Тема 9 . Моделі фінансового управління

 

Методичні вказівки до вивчення теми

Вивчаючи дану тему, потрібно розглянути основні поняття, що використовуються в розробці фінансових рішень.

Під управлінням фінансами розуміють діяльність осіб, які беруть участь у процесі розробки, прийняття і реалізації рішень щодо руху коштів підприємства. Основу управління фінансами складають три взаємозалежних напрямки:

1) попит та пропозиція на ринках грошей і капіталу;

2) інвестиції, що вимагають ухвалення рішення окремими фізичними особами чи фінансовими інститутами на вибір фінансових активів для формування портфеля;

3) фінансовий менеджмент, що розглядає ухвалення рішення по управлінню грошовими потоками суб'єктами господарювання.

Прийняття фінансових рішень вимагає оперування наступними основними поняттями:

- актив (належні підприємству майно, кошти, цінні папери) як джерело формування грошового потоку;

- оцінка активу на виділення фінансових активів;

- ухвалення рішення щодо використання активу;

- фактори, що впливають на прийняття фінансових рішень: часу (одержання прибутку по активу), невизначеності й ризику (незнання величин і показників розвитку діяльності підприємства), ступінь відповідальності по зобов'язаннях і податкові виплати;

- критерії ухвалення;

- аналіз стану підприємства;

- методи, моделі прийняття фінансових рішень.

В управлінні фінансами розрізняють інвестиційні і сугубо фінансові рішення. Інвестиційні рішення - це рішення по вкладенню (інвестуванню) коштів в активи у певний момент часу з метою одержання прибутку в майбутньому.

До фінансових рішень відносяться рішення щодо обсягу і структури інвестованих коштів (власних і позикових), забезпечення поточного фінансування наявних коротко - і довгострокових активів (структура власних засобів, позикових засобів, сполучення коротко - і довгострокових джерел)

Прикладом чисто фінансових рішень є вибір: схеми створення і оборотності фінансових активів; форми одержання прибутку і подальшого реінвестування чи споживання.

Грошовий дохід і накопичення підприємства утворюють його фінанси. Фінанси підприємства забезпечують кругообіг основного й оборотного капіталу, сприяють становленню взаємин з державним бюджетом, податковими органами, банками, страховими компаніями та іншими установами фінансово-кредитної системи. Фінанси виконують дві основні функції: відтворювальну і контрольну.

Відтворювальна функція полягає в обслуговуванні грошовими ресурсами кругообігу основного й оборотного капіталу в процесі діяльності підприємства на основі формування і використання грошових доходів і накопичень. Контрольна функція - це фінансовий контроль за виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Приймаючи фінансові рішення, необхідно враховувати принципи:

- твердої централізації фінансових ресурсів (забезпечує їхню маневреність, концентрацію на основних напрямках);

- фінансового планування (визначає перспективу надходження коштів і напрямку їхньої витрати);

- формування фінансових резервів (забезпечує стійке функціонування підприємства в умовах коливань ринкової кон'юнктури);

- виконання фінансових зобов'язань перед партнерами.

Ці принципи реалізуються при виборі фінансової стратегії підприємства. Фінансові рішення діють в області виробничих відносин, оптимізують фінансові засоби підприємства з метою максимізації доходу власників. Вони покладені в основу керування самооплатністю підприємства (здатністю покривати свої видатки результатами виробництва) і самофінансуванням (відшкодування витрат і фінансування розвитку). Самооплатність забезпечується за умови вирішення проблеми збитковості і підвищення прибутковості.

Забезпечуючи реалізацію функції розвитку підприємства, фінансові рішення повинні враховувати такі фактори: оподатковування, величину амортизаційних відрахувань, поводження підприємства на ринку банківських позичок і цінних паперів.

Критерієм прийняття фінансових рішень є перевищення фінансового результату над витратами. При ухваленні рішення по витратах і наступному одержанні результату з урахуванням цього критерію необхідно:

1) зробити поточну оцінку майбутнього результату;

2) порівняти майбутній фінансовий результат з нинішніми витратами.

