпечного, екологічно сприятливого та енергоефективного автомобільного транспорту;

забезпечення інструментів контролю відповідності встановленим вимогам та технічної бази для функціонування ефективної системи державного регулювання з урахуванням досвіду країн ЄС;

поетапного запровадження міжнародних екологічних норм «ЄВРО-3», «ЄВРО-4», «ЄВРО-5» для транспортних засобів і моторних палив;

диверсифікації енергопостачання, запровадження дієвого та прозорого механізму стимулювання споживання альтернативних моторних палив, зокрема біопалив;

посилення державного контролю за якістю паливних і мастильних матеріалів, що використовуються для роботи транспортних засобів;

зменшення енергоємності послуг, забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів із оптимізацією структури енергоспоживання та збільшенням частки нетрадиційних видів палива;

удосконалення технічного стану автомобільних доріг;

5) забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного автомобільного транспорту на національному та міжнародному ринку транспортних послуг шляхом:

розроблення, із залученням громадських організацій, програм підтримки конкурентоспроможності національних автомобільних перевізників;

зниження ставок або звільнення від сплати ввізного мита під час ввезення окремих типів транспортних засобів, які не виробляють в Україні, надання переваг вітчизняним виробникам транспортних засобів, у разі якщо такі транспортні засоби відповідають сучасним вимогам щодо безпечності, екологічності та енергоефективності та якщо вітчизняні виробники створять сучасну систему мереж по обслуговуванню та забезпеченню відповідного експлуатаційного стану транспортних засобів упродовж терміну використання;

удосконалення процедур контролю на державному кордоні України для покращання взаємодії посадових осіб всіх причетних контрольних служб;

досягнення паритету між усіма видами дозволів, процедур контролю за дотриманням норм внутрішнього та міжнародного законодавства, а також жорсткості відповідних санкцій на автотранспортній мережі України та інших держав.

Дорожнє господарство

Україна потребує подальшого розвитку автомобільних доріг загального користування. Передбачається будівництво нових та розвиток існуючих автомобільних доріг, приведення їх транспортно-експлуатаційного стану у відповідність із зростаючими вимогами щодо інтенсивності руху, вагових навантажень, ліквідації небезпечних ділянок та збільшення пропускної здатності автомобільних доріг на підходах до великих міст, пунктів пропуску через державний кордон України та морських портів. Насамперед передбачається розвиток дорожньої інфраструктури, що буде задіяна в обслуговуванні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Розвиток дорожньої інфраструктури здійснюватиметься за такими напрямами:

1) розвиток мережі автомобільних доріг шляхом:

забезпечення пріоритетного розвитку автомобільних доріг загального користування державного значення та приведення їх стану у відповідність із вимогами чинних нормативних документів;

розвитку мережі швидкісних автомобільних доріг за рахунок кредитних коштів та недержавних інвестицій на основі концесій або механізму державно-приватного партнерства;

розвитку мережі автомобільних доріг І категорії між усіма обласними центрами та великими промисловими вузлами;

введення плати за користування новими автомобільними дорогами, побудованими на концесійних засадах;

внесення змін до чинного податкового законодавства в частині збільшення розміру ставок податків і зборів до спеціального фонду державного бюджету;

розвитку мережі сільських автомобільних доріг і забезпечення під’їздами з твердим покриттям усіх сільських населених пунктів;

реалізації проектів з підготовки мережі автомобільних доріг України до проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року;

введення плати за користування автомобільними дорогами, що співпадають з міжнародними транспортними коридорами, вантажними автомобілями та автобусами;

2) удосконалення інноваційної складової шляхом:

використання під час будівництва, ремонту та експлуатації автомобільних доріг дорожньо-будівельних матеріалів високої якості та нових технологій; підвищення вимог до їх характеристик;

забезпечення сучасних технологій за рахунок використання відповідного парку сучасних машин, механізмів, обладнання та матеріалів та підвищення кваліфікації кадрового потенціалу;

