Горизонтальний та вертикальний аналіз фінансової звітності підприємства.

Види інвестиційних проектів

Інвестиційний проект - документ реального інвестування, призначений до реалізації у формі придбання цілісного майнового комплексу, нового будівництва, реконструкції, модернізації", капітального ремонту.

Класифікація

За цілями інвестування розрізняють ІП, що забезпечують:

1. приріст обсягу продукції

2. розширення асортименту

3. підвищення якості, конкурентоспроможності

4. зниження собівартості

5. вирішення соц, ек завдань

За рівнем автономності реалізації:

1. незалежні від реалізації інших ІП

2. залежні

За строками реалізації:

1. коротко

2. довго

3. середньо

За обсягами необхідних інвестиційних ресурсів

1. невеликі до 100 тис дол.

2. середні 100-1000

3. великі – понад 1000

За передбаченою схемою фінансування за рахунок:

1. зовнішніх джерел

2. внутрішніх.

Види ризиків

Інвестиційний ризик має місце у підприємницькому середовищі, але може у ряді випадків виникати і в сфері споживання. Ризики інвестиційних проектів поділяються на три великі групи: фінансові, будівельні та експлуатаційні.

Інвестиційний споживчий ризик виникає у тому разі, коли вкладення, що здійснені у товари тривалого користування (котеджі, авто, гаражі та ін.) з метою їх подальшого використання у підприємницькій діяльності, не досягають своїх цілей через різні причини.

Підприємницький ризик зумовлюється ймовірним характером практично всіх виробничих процесів і реалізації, конкуренцією, інфляційними впливами, наявністю фізичних ризиків (втрати майна внаслідок стихійного лиха), а також невизначеністю, що спричинена неповною або неточною інформацією, яка міститься в інвестиційній програмі.

Фінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ринків.

Кредитні ризики посідають одне з головних місць у групі фінансових ризиків. Він так само, як ризик неповернення боргу, виникає в результаті:

- неможливості позичальника створити у майбутньому адекватний грошовий потік;

- невпевненості у реалізації в майбутньому за необхідною ціною застави під кредит;

- погіршення іміджу (репутації) позичальника через непередбачені несприятливі зміни у діловому світі. Банки повинні ретельніше оцінювати кредитні ризики, ніж інші кредитори, оскільки вони надають у користування не власні гроші, а гроші своїх вкладників.

Валютний ризик виникає через невизначеність майбутнього руху ресурсів національної валюти щодо іновалют. Під вплив валютного ризику підпадають усі суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції у валюті, відмінній від їх національної валюти.

Ризик країни з’являється внаслідок невизначеності у майбутньому змін політичних та економічних умов, які можуть вплинути на спроможність країни, корпорації, підприємства та позичальників відповідати за зобов’язаннями зовнішнього боргу.

Портфельний ризик — ризик невідповідності у майбутньому інвестиційного проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю реальних проектів. Портфельний ризик виникає внаслідок можливості суттєвого погіршення сукупних показників того чи іншого портфеля: прибутковості, зростання капіталу, ступеня впливу ризику ліквідності.

Будівельні ризики — це ризики, що виникають у процесі проекту. Залежно від типу фінансування проекту ці ризики розподіляються між учасниками здійснення проекту чи приймаються на себе тією чи іншою стороною.

Ризик перевищення кошторису означає, що проектно-кошторисна вартість може бути перевищена через провину багатьох учасників.

Ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвестицій виникає внаслідок змін у складі проектів, зривів постачання матеріально-технічних ресурсів.

Ризик порушення умов договору спричинений змінами умов функціонування інвестора та підрядної організації (фінансова неспроможність інвестора, зміни ставок оподаткування доходу, умов отримання банківських кредитів і погашення раніше отриманих позичок, амортизаційної політики, невиконання угод субпідрядними організаціями, проектантами та іншими учасниками інвестиційного процесу).

