Тема 16. Застосування соціально-психологічного знання в окремих

Надія Гапон

 

Соціальна психологія

Навчальний посібник

 

Львів 2008

 

Зміст

 

Розділ І. Загальна теорія та історія соціальної психології

Тема 1. Вступ до соціальної психології........8

Соціальна психологія як наука

Соціальна психологія в системі науки.

Основні методи соціально-психологічного дослідження

Опитування громадської думки.

Кореляційне дослідження: виявлення природних зв'язків

Експериментальні дослідження: пошук причин та наслідків.

 

Тема 2. Історія формування соціально-психологічних ідей…….35

Передумови виникнення соціальної психології.

Перші історичні форми соціально-психологічного знання.

Перші соціально-психологічні теорії.

Експериментальний період розвитку соціальної психології

 

Тема 3. Розвиток української соціальної психології………….55

Витоки української соціально-психологічної думки.

Початки української соціальної психології (60-і рр. ХІХ – початок ХХ ст.).

Розвиток української соціальної психології у ХХ ст.

Розвиток соціально-психологічної думки українськими вченими в еміграції.

Розділ ІІ. Соціальна психологія особистості

 

Тема 4. Особистість у соціальному світі………81

Я-концепція та тип соціокультури.

Самоефективність.

Схильність до міркувань на користь власного Я.

Справляння враження на інших.

Тема 5. Види соціального мислення людини……..103

Фундаментальна помилка атрибуції.

Інтуїтивне мислення.

Евристичне мислення

Ілюзорне мислення.

 

Тема 6. Соціальні установки………..121

Установки як ефективний спосіб оцінювання світу.

Рольова поведінка та установки.

Причини впливу поведінки на установки.

 

РозділІІІ. Соціальні впливи та групові процеси

Тема 7. Соціальна психологія диверситивності……134

Культурне розмаїття та поведінка.

Підходи до вивчення ґендерно-рольової поведінки.

Закономірності чоловічої та жіночої психології.

Ґендерні особливості соціальної поведінки.

 

Тема 8. Конформізм …… 161

Поняття конформізму, його сутність як соціально-психологічного феномену.

Класичні експерименти в соціальній психології з дослідження конформізму.

Умови та причини вияву конформізму.

Особливості вияву конформізму.

 

Тема 9. Переконання людей …..181

Переконання та його способи впливу на людину.

Вплив „комунікатора”.

Зміст повідомлення.

Канал передачі інформації.

Адресат повідомлення (аудиторія).

Приклади досліджень переконань.

 

Тема 10. Соціальна психологія груп…… 209

Специфіка соціально-психологічного підходу до вивчення груп.

Великі соціальні групи.

Стихійні групи та масові рухи.

Соціальні рухи.

 

Тема 11. Психологія малої групи…….. 236

Мала група в соціальній психології: поняття, межі, класифікації.

Психологічна структура та динамічні процеси групи.

Лідерство в групах.

 

Тема 12. Вплив групи……. 253

Соціальна фасилітація.

Соціальні лінощі.

Деіндивідуалізація.

Групова поляризація.

Огруплене мислення.

 

РозділIV. Соціальні відносини

 

Тема 13. Упередження: антипатія до інших……. 281

Природа та різновиди упереджень

Соціальні джерела упереджень.

Емоційні та когнітивні джерела упереджень.

 

Тема 14. Аґресія та соціальна поведінка ……..309

Поширеність аґресії та її види.

Аналіз причин людської аґресії.

Психологічні теорії аґресії.

Послаблення аґресії.

 

Тема 15. Просоціальна поведінка: альтруїзм……..327

Поняття альтруїзму та підходи до його вивчення

Соціологічний та еволюційний підходи до пояснення альтруїзму.

Ситуативні чинники вияву допомоги.

Особистісні чинники надання допомоги.

 

Тема 16. Застосування соціально-психологічного знання в окремих

галузях практики.....355

Соціально-психологічне знання та практика регулювання соціальних конфліктів

Соціальна психологія та правосуддя

Соціальна-психологія та медицина.

Соціальна психологія та міжособистісні стосунки.

Практичні заняття та завдання для індивідуальної роботи студентів…..403

Література........453

 

 

Розділ І. Загальна теорія та історія соціальної психології

Таблиця 1.

Література

· Андреева Г. М. Социальная психология. – М.: Аспект Пресс, 1996.– С.16-21.

