Фонетика. Формування фонологічної системи давньоруської мови

Студенти згадують матеріал, який вони вивчали у курсі “Вступ до мовознавства”, про те, що звуки мови є найменшим засобом вираження людської думки, “природною матерією мови”.

Тому курс “Історична граматика української мови” починається з історичної фонетики, яка вивчає звукові зміни від найдавнішого періоду (індоєвропейського) до сучасного стану мови.

Без вивчення історії звукових змін мови зовсім не можливо зрозуміти багатьох явищ з історичної граматики.

Порівняльно-історичний метод дає можливість визначити час виникнення фонетичних явищ не лише тієї доби, яка залишила пам’ятки, а й значно давнішої, він допомагає визначити час виникнення і розвитку тих фонетичних явищ, які належать до різних періодів історії мови: індоєвропейського, спільнослов’янського, спільносхіднослов’янського, давньоруського, українського.

Кожний період мав свою систему вокалізму і консонантизму.

Студентам слід запам’ятати, що праформи індоєвропейського та спільнослов’янського періодів, які не зафіксовані в писемних пам’ятках, умовно записуються під зірочкою *, що означає, що це форма гіпотетична, латинськими буквами: *zolto, *domŭs, *kostǐs тощо.

У системі голосних давньоіндоєвропейської мови-основи розрізнялися короткі і довгі звуки. Серед них були монофтонги, дифтонги і складотворчі сонанти, а саме:

Монофтонги: короткі – [ ], [ ], [ ], [ ], [ ]

довгі – [ ], [ ], [ ], [ ], [ ]

Дифтонги: короткі – [еі], [еи], [аі], [аи], [оі], [ои]

довгі – [ ], [ ], [ ], [ ], [ ], [ ]

Складотворчі: короткі – [r₀], [l₀], [m₀], [n₀]

сонанти довгі – [r₀], [l₀], [m₀], [n₀]

 

Приголосні:

а) губні: [b], [p], [bh], [ph], [w], [u];

б) передньоязикові: [d], [t], [z], [s], [dh], [th];

в) середньоязикові: [j], [i];

г) задньоязикові: [g], [k], [gh], [kh], [gu], [ku];

д) носові: [m], [n];

е) плавні: [r], [l].

У складі східнослов’янського періоду VI-VII ст. було 11 голосних фонем:

а) голосні переднього ряду: и, е, ę, ь, h

б) голосні середнього ряду: ы

в) голосні заднього ряду: о, Q, ъ, у, а

Студенти повинні згадати з курсу “Вступ до слов’янської філології”, що у старослов’янській мові, як і в праслов’янській були носові голосні [Q], [ę], які позначилися в кирилиці @ (юс великий), ¤ (юс малий); ь[e], ъ[o].

У фонетичні системі давньоруської мови Х-ХІ ст. сталися зміни: носові голосні [Q], [ę] деназалізувалися (перетворилися в ротові: Q ® у, ę ® а, "). Залишилося 9 голосних. У ХІІ ст. редуковані голосні [ъ], [ь] у слабкій позиції зредукувалися, залишилося – 7 голосних. На українському мовному ґрунті (ХІІІ-ХІV ст.) h [ie] дав рефлекс і, а голосні и_(і) та ы злилися в один український звук и. Залишилося 6 голосних фонем у сучасній український мові: і, u, е, у, о, а.

Студентові слід вивчити характеристику голосних фонем щодо їх походження та вживання, використавши рекомендовану навчальну літературу.

Звернути увагу на особливості консонантизму в давньоруській мові: шиплячі звуки та ц в слов’янських мовах нові, вони вимовлялися тільки м’яко (жьньць, шьвьць, печь), відсутній звук ф, задньоязикові г, к, х були тільки твердими.

Для фонетичної структури слів у давньоруській мові характерною була наявність лише відкритих складів – існував закон відкритого складу.

Наголос у давньоруській мові в найдавніші періоди її існування був музикально-динамічним, тобто характеризувався не стільки посиленням голосу. Скільки підвищенням тону, висоти голосу. Пізніше, але ще до появи писаних пам’яток, наголос став просто динамічним, силовим, як це маємо і в сучасних східнослов’янських мовах.

 

Література:

 

1. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А., Самійленко С.П., Тараненко І.Й. Історична граматика української мови.-К., 1962.- §18-19

2. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Самійленко С.П., Сминько І.І. Історична граматика української мови.-К.: Вища школа, 1980.- §1-2, §16.

 

Лекція №3