НадзвичайнІ ситуаціЇ. Визначення поняття. Класифікація

Вступ

Фізико-географічні особливості України, наявність промислових підприємств, надвисока їх концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість яких потенційно небезпечні, розвинута мережа транспортних комунікацій, а також нафто-, газопроводів, велика кількість енергетичних об’єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин – все це збільшує вірогідність виникнення великомасштабних катастроф зі значними людськими жертвами, які можуть стати причиною стану, що характеризується як надзвичайна ситуація.

Знання причин виникнення і характеру стихійних лих дозволяє при завчасному вживанні заходів захисту, при розумній поведінці населення значною мірою понизити всі види втрат. Завчасна інформація дає можливість провести попереджувальні роботи, привести в готовність сили і засоби, роз'яснити людям правила поведінки. Все населення повинно бути готове до дій в екстремальних ситуаціях, до участі в роботах по ліквідації стихійних лих, аварій і катастроф, уміти володіти способами надання першої медичної допомоги постраждалим.

Для вирішення цих питань у більшості розвинутих країн Європи і Америки створено спеціальні медичні системи, основними завданнями яких є реагування на надзвичайні ситуації та участь у ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Ці системи об’єднуються назвою „Медицина катастроф” і охоплюють сили і засоби, в першу чергу системи охорони здоров’я, основними завданнями яких є реалізація заходів щодо медичного захисту населення за умов надзвичайних ситуацій. В Україіні така державна служба створена Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. „Про утворення державної служби медицини катастроф”.

Медицина катастроф – це розділ медицини, що передбачає розробку стратегії і тактики надання екстреної медичної допомоги великій кількості потерпілих в екстремальних умовах при гострій нестачі сил і засобів місцевої охорони здоров’я.

Медицина катастроф є галуззю медицини і являє собою систему наукових знань і сферу практичної діяльності, що спрямовані на врятування життя і збереження здоров’я населення при аваріях, катастрофах, а також на попередження і лікування уражень (захворювань), що виникли при надзвичайних ситуаціях, збереження і відновлення здоров’я учасників ліквідації надзвичайних ситуацій.

 

Природні надзвичайні ситуації.

Стихійні лиха — це небезпечні, не керовані людиною явища природи або процеси геофізичного, геологічного, гідрологічного, атмосферного і іншого походження таких масштабів, які викликають катастрофічні ситуації, що характеризуються раптовим порушенням життєдіяльності населення, руйнуванням і знищенням матеріальних цінностей, ураженням і загибеллю людей.

Стихійні лиха як явища часто призводять до аварій і катастроф в промисловості, на транспорті, в комунально-енергетичному господарстві і інших сферах діяльності людини.

Самі по собі надзвичайні ситуації природного характеру дуже різноманітні. Тому, виходячи з причин (умов) виникнення, їх ділять на групи:

· Геологічні (тектонічні);

· Гідрологічні (топологічні);

· Метеорологічні;

Стихійні лиха геологічного характеру

Стихійні лиха геологічного характеру підрозділяються на катастрофи, викликані землетрусами, виверженнями вулканів, обвалами, зсувами, посадками земної поверхні в результаті карстових явищ.

Землетруси

За даними світової статистики, на долю землетрусів припадає 15% всіх природних катастроф, але за характером людських і матеріальних втрат вони посідають перше місце.

Землетруси — це потужні і грізні прояви внутрішніх сил зем­ної кори, що обумовлюють підземні удари і коливання земної кори, які виникають внаслідок вибухів у глибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності. Зона підзем­ного удару спричинює пружні коливання (сейсмічні хвилі), які поширюються по землі в усіх напрямках. При цьому вивіль­нюється величезна кількість енергії. Руйнації під час землетрусів можна порівняти з наслідками ядерних вибухів. Зону землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають центром, а відповідне місце на поверхні — епіцентром землетрусу.

В залежності від причин, які можуть призводити до землетрусу розрізняють:

· тектонічні, - наймогутніший вид землетрусів. Виникають внаслідок переміщення тектонічних плит в місцях розломів земної кори. Може охоплювати територію від декількох десятків кілометрів до цілих регіонів.