Якщо різниця не негативна, значить прийняте рішення можна вважати прийнятним.

Головною метою фінансового управління є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді.

У процесі реалізації своєї головної мети фінансове управління спрямоване на рішення наступних основних задач:

- забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до задач підприємства в майбутньому періоді;

- забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства;

- оптимізація грошового обігу;

- забезпечення максимізації прибутку підприємства при рівні фінансового ризику, що передбачається; забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику при рівні прибутку, що передбачається; забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

Модель основного балансового рівняння

Для підприємства загальна величина його активів буде завжди дорівнювати сумі власного капіталу (СК) і зобов’язань (П). Дана рівність відбиває основне балансове рівняння, що лежить в основі фінансового управління:

А = СК + П. (9.1)

Власники стають заможніші, якщо збільшується власний капітал підприємства. З ростом позикового капіталу збільшується загальна сума активів підприємства. Саме по собі це збільшення ще не означає збагачення власників підприємства, тому що активи, що створюються за рахунок позикових засобів, „обтяжені” зобов'язаннями, величина яких дорівнює сумі знову придбаних активів. У майбутньому, якщо підприємство зуміє скористатися ефектом фінансового важеля і нові активи принесуть додатковий доход, власники зможуть відчути збільшення вартості своєї частки в активах підприємства.

Різниця між загальною вартістю активів і загальною величиною позикового капіталу називається чистими активами. З основного балансового рівняння випливає, що чисті активи повинні дорівнювати величині власного капіталу підприємства (рис. 9.1).

 

ВОК = Оборотні активи – короткострокові пасиви. (9.2)

чи

 

ВОК = (Власний капітал + Довгострокові пасиви) – Необоротні активи. (9.3)

 

Трохи видозмінивши схему, представлену на рис 9.1, можна наочно представити методику формування ще одного найважливішого фінансового показника – наявність власних оборотних коштів (ВОК) чи величина власного оборотного капіталу (синонім - чистий оборотний капітал) (рис. 9.2).

 

Рис. 9.1 - Схема балансової моделі

 

 

	Необоротні активи	Власний капітал	Постійний капітал
Оборотні активи	ВОК
Довгострокові пасиви
	Короткострокові пасиви	Короткостроковий

Рис 9.2 - Схема формування власного оборотного капіталу

 

Заштрихована частина схеми на рис. 9.2. відображає величину наявних у підприємства ВОК. Як видно зі схеми, назва „власні оборотні кошти” не зовсім точно відбиває природу цього показника. Мова йде про ту частину оборотних активів підприємства, що покривається не тільки власним капіталом, але і довгостроковими пасивами, тобто постійним капіталом.

Унікальність моделі ВОК полягає в тому, що в ній знаходять висвітлення два найважливіших фінансових поняття – прибутковість і ризик.

Збільшуючи розмір власного оборотного капіталу, підприємство знижує ризик утрати платоспроможності. Оборотні кошти є найбільш ліквідною частиною активів, тому наявність їх „чистої” величини, вільної від короткострокових зобов'язань, значно збільшує мобільність підприємства. З іншого боку, підтримання значних розмірів ВОК протягом тривалого часу і їх збільшення свідчить про те, що підприємство позбавляє себе можливості дохідного вкладення свого довгострокового капіталу, уповільнення оборотності ВОК, відсутність інвестиційної політики чи скорочення інвестиційних програм, відмовлення від виконання проектів, реалізація яких могла б забезпечити в майбутньому значний приріст доходу.

Зниження наявності ВОК може означати вкладення чистих оборотних активів в інвестиційну діяльність, напрямок їх на реалізацію масштабних проектів з високим рівнем очікуваного доходу. Але при цьому зменшується ступінь покриття короткострокових зобов'язань оборотними активами, що збільшує ризик можливого банкрутства.

Негативна величина ВОК свідчить про фінансову нестійкість підприємства: наявних в його розпорядженні поточних активів уже недостатньо для покриття термінових зобов'язань. Тому вимоги кредиторів можуть бути спрямовані і на його основний капітал – будинки, устаткування, транспортні засоби і т.п.

