Політична система суспільства і держава 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Політична система суспільства і держава



Політична система суспільства: поняття, структура, функції

Політична система суспільства — це система об'єднань (організацій) людей, що виражають інтереси соціальних спільнот та реалізовують політичну владу або борються за її здійснення та утримання, зокрема — за посередництвом держави.

Структура політичної системи:

1) інституційний блок — суб'єкти політики: громадя­
ни, партії, громадські організації та рухи, профспілки,
держава;

2) нормативний блок — система політичних і правових
норм і принципів, що регулюють відносини між суб'єктами
політичної системи. Вони містяться в законодавстві, у про­
грамних і статутних документах партій, політичних декла­
раціях і договорах;

3) функціональний блок — політичні відносини, полі­
тичний процес, політична діяльність, політичний режим,
що визначає ступінь участі суб'єктів політичної системи у
формуванні та функціонуванні політичної влади;

4) ідеологічний блок — політична ідеологія, політична
свідомість і політична культура, політичні погляди;

5) комунікативний блок — інтеграційні зв'язки між
усіма елементами політичної системи суспільства, а також
між партіями, суспільством і державою, між політичною
та іншими системами — економічною, правовою тощо.

Функція політичної системи — це дія, яка сприяє під­триманню досягнутого стану суспільства і подальшому його розвитку.


Основні функції політичної системи:

1) цілепокладальна. Полягає у визначенні цілей та за­
вдань суспільства, виробленні програми його життєдіяль­
ності;

2) організаторська. Полягає в мобілізації людських,
матеріальних і духовних ресурсів для досягнення постав­
леної мети;

3) інтеграційна. Означає об'єднання громадян та їх
колективів навколо загальних соціально-політичних цілей
і цінностей панівної ідеології та культури, узгодження
різноманітних інтересів держави і соціальних спільнот;

4) регулятивна. Полягає у встановленні «правил гри», тобто норм, на основі яких функціонує політична система та окремі її суб'єкти;

5) дистрибутивна. Передбачає розподіл матеріальних
і духовних цінностей у суспільстві відповідно до інтересів
збереження існуючої системи власності та влади;

6) ідеологічна. Означає формування політичної свідо­
мості, залучення членів суспільства до політичної участі та
діяльності.

При цьому основною функцією політичної системи ви­ступає владне опосередкування соціальних інтересів. Його необхідність пов'язана з розривом між безперервно зроста­ючими потребами різних соціальних спільнот і обмежени­ми ресурсами для їх повного або принаймні справедливого задоволення. Активна опосередкуюча діяльність політичної системи, перш за все, спрямована на те, щоб запобігати можливим конфліктам, «знімати» їх гостроту і використо­вувати «різницю потенціалів» політично виражених потреб для забезпечення динамічного суспільного розвитку.

Із погляду системного підходу, основна функція політич­ної системи має узагальнюючий, інтеграційний характер щодо функцій її складових компонентів, у тому числі — щодо функцій держави.

Типологія політичних систем

Існує безліч підходів до типології політичних систем.

Найбільш поширені з них:

1) залежно від типу культурної диференціації та куль­турної секуляризованості суспільства (Габріель Алмонд,


 




ж.Пауелл) — примітивні, традиційні та сучасні. Примі­тивні політичні системи володіють мінімумом структурної диференціації (немає розподілу влади в державі, не розме­жовується суспільство та держава, церква не відокремлена від держави, відсутні партії). Панує «парафіяльна» полі- ' тична культура, тобто політичні інтереси людей обмежують­ся місцем проживання. Традиційні системи мають розви-" нену диференційовану політичну структуру і характеризу­ються «культурою підпорядкування». Люди знають про існування політичної системи, але участі в ній не беруть. Традиційні системи поділяються на патримоніальні (по­літичні еліти, королівська сім'я), централізовані бюрокра- *■ тичні (Імперія Інків, Англія за Тюдорів тощо) і феодальні політичні системи. Сучасні політичні системи володіють і' розвиненими політичними структурами, і політичною ін­фраструктурою (перш за все засобами масової комунікації). При такій системі функціонує вже не «культура підпоряд- * кування», а «культура участі». Громадяни можуть впли-^ вати на політичну систему за допомогою виборів, демон­страцій, мітингів, акцій громадянської непокори тощо. '

