Педагогіка співпраці та ефективність інноваційних технологій

 

Модуль складається з трьох лекцій, лабораторних робіт, завдань для самостійної та індивідуальної роботи студентів.

Основний зміст: Організаційні форми навчання: індивідуальна, парна, групова, або колективна, фронтальна.

Парадигми авторитарної педагогіки та педагогіки гуманної (за К.А.Сиротником, Дж.І.Гудлером): 1) продукт – процес, 2) ремесло (робітник) – професія (професіонал), 3) символ (пояснення) – сенс (розуміння), 4) короткочасність – довготривалість, 5) закриття – невизначенність, 6) підтвердження – наслідування, 7) одинаковість – контекстуальність, 8) реактивність – активність, 9) авторитарність – керівництво, 10) ізоляція – співпраця, 11) маніпуляція – допомога, 12) зовнішня стимуляція – внутрішня мотивація, 13) законодавче право – довіра, 14) поклоніння – робочий консенсус, 15) розмова/бесіда – міркування/спілкування, 16) аналіз вартості-вигоди – критичний аналіз.

Групові закони соціально-психологічного тренінгу: 1) “тут і тепер”, 2) психологічної захищеності і відвертості, 3) запобігання ярликів і штампів, 4) способи волі і бажань, єдності слова і вчинку, 5) “гарячого стільця” (можливості негайно висловити наболіле), 6) “руху за колом” (обов‘язкової участі в роботі кожного учасника).

Етапи формування контактної розумової взаємодії учителя і учня (за Л.Б.Філоновим, В.Ф.Моргуном): 1) мотиваційний етап (первинний контакт), 2) попереднє орієнтування один в одному, 3) співпраця під час спільної предметної діяльності, 4) взаємоспостереження, 5) діалог – дискусія, 6) етап розумового (уявного)діалогу учителя та учня.

Принципи методики “паралельної взаємодії” вчитель-учень (за А.С.Макаренком): 1) перспективних ліній розвитку особистості та колективу, 2) мажору в стилі і тоні життя, 3) збагачення середовища (умов життя) різними видами діяльності, які створюють основні “паралелі” у взаємодії членів єдиного виховного колективу (співпраця, спілкування, гра, самодіяльність), 4) демократичного самоврядування різновікового колективу з опануванням усих соціальних позицій (підлеглий – учень, партнер – виконавець, лідер – творець), 5) єдності теоретичної і практичної підготовки до життя, або трудової школи (з найперспективнішими видами і технологіями праці).

Вальдорфська педагогіка. Принципи вальдорфської педагогіки (за Р.Штайнером): 1) вільне виховання індивідуальності, 2) суцільність та взаємозв‘язок внутрішнього та зовнішнього життя, 3) гармонія загальнолюдських цінностей і цінність індивідуального “Я”. Методичні прийоми вальдорфської педагогіки: 1) демократизм (немає директора школи, колегіальне керівництво учителів, батьків і старшокласників), 2) “педоцентризм” і багатопрофільність учителя, який веде дітей з усіх дисциплін з 1 по 8 клас, 3) безконкурсний набір учнів (відмова від елітарності, сегрегації та шкільних оцінок), 4) парна робота учителя з дитиною, 5) епохи вивчення певної дисципліни, які тривають 2-8 тижнів (при відсутності домашніх завдань), 6) гетеаністичний метод пізнання (світ через себе, світ через світ), 7) продуктивний метод викладання (немає підручників, діти пишуть їх разом з учителем), 8) троїчний ритм навчального часу в шкільний день (початок: уроки – інтелект, середина: естетичні знання – почуття, кінець шкільного дня: праця – воля і практичні навички), 9) вільне релігійне виховання (за вибором).

Принципи психологічної підтримки учня (за К.Роджерсом): 1) довіра, 2) допомога у постановці цілей, задач, у доланні складнощів при їх розв‘язанні для кожного учня чи групи у класі, 3) опора на внутрішню мотивацію навчання, 4) групова та індивідуальна емпатія, 5) активності у груповій взаємодії, 6) відкритість прояву власних почуттів у групі, 7) добре знання самого себе (адекватна самосвідомість).

