Поняття місцевого управління і самоврядування 
";


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття місцевого управління і самоврядування



 

Поняття місцевого управління і самоврядування, звичайно, неможливо виз

 

начити без визначення юридичної природи цих явищ. Ця природа буде роз

 

крита далі у тексті і відповідно будуть конкретизовані поняття, тому для

 

початку буде визначене загальне робоче поняття місцевого самоврядування і

 

управління.

 

Місцеве управління і самоврядування – здійснення владних повноважень на

 

локальному (місцевому) рівні через місцеві представництва держави чи дер-

 

жавних органів та самою територіальною громадою, в тому числі через її

 

представників.

 

Місцеве самоврядування – можливість, право територіальної громади само-

 

стійно вирішувати економічні, соціальні, політичні питання місцевого

 

характеру.

 

Місцеве управління – здійснення державою управлінських функцій на

 

місцевому рівні через свої представництва.

1.1 Розвиток теорії місцевого самоврядування

 

У сфері формування органів самоврядування була встановлена виборність

 

цих органів, розподіл на ухвалюючі (законодавчі) та виконавчі органи, на

 

чолі громади стояв виборний мер – голова обох гілок влади, втім, разом з

 

виконавчою підзвітний раді. Закон свідомо надав усім громадам – сільським і

 

міським – однакової організації та однакового статусу з назвою

“муніципалітет”.

 

 

Демократія обстоює абсолютну рівність одиниць – масу, що має бути

 

централізовано керована, оскільки якщо відсутнє різноманіття в суспільстві,

 

то й немає ані потреби, ані підстави створювати окремі суспільні групи і

 

передавати їм зверхню владу. Західноєвропейські країни знайшли вдале

 

поєднання демократії та лібералізму зі схильністю до останнього, коли

 

людина була поставлена в центрі державної уваги і вся її діяльність і устрій

 

спрямована на задоволення потреб людини – була забезпечена не лише

 

участь у державі (демократія), а й незалежність від держави (лібералізм).тія

 

обстоює абсолютну рівність одиниць – масу, що має бути централізовано

 

керована, оскільки якщо відсутнє різноманіття в суспільстві, то й немає ані

 

потреби, ані підстави створювати окремі суспільні групи і передавати їм

 

зверхню владу.

 

Західноєвропейські країни знайшли вдале поєднання демократії та

 

лібералізму зі схильністю до останнього, коли людина була поставлена в

 

центрі державної уваги і вся її діяльність і устрій спрямована на задоволення

 

потреб людини – була забезпечена не лише участь у державі (демократія), а й

 

незалежність від держави (лібералізм).

 

 

Розділ 2. Місцеве самоврядування в Україні

 

Стосовно сучасного стану місцевого самоврядування в Україні

 

існують різні погляди. Попри те що українській державності 20

 

років, суспільство в цьому питанні досі не відійшло від первинної диле-

 

ми: є в Україні місцеве самоврядування, чи немає.

 

Песимісти, ґрунтуючись на фактах власної реальності, запевняють

 

громадськість, що в Україні місцеве самоврядування досі не сформова

 

не. Цікаво, що серед песимістів є чимало представників «незалежних»

 

громадських організацій, які весь час незалежності тільки тим займали

 

ся, що брали на розбудову місцевої демократії іноземні гранти, а потім

 

відпрацьовували надані іноземними «спонсорами» кошти.

 

Оптимісти, також ґрунтуючись на фактах, але вже другої реальності, ви-

 

мальовують іншу, більшу яскраву картину. На їх думку, в Україні

 

місцеве самоврядування все ж таки є, але воно знаходиться на етапі сво-

 

го становлення, а всі проблеми, пов’язані з ним, – проблеми розвитку.

ВИБІР МОДЕЛІ

Коріння вітчизняного самоврядування простягаються у часи Середньовіччя,

 

коли великими українськими містами «крокувало» Магдебурзьке право.

 

Воно встановлювало порядок виборів, функції й повноваження органів

 

міського самоврядування, суду, купецьких об’єднань, цехів, регулювало пи-

 

тання торгівлі, спадкування, визначало види покарання за різні злочини

 

тощо. Магдебурзьке право можна вважати праобразом сучасного

 

самоврядування, закріпленого у нормах Європейської Хартії місцевого

 

самоврядування, а також в інших нормативних актах Євросоюзу. Українці

 

обрали саме цю модель побудови влади на місцях.

 

Відправною точкою його розвитку, за найпоширенішою думкою, вважають

 

7 грудня 1990 р., коли був прийнятий Закон УРСР «Про місцеві ради народ

 

них депутатів та місцеве самоврядування». До речі, ця дата здобула й

 

офіційне визнання, з 2001 р. вона відзначається як професійне муніципальне

 

свято.

 

До того ж місцеве самоврядування України в перші роки незалежності

 

взагалі не мало конституційного статусу.

 

2.2 СТРАТЕГІЧНА НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 р. надало відчутного

 

імпульсу розвиткові законодавчої бази місцевого самоврядування. Хоча слід

 

зазначити, що цей процес здійснювався безсистемно та непослідовно. На

 

даний момент у правовому полі України нараховується понад три тисячі

 

нормативно-правових актів, в яких згадується термін «місцеве

 

самоврядування», а 700 законів пов’язані із цією сферою. Для того щоб

 

навести в цій сфері порядок, Кабінетом Міністрів 25 липня 2002 р. видав

 

розпорядження № 416-р «Про схвалення Концепції Програми законодавчого

 

забезпечення розвитку місцевого самоврядування». Щоправда, мета, яка

 

переслідувалася цим розпорядженням, так й не досягнута. Хоча б через те,

 

що Програма, про яку йшлося в Концепції, досі не прийнята.

 

Від початку свого становлення вітчизняне самоврядування здійснювалося

 

без чіткої стратегії розвитку. На жаль, такої стратегії не існує й зараз. Також

 

у державі досі не визначено національної моделі місцевого самоврядування.

 

Звичайно, Україна природно тяжіє до романо-германської (континентальної)

 

моделі.. Зволікання з визначенням стратегії призвело до того, що розвиток

 

місцевого самоврядування випередив розвиток законодавства. На даний мо

 

мент в Україні актуально не тільки прийняття нової редакції профільного

 

Закону «Про місцеве самоврядування», але й внесення змін до Конституції

 

України.

 

Конституцією територіальній громаді надані права володіння певними

 

матеріально-технічними засобами, але на практиці механізму використання

 

громадою власного майна не існує: громада не має статусу юридичної особи.

 

Крім того, українське законодавство не передбачає державної реєстрації

 

територіальних громад. Як наслідок, в Україні є статистичні дані щодо

 

кількості місцевих рад, інших самоврядних органів, проте статистики

 

територіальних громад як основного та первинного суб’єкта місцевого само

 

врядування в Україні немає.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 100; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.236.44 (0.077 с.)