· вулканічні, - виникають внаслідок виверження вулканів наземних, підводних, і носять, як правило, місцевий характер.

· обвальні - виникають при руйнуванні підземних карстових пустот шахт, рудників, носять також, як правило, місцевий характер.

· і, як різновид, моретрус.

Основні параметри, що характеризують землетруси — їх інтенсивність і глибина вогнища. Інтенсивність землетрусів по їх прояву на земній поверхні згідно міжнародній сейсмічній шкалі Меркаллі (MSK-64) класифікується по 12-бальній системі: I бал - непомітний, II - дуже слабкий, III - слабкий, IY - помірний, Y - досить сильний, YI - сильний, YII - дуже сильний, YIII - руйнівний, IX - спустошливий, X - нищівний, XI - катастрофічний, XII – надзвичайно катастрофічний (табл.1). Інтенсивність позначається римськими цифрами, щоб уникнути плутанини з магнітудою, яка позначається арабськими цифрами.

Для визначення сили землетрусу застосовують також шкалу Ріхтера (запропонована американським сейсмологом у 1935). На основі багаторічних спостережень він запропонував шкалу визначення величини землетрусів, що отримала назву «Шкала магнітуд землетрусів». Ріхтер виходив з того, що мгнітуда землетрусу – це отримана із сейсмограми міра зміщення ґрунту. Зміщення ґрунту й амплітуда сейсмічних хвиль – це одне і теж, і чим значніший розмах хвиль, тим більша магнітуда землетрусу. Таким чином, магнітуда – це величина, що пропорційна енергії землетрусу. Вона змінюється від 0 до 8,5

Переважно осередки землетрусів концентруються в трьох зонах.

I зона - Тихоокеанський пояс. Він охоплює узбережжя Кам­чатки, Аляски, західне узбережжя Північної і Південної Аме­рики, далі простягається до Австралії, проходить через Індо­китай, узбережжя Китаю і захоплює Японію. У Тихоокеансь­кому сейсмічному поясі відбувається близько 75 % усіх світо­вих землетрусів.

II зона - Середземноморсько-Азіатський пояс. Він йде ши­рокою смугою від Португалії та Іспанії через Італію, Балканський півострів, Туреччину, Кавказ, Іран, країни Південно-Західної Азії через Середньоазіатські республіки, виходить до При­байкалля і далі з'єднується на узбережжі Тихого океану з пер­шим поясом.

III зона - простягається серединно-океанічними хребтами, посеред Атлантичного і Тихого океанів. У цих місцях знаходять­ся гігантські сейсмічно активні підводні гірські пасма. З трьох сейсмічних зон найактивнішою є узбережжя Тихого океану і його острови, де відбувається 2/3 найбільших землетрусів світу.

Вражаючими факторами землетрусу є:

· Безпосередня - динамічна /механічна/ дія;

· Ускладнення санітарно-гігєнічного та епідемічного стану;

· Психоемоційна дія.

 

Вулканічна діяльність.

Вулканічна діяльність виникає в результаті постійних активних процесів, що відбуваються в глибинах Землі, внутрішня частина якої постійно знаходиться в розігрітому стані. На глибині від 10 до 30 км накопичуються розплавлені гірські породи або магма. При тектонічних процесах в земній корі утворюються тріщини. Магма спрямовується по них до поверхні. Процес супроводжується виділенням пари води і газів, які створюють величезний тиск, усуваючи перешкоди на своєму шляху, при виході на поверхню частина магми перетворюється на шлак, а інша виливається у вигляді лави. З викинутої в атмосферу пари і газів випадають на землю опади вулканічної породи, іменовані тефрою.

По ступеню активності вулкани класифікуються на діючі, ті що дрімають і вимерлі.

Найбільш небезпечні явища, супроводжуючі виверження вулканів, - це лавові потоки, випадання тефри, вулканічні грязьові потоки, вулканічні повені, пекуча вулканічна хмара і вулканічні гази.