Ризик падіння попиту виникає у разі зміни потреб у продукції будівельної галузі у зв’язку із загальним спадом виробництва, кризою фінансів, бюджетним дефіцитом.

Експлуатаційні ризики з’являються після введення об’єкта у дію та виходу на проектну потужність (що за наших умов спричиняє певні ризики).

Ризик реалізації продукції, робіт, послуг, спричинений можливістю звуження ринку збуту у процесі експлуатації та втрати частини споживачів через зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів вищої якості.

Ризик зниження прибутковості тісно пов’язаний з ризиком реалізації продукції і тягне за собою скорочення грошових потоків та неможливість розрахунків з кредиторами.

Ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для виробництва зумовлює у майбутньому можливу ненадійність постачальників.

Ризик менеджменту виникає через можливу необхідність у майбутньому зміни керівництва підприємства.

Форс-мажорний ризик існує як на стадії будівельного виробництва, так і в період експлуатації підприємства. Він пов’язаний з виникненням подій об’єктивного характеру, які можуть призвести до часткової чи повної втрати майна.

Дисконтована вартість

Дисконтована вартість. У фінансових розрахунках виникає необхідність порівнювати між собою різні суми грошей в різні моменти часу.

Щоб порівняти суми грошей в часі, їх необхідно привести до одного часового знаменника. В практиці фінансових розрахунків прийнято приводити суми коштів, які одержить інвестор, до сьогоднішнього дня (початкової точки відліку), тобто визначити величину суми Р, яка в майбутньому повинна скласти задану величину Pn. В цьому випадку Р буде називатись поточною (теперішньою, приведеною) величиною суми Pn.

Теперішня вартість – грошова вартість майбутніх доходів на теперішній час. Розрахунки теперішньої вартості здійснюють за допомогою дисконтування.

Дисконтування – це зведення економічних показників різних років до порівнянного в часі вигляду. Дисконтування здійснюється за допомогою коефіцієнта дисконтування (дисконтуючого множника), в основі якого лежить формула складних відсотків і значення якого також табульовані.

Формула дисконтованої або приведеної вартості. Вона випливає з формули:

де Pn – це майбутня вартість;

Р – дисконтована або приведена вартість (в літературі в якості синонімів використовують також терміни сьогоднішня, дійсна, поточна вартість);

 

– це коефіцієнт дисконтування. Економічний зміст даного коефіцієнта полягає в тому, що його величина відповідає поточній вартості однієї грошової одиниці, яка буде одержана в кінці періоду n при складному відсотку r. Його величина залежить від тривалості часового періоду і необхідної ставки дисконту.

Заходи запобігання ризику

Засоби запобігання або зниження ризиків і їхніх наслідків дуже різноманітні. Загальна назва цих методів — страхування ризиків. До найбільш загальних із них варто віднести такі:

· диверсифікація ризиків;

· страхування подій та їхніх результатів;

· встановлення лімітів;

· постійне дослідження ринкової кон'юнктури, накопичення інформації про стан ринку;

· об'єктивна оцінка власних можливостей;

· оптимізація планованої корисності.

Диверсифікація ризиків припускає рівнобіжне здійснення різноманітних варіантів підприємницької діяльності з різним рівнем ризиків (одночасний розвиток різноманітних виробництв для підтримки необхідного рівня прибутковості, розподіл портфеля інвестицій у різноманітні цінні папери, розмаїтість торгового обігу тощо).

Страхування може здійснюватися за допомогою спеціалізованих посередників (страхові компанії, різноманітні фонди) на основі власних засобів (створення резервних і страхових фондів) і проведення зустрічних страхових угод (наприклад, хеджу-вання в біржовій справі).

Встановлення лімітів — це передусім встановлення страхових обмежень — лімітів на ризикові операції.

Постійне накопичення інформації про ринок сприяє розширенню обрію знань про власний бізнес, уточнює прогноз ситуації і знижує ступінь ризику.

