Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Структура мови. Основні та проміжні рівні, їх одиниці. Синхронія та діахронія.
Мова є системою..Кожна система має свою структуру. Структура — це спосіб організації системи, її внутрішня будова. Так, зокрема, мова має чотирирівневу будову. Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексико-семантичний, і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний фонему, морфологічний — морфему, лексико-семантичний — лексему (слово), синтаксичнийречення. Усі названі рівні становлять собою окремі системи і вивчаються окремими лінгвістичними науками: фонологічний — фонологією, морфологічний—морфологією,лексико семантичний — лексикологією і синтаксичний — синтаксисом. Мовні рівні не є автономними, незалежними. Вони взаємопов'язані. Із фонем будуються морфеми, з морфем — лексеми, з лексем — речення. Отже, мова складається з чотирьох систем, які утворюють загальну систему мови. Для позначення понять стану мови, її певного часового зрізу, з одного боку, і розвитку, зміни мови протягом тривалого часу — з іншого в мовознавстві використовують терміни синхронія і діахронія. Синхронія — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). Діахронія —1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку. Для мовців важлива синхронія, тобто мову треба знати такою, якою вона є нині. Для дослідника мови важливі обидва аспекти —синхронічний і діахронічний. Для того щоб добре усвідомити сучасний стан мови, необхідно дослідити її історичний розвиток. Відповідно до двох підходів до вивчення мови розрізняють мовознавство синхронічне і діахронічне. Мова як знакова система. Специфіка мовного знака. Місце мови серед інших знакових систем У світі існують різноманітні системи знаків, які служать для передачі інформації. Серед них, наприклад, дорожні знаки, азбука Морзе, знаки ввічливості, математичні,хімічні, та ін. які вивчає наука – семіотика. Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації. Основними ознаками знака є матеріальність(його можна бачити, чути, тобто сприймати органами чут- тів), використання його для позначення чогось, що перебуває поза ним, інформативність.
Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Лексема (слово) має план вираження і план змісту,який реалізується самостійно, тому лексему вважають справжнім знаком. Лексема як знак складається з незнаків (фонем). Речення не можна вважати знаком, бо воно вже складається зі знаків і належить до рівня структур.Мовні знаки, як і знаки інших семіотичних систем, є умовними, довільними. Особливе місце мови серед знакових систем пояснюється ще й тим, що мова є найпотужнішим засобом формування думки. Мова і мислення, їх взаємозв’язок. Типи мислення. Мова і мовлення. Невербальне мислення. Мова і мислення. Мислення - узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Мисленню властиві такі процеси, як абстракція, узагальнення, аналіз, синтез, постановка певних завдань і знаходження шляхів їх розвязення, висунення гіпотез тощо. Представники першої точки зору вважали, що мова — це всього лише форма мислення.А оскільки відомо, що кожне явище має форму і зміст, то мова й мислення разом становлять один об'єкт. Представники протилежного погляду стверджували, що мова й мислення між собою абсолютно не пов'язані, мислення не залежить від мови, воно здійснюється в інших формах.Насправді мова й мислення тісно пов'язані між собою,але цей зв'язок не є простим, прямолінійним, тому єдність мови та мислення не є їх тотожністю.З іншого боку існують й інші форми мислення, які здійснюються невербально(несловесно). Загалом існує три типи: 1) чуттево-образне. 2) технічне (практично-дійове); 3) поняттеве мислення - здійснюєтся за допомогою мови. ЧУТТЄВО-ОБРАЗНЕ МИСЛЕННЯ — мислення конкретними образами, картинами (в мозку прокручується своєрідний фільм).Воно притаманне не тільки людині, а й вищим тваринам —собакам, кішкам, мавпам тощо. Існування цього типу мислення переконливо заперечує поширену донедавна думку, що мислення протікає тільки в словесній формі.
ТЕХНІЧНЕ (ПРАКТИЧНО-ДІЙОВЕ) МИСЛЕННЯ — здійснюється без участі мови. Воно, як і наочно-образне мислення, властиве вищим тваринам і людині. ПОНЯТТЄВЕ МИСЛЕННЯ — здійснюється за допомогою мови. Однак слід зауважити, що людина і в цьому випадку не завжди мислить вслух, тобто вимовляючи слова. Частіше люди мислять за допомогою внутрішнього мовлення ("про себе"), яке відрізняється від зовнішнього тим, що є згорнутим, зредукованим. Мова і мовлення. Усе те, що пересічні мовці розуміють під словом мова,насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мови і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лінгвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоретиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в мовознавстві. Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування. Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами: 1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення —конкретне. 2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. 3. Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. 4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-27; просмотров: 424; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.223.0.53 (0.005 с.) |