Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Багатотипність відмінювання іменників давньоруської мови
Морфологічна будова давньоруської мови зазнала багатьох змін і зрушень, доки на її базі витворилися морфологічні системи сучасних східнослов’янських мов. Історична морфологія досліджує розвиток мови, її морфологічної будови від найдавніших часів і до сучасного стану. Зміни в морфологічній будові мови перебувають у взаємозв’язку із змінами в інших структурних елементах мови. Наприклад, внаслідок ствердіння губних приголосних в українській мові іменники типу голуб, степ, глиб перейшли до іншої відміни, при цьому змінився граматичний рід деяких іменників (степ – д-р, ж.р.; степ – укр., чол.р.) Чергування звуків, занепад редукованих також відбилися на морфологічній будові мови: д-р даръ – укр. дар; д-р жиръ ® укр. жир Серед тих змін, що відбулися в давньоруській мові значна кількість припадає на частини мови. До відмінюваних частин мови у слов’янських мовах належали: імена (сучасні іменники, прикметники, числівники, займенники) і дієслова, а до невідмінюваних – прислівники, прийменники, сполучники, частки, вигуки. Ще з далекого минулого давньоруська мова засвоїла всі способи словотворення іменників, які відомі і сучасним східнослов’янським мовам. Найбільш продуктивним способам утворення іменників у слов’янських мовах була суфіксація. Одні суфікси зникали, інші з’являлися, нові суфікси наростали на старі, створюючи нові, суфікси губили свою продуктивність, перестаючи бути афіксами і зливалися з коренем. Колишні спільнослов’янські суфікси – во (пиво), - то (жито), - но [сънъ], -ро (даръ, пиръ), - ко (злакъ) та інші тепер сприймаються як частини кореня. Суфікс – икъ – (> ик) вживався ще в спільнослов’янський період. За допомогою цього суфікса від основ прикметників утворилися назви людей: старъ – старикъ. У сучасній українській мові цей суфікс продуктивний і у назвах конкретних істот і речей. Суфікс – ьникъ (> ник) утворився шляхом наростання суфікса – икъ на суфікс прикметника –ьн: -ьн- + -икъ- > ьник > ник: правьдьникъ, грhшьникъ > праведникъ, грhшникъ. Відповідником суфікса – ьникъ- у назвах жіночого роду був –ьниц(я): грhшьниця, правьдьниця. Ці суфікси продуктивні і в сучасній українській мові. Назви осіб за дією утворювалися за допомогою спільнослов’янського суфікса –ьць- (> ець): купець, шьвьць, жьрьць, борьць. Продуктивний він і в сучасній українській мові.
Назви людей у давньоруській мові утворювалися і від спільно європейського суфікса –тель-: датель, зватель, житель. В українській національній мові на місці –тель- вживаються суфікси –ник- (спокусник, згубник), -ок- (свідок), -ій (водій), -ар- (володар), -ач- (сіяч). Суфікс –тель- зберігся і в сучасній українській мові, у відповідних іменниках жіночого роду з додаванням суфікса –к(а): учитель – учителька, вихователь – вихователька. Назви людей за професією і родом діяльності утворювалися і за допомогою суфіксів: -ар(ь)-, -тай-, -ич(ь), ух(ъ), -ак(ъ), ач(ь), -ит(ъ): гънчарь, вратарь, овчарь, пахарь, винарь, рыбарь, ратаи, питухъ (п’яниця), пастухъ, памятухъ (старожил), кърчьмитъ (корчмар), наимитъ. Деякі з них (-ар-, -ух-, -ич, -атъ-, -ак) втратили свою продуктивність. Суфікс –ач- продовжує залишатися продуктивним (діяч, шукач, відвідувач, слухач, перекладач). *** У давньоруській мові і в мовах східнослов’янських народностей іменники утворювалися і за допомогою префіксів: у – (усобица), отъ > от, од >від (отъимание, отвращение), съ >со або с >з (сътворение), за- (заповhди), пре-(прhводь), пере- (перевозникъ), по- (поругание), при- (прикупъ), раз- (разбоиникъ), въз >воз- (въздьржание). Втратили свою продуктивність префікси: пре-, пред-, па-, су-, пра-. Широковідомий спосіб складання основ: Стрибогъ, Владимиръ, Новъгородъ, чьрноризьць, послhдословие, чародhиство, святополкъ, иноплеменьникъ. Іменники в давньоруській мові мали категорію роду (чол., сер., жін. рід) в однині, множині і двоїні, змінювалися за відмінками. Двоїна вживалася на позначення парності двох осіб або предметів. Двоїна характеризувалася особливими відмінковими закінченнями. Будь-який іменник у двоїні мав три форми: І Н., Зн., Кл. відм.; ІІ Р.-М.; ІІІ Д., О. Категорія двоїни почала руйнуватися ще до появи перших пам’яток слов’янського письменства. Поступово поняття двох предметів і багатьох усвідомлюється як категорія множини і протиставляється однині. Усі іменники давньоруської мови поділялися на 6 відмін з основотворчими суфіксами (детермінативи) праслов’янського мовного періоду.