Моделювання аналізу майнового і фінансового стану підприємства

Організаційно-інформаційну модель аналізу та прогнозування майнового і фінансового стану підприємства можна визначити як стислу характеристику аналітично-прогнозного процесу щодо суб’єктів і об’єктів дослідження, мети і завдань, системи показників, що визначають параметри об’єктів, інформаційного та методичного забезпечення (табл. 9.1).

 

 

Таблиця 9.1 - Організаційно-інформаційна модель аналізу та прогнозування показників фінансової звітності підприємства

1. Мета і завдання аналізу та прогнозування показників фінансового стану
1.1. Мета	1.2. Завдання
- метою аналізу показників фінансового стану підприємства є пошук шляхів і кількісна оцінка резервів збільшення ринкової вартості підприємства на основі ефективного управління його майновим і фінансовим потенціалом - метою прогнозування показників фінансового стану на основі фінансових звітів є інформаційне забезпечення загальної стратегії фінансового розвитку підприємства на основі визначення напрямів та кількісної оцінки потенційних можливостей зростання його економічного потенціалу у майбутньому	- аналіз динаміки основних показників фінансових звітів підприємства - оцінка тенденції зміни досліджуваного показника протягом тривалого періоду - побудова факторної моделі відповідно до характеру зв'язку між результативним показником і чинниками - прогнозування результатів діяльності підприємства на основі факторних моделей динамічного прогнозування - прогнозування фінансового стану підприємства на основі балансових моделей - аналіз та оцінка потенційного банкрутства підприємства
2. Об'єкти і суб'єкти аналізу і прогнозування показників фінансових звітів
2.1. Об'єкти - доходи і витрати підприємства - прибуток підприємства - активи підприємства - власний капітал - позиковий капітал - грошові потоки підприємства - чинники, що вплинули на звітні показники	2.2. Суб'єкти - вищі посадові особи підприємства - економічні служби підприємства - керівники функціональних та структурних підрозділів підприємства - власники та акціонери - зовнішні користувачі інформації
3. Система економічних показників аналізу та прогнозування показників фінансових звітів
3.1. Абсолютні вартісні показники - абсолютні величини доходу і витрат підприємства в цілому та за їх видами - абсолютна величина прибутку в цілому та за його складовими - залишки активів підприємства - залишки власного капіталу - залишки позикового капіталу - абсолютні показники динаміки доходів, витрат, прибутку, активів, власного та позикового капіталу	3.2. Відносні показники - відносні показники структури доходів, витрат та прибутку - відносні показники динаміки доходів, витрат та прибутку - відносні показники структури активів, власного та позикового капіталу - відносні показники динаміки активів, власного та позикового капіталу - відносні показники інтенсивності процесів (коефіцієнти фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності, ділової активності тощо)
4. Інформаційне забезпечення аналізу та прогнозування показників фінансових звітів
4.1. Зовнішня інформація - правова - нормативна - довідкова	4.2. Внутрішня інформація - планова - фактографічна

 

Продовження табл. 9.1.

5. Методичні прийоми обробки первинної (вхідної) інформації
5.1, Економіко-логічні методи - групування - порівняння - розрахунок відносних показників - розрахунок середніх показників - деталізація - елімінування - методи детермінованого факторного аналізу	5.2. Економіко-математичні методи - методи обробки динамічних рядів - методи регресійно- кореляційного аналізу - методи моделювання фінансових показників
6. Узагальнення і реалізація результатів аналізу та прогнозування показників фінансових звітів
6.1. Узагальнення результатів - систематизація інформації - кількісна оцінка втрачених можливостей - кількісна оцінка потенційного збільшення прибутку і рентабельності підприємства - кількісна оцінка резервів поліпшення фінансового стану підприємства - розробка прогнозу показників фінансових звітів, деталізованих за формами звітності - аналіз прогнозу показників фінансових звітів - оформлення результатів аналізу та прогнозування показників фінансових звітів і передача їх в управлінські структури	6.2. Реалізація результатів - оцінка прогнозу показників фінансових звітів з точки зору відповідності фінансовій стратегії підприємства - прийняття рішення щодо реалізації прогнозу - доведення прийнятих рішень до виконавців - визначення термінів і забезпечення контролю за виконанням прийнятих управлінських рішень

 

У процесі підготовки прогнозних даних, бізнес-планів проводять оцінку стану майна підприємства, застосовуючи предикативні моделі, наведені в Додатках (табл. 9а).