Вражаючі фактори:

- токсичні гази, які будуть призводити до отруєнь різного ступеню важкості;

- висока температура - термічні опіки органів дихання, слизових оболонок, шкіри;

- механічна дія, як наслідок землетрусу та ушкодження "вулканічних бомб", що буде призводити до травм (закритих, відкритих), різного ступеню важкості;

- підвищення радіаційного фону - до опромінень різного ступеню важкості (гострі або хронічні променеві хвороби) або радіаційні опіки;

- ускладнення кліматичних умов внаслідок диму, пару, хмар, попелу, які погіршуються, знижується тиск, температура, випадають кислотні дощі, попіл, який може покривати землю товщиною за метр;

- психо-емоційна дія, як і при землетрусі, буде призводити до формування нервово-психічного стресу.

Зсуви

Зсуви — це переміщення поковзом мас гірськиих порід донизу по схилу під впливом сили тяжіння. До 90% зсувів припадає на райони, що розташовані на абсолютній височині від 100 до 1 700 м над рівнем моря. Основна причина їх виникнення - надмірне насичення підземними водами глинистих порід. Сходять вони у будь-яку пору року, але переважно у весняно-літній період на схилах, що мають крутість понад 19^о, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму.

За швидкістю руху зсуви класифікуються як виключно швидкі – 3 м/год, дуже швидкі – 0,3 м/хв., швидкі – 1,5 м/добу, помірні – 1,5 м/місяць, дуже повільні – 1,5 м/рік, виключно повільні – 0,06 м/рік.

За потужністю процесу і кількістю гірських порід, що зсуваються, вони поділяються на малі – до 10 тис. м³, середні – 11-100 тис. м³, великі – 101-1000 тис. м³, дуже великі – понад 1000 тис. м³.

Просадка земної поверхні. Це явище зумовлено створенням підземних порожнин, що може бути пов’язано як з природними явищами (зсуви земної поверхні, підземні водяні потоки тощо), так і результатами діяльності людей (видуботок корисних копалин, підземні будівельні роботи). Наслідком цього може бути просадка або провал земної поверхні, що в свою чергу призводить до людських і матеріальних втрат.

 

Повені

Стихійні явища, якими є повені або катастрофічні затоплення водою населених пунктів на великих територіях, визначають особливості тактики діяльності охорони здоров'я і використан­ня медичних сил і засобів. У даному випадку особливе значен­ня мають насамперед масштаби території затоплення і той факт, що велика кількість населення залишається без притул­ку, питної води, продуктів харчування; люди піддаються впли­ву холодної води, вітру й інших метеорологічних чинників.

Повені -це тимчасове затоплення водою місцевості, що прилягає до річки, озера або водосховища місцевості, що спричиняє матеріальні збитки, наносить збитки здоров’ю населення або призводить до загибелі людей. Якщо затоплення не супроводжуєтся збитками, це є розлив річки, озера, водосховища.

За даними ООН, вони складають 40% усіх природних катастроф.

Класифікація повеней:

В залежності від причин виникнення повені поділяють на групи:

1. Повені, що пов’язані з максимальним стоком весняного танення снігу. Вони відмічаються значним і досить тривалим підйомом рівня води в ріках і мають назву „повідь”.

2. Повені, що формуються інтенсивними дощами. Вони характеризуються порівняно короткочасним підйомом рівня води і називаються паводками.

3. Повені, що викликані в основному великим опором, який водний потік зустрічає в ріках. Відбувається таке, в більшості випадків, на початку і в кінці зими при заторах і зажорах льоду.

4. Повені, що утворюються вітровими нагонами води на великих озерах, водоймищах, а також в морських устях рік. Часто охоплюють значні території і тривають від десятків годин до декількох діб. Основними факторами, що впливають на рівень підйому води нагонного характеру в крупних водоймищах (озерах, водосховищах), є швидкість і напрямок вітру, довжина розгону вітру над водоймищем та його конфігурація.

5. Гідродинамічні аварії, в їх числі: прориви гребель (дамб, шлюзів тощо) з утворенням хвилі прориву і катастрофічних затоплень; прориви гребель (дамб, шлюзів тощо) з утворенням проривного паводку.