Часто на практиці відбувається переоцінка власних можливостей, що сприяє проведенню неадекватних ризикованих операцій. Перед тим як використовувати той чи інший засіб реалізації поставленої мети, варто прорахувати внутрішні можливості й необхідність залучення резервів та зовнішньої допомоги.

При оптимізації різноманітних ризиків розраховуються варіанти з максимальною планованою корисністю і різноманітним рівнем ризику. З такого набору вибираються альтернативні варіанти для прийняття рішень.

Критерії банкрутства

При проведенні діагностики банкрутства у першу чергу звертається увага на задовільність структури балансу. Незадовільна структура балансу - такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за рахунок майна не може бути забезпечене своєчасне виконання зобов'язань перед кредитором у зв'язку з недостатнім ступенем ліквідності майна боржника. Загальна вартість майна може дорівнювати сумі зобов'язань або перевищувати її.

Система критеріїв банкрутства базується на поточній ліквідності, забезпеченості власними коштами і здатності відновлювати платоспроможність.

На підставі системи критеріїв діагностики банкрутства можуть бути прийняті такі рішення:

· про визнання структури балансу незадовільною, а підприємства неплатоспроможним;

· про наявність реальної можливості у підприємства боржника відновити свою платоспроможність;

· про наявність реальної можливості втрати платоспроможності підприємства, коли воно найближчим часом не погасить свої зобов'язання перед кредитором.

Для оцінки задовільності структури балансу використовуються такі показники:

· коефіцієнт поточної ліквідності;

· коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

· коефіцієнт відновлення платоспроможності.

Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним є виконання однієї з таких умов:

1. Коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше 2.

2. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами на кінець звітного періоду має значення менше 0,1.

Показники рентабельності.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

рентабельність продажів;

рентабельність активів;

рентабельність власного капіталу;

рентабельність інвестицій;

рентабельність діяльності;

рентабельність продукції.

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів пдприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій - розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

 

Поняття банкрутства.

Банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.

 

Поняття капіталу.

Капітал — система відносин економічної власності при капіталізмі, за яких знаряддя праці та інші об'єкти власності дають змогу власникам знарядь привласнювати частину чужої неоплаченої праці у всіх сферах суспільного відтворення.

Виступаючи носієм економічних характеристик, капітал в першу чергу є об’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні.

Як об’єкт власності та розпорядження капітал може виступати носієм усіх форм власності – індивідуальної, колективної та загальнодержавної. При цьому визначаються певні пропорції його використання, що відбивається у співвідношенні власного і позичкового капіталу.

Капітал як об’єкт купівлі-продажу формує особливий вид ринку –ринок капіталу, що характеризується попитом, пропозицією та ціною. Попит на капітал породжує прагнення до накопичення капіталу як інвестиційного ресурсу та фактора виробництва.

Потенційна здатність приносити доход є однією з основних характеристик капіталу. Прибуток на капітал виступає у формі відсоткового доходу, що отримують власники. Економічним підгрунтям відсоткового доходу є ефект використання капіталу як інвестиційного ресурсу або фактора виробництва. Розмір доходу на капітал, що отримує його власник, складає основу формування витрат на його залучення і використання в економічному процесі, і позначається терміном “вартість капіталу”.

Як фактор виробництва капітал характеризується певною продуктивністю. Вона визначається як визначення результату виробничої діяльності до суми виробничого капіталу.

Капітал, як накопичена цінність розглядається у формі запасів, сформованих в усіх секторах економіки. На підприємствах капітал як накопичена цінність характеризується запасом основних засобів, нематеріальних активів, ринкових цінних паперів, товарно-матеріальних оборотних активів тощо.

Наведені характеристики капіталу свідчать про багатоаспектність капіталу як економічної категорії.

Поняття норми та нормування

Існує цілий ряд причин, що зумовлюють необхідність нормування на підприємствах.Нормування - це процес обчислення тієї частини оборот­них активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування обо­ротних активів включає розробку та встановлення на кожному підприємстві спеціальних норм за окремими видами матеріаль­них цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормати­ву власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець ро­ку, кварталу.