Оцінюючи фінансовий стан, розглядають ліквідність балансу, що визначається ступенем покриття зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов'язань.

Моделі ліквідності для коефіцієнтного аналізу наведені в Додатку (табл.10б).

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалежності підприємства щодо володіння і використання свого майна.

Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

- рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабільними джерелами фінансування;

- платоспроможністю підприємства (його потенційною спроможністю покрити термінові зобов'язання мобільними активами);

- часткою власних або стабільних джерел у сукупних джерелах фінансування.

Наведеним критеріям відповідає сукупність абсолютних і відносних показників фінансової стійкості, наведена в Додатках (табл.9в).

З метою більш глибокого аналізу поточної платоспроможності підприємства доцільно дослідити взаємозв'язок отриманого фінансового результату і потоку коштів, заходи, що застосовуються на підприємстві для зміцнення платоспроможності.

Ефективність підприємства характеризується показниками рентабельності:

- ROA – рентабельність сукупного капіталу – активів (становить інтерес насамперед, для інвесторів):

 

ROA =Прибуток до оподаткування / вартість майна, (9.2)

 

ROЕ – рентабельність власного капіталу:

ROЕ =ЧП / власний капітал, (9.3)

- валова рентабельність реалізованої продукції (Rq, Rвал). Показує ефективність виробничої діяльності підприємства (ефективність політики ціноутворення):

Rвал = Валовий прибуток / Виручка від реалізації, (9.4)

- операційна рентабельність реалізованої продукції. Показує здатність підприємства одержувати прибуток від діяльності до відрахування витрат, що не відносяться до операційної ефективності:

Rq оп =Операційний прибуток / виручка від реалізації, (9.5)

- чиста рентабельність реалізованої продукції (Rq ч, R прод). Показує повний вплив структури капіталу і фінансування компанії на її рентабельність:

R прод =Чистий прибуток / Виручка від реалізації. (9.6)

При аналізі коефіцієнтів рентабельності найбільш широке поширення одержала факторна модель фірми "Du Pont ", призначення якої визначити і оцінити вплив факторів на ефективність роботи підприємства. На думку аналітиків цієї фірми найбільш значущий показник рентабельності – рентабельність власного капіталу (RОЕ):

RОЕ = ЧП / СК = ЧП / А × А / СК = RОА ×А/СК = RОА ×Кф.в.=

= Rпрод ×Коб.акт ×Кф.в., (9.7)

 

де А-вартість активів; RОА - рентабельність активів; Rпрод - рентабельність продажу; Коб.акт - коефіцієнт оборотності активів; Кф.в.- коефіцієнт фінансового важеля (левериджу).

 

З моделі видно, що рентабельність власного капіталу підприємства залежить від трьох факторів першого порядку: чистої рентабельності продажів, ресурсовіддачі, і структури джерел засобів, інвестованих у підприємство, які у певному значенні узагальнюють всі сторони фінансово-господарської діяльності підприємства: перший фактор узагальнює звіт про фінансові результати, другий – актив балансу, третій – пасив балансу.

Модель управління прибутком

Збільшення багатства власників бізнесу виявляється у прирості власного капіталу, що у фінансово-економічній літературі називають прибутком.

Єдиний спосіб досягнення такого приросту (за винятком залучення нових внесків у статутний капітал) – це збільшення вартості активів підприємства.