Залежно від масштабу повені можуть бути:

· Низькі – спостерігаються з інтервалом 5-10 років на рівнинних річках, характеризуються порівняно невеликою площею затоплення, завдають невеликої шкоди, а також не призводять до людських жертв;

· Високі – спостерігаються з інтервалом 20-25 років, супроводжуються значним підйомом води, затопленням великих територій, наносять відчутну шкоду. Такі повені вже несуть загрозу життю і здоров’ю людей;

· Видатн і – спостерігаються з інтервалом 50-100 років, супроводжуються затопленням цілих річкових басейнів і населених пунктів. При цьому з’являється реальна загроза виникнення втрат серед населення і потреба в його евакуації із зони затоплення;

· Катастрофічні – спостерігаються з інтервалом понад 100 років, супроводжуються затопленням дуже великих територій, паралізуючи життєдіяльність і господарську діяльність на тривалий час. Вони несуть великі матеріальні збитки і втрати серед населення.

Вражаючі фактори повені:

- водний;

- механічна дія;

- погіршання санітарно-епідеміологічного стану;

- психоемоційна дія.

Селі

Різновидом повені є сель.

Сель (селевий потік від арабського сайль — бурхливий потік) - бурний грязьовий або грязьо-кам'яний потік, що складається з суміші води і уламків гірських порід, раптово виникає в басейнах невеликих гірських річок. По причині його виникнення - інтенсивні і тривалі зливи, швидке танення снігу або льодовиків, прорив водоймищ, рідше землетрус, виверження вулканів, селі класифікують на дощовий, сніговий, льодяниковий, вулканогенний, сейсмогенний, антропогенний.

Частіше селі класифікуються за своїм впливом (руйнівною дією) на споруди:

• Малопотужний (I)
• Середньопотужний (II)
• Потужний (III)
• Катастрофічний (IY)

 

Нагони

Нагони – це підйом рівня води, що спричинений дією вітру на водяну поверхню. Такі явища трапляються в морських устях великих річок, а також великих озерах, водоймищах.

Головною умовою утворення слугує сильний і тривалий вітер, який є характерним для глибоких циклонів.

Основною характеристикою, за якою можна судити про величину нагону, є нагонний підйом рівня води, зазвичай виражається в метрах. Іншими величинами є глибина розповсюдження нагонної хвилі, площа і тривалість затоплення.

 

Урагани і шторми, смерчі

Із групи метеорологічних явищ природного походження вкрай небезпечними стихійними лихами є урагани, бурі та смерчі.

Для визначення сили вітру користуються шкалою Бофорта, запропонованою англійським гідрографом (1806), яка прийнята Головною фізичною обсерваторією.

Буря (шторм) — дуже сильний, швидкістю понад 20 м/с три­валий вітер, який спричинює великі руйнації на суші та хви­лювання на морі (шторми). Бурі характеризуються меншою, порівняно з ураганами, швидкістю вітру. Тривалість їхньої дії — від кількох годин до доби. Залежно від пори року і наявності в повітрі різного складу часток розрізняють пильні, безпильні, снігові й шквальні бурі.

Ураган (франц. ouragan) — вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта, тобто понад 29 м/с.

Смерч (торнадо) – висхідний атмосферний вихор, який виникає в гро­зовій хмарі і розповсюджується аж до поверхні землі, що складається з повітря, що надзвичайно швидко обертається, змішаного з частинками вологи, піску, пилу і інших суспензій. Він має вид стовпа, іноді з вигнутою віссю обертання, діаметром від де­сятків і сотень метрів із лійкоподібними розширеннями наверху і внизу. Повітря в смерчі обертається проти ходу годинникової стрілки зі швидкістю до 100 м/с і водночас підіймається спіраль­но, втягуючи різні предмети. Смерч майже завжди добре по­мітний, під час його підходу чути оглушливий стогін. Середня швидкість його пересування становить 50-150 км/год. Існують смерчі недовго, від кількох хвилин до кількох годин, проходячи за цей час шлях від сотень метрів до десятків кілометрів.