· Аронсон Элиот. Общественное животное. Введение в социальную психологию. – СПб.: Пройм Еврознак, 2006. – 416 с.

· Лафранс М. Руководство по розумному потреблению научной информации // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.19-37.

· Московичи С. Общество и теория в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология. Тексты / Под ред. Г.М Андреевой. – М.: МГУ, 1984.

· Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.– С.46-60.

· Милграм С. Экспериментальная социальная психология.– СПб: Питер, 2000.– 400 с.

· Орбан-Лембрик Л. Соціальна психологія. Т.І. – К.:Либідь, 2004. – 576 с.

 

 

Таблиця 1.

Самоефективність

Поняття самоефективності. Розглянемо як виявляє себе особистісне Я у діях. Про те, що усвідомлений самоконтроль відіграє в житті людину важливу роль, свідчать декілька концепцій і напрямів досліджень. Векспериментальних і теоретичних дослідженнях, виконаних психологом із Стенфордского університету Альбертом Бандурою знайшла своє підтвердження концепція самоефективності. Людина, яка сприймає себе компетентною у професії, навчанні, діяльності особою, частіше досягає успіху в житті. Концепція самоефективності – наукова версія, яка стверджує силу позитивного мислення людини. Оптимістична віра у власні можливості приносить людям дивіденди. Діти і дорослі, що володіють яскраво вираженим відчуттям самоефективності – наполегливіші, менш тривожніші і рідше впадають у депресію. У них краще йдуть справи із навчанням, вони добиваються значних академічних успіхів.

У повсякденному житті самоефективність примушує нас ставити перед собою важкі цілі і добиватися їх, не пасуючи перед труднощами. Результати більше ста досліджень свідчать про те, що самоефективність прогнозує результативність працівника. І навпаки: професійні досягнення сприяють зростанню самоефективності. Це означає, що самоефективність особи визначається тим, наскільки вона почувається компетентною у професії. Чи обов'язково це почуття власної компетентності, професійності визначає успіх? Звичайно так, але інколи соціальні обставини суспільної кризи є бар’єрами для самоефективних особистостей. У суспільствах з перехідним типом економіки значна частина професійних працівників не можуть почуватися самоефективно. За останнє десятиріччя в руслі вітчизняних соціологічних та психологічних досліджень ґендеру все частіше обговорюється питання жіночого „ейджизму” (обмеження доступу до ресурсів та звільнення від участі у прийнятті рішень груп населення за критерієм віку, статі, раси тощо)[13]. Наприклад, вік є прихованою причиною звільнення жінок висококваліфікованої праці і творчих професій. Серед жінок, які звертаються до державної служби зайнятості, більшість складають жінки-службовці 45-54 років. Цей „ейджизм” нічим не обґрунтований, окрім неґативних стереотипів соціального сприйняття. Як свідчать психологічні опитування, багато цих жінок готові до складної роботи, мають високий рівень підприємництва, схильні до зміни старих професійних установок. Однак у новостворених структурах (організаціях, фірмах) працює лише 30% жінок у віці 40-44 роки та 27% – у віці 45-54 років. Ця статистика має свої нюанси – жінки цього віку частіше виступають у ролі працедавців, ніж найманих працівників. Якщо за даними опитувань, маже половина жінок середнього віку або є безробітними, або знаходяться під загрозою звільнення, то вочевидь зростає роль щонайменше їх психологічної підтримки (рольових тренінгів, консультацій тощо). Це означає, що самоефективність особистості може бути загроженою соціальними обставинами.

Локус контролю: концепція екстернальних та інтернальних типів Ю.Роттера. Результати експериментів та робота у клініці, дозволили Юліану Роттеру побачити, що існує два загальних способи сприйняття людиною власного життя, життєвих подій, а відтак різні способи контролю за власним життям. Роттер назвав цей параметр локусом контролю. Разом з колегами він розробив тест для вимірювання локусу контролю, що містить 29 парних суджень. Приклади кількох полярних суджень подані у таблиці 2. Є люди, які не сумніваються в своїй здатності контролювати власну долю. Це особи, які належать до інтернального типу (внутрішній локус контролю). Особи, які вважають, що все залежить від обставин, належать до екстернального типу (зовнішній локус контролю). Якщо людина переконана в своїй здатності контролювати власне життя, то вона швидше за все буде добре навчатися у школі, рішуче позбавиться неґативних соціальних звичок, активніше вирішуватиме сімейні проблеми, робитиме професійну кар’єру і віддасть перевагу довгостроковим цілям над короткочасною вигодою.