Як видно зі схеми (рис.9.3), первісна величина активів підприємства складала 1000 тис. грн. Реалізуючи товар дорожче за його собівартість, підприємство збільшило вартість своїх активів до 1200 тис. грн. Ця операція порушила рівновагу балансу, тому що у підприємства не виникло відповідного зобов'язання на величину різниці між собівартістю і продажною ціною. Для відновлення рівноваги до складу власного капіталу була введена нова стаття „Прибуток”, сума якої (200 тис. грн.) дорівнює цій різниці.

У результаті власний капітал підприємства склав 1200 тис. грн., тобто власники стали багатші на величину отриманого прибутку.

 

	Початковий баланс	Продаж товару	Закріплення прибутку
	Актив	Власний капітал	Актив	Власний капітал	Актив	Власний капітал
0 –	Основні фонди = 500 Товар =500	Статутний капітал =1000	Основні фонди = 500 Товар =0 Грошові кошти =700	Статутний капітал =1000	Основні фонди = 500   Грошові кошти =700	Статутний капітал =1000
200–
400–
600–
1200–					Прибуток =200

Рис. 9.3 - Механізм утворення прибутку (тис. грн.)

 

Важливо зрозуміти суть технічного прийому, використаного для фіксації прибутку. Подорожчання активів, яке проявилося в тому, що їхня продажна ціна виявилася вище витрат по придбанню, трансформувалося в збільшення частки власників у капіталі підприємства. Сума реінвестованого власниками прибутку в балансі відобразиться як нерозподілений прибуток. У сукупності зі статутним капіталом (величина якого не змінюється без перереєстрації установчих документів), нерозподілений прибуток становить власний капітал підприємства. Якщо реінвестування прибутку проводиться власниками щорічно, то відбувається нагромадження нерозподіленого прибутку.

Проте якщо в звітному році отримано збиток, то його сума віднімається від величини раніше накопиченого нерозподіленого прибутку. У разі постійного щорічного одержання збитків підприємство (якщо воно ще не збанкрутує на той час) повинне офіційно зменшити свій статутний капітал на величину накопичених збитків.

Іншою аксіомою бізнесу є необхідність попереднього здійснення витрат для одержання в майбутньому віддачі від них. Діяльність підприємства розбивається на велике число паралельно здійснюваних господарських операцій, супроводжуваних витратами, що згодом повинні окупитися з отриманих доходів. Просумувавши сукупні доходи від цих операцій за певний період часу (наприклад, рік) і зіставивши їх з валовими витратами підприємства за цей же період, визначають суму прибутку за цей період. Ця сума буде в точності дорівнювати величині прибутку, розрахованої як приріст вартості власного капіталу. Трохи видозмінивши рис.9.3, одержимо наступну схему формування прибутку (рис.9.4).

Отже, прибуток підприємства трактується, по-перше, як збільшення власного капіталу, що відбувається за рахунок подорожчання активів, по-друге, як перевищення валових доходів підприємства за звітний період над його валовими витратами. По суті, ці трактування є ідентичними, тому що подорожчання будь-якого активу відбувається внаслідок перевищення доходів від його продажу над витратами по його придбанню і підготовці до продажу. У будь-якому випадку передумовою виникнення прибутку є здатність підприємства здійснювати продаж своїх активів. Момент реалізації є точкою, в якій фіксується реальне збільшення вартості активу.

 

	Початковий баланс	Доходи і витрати	Кінцевий баланс
	Актив	Власний капітал	Доходи	Витрати	Актив	Власний капітал
0 –	Основні фонди = 500 Товар =500	Статутний капітал =1000	Виручка =800	Товар = 500 Витрати на збут =100	Основні фонди = 500 Грошові кошти =700	Статутний капітал =1000
200–
400–
600–
Прибуток=200
1200–						Прибуток =200

Рис. 9.4 - Формування прибутку як різниці між доходами і витратами

 

Різні підходи до визначення прибутку обумовлюють структуру фінансової звітності підприємства. У двох основних звітах: бухгалтерському балансі і звіті про фінансові результати відображена сума реінвестованого прибутку (у балансі – накопичена за весь період роботи підприємства величина нерозподіленого прибутку, а в звіті про фінансові результати – сума чистого прибутку звітного року).