Природні пожежі

Пожежі — стихійне поширення горіння, що виявляється нищівною дією вогню, який виходить з-під контролю людини. Виникають пожежі, як правило, у разі порушення пожежної безпеки, від розрядів блискавки, самозаймання, особливо під чаї посухи, з інших причин.

Лісові пожежі — некероване горіння рослинності, що по­ширюється на площі лісу. Залежно від того, в яких елементах лісу розповсюджується вогонь, пожежі ділять на:

- низові,

- верхові,

- наземні (ґрунтові).

Низові пожежі поширюються тільки приґрунтовим покри­вом (горіння хвойного підліска, опалої хвої, листя, кори, трус­ку, пнів тощо).

Верхові пожежі можуть бути швидкими і стійкими. В ос­танньому випадку вогонь рухається суцільною стіною від при­ґрунтового покриву до крон дерев із швидкістю до 8 км/год. Швидкі пожежі виникають тільки під час сильного вітру, во­гонь розповсюджується «стрибками» із швидкістю до 25 км/год і зазвичай випереджає фронт низової пожежі.

Наземні (ґрунтові) лісові пожежі, як правило, розвивають­ся внаслідок низової пожежі. Вони виникають на ділянках із торф'яними ґрунтами або де є значний шар підстилки. У шар торфу вогонь заглиблюється переважно біля стовбурів дерев, горіння відбувається повільно, без полум'я, підгорає коріння дерев, через що вони падають, утворюючи завали.

Торф'яні пожежі частіше виникають у місцях видобутку торфу внаслідок розрядів блискавок, через неправильне пово­дження з вогнем або самозаймання. Торф горить повільно на всю глибину залягання. Торф'яні пожежі охоплюють великі площі, що утруднює їхню ліквідацію.

Аварії на шахтах

НС, що пов’язані з аваріями на шахтах, обу­мовлені, певною мірою, гірничо-геологічними умовами і технологіч­ними особливостями, а саме: підвищеним атмосферним тиском, гірничими ударами, завалюваннями вугілля й породи, раптовими викидами газів з вугільним пилом, вибухами і пожежами.

Вибух у шахті метану і вугільного пилу протягом дуже ма­лого часу зчиняє великі руйнації, отруює атмосферу й уражає гірників, розповсюджуючись на великій відстані. Такі вибухи супроводжуються потужною ударною хвилею, з виникненням полум’я високої температури й утворенням високої концент­рації отруйних газів. Обвали, які виникають при цьому, при­зводять до тяжких травматичних ушкоджень (олі травма, от­руєння СДОР). Під час вибухів завжди порушується режим вен­тиляції, і доки потерпілих не винесено на свіже повітря або не переведено на дихання киснем, на них згубно діятимуть про­дукти вибуху.

Уражаючий ефект вибухоударної хвилі залежить від величини її надлишкового тиску, тривалості дії і швидкості повітряного напору, що переміщується за фронтом хвилі. Швидкість поширення хвилі може становити 2 км/с. Температура полум’я при вибусі метаноповітряної суміші може досягати 2 650 °С, а при горінні вугільного пилу – 2 500 °С. При пожежах, особливо у замкнутому просторі, температура повітря може підвищуватись до 40-100 °С. Під час аварії може змінюватись і склад атмосфери у шахті. Він може утримувати до 5 % оксиду вуглецю, 5-12 % вуглекислого газу, до 50 % метану і 8 % кисню.

Таким чином, при аваріях на вугільних шахтах уражаючими факторами можуть бути механічні чинники, полум’я, висока темпе­ратура повітря, висока концентрація оксидів вуглецю (СО і СО₂) і низька концентрація кисню. Ці фактори у відповідній комбінації визначають медико-санітарну обстановку в осередку катастрофи.

Завали і пожежі ускладнюють проведення рятувальних робіт, через що можлива тривала ізоляція потерпілих. Це, у свою чергу, в осіб із механічними, термічними або токсичними ураженнями призводить до розвитку критичних станів і високої летальності. Час перебування в зоні пожежі може тривати від 0,5 до 2,5 год. і більше.