Норма - це обчислювальна за кожним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу. За окремими видами оборотних активів вона розраховується в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими - у відносних (відсотках).

Розроблені норми діють протягом декількох років та пе­реглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання та ін.

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, що необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Нормативи визначаються за кожним видом оборотних активів, що нормуються, і розраховуються на кінець планового року за окремими видами оборотних активів шляхом множення норми на обсяг нормованих цінностей або витрат виробництва, що приймаються в розрахунок.

Нормування оборотних активів може здійснюватись трьома методами: методом прямого рахунку, аналітичним методом та методом коефіцієнтів.

Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків.

Аналітичний метод визначення потреби в оборотних активах базується на здійсненні розрахунків з врахуванням середніх фактичних залишків та змін обсягів виробництва. При цьому здійснюється коригування з врахуванням зайвих і непотрібних запасів, неліквідів, які, можливо, мали місце в попередньому періоді.

Коефіцієнтний метод дозволяє здійснити розрахунок потреби в оборотних активах з врахуванням тенденцій і співвідношень в змінах обсягу виробництва та окремих видів запасів і затрат. В практиці нормування оборотних активів допускається використання комбінованого підходу у застосуванні вказаних методів. Але при цьому слід пам’ятати про деякі умовності при застосуванні аналітичного і коефіцієнтного методів, і тому їх слід використовувати для коригування встановлених норм та нормативів в часових проміжках до чергового розрахунку із застосуванням методу прямого розрахунку.

Поняття фінансової санації

Для запобігання банкрутства підприємства і його фінансового оздоровлення проводять фінансову санацію. Санація – це комплекс послідовних, взаємопов’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного і соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та конкурентоспроможності у довгостроковому періоді.

Фінансова санація включає комплекс заходів, направлених на мобілізацію та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства. Мета фінансової санації – покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поповнення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємства, скорочення усіх видів його заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на вдосконалення організаційної структури підприємства, організаційно правових форм бізнесу, підвищення якості менеджменту, звільнення підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо. У цьому контексті розрізняють два види санації.

1. Санація зі збереженням існуючого юридичного статусу підприємства-боржника.

2. Санація зі зміною організаційно-правової форми та юридичного статусу санованого підприємства (реорганізація).

Поняття ціни капіталу

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи. Для емітента — фінансовими витратами, які він повинен сплатити інвестору у процентах до отриманого капіталу.

Ціна капіталу визначається попитом і пропозицією, які залежать на фінансовому ринку від багатьох факторів. Особливе значення мають ризики. Дохід, на який розраховує інвестор, визначається не тільки кон’юнктурою ринку, але й надійністю фінансових активів, в які вкладаються грошові кошти. Формується структура процентних ставок, що встановлюється за строками цінного папера, його ліквідністю, можливістю у визначений час сплачувати борг та іншими факторами.

На рівень процентних ставок (ціну капіталу) має вплив інфляція. На формування ціни впливають також інші ризики. За кожним з них визначається премія, яка додається до номінальної ставки.

Зовнішні

- Криза неплатежів.

- Не грошові форми розрахунків.

- Конкуренція з боку інших товаровиробників.

-Зростання цін на енергоносії.

- Втрати від імпорту за рахунок заниженого обмінного курсу.

- Податковий тиск.

- Висока вартість позикових коштів.

Інфляційний тиск.

Види інвестиційних проектів

Інвестиційний проект - документ реального інвестування, призначений до реалізації у формі придбання цілісного майнового комплексу, нового будівництва, реконструкції, модернізації", капітального ремонту.

Класифікація

За цілями інвестування розрізняють ІП, що забезпечують:

1. приріст обсягу продукції

2. розширення асортименту

3. підвищення якості, конкурентоспроможності

4. зниження собівартості

5. вирішення соц, ек завдань

За рівнем автономності реалізації:

1. незалежні від реалізації інших ІП

2. залежні

За строками реалізації:

1. коротко

2. довго

3. середньо

За обсягами необхідних інвестиційних ресурсів

1. невеликі до 100 тис дол.