У теорії бухгалтерського обліку існує принцип тимчасової визначеності фактів господарської діяльності (нарахувань). Його суть зводиться до того, що витрати вважаються зробленими, а доходи отриманими не тоді, коли підприємство витрачає відповідні грошові суми чи вони надходять на його розрахунковий рахунок (у касу), а в тому періоді, коли мала місце господарська операція, що обумовила виникнення витрат чи доходів.

З урахуванням вищесказаного стає ясно, що моделювання фінансового результату конкретної господарської операції зовсім не просте завдання, як це може показатися на перший погляд. Навіть за умови ідеальної постановки бухгалтерського обліку, реалізуючи свою продукцію чи товари, підприємство фактично не має інформації про історію всіх грошових виплат, пов'язаних з цією операцією.

Дані про фактичну собівартість товару відбивають складний конгломерат різних нарахувань, усереднень та інших бухгалтерських вивертів, але ні в якому разі не суму всіх грошових виплат, що відносяться до цього товару. Не менше половини витрат, що включаються в собівартість товару, є за своєю природою непрямими, що не мають до нього прямого відношення: загальногосподарські витрати, витрати на охорону і т.п. Величезний вплив на фінансовий результат має вибір підприємством облікової політики: спосіб оцінки матеріальних запасів і визначення їхньої фактичної собівартості, методи нарахування амортизації, варіанти розподілу непрямих витрат, способи оцінки матеріалів, незавершеного виробництва і т.п. Проте моделювання величини прибутку в бухгалтерському обліку базується саме на розглянутих вище принципах.

 

Таблиця 9.2 - Розрахунок показників прибутку

№	Показник	Суть
	Валовий прибуток (збиток)	Виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за винятком податків та інших виключень за мінусом вартості реалізованої продукції
	Фінансові результати (прибуток чи збиток) від іншої операційної діяльності	Інші операційні доходи—інші операційні витрати
	Прибуток (збитки) від операційної діяльності	Валовий прибуток – Адміністративні витрати – Витрати на збут - + Фінансовий результат від іншої операційної діяльності
	Прибуток (збиток) від фінансової діяльності	Доходи від фінансової діяльності—витрати фінансової діяльності
	Прибуток (збитки) від інвестиційної діяльності	Інші доходи—інші витрати
	Прибуток (збитки) від звичайної діяльності	Прибуток від операційної діяльності + прибуток від фінансової та інвестиційної діяльності
	Прибуток (збитки) від надзвичайної діяльності	Доходи від надзвичайної діяльності—витрати надзвичайної діяльності
	Чистий прибуток (збиток)	Прибуток до оподаткування – сума податку на прибуток

 

Валовий прибуток зі звіту про фінансові результати є вихідною базою для розрахунку суми податку на прибуток; чистий прибуток – предмет поділу між власниками підприємства; відбиті в балансі короткострокові пасиви приховують за собою конкретні зобов'язання перед цілком конкретними особами, що кредитували підприємство аж ніяк не з філантропічних спонукань. Остаточне підтвердження вірогідності своїх звітних даних підприємство може зробити єдиним шляхом – здійснити всі передбачені законом виплати у формі грошових перерахувань. Для цього воно повинне трансформувати в грошову форму всі свої відображені в звітності доходи. В іншому випадку йому загрожує банкрутство через неплатоспроможність.

Моделі управління грошовими потоками

Формування прибутку підприємства, його фінансовий стан тісно пов’язані з рухом грошових коштів.

Метою управління рухом грошових коштів під час аналізу є виявлення достатності формування грошових потоків за видами діяльності, збалансованості негативного і позитивного грошових потоків за обсягом і в часі, ефективності грошових потоків.

На першому кроці аналітичної роботи розглядається позитивний потік грошових коштів підприємства, бо він забезпечує покриття поточних зобов’язань. Порівнюються темпи приросту позитивного потоку (Тп) з темпами приросту обсягу виробництва (Тв) і реалізації продукції (Твр) та активів (Та).