У свою чергу сучасні політичні системи Г.Алмонд роз­діляє за типом політичної культури. Політична система англо-американського типу (СІЛА, Англія, Канада, Ав­стралія) характеризується однорідністю культури. Полі­тичні цілі та засоби їх досягнення розділяють усі громадя­ни. Більшість населення над усе ставлять свободу особи­стості, масовий добробут і безпеку. Ця політична система чітко організована, стабільна. Для політичної системи континентально-європейського типу (Франція, Німеч­чина, Італія) характерна змішана політична культура, співіснування нових і старих культур; характерна наявність багатьох політичних партій із різною ідеологією та старими традиціями, що мають значний вплив на суспільство. До- ' індустріальній політичній системі (численні країни Азії, '' Африки, Латинської Америки) також властива змішана г політична культура, але вона дуже відрізняється від змі­шаної політичної культури західноєвропейських систем, оскільки може сполучати в собі найнесподіваніші проти­лежності: західні цінності, етнічні та релігійні традиції. Для цієї системи властивими є особистий авторитаризм, високий рівень насильства. Політична система тоталі-' тарного типу (фашистська Італія, нацистська Німеччина,


країни «світової системи соціалізму») характерна надмір­ною централізацією влади, високим ступенем насильства;

2) за характером взаємодії із середовищем — відкриті та
закриті (Норберт Вінер, Карл Поппер). Відкриті системи
активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, до певної
міри перетворюючи її, і тим самим зберігають свою віднос­
ну стійкість. Відкрита політична система критично перероб­
ляє та засвоює цінності інших відкритих систем, вона рухо­
ма і динамічна. Закриті політичні системи — системи без
зворотного зв'язку і не приймають жодних віянь ззовні;

3) за типом легітимності політичної влади — традиційні,
легальні і харизматичні (Макс Вебер, Л.Саністебан). Тра­
диційна
політична система ґрунтується на вірі у священний
характер відвіку існуючих норм. Традиційні політичні
системи характеризуються відсутністю динаміки (давньо-
східні, середньовічні суспільства). Легальна політична
система ґрунтується на принципі законності. Ядром такої
системи є конституційна держава (більшість сучасних дер­
жав Європи і Америки). Харизматична політична система
ґрунтується на особистості лідера, якому приписуються
виняткові риси і якому поклоняються маси. Лідер повинен
постійно доводити свою винятковість, здійснюючи незви­
чайні подвиги. Повторення невдач може привести до втра­
ти ним становище виняткової особи. Тому харизматична
влада є відносно нестабільною в порівнянні з традиційною
та легальною (диктатура Юлія Цезаря в Стародавньому
Римі, сталінський СРСР, нацистська Німеччина, фашист­
ська Італія);

4) за змістом і формами управління — ліберально-де­
мократичні, комуністичні, традиційні, такі, що пережи­
вають становлення, авторитарно-консервативні (Жан
Блондель). Ліберальні демократці відрізняються опорою
на ліберальні цінності (свобода, конкуренція) в ухваленні
державних рішень. Комуністичні системи характерні
пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до лібе­
ральних засобів її досягнення. Традиційні політичні сис­
теми управляються олігархіями з вельми нерівномірним
розподілом соціальних і економічних благ. Політичні
системи, що переживають становлення,
характерні для
країн, що розвиваються, з авторитарними засобами управ­
ління. Мета авторитарно-консервативних систем — збе­
реження соціальної і економічної нерівності, але більш
дієвими засобами;

" 99


П 5) залежно від способів здійснення функцій політичної системи — адміністративно-командні, змагальні та соціо-примирні системи (В.Є.Чиркін). Для адміністративно-командної системи характерні: бюрократичний центра­лізм; внутрішня і зовнішня безконтрольність; наявність єдиного центру ухвалення рішень, що не підлягають кри­тиці; відсутність зворотного зв'язку між владою і підвлад­ними. Яскравим прикладом таким систем був Радянський Союз (СРСР). Для змагальної системи властиві: протибор­ство різних політичних сил; наявність різних центрів ух­валення рішень; тиск на владу знизу з метою добитися найбільш вигідних для себе умов. Саме такими були полі­тичні системи більшості розвинених країн Заходу в XIX-XX ст. Соціопримирна система тільки починає складатися в умовах переходу людства від конфронтації до співпраці на основі визнання загальнолюдських цінностей. Для неї' характерні: пошук компромісу між правлячими групами та опозицією, ухвалення рішень на основі взаємних посту­пок і консенсусу.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 108; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.204.24.82 (0.047 с.)