 

Транспортні катастрофи

За видами катастроф транспортні катастрофи розподіляються на авіаційні, автошляхові, залізничні, водні, та ін.

Розглядаючи причини виникнення транспортних катастроф, слід зауважити, що між небезпечними передумовами, аваріями та катастрофами існує прямий кореляційний зв'язок, в якому людському (особистому) фактору належить провідна роль (помилкові дії членів транспортних екіпажів та диспетчерів; уколисування під час руху, хвороба, зниження працездатності та таке інше). Транспортні (мобільні) об'єкти можуть постраждати від навмисних ворожих актів, при порушенні вимог техніки безпеки або від випадкових пожеж, вибухів, дії РР та ОР, стихійних лих і техногенних катастроф. Можливе також зіткнення рухомих об'єктів: пасажирського з пасажирським, пасажирського з вантажним, вантажного з вантажним, а також зіткнення з людьми, птахами, різними штучними та природними перепонами (будівлі, елементи ландшафту) та ін.

В залежності від чисельності потерпілих визначають 5 категорій транспортних катастроф (за ступенем медичних наслідків): І ступінь – до 5 чоловік, ІІ – 6-15, ІІІ – 16-30, ІV – 31-50, V – більше 50 чоловік.

Авіаційні катастрофи

Авіаційна катастрофа — це авіаподія, що спричинила заги­бель хоча б одного члена екіпажу або пасажира, повну або част­кову руйнацію повітряного судна або його безслідне зникнення.

Авіаційна аварія — подія, що не супроводжується людськими жертвами та значним руйнуванням, після чого відновні роботи є неможливими або недоцільними.

Основними причинами авіаційних катастроф є:

· помилки людини (льотчика, диспетчера, членів екіпажу) – 50-65%;

· погода (гроза, туман та ін.) – 10-15%;

· технічне обслуговування – 5-10%;

· саботаж і воєнні дії – 10%;

· несправність елементів конструкції – до 5%.

Основні види уражень у пасажирів та екіпажу — травми і термічні опіки, інколи — кисневе голодування під час розгер­метизації кабіни або салону літака. Травми можуть бути уск­ладнені опіками.

Розміри санітарних втрат можуть сягати 80-90 % від за­гальної кількості людей, що знаходяться на повітряному судні, Максимальна кількість потерпілих може дорівнювати: на літа­ку АН-2 - 12 осіб, АН-10 – 72, АН-24 - 47, ЯК-42 - 113, ТУ-154 - 168, ИЛ-86 - 324 особи. Серед потерпілих кількість осіб з механі­чними ушкодженнями може становити 90 %, у тому числі у стані шоку — 10 %, із черепно-мозковою травмою - 40 %, у 10-20 % можуть бути поєднані травми й опіки. Близько поло­вини потерпілих можуть мати тяжкий і вкрай тяжкий ступінь травми. У зв'язку з отриманими травмами майже 40 % потер­пілих потребуватимуть накладання пов'язок на рани, 50-60% - уведення знеболювальних засобів, 35 % - іммобілізації пе­реломів, 60-80 % - евакуації на ношах і щитах.

Залізничні катастрофи

Залізничні аварії і катастрофи за видами рухомого складу поділяються на аварії з пасажирськими потоками, одночасно двома видами потоків та зіткнення з іншими об’єктами (автотранспорт, вози, трактори та ін.).

За ступенем тяжкості всіх уражених внаслідок залізничної катастрофи поділяють на: легкі - 35-40%, середні та тяжкі - 20-25%, надто тяжкі – 20%; у термінальному стані перебувають - 20% уражених. Кількість тих, хто постраждав під час транспортної катастрофи, може коливатися у значному діапазоні.

Максимальна кількість пасажирів, потерпілих при катастрофах пасажирського вагону: плацкартного - 56 чоловік, купейного - 38, метрополітену - 200, трамваю "Татра" - 150 чоловік. Пасажирський поїзд містить від 10 до 20 вагонів.