Якщо Тп < Твр, то це свідчить про виникнення у підприємства фінансових труднощів, пов`язаних з просуванням продукції (товарів, послуг, робіт) на ринок, конкурентоспроможністю продукції, яка виробляється, розрахунками споживачів. Якщо Тп > Твр, то це свідчить про не досить раціональне управління рухом грошових коштів і про збитки підприємства, пов’язані з інфляцією. Якщо співвідношення Твр >Тв >Та >100% - це означає, що підприємство нарощує економічний потенціал, ефективно використовує ресурси, зменшує рівень витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Збалансованість надходження грошових коштів і їх витрат визначається показником рівня достатності надходження грошових коштів (Рд):

Рд = ГПп: ГПн, (9.8)

де ГПп – позитивні грошові потоки; ГПн – негативні грошові потоки.

Оптимальне значення показника Рд дорівнює 1. Така ситуація свідчить про достатність коштів підприємства для здійснення виплат (фінансовий стан вважається стійким). При Рд >1 відзначаємо можливе неефективне використання підприємством грошових коштів, особливо коли це відзначається протягом довготривалого періоду. Рд < 1 свідчить про розбалансованість грошового потоку і погіршення фінансової стійкості підприємства. Проте, якщо значення показника Рд < 1 відзначається за короткий проміжок часу при наявності в суб’єкта господарювання початкового залишку грошових коштів на проведення поточних виплат, то негативних наслідків може і не виникнути. Збереження вищезгаданої нерівності і в майбутньому може спричинити дефіцит коштів, що, в свою чергу, зумовить погіршення фінансового стану підприємства.

Загальний розмір чистого грошового потоку (ЧГП) визначають за балансовою моделлю:

ЧГП = ЧГПо + ЧГПі + ЧГПф, (9.9)

де ЧГПо - чистий грошовий потік від операційної діяльності, ЧГПі - чистий грошовий потік від інвестиційної діяльності, ЧГПф - чистий грошовий потік від фінансової діяльності.

 

Паралельно визначають якість чистого грошового потоку, що характеризується зростанням питомої ваги чистого прибутку, одержаного за рахунок росту випуску продукції і зменшення її собівартості.

Формування чистих грошових потоків за видами діяльності дає змогу виявити основні внутрішні джерела фінансування розвитку підприємства.

Після визначення чистих грошових потоків проводиться більш детальний розгляд якості управління грошовими потоками. За результатами аналізу формують висновки відносно находження грошових коштів, значення і використання кожного з джерел. Слід пам'ятати, що максимізація чистого грошового припливу не може розглядатися які основна фінансова мета підприємства. В ідеалі його величина повинна прагнути до нуля, тому що вивільнені кошти, володіючи 100% ліквідністю, мають нульову (і навіть негативну) прибутковість. Тому тривале розміщення фінансових ресурсів у готівково-грошовій формі означає для підприємства значні втрати потенційного доходу. Позитивним моментом є наявність значного припливу грошей від операційної діяльності, що свідчить про розумне використання потенціалу підприємства. Однак вкрай обережна фінансова стратегія, що може проявитись у скороченні позикових ресурсів при помітному зростанні дебіторської заборгованості, призводить до того, що на початку наступного господарського циклу підприємство матиме у своєму розпорядженні менший обсяг фінансових ресурсів.

За ринкових умов підприємство особливу увагу приділяє аналізу комерційно-виробничого циклу, тобто періоду обороту коштів, зв’язкам між надходженням і вибуттям оборотного капіталу і фінансового циклу.

Для підприємства важливо зменшення і операційного, і фінансового циклу (але від'ємне значення показника фінансового циклу свідчить про нестачу коштів (підприємство живе в борг). Визначення і аналіз цих показників дають можливість моделювати раціональне використання грошових коштів на перспективу.

Аналітична робота з ефективності використання і руху грошових коштів закінчується формуванням висновків і визначенням заходів, які підприємство повинно провести для їх раціонального використання.

Визначення оптимальних розмірів грошових коштів на рахунку (касі).