2. середні 100-1000

3. великі – понад 1000

За передбаченою схемою фінансування за рахунок:

1. зовнішніх джерел

2. внутрішніх.

Види ризиків

Інвестиційний ризик має місце у підприємницькому середовищі, але може у ряді випадків виникати і в сфері споживання. Ризики інвестиційних проектів поділяються на три великі групи: фінансові, будівельні та експлуатаційні.

Інвестиційний споживчий ризик виникає у тому разі, коли вкладення, що здійснені у товари тривалого користування (котеджі, авто, гаражі та ін.) з метою їх подальшого використання у підприємницькій діяльності, не досягають своїх цілей через різні причини.

Підприємницький ризик зумовлюється ймовірним характером практично всіх виробничих процесів і реалізації, конкуренцією, інфляційними впливами, наявністю фізичних ризиків (втрати майна внаслідок стихійного лиха), а також невизначеністю, що спричинена неповною або неточною інформацією, яка міститься в інвестиційній програмі.

Фінансові ризики — це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків невиконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ринків.

Кредитні ризики посідають одне з головних місць у групі фінансових ризиків. Він так само, як ризик неповернення боргу, виникає в результаті:

- неможливості позичальника створити у майбутньому адекватний грошовий потік;

- невпевненості у реалізації в майбутньому за необхідною ціною застави під кредит;

- погіршення іміджу (репутації) позичальника через непередбачені несприятливі зміни у діловому світі. Банки повинні ретельніше оцінювати кредитні ризики, ніж інші кредитори, оскільки вони надають у користування не власні гроші, а гроші своїх вкладників.

Валютний ризик виникає через невизначеність майбутнього руху ресурсів національної валюти щодо іновалют. Під вплив валютного ризику підпадають усі суб’єкти інвестиційної діяльності, які здійснюють фінансові операції у валюті, відмінній від їх національної валюти.

Ризик країни з’являється внаслідок невизначеності у майбутньому змін політичних та економічних умов, які можуть вплинути на спроможність країни, корпорації, підприємства та позичальників відповідати за зобов’язаннями зовнішнього боргу.

Портфельний ризик — ризик невідповідності у майбутньому інвестиційного проекту кредитному портфелю, портфелю цінних паперів чи портфелю реальних проектів. Портфельний ризик виникає внаслідок можливості суттєвого погіршення сукупних показників того чи іншого портфеля: прибутковості, зростання капіталу, ступеня впливу ризику ліквідності.

Будівельні ризики — це ризики, що виникають у процесі проекту. Залежно від типу фінансування проекту ці ризики розподіляються між учасниками здійснення проекту чи приймаються на себе тією чи іншою стороною.

Ризик перевищення кошторису означає, що проектно-кошторисна вартість може бути перевищена через провину багатьох учасників.

Ризик несвоєчасного завершення термінів засвоєння інвестицій виникає внаслідок змін у складі проектів, зривів постачання матеріально-технічних ресурсів.

Ризик порушення умов договору спричинений змінами умов функціонування інвестора та підрядної організації (фінансова неспроможність інвестора, зміни ставок оподаткування доходу, умов отримання банківських кредитів і погашення раніше отриманих позичок, амортизаційної політики, невиконання угод субпідрядними організаціями, проектантами та іншими учасниками інвестиційного процесу).

Ризик падіння попиту виникає у разі зміни потреб у продукції будівельної галузі у зв’язку із загальним спадом виробництва, кризою фінансів, бюджетним дефіцитом.

Експлуатаційні ризики з’являються після введення об’єкта у дію та виходу на проектну потужність (що за наших умов спричиняє певні ризики).

Ризик реалізації продукції, робіт, послуг, спричинений можливістю звуження ринку збуту у процесі експлуатації та втрати частини споживачів через зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів вищої якості.