Специфічними факторами ураження будуть в даному випадку:

Ø наявність сумаційного травмуючого ефекту, пов'язаного прямо пропорційно із швидкістю руху;

Ø ураження агресивними елементами зовнішнього середовища тощо.

Транспортні залізничні катастрофи досить часто відбуваються вночі, на великих перегонах, далеко від населених пунктів та у важкодоступних місцях. Своєчасність ліквідації медико-санітарних наслідків таких катастроф значною мірою визначається наявністю інформації у диспетчерської служби "03" та її оперативністю, а також ступенем готовності рухомих формувань служби медицини катастроф та МСЦО.

До числа транспортних катастроф на залізничному транспорті належать і аварії на метрополітені. Найбільшою катастрофою був трагічний випадок, що стався 28 жовтня 1996 р. у метрополітені м. Баку. За декілька хвилин на перегоні між станціями «Улдуз» та «Наріманов» в отруйному диму внаслідок пожежі загинуло майже 300 чоловік, серед них 28 дітей. Фахівці вважають, що аналогічні випадки можливі й у інших країнах СНД, виходячи з однотипності побудови, обладнання, рухо­мого складу, наявності замкнутої системи вентиляції у поїздах, та зростання навантаження за умови скорочення фінансування на ремонтні роботи.

 

Вступ

Фізико-географічні особливості України, наявність промислових підприємств, надвисока їх концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, більшість яких потенційно небезпечні, розвинута мережа транспортних комунікацій, а також нафто-, газопроводів, велика кількість енергетичних об’єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин – все це збільшує вірогідність виникнення великомасштабних катастроф зі значними людськими жертвами, які можуть стати причиною стану, що характеризується як надзвичайна ситуація.

Знання причин виникнення і характеру стихійних лих дозволяє при завчасному вживанні заходів захисту, при розумній поведінці населення значною мірою понизити всі види втрат. Завчасна інформація дає можливість провести попереджувальні роботи, привести в готовність сили і засоби, роз'яснити людям правила поведінки. Все населення повинно бути готове до дій в екстремальних ситуаціях, до участі в роботах по ліквідації стихійних лих, аварій і катастроф, уміти володіти способами надання першої медичної допомоги постраждалим.

Для вирішення цих питань у більшості розвинутих країн Європи і Америки створено спеціальні медичні системи, основними завданнями яких є реагування на надзвичайні ситуації та участь у ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Ці системи об’єднуються назвою „Медицина катастроф” і охоплюють сили і засоби, в першу чергу системи охорони здоров’я, основними завданнями яких є реалізація заходів щодо медичного захисту населення за умов надзвичайних ситуацій. В Україіні така державна служба створена Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. „Про утворення державної служби медицини катастроф”.

Медицина катастроф – це розділ медицини, що передбачає розробку стратегії і тактики надання екстреної медичної допомоги великій кількості потерпілих в екстремальних умовах при гострій нестачі сил і засобів місцевої охорони здоров’я.

Медицина катастроф є галуззю медицини і являє собою систему наукових знань і сферу практичної діяльності, що спрямовані на врятування життя і збереження здоров’я населення при аваріях, катастрофах, а також на попередження і лікування уражень (захворювань), що виникли при надзвичайних ситуаціях, збереження і відновлення здоров’я учасників ліквідації надзвичайних ситуацій.

 

НадзвичайнІ ситуаціЇ. Визначення поняття. Класифікація

У світовій і вітчизняній літературі існує кілька десятків визначень катастроф. Всесвітня організація охорони здоров’я пропонує класифікацію катастроф за походженням (метеорологічні, топологічні, телуричні і тектонічні, аварії).

Надзвичайна ситуація (НС) - порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, викликане аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвело або може призвести до людських і матеріальних втрат.

Медичне забезпечення за умов НС - комплекс організаційних лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних, протиепідеміч­них і евакуаційних заходів, спрямованих на попередження і лікві­дацію медико-санітарних наслідків НС.

