Теорія генеративізму Н. Хомського

У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. іо §епегаіе «породжувати»), або породжувальна лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій.

Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський1 (нар. 1928 р.). Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. «У УКЄ сам Харріс відчував обмеженість методики дистрибуції й аналізу за безпосередніми складниками, тому разом із Хомським почав опрацьовувати методику трансформаційного аналізу. У ключі трансформаційної граматики Хомський написав свою першу книжку «Синтаксичні структури» (1957). У ній автор багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом зародження генеративізму є саме 1957 рік — рік виходу «Синтаксичних структур». Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання мовознавства Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.

Філософською основою концепції Хомського було вчення Р. Декарта (Картезіуса). Це засвідчують не тільки викладені в «Синтаксичних структурах» деякі положення, які перегукуються з ідеями Декарта, а й пізніша його праця «Картезіанська лінгвістика», яка своєю назвою вказує на зв'язок із ученням Декарта. Крім того, інтуїція, якій так багато уваги приділяє Хомський, була головним положенням картезіанського раціоналістичного методу пізнання. Американський дослідник запозичив і творчо застосував також декартівське вчення про вроджені ідеї.

1 Останнім часом у науковій літературі це прізвище передають як Чомський або Чомські, що відповідає англійському написанню СНотзку.

Новим етапом у становленні генеративізму був вихід книжок Хомського «Аспекти теорії синтаксису» (1965) та «Мова і мислення» (1968). Центральним поняттям цих праць є ідея породжувальної граматики. Породжу вальна граматика, за Хомським, — це «своєрідний механізм, який породжує всі граматично правильні послідовності мови і не породжує жодної граматично неправильної». Поняття граматичної правильності в нього не збігається з поняттям осмисленості. Так, фраза в устах дитини На мене «Візьми мене на руки» осмислена, але граматично неправильна, тоді як фраза Круглий квадрат випив гіпотенузу безглузда, але цілком правильна граматично.

Дослідник намагається побудувати модель діяльності реального носія мови. Завдання лінгвіста, за Хомським, «як і дитини, яка оволодіває мовою, є виявити з даних уживання систему правил, що лежить у їх основі, якою оволодів мовець-слухач і яку він використовує в реальному вживанні [...]. Граматика мови прямує до того, щоб бути описом компетенції, притаманної ідеальному мовцеві-слухачу». Хомський застерігає, що компетенція — це не те саме, що мова в соссюрівському розумінні. Вона є динамічною і являє собою «систему породжувальних процесів».

Недоліком традиційної й структурної граматики Хомський вважає те, що вони «не йдуть далі класифікації конкретних прикладів і не доходять до стадії формулювання породжувальних правил». Перспективу лінгвістики він вбачає у виявленні цих правил.

Хомський запозичив і розвинув ідею граматики Пор-Рояля і Гумбольдта про творчий характер мови, яка полягає в тому, що мова має засоби для вираження необмеженої кількості думок, які виникають у найрізноманітніших ситуаціях. Людина здатна породжувати цілком нові речення й розуміти речення, яких вона ніколи раніше не чула. Першочерговим завданням лінгвістики є розкриття сутності цих творчих процесів.

У праці «Мова і мислення» Хомський всупереч дескриптивістам трактує мову як особливу гілку психології пізнання. З огляду на це його теорію можна назвати менталістською. Критика дослідника спрямована проти дескриптивізму і біхевіоризму як «неадекватних у фундаментальному плані концепцій», бо в їх межах не можна вивчати мовну компетенцію. Лінгвістику, резюмує автор, не можна зводити до сегментації й класифікації та до синтагматики й парадигматики. Трансформаційно-генеративна граматика вивчає структуру механізму, яка уможливлює процес мовленнєвого спілкування. Сутність цього механізму полягає в трансформації глибинних структур у поверхневі. Поняття глибинних і поверхневих структур співзвучне з ідеями граматики Пор-Рояля, де «на передній план висувалась [...] проблема пояснення фактів використання мови на основі пояснювальних гіпотез, пов'язаних із природою мови і, в кінцевому підсумку, з природою людського мислення». Так, зокрема, увагу Хомського в граматиці Пор-Рояля привернуло вже згадуване в темі «Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження» речення Невидимий Бог створив видимий світ. На думку вченого, Арно і Лансло розмежовують поверхневі й глибинні структури, коли стверджують, що ця фраза містить три судження: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Поверхневою структурою є все речення, а глибинною — наведені три судження.

Отже, поняття глибинної структури пов'язане з семантизацією теорії Хомського. Положення про глибинні й поверхневі структури є одним із основних у його вченні.

Концепція Хомського за своєю суттю є психологічною. Проблеми мови він пов'язує з проблемами людського знання і водночас вважає, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим згадує положення Декарта про вродженість мис-леннєвих структур, у тому числі мовної компетенції. Вроджені структури — це поняття, які не набуваються через досвід, навчання, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда в потенції. їх можна також розуміти як вроджену здатність до засвоєння мовиХомський вважав, що дослідження мови відкриває перспективу для вивчення розумових процесів людини, тому повинно посідати центральне місце в загальній психології. Учений відносить мовознавство до психології й теорії пізнання (це положення широко використовує сучасна когнітивна лінгвістика). Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка визначає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно психології, внаслідок чого лінгвістика втрачає свою самостійність, за яку боролись багато поколінь мовознавців.

Безумовно, генеративна лінгвістика не розв'язала всіх проблем мовознавства. Понад те, в ній виявлено чимало слабких сторін: апріорність у виділенні вихідних синтаксичних одиниць, недооцінка ролі прагматичних чинників, невелика здатність для опису різноструктурних мов тощо. Однак багатьма положеннями концепції генеративізму скористалася найсучасніша лінгвістична парадигма — когнітивна лінгвістика. Помітним є також вплив генеративної лінгвістики на створення моделі «смисл — текст» російського мовознавця І. О. Мельчука. Термінологічний апарат генеративної лінгвістики ввійшов у науковий обіг сучасного мовознавства (поверхнева структура, глибинна структура, трансформація, мовна компетенція, породжувальна граматика та ін.).