У зарубіжній практиці для визначення оптимальних розмірів грошових коштів на рахунку (касі) набули розповсюдження такі моделі:

- Модель Баумоля, за якою вважається, що розпочинаючи роботу, підприємство має максимальний доцільний рівень коштів, які протягом деякого періоду витрачає; кошти, що надходять від реалізації товарів і послуг вкладаються ним у короткострокові цінні папери. Із закінченням запасу грошових коштів (дорівнює 0 або досягається заданий рівень безпеки) підприємство продає частину цінних паперів для поповнення запасу грошових коштів до первісної величини:

С ^, (9.10)

де С – мінімальна сума грошових коштів на рахунку; F – витрати по конвертації грошей в цінні папери, T – середня сума потреби в грошових коштах протягом періоду (рік, квартал, місяць), r – доходність короткострокових цінних паперів.

Середній грошовий запас коштів складає С/2, а загальна кількість угод за конвертацією цінних паперів у грошові кошти (k) дорівнює:

k = Т× С. (9.11)

Загальні витрати (ЗВ) такої політики управління складуть:

ЗВ = F ×k + r×С/2, (9.12)

де (F ×k) – прямі витрати; (r × С/2) – втрачена вигода від зберігання коштів на поточному рахунку замість того, щоб інвестувати їх у цінні папери.

- Модель Міллера – Орра застосовують для випадків, коли залишок коштів на поточному рахунку змінюється випадково (хаотично), можливо, і з значними коливаннями. Коли залишок досягне верхньої межі підприємство починає купувати цінні папери, коли залишок досягне нижньої межі – підприємство продає свої цінні папери з метою утримати запас грошових коштів на деякому нормальному рівні.

S= ^, (9.13)

де V – варіація щоденного надходження грошових коштів, що розраховуються за статистичним даними, S – розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку, F - витрати по конвертації грошових коштів в цінні папери, r – щоденна дохідність короткострокових цінних паперів:

Зв = Зн + S, (9.14)

де Зв - верхня межа грошових коштів на поточному рахунку; Зн – нижня межа грошових коштів на поточному рахунку:

 

Тп = Зн + S/3, (9.15)

де Тп – величина залишків грошових коштів, до якої потрібно повернутись у випадку, коли фактичний залишок коштів на поточному рахунку виходить за межі інтервалу (Зн, Зв).

Моделі прогнозування фінансового стану підприємства

З метою своєчасного виявлення тенденцій незадовільної структури балансу в прибутково працюючого суб’єкта підприємницької діяльності і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на запобігання банкрутству, проводиться фінансовий моніторинг за допомогою коефіцієнта Бівера (К_Б).

 

К_Б = (ЧП + Ам): (ДЗ+ПЗ), (9.16)

де ЧП і Ам – чистий прибуток і амортизація, наведені в 220 і 260 рядках форми №2; ДЗ із – довгострокові й поточні зобов’язання (рядки 480 і 620 балансу).

 

Ознакою незадовільної структури балансу є становище, коли протягом тривалого часу (1,5 – 2 роки) К_Б не перевищує 0,2, що виявляє небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток виробництва. Підприємство починає працювати в борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим за 0,1.

За незадовільної структури балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності строком на 6 місяців за формулою

^, (9.17)

де Кпк, Кпп — значення коефіцієнта покриття на кінець і початок звітного періоду; Кпнр — нормативне значення коефіцієнта покриття; 6 — період відновлення платоспроможності в місяцях; Т — звітний період у місяцях.

 

Якщо Квідн < 1, то це свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність. Якщо Квідн є більшим за 1, то це означає наявність у підприємства реальної можливості відновити свою платоспроможність протягом 6 місяців і що можна відкласти рішення про визнання структури балансу незадовільною.

Найбільш поширеним методом оцінки ймовірності банкрутства підприємства є запропонована американським економістом Е. Альтманом Z-модель на основі п'яти факторів:

 

Z = 1,2 Коб+1.4 Кнп+3,З Кр+0,6 Кп+1,О Кв, (9.18)