Вибір цілі та подача цілевказівки

Безперервне спостереження в бою являється обов’язком усього екіпажу танка.

Спостереження ведеться з метою своєчасного виявлення розташування і дій ворога.

Для своєчасного виявлення цілей і стрільби по них екіпаж танка в бою постійно веде розвідку цілей спостереженням. Спостереження з танка повинне бути круговим, сектори спостереження призначаються членам екіпажу залежно від наявності і розміщення приладів спостереження.

Кожному члену екіпажу призначається сектор або зона спостереження. При діях танка в обороні, засаді сектор спостереження кожного члена екіпажу може розбиватися на зони: ближню – до 500 – 600м; середню – від 600 до 1500м; дальню – понад 1500м. При цьому спостереження ведеться спочатку у ближній, потім у середній і дальній зонах. При діях танка у наступі спостереження може бути організоване у такий спосіб. Механік-водій веде спостереження у напрямку руху і праворуч і здійснює розвідку цілей на глибину до 600 – 800м, навідник-оператор – у напрямку атаки на глибину від 600 – 800м до 1500 – 2000м, командир танка – кругове спостереження з концентруванням особливої уваги у напрямку атаки на глибину понад 1500 – 2000м, де можуть знаходитися небезпечні для танка цілі (установки ПТУР і ін.).

Ціль обирається і вказується навіднику-оператору, як правило, командиром танка. Ціль, яка указана командиром танка, навідник-оператор повинен швидко знайти і доповісти: «БАЧУ».Якщо ціль навідником-оператором не знайдена, то він доповідає: «НЕ БАЧУ» - і продовжує спостереження.

Якщо навіднику-оператору ціль не вказується, то він вибирає її сам і знищує, в першу чергу, найбільш небезпечні і важливі цілі.

При виявленні одночасно декількох цілей черговість їх ураження (вибір цілі) визначається на основі їхньої оцінки за ступенем важливості, небезпеки, уразливості й видалення. У першу чергу уражаються найбільш важливі й небезпечні на даний момент цілі, а з однаково важливих і небезпечних - та ціль, що розташована ближче і найбільш уразлива, з таким розрахунком, щоб можна було вразити її в найкоротший термін і з найменшою витратою боєприпасів.

Члени екіпажу негайно доповідають командиру танка про помічені цілі, який, в свою чергу, доповідає про найбільш важливі і небезпечні командиру взводу. При виявленні одночасно декількох цілей доповідають в першу чергу про найбільш важливі й небезпечні для танка.

Крім того, у бою необхідно спостерігати за сигналами командирів, за діями своїх підрозділів у пішому порядку, за діями сусідів і за результатами вогню. Якщо немає особливих указівок, то спостереження ведеться в указаній смузі.

Особливу увагу при спостереженні потрібно звертати на потайні підступи, старанно оглядати місцевість, так як виявленню ворога сприяють незначні демаскуючи ознаки. Місця розташування і дій ворога вночі можуть бути установлені по спалахам пострілів, по роботі нічних приладів спостереження і стрільби, а також по різних джерелах світла. Якщо місцевість у потрібному напрямку освітлюється, то потрібно швидко оглянути освітлені ділянки.

Про цілі, що замінюються на полі бою, негайно доповідають командиру або указують стрільбою патронами з трасуючими кулями.

Доповідь про виявлені цілі здійснюється у формі цілевказівки.

Цілевказівка містить певну послідовність дій, вона повинна бути короткою, чіткою, точною і зрозумілою, що забезпечує швидке виявлення цілі. У ній вказуються: напрямок на ціль, місце- розташування цілі щодо орієнтирів, місцевих та інших предметів, найменування цілі та її ознаки, дальність до цілі в метрах.

При одержанні цілевказівки той, хто її приймає, відшукавши ціль, доповідає: «БАЧУ». Коли ж той, хто приймає цілевказівку, не бачить цілі, він доповідає: «НЕ БАЧУ». Якщо ж він не може знайти ціль через неясність цілевказівки, то доповідає: «НЕ ЗРОЗУМІВ»; у цьому випадку цілевказівка повторюється або уточнюється.

У тому випадку, якщо ціль першим виявив командир танка і прийняв рішення на її ураження, то одночасно з подачею цілевказівки навіднику він ставить йому вогневе завдання. При цьому цілевказівка є складовою постановки вогневого завдання. На початку цілевказівки командир танка вказує тип снаряда або вид зброї, а наприкінці – спосіб ведення вогню і завдання.

Цілевказівка у танку здійснюється таким чином:

- наведенням зброї у напрямку цілі;

- від орієнтирів (місцевих предметів);

- від напрямку руху (за азимутальним покажчиком або баштовим кутоміром).

Цілевказівка у підрозділах здійснюється таким чином:

- від орієнтирів (місцевих предметів);

- трасуючими снарядами (кулями).

Спосіб цілевказівки вибирається у залежності від конкретних умов обстановки так, щоб забезпечити найбільш швидке відшукання цілі. При необхідності способи цілевказівки можуть комбінуватися.

Цілевказівка наведенням зброї у напрямку цілі здійснюється командиром танка за допомогою системи командирської цілевказівки. Одночасно з наведенням зброї на ціль командир танка ставить вогневе завдання або подає команду на відкриття вогню.

Приклад команди командира танка: “Вкладною гарматою, танк в окопі, 1200, з ходу, вогонь”.

У разі відмови системи командирської цілевказівки командир танка може здійснювати наведення зброї на ціль командами навіднику «Гармату праворуч (ліворуч)», а при суміщенні ствола гармати з напрямком на ціль – «стій», після чого уточнює положення цілі за місцевими предметами.

При цілевказівці від орієнтира (місцевого предмета) указують: номер орієнтира (найменування місцевого предмета); кут у тисячних між напрямками на орієнтир (місцевий предмет) і на ціль, найменування цілі та дальність до неї.

Приклад доповіді механіка-водія: «Орієнтир перший, вправо 0-20, БМП, 1400».

При цілевказівці від напрямку руху (за азимутальним покажчиком або баштовим кутоміром) навідник-оператор суміщає центральний кут прицілу з ціллю і, прочитавши установку азимутального покажчика (баштового кутоміра), доповідає напрямок на ціль, її найменування і дальність до неї.

Приклад доповіді навідника: «33-00, наземна установка ПТУР у кущах, 1500».

Командир танка і механік-водій при цілевказівці цим способом для визначення напрямку на ціль умовно суміщають лінію 30-00 азимутального покажчика (баштового кутоміра) з напрямком руху танка (45-00 – праворуч, 15-00 – ліворуч) і на око визначають, через яку поділку проходить лінія візування на ціль.

При цілевказівці трасуючими снарядами (кулями) по цілі проводиться прицільний постріл із вкладної гармати (довга черга з кулемета).

Про майбутню цілевказівку, напрямок і дальність стрільби командири танків (підрозділів) попереджаються по радіо.

Приклад: «27-00, ПТУР на БТР, 1900, спостерігати трасу».

Якщо траса снаряда відхилиться від цілі, то положення цілі уточнюється стосовно місця траси: за напрямком вказується кут у тисячних між напрямками на ціль і на трасу, а за дальністю – віддалення цілі від місця траси в метрах.

Приклад: «Траса пострілу, вправо 0-08, далі 100, протитанкова установка в окопі, 2100».