І відміна – основа на *ā, j ā: жена (<*gennā), вода, земля, нога, юноша, слуга; ІІ – основа на *ŏ, jă: столъ, робъ (*<orbŏ-s), конь (<* konjŏ-s), дворъ (<*dvorŏ-s); ІІІ – снова на *й: сынъ (<sūnŭs), волъ, вьрхъ, медъ, домъ; IV – основа на *ǐ: кость (<*kostǐs), гость, соль, ночь, путь, радость, огнь, голубь, тьсть: V – основа на приголосний: -n- (<en-, men): дьнь, корень, имя (имене), камень, племя; -s (<es): дерево, небо (небеса), слово (словеса), око, ухо; -t (<ent): теля (телята), гуся, курча; -r: мати (мате-р-і), дочка; VI – на ū > ы > ъв: букы ® букъвь, кры ® кръвь, церкы ® церкъвь, *sverkry ® свекры ® свекръвь, любы ® любъвь. У давньоруській період цей принцип відмінювання знаходився в стадії перебудови. Давні кінцеві форманти основ втратились, злившись з закінченнями, а в частині випадків (основи на приголосний) – з основами. Тип відмінювання іменника все більше почав визначатися його родом. Цей процес поступово привів в українській мові до сформування сучасних чотирьох відмін іменників за родами. Отже, сучасні іменники сформувалися від давньоруської мови за іншим принципом –за родами, об’єднавши іменники різних відмін в одну. Формування нових типів відмінювання іменників можна зобразити так: Давньоруська мова Українська мова: Ів. –*ā, jā: жена, земля Ів. жона, земя; кістка, дочка, буква IIв. ŏ, jŏ: братъ, плодъ ІІв. брат, син; гість, слово IIIв. ŭ: сынъ, волъ IIIв. ніч, мати, любов, кров IV ǐ: гость, кость, ніч IVв. теля, імя (залишки Vв.) V -n- (имя), -s- (слово), -t (теля) -r- мати, дъчи VI –ū ® ы-ъвь: любы, букы, кры Отже, іменники давньоруській мові змінивши свою структуру, переходили з однієї відміни в іншу і переносили в цю відміну свої закінчення. Так у сучасній українській мові з’явилися паралельні закінчення. Особливо відзначається цим сучасна ІІ відміна, в якій Р., Д., М. відмінки мають паралельні закінчення: Р.-а (я), у(ю), Д. –у, ові; М. –у, еві, і. Процес виникнення паралельних закінчень можна показати на прикладах іменників брат (< братъ – ІІв.); син (< сын – ІІІв. Д-р) д-р ІІ відміна д-р ІІІв укр. ІІв. Н. братъ сынъ брат, син Р. брата сыноу брата, сина; вітру Д. братоу сынови брату, братові Отже, іменники сучасної ІІ відміни одержали в родовому відмінку закінчення –а від д-р ІІ в., закінчення –у від ІІІ відміни; у давальному відмінку закінчення –у від ІІ давньоруської відміни, закінчення –ові- від іменників ІІІ давньоруської відміни.
Література 1. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови.-К., 1962.-с.182-200. 2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови.-К., 1980.-с.105, § §1-8, 13. 3. Жовтобрюх М.А., Русанівський В.М., Скляренко В.Г. Історія української мови. Фонетика. -К.: Наукова думка. - 1979. - §58-75 4. Ковалик І.І. Питання іменникового словотвору в східнослов’янських мовах у порівнянні з іншими слов’янськими мовами.- Львів.-1958.-ч.І 5. Нагін Я.Д. Відмінювання іменників у степових херсонських говорах / Наукові записи Херсонського підінституту.-Херсон.-1956.№6. 6. Cамійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови.-К., 1964, ч.І. 7. Cамійленко С.П. Типи відмін іменників української мови та провідні фактори їх становлення // Мовознавство, 1977.-№1.-с.30-40. Лекція №7
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 1036; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.140.198.173 (0.008 с.) |