Розвитокі функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов. Територіальні та соціальні діалекти.

З розвитком капіталізму виникають нації. Нація—стійка спільність людей, яка історично склалася на основі спільності економічного життя, території, мови, особливостей культури та побуту. Нація приходить на зміну народності внаслідок подолання феодальної роздрібненості і виникнення капіталістичних суспільних відносин, об'єднання місцевих економічних ринків у загальнонаціональний. Для цих об'єднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова. Роль

мови в становленні нації є вирішальною. Національною мовою може бути тільки жива мова.

Вважають, що першою нацією була італійська. Із творчістю Аліг'єрі Данте (1265—1321), який уперше став використовувати в своїй творчості не латину, а живу народну італійську мову, пов'язане становлення італійської національної мови (його вважають основоположником італійської літературної мови). Національна мова обов'язково має літературну форму, тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усного, так і писемного різновидів. Для літературної мови характерна також стилістична диференціація мовних засобів.

З поширенням літературної мови нівелюються територіальні діалекти, але водночас з'являються і поширюються соціальні діалекти. Відповідно до двох тенденцій у національному питанні — пробудження національної свідомості й боротьба проти національного гноблення, з одного боку, і прагнення до інтернаціоналізації життя — з іншого, — у мовній політиці дають про себе знати боротьба за права національних мов і прагнення створити міжнародну мову. Так, скажімо, у багатонаціональних імперіях Росії та Австро-Угорщині, де явно відчутними були шовіністичні

тенденції панівних націй, недержавні нації — українці, чехи, словаки, поляки, серби, хорвати, словенці та ін.—боролися за права своїх мов. Стосовно міжнародних мов, то їх створення відбувається декількома шляхами. По-перше, роль міжнародної мови можуть виконувати живі національні мови. У XVIII —початку XIX ст. — французька мова, у другій половині XIX ст. — англійська, в першій половині XX ст. — німецька. По-друге, виникають допоміжні мови — піджини, як,скажімо, Broken English у Африці, Pidgin English у китайських портах, Russonorsk для росіян і норвежців, сабір у середземноморських портах. По-третє, робляться спроби створити штучну міжнародну мову. Ще в XVIII ст.Р. Декарт і Г.-В. Лейбніц говорили про створення штучної раціональної мови. У 1879 р. німецький мовознавець

И.-М. Шлейєр створив першу штучну мову волапюк. У 1887 р. польський лікар Л.-Л. Заменгоф створив штучну мову есперанто, яка стала найпоширенішою серед усіх інших штучних мов. Цьому сприяла (і сприяє тепер) простота її будови й інтернаціональність лексичного складу. У

ній використовується лише 11 закінчень та декілька суфіксів. На есперанто існує значна оригінальна і перекладна література, в тому числі перекладено твори Т. Шевченка. Есперанто використовується в пресі і радіомовленні.

Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.

У тоталітарному соціалістичному суспільстві всупереч проголошеній рівноправності мов мав місце у надзвичайно широких масштабах лінгвоцид. Починаючи з 30-х років, закріплюється тенденція до усунення національних мов із суспільного вжитку на всьому геополітичному просторі СРСР. Проводиться тоталітарна русифікація всіх народів. Спочатку насильно вводиться алфавіт на російській основі в усіх республіках (за винятком прибалтійських, Грузії та Вірменії). Далі для виправдання русифікаторської політики розроблено відповідну ідеологію. Замість скомпрометованого царського "общерусский язык" уводя-

ться такі поняття, як добровільно вибраний народами Союзу "язык межнационального общения", який одночасно є "языком мира и дружбы". Згодом обґрунтовується теорія виникнення в СРСР нової наднаціональної спільності людей — "совєтський народ", головною ознакою якого є спільна мова, російська. І, нарешті, доводилося, що нація і національна мова — категорії історичні, які після побудови комунізму зникнуть. Залишиться єдина мова комуністичного суспільства, і нею буде російська, бо це мова найпрогресивнішої в світі ідеології. А поки що потрібно прагнути до ще більшого злиття націй і переходу всіх на

єдину мову. Російська мова насильно вводилася в навчальні заклади всіх республік, навіть у дитячі садки. Всіляко заохочувалося переведення навчальних закладів із національною мовою викладання на російську мову. Низкою партійних та урядових постанов русифікацію підтримували матеріально: для вивчення російської мови в республі-

ках класи поділяли на групи, а вчителі російської мови отримували 30-відсоткову надбавку до зарплатні (це ж було і в царській Росії, тільки тоді одверто наголошувалося, що надбавка "за обрусение края"). Внаслідок такої національно-мовної політики поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов, а далі почалося їх масове відмирання. За роки тоталітарного комуністичного режиму зникло 93 мови. Така ж загро-

за нависла й над іншими мовами народів СРСР. Для цього було обґрунтовано теорію про неперспективні мови. Як бачимо, лінгвоцид був свідомо спланований адміністративно-репресивним державним апаратом. Усіх, хто стояв на захисті рідної мови, жорстоко карали багаторічним ув'язненням у тюрмах і концтаборах. І нині, після розпаду СРСР, доводиться пожинати плоди "найгуманнішої ленінської національної політики". На пострадянському просторі, крім зниклих, є чимало "хворих мов" (у соціолінгвістиці існує такий термін) —Мов, які втрачають своє значення як засобу спілкування. Вони поступово відмирають. На території колишнього СРСР є чимало мов, де кількість мовців обчислюється сотнями, навіть десятками людей. Керецькою мовою, приміром, в 1991 р. розмовляли тільки 3 особи у Чукотському

національному окрузі. Показово, що в Росії, де питання лінгвоциду з відомих причин не люблять обговорювати, останнім часом з'явилися праці під промовистими назвами: "Красная книга языков народов России" (М., 1994), "Проблема исчезающих языков в бывшем СССР" (М., 1991) тощо.

17. Типи класифікації мов світу (типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична).

Типологічна класифікація мов — класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному матеріалі, а в принципах його організації).

Генеалогічна класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі спільного походження від якоїсь прамови).

Ареальна - заснована на вивченні мовної карти світу.Описує межі поширення.
Функціональна - заснована на дослідженні функцій і сфер використання мов (культурна, дипломатична, мова освіти та ін.)

Соціолінгвістична класифікація мов — класифікація мов за оцінкою їхніх етн. носіїв та іншомов. етносів.

Синтаксична класифікація мов — один з видів типологічної класифікації мов, в її основу покладено синтаксичні відношення — предикативні, які поєднують підмет (суб’єкт) з присудком (предикатом) та їх граматичне вираження, об’єктні, тобто відношення перехідного дієслова і додатку (об’єкта), який отримує особливе граматичне вираження у різних мовах, і атрибутивні, у яких виражається зв’язок означення та означуваного.