Методи і прийоми дослідження мовного матеріалу

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови: синхронії і діахронії.

Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

На противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).

Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.

Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.

На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники.

Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

Структурний метод застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені строгою системою зв'язків і відношень. Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу:

· дистрибутивний аналіз

· аналіз за безпосередніми складниками

· трансформаційний аналіз

· компонентний аналіз

Основними прийомами є:

Індукція (від лат. inductio «наведення, збудження») - прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.

Дедукція (лат. deductio, від deduco «відводжу, виводжу») - форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.

Гіпотеза (від герц, hynothesis «основа, припущення») - спосіб пізнавальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання, коли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло а процесі дослідження; одне з можливих розв'язань проблеми.

Аналіз - мислене або практичне розчленування цілого на частини. Синтез - мислене або практичне з'єднання частин у ціле.

 

Синхронія і діахронія»

Всі ми знаємо, що явище мови є стабільне. Але важко не помітити, що мова відрізняється в різні періоди її розвитку. (мова Київської Русі і СУЧ) З цього слідує, що мова – одночасно життєва діяльність і продукт минулого.

Отже, існує два підходи до вивчення мови: на певному часовому зрізі, і вивчення мови в її історичному розвитку. Для позначення цих підходів використовують два поняття: синхронія і діахронія.

Синхронія – стан мови в певний момент її розвитку (горизонтальна вісь)

Оскільки у функціонуванні мови виокремлюють синхронічний аспект, існує описове мовознавство. Сучасний стан мови є типовим прикладом синхронії. Для чого? Створення описових граматик різних мов, нормативних словників, розробки алфавітів для безписемних мов.

Діахронія – історичний розвиток мови (вертикальна вісь)

Історичне мовознавство – вивчення мови у часі (діахронічний підхід)

Варто зазначити, що кожне мовне явище має свою історію і своє місце в системі мови. Тому для повного вивчення мови важливий і діахронічний і синхронічний підхід.

 

Мова і мовлення»

Найголовніша функція мови, як засобу спілкування є комунікативна. Тобто під час говоріння ми маємо справу із власне мовою і з процесом її використання, який ми називаємо МОВЛЕННЯ. Отже, мова є основою мовлення, а мовлення існує завдяки мові. Через мовлення здійснюється зв’язок із мисленням.

*Проблемою мови і мовлення займався Ф. де Соссюр * а вперше звернув увагу Гумбольдт.

Мовець і з мови бере не все, адже засвоїти все – нереально. Бере мовець те, що йому необхідно, що відповідає його мовним уподобанням. Отже у кожного мовця є власне мовлення. Яке є унікальним. Неповторним.

Мова – система одиниць спілкування, правил їх функціонування.

Мовлення – процес використання мови, практична реалізація її одиниць.

Мовлення включає у себе говоріння і результат говоріння (текст). Наприклад молодіжне мовлення, мовлення окремої людини, художнє мовлення – все це різне використання можливостей мови.

Чим відрізняється мова від мовлення?

Мова – абстрактна, мовлення – конкретне. (мовлення можна чути, записати, бачити, прочитати – в цьому полягає конкретика, а МОВУ спостерігати неможливо)

Мова – стабільна, мовлення динамічне ( у мовленні, за звичай людина допускає багато помилок, іноді недотримується норми. У мові, в свою чергу, помилок немає. Є норми, які є загальноприйнятими і стабільними.

Мова – психічне явище, мовлення психофізичне. Мова існує ніби у душах, у психіці людей, а мовлення крім психічного аспекту має і фізичний – породження і сприйняття. Ми можемо охарактеризувати мовлення за такими ознаками як темп, тембр, тривалість, гнучність, артикуляція, акцент і т.д.

Мова – нелінійна, мовлення – лінійна Мовлення розгортається в часі. Для того, щоб щось сказати потрібний певний часовий проміжок (слова вимовляються не гамузом, а послідовно, один за одним). В мові всі слова, звуки існують разом, одночасно.

Мова – явище соціальне, мовлення – індивідуальне.

Мова – обов’язкова, Мовлення – довільне.

Мова і мовлення – явища соціальні. Тісно пов’язані між собою. мова не тільки породжує мовлення, стримує, унормовує його, а й живиться ним, змінюється. В мові з’являється нове, оказіональне, що з часом може стати мовним фактом.