Ризик зниження прибутковості тісно пов’язаний з ризиком реалізації продукції і тягне за собою скорочення грошових потоків та неможливість розрахунків з кредиторами.

Ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для виробництва зумовлює у майбутньому можливу ненадійність постачальників.

Ризик менеджменту виникає через можливу необхідність у майбутньому зміни керівництва підприємства.

Форс-мажорний ризик існує як на стадії будівельного виробництва, так і в період експлуатації підприємства. Він пов’язаний з виникненням подій об’єктивного характеру, які можуть призвести до часткової чи повної втрати майна.

Горизонтальний та вертикальний аналіз фінансової звітності підприємства.

Горизонтальний аналіз полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні балансові показники доповнюються відносними темпами зростання (спаду). Мета горизонтального аналізу полягає в тому, щоб виявити абсолютні і відносні зміни розмірів різноманітних статей балансу за визначений період, дати оцінку цим змінам. Для аналізу беруть базисні темпи росту за декілька періодів. Найчастіше розбивка на періоди відбувається поквартально.

Цінність результатів горизонтального аналізу суттєво знижується в умовах інфляції, коливань цін на ресурси та частих нововведень у податковому законодавстві, які впливають на розподіл доходу. В цій ситуації на деяких підприємствах з високими темпами обіговості коштів (задіяних переважно у секторі роздрібної торгівлі та наданні послуг) доцільним було б здійснення горизонтального аналізу з врахуванням не щоквартальних, а щомісячних змін показників у статтях балансу підприємства.

Велике значення для оцінки фінансового стану має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового звіту у вигляді відносних показників. Мета вертикального аналізу полягає в розрахунку питомої ваги окремих статей у підсумку балансу й оцінці його змін. За допомогою вертикального аналізу можна проводити міжгосподарські порівняння підприємств, а відносні показники згладжують негативний вплив інфляційних процесів.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їхній основі будується порівняльний аналітичний баланс. У порівняльному балансі відображаються лише основні розділи активу і пасиву балансу. Він характеризує як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників.

Таким чином, співставляючи структури змін в активі і пасиві, можна зробити висновки про те, через які джерела, в основному, відбувся притік нових коштів і в які активи ці нові кошти вкладені. Сама по собі структура майна і навіть її динаміка не дає відповідь на питання, наскільки вигідно для інвестора вкладання грошей у дане підприємство, а лише оцінює стан активів і наявність можливостей для погашення боргів.

Дисконтована вартість

Дисконтована вартість. У фінансових розрахунках виникає необхідність порівнювати між собою різні суми грошей в різні моменти часу.

Щоб порівняти суми грошей в часі, їх необхідно привести до одного часового знаменника. В практиці фінансових розрахунків прийнято приводити суми коштів, які одержить інвестор, до сьогоднішнього дня (початкової точки відліку), тобто визначити величину суми Р, яка в майбутньому повинна скласти задану величину Pn. В цьому випадку Р буде називатись поточною (теперішньою, приведеною) величиною суми Pn.

Теперішня вартість – грошова вартість майбутніх доходів на теперішній час. Розрахунки теперішньої вартості здійснюють за допомогою дисконтування.

Дисконтування – це зведення економічних показників різних років до порівнянного в часі вигляду. Дисконтування здійснюється за допомогою коефіцієнта дисконтування (дисконтуючого множника), в основі якого лежить формула складних відсотків і значення якого також табульовані.

Формула дисконтованої або приведеної вартості. Вона випливає з формули:

де Pn – це майбутня вартість;

Р – дисконтована або приведена вартість (в літературі в якості синонімів використовують також терміни сьогоднішня, дійсна, поточна вартість);

 

– це коефіцієнт дисконтування. Економічний зміст даного коефіцієнта полягає в тому, що його величина відповідає поточній вартості однієї грошової одиниці, яка буде одержана в кінці періоду n при складному відсотку r. Його величина залежить від тривалості часового періоду і необхідної ставки дисконту.