Прийоми навчання (за К.Роджерсом): 1) свободи вибору навчальної діяльності, 2) спільне прийняття рішень щодо змісту, обсягу, оцінок тощо, 3) навчання шляхом відкриття, 4) імітація на уроці реальних життєвих ситуацій, 5) груповий тренінг, 6) утворення спеціальних (малих) груп, 7) гнучке програмоване навчання.

Принципи гуманного навчально-виховного процесу (за Ш.О.Амонашвілі): 1) олюднення середовища, 2)змістовні оцінки і оцінкові діяльності, 3)позитивного ставлення до уроку, 4) “переможності” навчання.

Принцип колективного способу навчання (за В.К.Дьяченком): 1) завершеності (коли учень може навчити тому, що вивчив сам), 2) безперервності і невідкладності передачі знань, інформації, 3) всезагальної співпраці і товариської взаємодопомоги, 4) розподілу праці, або різномаїття тем і завдань, 5) різновіковості і різнорівневості складу учасників освітнього колектива, 6) навчання за здібностями, або індивідуалізації навчання на колективній і самостійній основі, 7) педагогізації діяльності кожного учасника навчання, 8) інтернаціоналізація процесу навчання.

Методичний прийом колективного способу навчання (КСН – за В.К.Дьяченком): 1) корнінський діалог (по А.Г.Рівіну), 2) робота за карточками, 3) взаємні диктанти, 4) прийом заліків (за В.Ф.Шаталовим – А.С.Границькою), 5) робота за оптувальниками, 6) вивчення матеріалу великими блоками (під час підсумкового контролю), 7) усне і письмове виконання вправ у парах змінного складу, 8) робота у різновікових парах, 9) розв‘язання задач і прикладів у парах змінного складу за підручником, 10) опанування методикою викладання з боку кожного учня, 11) взаємообмін завданнями, 12) прийом вивчення віршів, 13) прийом вивчення іноземної мови.

Функції вчителя в умовах колективного способу навчання (за В.К.Дьяченко): 1) методиста – навчити дитину учити інших, 2) творця і раціоналізатора нових педагогічних технологій, 3) спеціаліста-предметника, 4) організатора самоврядування, 5) вихователя.

Принципи “Школи діалогу культур” (за В.Біблером): 1) діалогічність понять, 2) діалог учня–учителя–митця–ученого як основа реального розвитку творчого (гуманітарного) мислення.

Схема освіти у “Школі діалогу культур” (за В.Біблером – С.Кургановим): 1) циклічність: 1-2 класи – “точки подиву” (загадка числа, загадка слова, загадка Я-свідомості, загадка явищ, природи, загадка момента історії тощо), 3-4 класи – цикл Античної Культури, 5-6 класи – цикл Культури Середніх віків, 7-8 класи – цикл Культури Нового часу, 9-11 класи – цикл Сучасної Культури; 2) опанування авторських текстів певних культур; 3) міжвікові, міжкультурні діалоги між класами і культурами як грані сучасної культурної поліфонії.

Аналіз сутності педагогічної технології учителя-новатора. Ефективність уроку. Критерії оцінки навчальної діяльності учня, учителя, школи. Оцінка успішності учня. Параметри аналізу ефективності навчання (за В.П.Беспалько): 1) широта (обсяг) змісту опанованого досвіду (його склад, зв‘язки та розвиток), 2) рівні опанування досвідом (учнівський, алгоритмічний, еврістичний, творчий) та оцінки успішності, 3) наукові опанування предметом, або ступінь абстракції (а: феноменологічний, б: аналітико-синтетичний, в: прогностичний, г: аксиоматичний), 4) складність змісту навчання, або його доступність, 5) трудність змісту навчання (вимірюється рівнем опанування, а трудоємкість – кількістю завдань одного й того ж рівня), 6) ступень автоматизації засвоєння, 7) якість опанування – “усвідомленість” (вузькопредметна, спорідненопредметна, міжпредметна), 8) міцність засвоєння, 9) швидкість (темп) навчання.

Параметру аналізу ефективності навчання на підставі багатовимірного розвитку особистості (за В.Ф.Моргуном): 1) просторо-часовї (кількісні) показники (обсяг, швидкість, міцність навчання), 2) потребнісно-вольові показники (зацікавленість, складність, трудність), 3) показники за змістовною спрямованістю (широта, узагальненість), 4) рівні опанування (ступень автоматизації, рівні опанування), 5) форми реалізації досвіду (науковість, або абстрактність, усвідомленість).

Лекція №7