удосконалення науково-технічного та інженерного супроводження проектування та будівництва автомобільних доріг;

удосконалення методів перспективного й оперативного планування дорожніх робіт на основі результатів функціонування системи управління станом покриття та аналітично-експертної системи управління мостами;

впровадження системи управління автомобільними дорогами на основі геоінформаційних технологій з наданням соціального пакету отримання інформації про стан автомобільних доріг на Web-сайті;

підвищення ефективності системи контролю якості робіт під час будівництва, ремонту та в процесі утримання автомобільних доріг, шляхом створення Державної інспекції контролю технічного стану та якості автомобільних доріг загального користування.

3) підвищення рівня безпеки руху шляхом:

удосконалення загальнодержавної бази даних ДТП та постійного моніторингу місць та ділянок концентрації ДТП в розрізі регіонів (по областях) та автомобільних доріг (особливо доріг державного значення);

розроблення заходів з покращення дорожніх умов у місцях та ділянках концентрації ДТП з метою їх ліквідації;

впровадження системи управління безпекою дорожнього руху засобами дорожньої служби;

впровадження технічних засобів запобігання виникненню ДТП на автомобільних дорогах (протизасліплювальних екранів, дзеркал, розмітки з поліпшеними світлоповертальними властивостями, автоматизованих систем керування дорожнім рухом, облаштування тротуарів, встановлення освітлення, розподілення транспортних і пішохідних потоків у різних рівнях тощо);

поліпшення інформаційного забезпечення учасників дорожнього руху;

створення систем недопущення виїзду транспортних засобів на залізничний переїзд при заборонному сигналі світлофора.

4) реформування системи утримання автомобільних доріг шляхом:

розподілу сфери управління та відповідальності за значенням автомобільних доріг (державного та місцевого значення) з передачею автомобільних доріг місцевого значення місцевим органам виконавчої влади після законодавчого визначення джерел фінансування та структури управління автомобільними дорогами місцевого значення;

створення державного об’єднання підприємств, які здійснюють експлуатаційне обслуговування автомобільних доріг державного значення та передача підприємств, що здійснюють обслуговування автомобільних доріг місцевого значення до сфери управління місцевих органів виконавчої влади;

створення державної структури для виконання функцій замовника робіт на автомобільних дорогах державного значення та передачі на її баланс автодоріг державного значення;

створення потужного ринку дорожніх робіт за допомогою підвищення рівня конкуренції;

5) екологізація будівництва та утримання автомобільних доріг шляхом:

використання екологічно чистих і енергозберігаючих матеріалів і технологій;

використання в дорожніх конструкціях продуктів відходу техногенної діяльності (шлаки, золи, породи відвалів) та вдосконалення повторного використання існуючого полотна доріг;

впровадження технічних заходів зниження негативного впливу автомобільних доріг на навколишнє середовище (шумозахисні екрани, водоочисні споруди, біопереходи, огорожі, тощо);

6) збільшення пропускної спроможності автомобільних доріг в столиці та обласних центрах шляхом:

добудови та перебудови існуючих шляхових вузлів шляхопроводами, тунелями;

добудови, будування та термінової реконструкції мостів;

розбудови міських доріг з урахуванням зупинок громадського транспорту, стоянок таксі та багаторівневих підземних чи надземних паркінгів;

зміни напрямків руху автомобільного транспорту.

 

5.4. Авіаційний транспорт

 

Українська авіаційна транспортна система стоїть на шляху інтеграції до загальноєвропейської. Для впровадження в Україні концепції “Єдиного неба” забезпечено стягнення, згідно з вимогами Євро контролю, аеронавігаційних зборів, автоматизовано всі районні центри управління повітряним рухом, здійснено низку заходів, у результаті реалізації яких повітряний простір України став відкритим для всіх його користувачів.

Наступним кроком є інтеграція у Спільний авіаційний простір, що передбачає адаптацію системи економічного регулювання авіаційних перевезень до європейського законодавства.