Для планування і проведення заходів щодо медичного забезпе­чення населення за умов НС велике практичне значення мають існуючі класифікації НС, які враховують основні їх ознаки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1998 р. № 1099 прийнято Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій (НС), у якому визначено основні поняття і класифікацію катастроф. Це Положення є обов’язковим для органів виконавчої влади всіх рівнів, підприємств, установ і організацій, військових частин, пошуково-рятувальних, аварійних і диспетчерських служб незалежно від форм власності і підпорядкування.

Метою класифікації НС є створення ефективного механізму оцінки події, що виникла або може виникнути у прогнозований період, і визначення ступеня реагування на відповідному рівні управління.

Загальні ознаки НС – це наявність чи загроза загибелі людей або значне порушення умов їхньої життєдіяльності; заподіяння економічних збитків; істотне порушення стану навколишнього середовища.

За причиною виникнення розрізняють наступні види надзвичайихі ситуацій:

· Природні (стихійні лиха): тектонічні (виверження вулканів, землетруси), топологічні (повені, селі, зсуви, снігові лавини), метеорологічні (бурі, урагани, смерчі, циклони, морози, засухи, незвичайна спека, пожежі) тощо.

· Техногенні (виробничі): транспортні аварії (катастрофи); пожежі і вибухи; аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин; аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення; гідродинамічні аварії на дамбах тощо.

· Екологічні: зміни стану атмосфери, гідросфери, суші й в цілому біосфери в наслідок несприятливого техногенного впливу людини або рідше – стихійних явищ на оточуюче середовище.

· Соціальні: епідемії, війни, голод, тероризм, громадські безладдя.

 

Залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій:

ö Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня - це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

ö Надзвичайна ситуація регіонального рівня - це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

ö Надзвичайна ситуація місцевого рівня - це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

ö Надзвичайна ситуація об'єктового рівня - це надзвичайна ситуація, яка і не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

В залежності від кількості потерпілих НС поділяються на:

· малі (25-100 чоловік потерпілих, з них 10-15 потребують госпіталізації);

· середні (101 – 1000 потерпілих, 15-250 потерпілих потребують госпіталізації);

· великі (більше 1000 потерпілих і більше 250 потребують госпіталізації);

· гігантські (сотні тисяч потерпілих).

 

Якщо наслідки аварії (катастрофи) можна віднести до різних рівнів конкретного виду НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого належить ця ситуація. Особливості оцінки і реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством, окремими нормативами і відповідними оперативними й мобілізаційними планами.

Для кожного виду НС міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють конкретні класифікаційні (фізичні, хімічні, технічні, статистичні тощо) і спеціальні ознаки, які характеризують загрозу або виникнення надзвичайної ситуації.

Відповідно до розміру класифікаційної ознаки приймаються ті чи інші рішення, визначається відповідний рівень НС.

Для системи охорони здоров’я основним критерієм визначення катастрофи і НС є кількість потерпілих, у тому числі загиблих.

НС для системи охорони здоров’я – це ситуація, що виникла раптово, внаслідок аварії, катастрофи, небезпечного явища природи, епідемії, епізоотії, епіфітотії, за якої виникає різка диспропорція між потребою в медичній допомозі і можливістю її забезпечення наявними силами і засобами органів і закладів охорони здоров’я з використанням повсякденних форм і методів роботи. Обстановка, характеризується наявністю або можливістю значної кількості уражених (хворих), різким погіршенням умов життєдіяльності населення і вимагає залучення додаткових сил та засобів служби медицини катастроф, а також особливої організації роботи закладів і формувань, котрі беруть участь в ліквідації медико-санітарних наслідків НС.

При виникненні НС практично завжди необхідні захист населення від дії небезпечних для здоров’я людини чинників, проведення рятувальних робіт і надання екстреної медичної допомоги ураженим.

Екологічна катастрофа – незворотні порушення екологічної рівноваги в природі, елементів оточуючого середовища, сталих екологічних систем і цілісності їх компонентів внаслідок руйнівної дії вражаючих факторів стихійного лиха, техногенних аварій (катастроф), що, як правило, призводить до масової загибелі живих організмів (птахів, риби, тюленів, моржів, пінгвінів і інших тварин) та до значного економічного збитку.