Таблиця 2.

 

Рис. 3. Рівні антаґоністичної поведінки в осіб із середнім та низьким рівнем самоповаги (самооцінки)

Рис.3 показує, що юнаки з експериментальної групи (які мали високу самооцінку) після їх критичної оцінки експериментаторами мають вищі показники антагоністичної поведінки, ніж юнаки з низькою самооцінкою. Негативні прояви завищеної самооцінки, деякої зарозумілості є мало подібними до тих проявів, які виникають у людей з низькою самооцінкою. Останні поводять себе менш антогоністично (вороже), вони переважно ізолюються, робляться тривожними, невпевненими. Коли особи з низькою самооцінкою відчувають небезпеку, то схильні все бачити у похмурому світлі, фіксуватися на найгірших вчинках оточуючих, переконані, що близькі їх не люблять.

Натомість, завищена самооцінка та відповідний їй рівень самоповаги слугують антаґоністичній поведінці, яка має два аналоги, прототипи. Перший тип антагоністичної поведінки визначається поєднанням в людині високого рівня самоповаги та еґоцентризму. Другий тип визначається поєднанням високого рівня самоповаги та поміркованого еґоцентризму. Другий тип антаґоністичної поведінки характерний для осіб, які хоч не прагнуть бути в центрі уваги (помірковано егоцентричні) та не сердяться на критику, однак частіше виступають в ролі захисників інших. Помірковано еґоцентричні особи, із завищеним рівнем самоповаги не поспішають займати оборонну позицію. Хоча вони не такі вразливі до критики і не поспішають захищати власну позицію, все ж менш схильні переоцінювати тих, хто їх любить, і лаяти тих, хто їх не любить.

Схильність до міркувань на користь власного Я як причина поганої адаптації. Хоча схильність до міркувань на користь власного Яможе захистити від депресії, іноді вона є причиною поганої адаптації. Такі люди звинувачують у своїх соціальних проблемах оточуючих, не здатні визнати свої помилки. Результати досліджень соціального психолога Баррі Шленкера (Університет Флориди) дозволяють також говорити про те, що схильність до міркувань на користь власного Я здатне розвалити колектив. Шленкер вивчав прояви самозахисту в групах. Він провів низку експериментів, учасники яких спільно працювали над певними завданнями. Згодом оголошувалися „успішні” та „неуспішні групи”. Більшість членів «успішних» груп прагнули приписати собі основну заслугу, і лише небагато визнавали, що зробили менше, ніж інші. Якщо більшість членів якої-небудь групи вважають, що їх внесок в загальну справу вищий середнього рівня, то вельми вірогідними є суперечки, розбіжності, заздрість всередині групи[19].

Отже, всупереч поширеній думці, ніби більшість людей страждають від низької самооцінки або від комплексів неповноцінності, результати соціально-психологічних досліджень свідчать, що більшості людей властива схильність до міркувань на користь власного Я. В повсякденності, лабораторних експериментах люди нерідко пояснюють свої невдачі зовнішніми причинами, а успіхи приписують собі. Самовпевненість є причиною невиправданого оптимізму щодо майбутніх результатів. Люди схильні переоцінювати поширеність власних думок і недоліків (помилковий консенсус) і недооцінювати поширеність властивих їм здібностей і чеснот (помилкова унікальність). Подібне сприйняття є частково наслідком прагнення до підтримки і підвищення самооцінки, яке хоч захищає людей від втрати самоповаги, але породжує неадаптиву поведінку та суперечки в групі.

 

Рис. 4. Техніки самопрезентації

Автор зауважує специфіку сприйняття технік у різних соціокультурах. Так, індивідуалістський тип соціокультури більше толерує позитивну автопрезентацію, ніж неґативну. В колективістському типі соціокультури краще сприймається неґативна самопрезентація, яка засвідчує самокритичність особи як запоруку взаємозалежного життя. Конформістську техніку сприймають в обидвох типах соціокультур. Доволі дієвою для обох соціокультур є техніка підвищення вартості співрозмовника, хоча тут є свої нюанси. Ця техніка добре „працює” у тих випадках коли співрозмовник: а) займає вищий статус (наприклад, керівник); б) підхвалює важливі для іншого риси; в) контактує з себелюбцем, людиною, яка має невисокий інтелект[22].

Доба постіндустріального суспільства покликала необхідність усвідомленої самопрезентації, пов’язаної не стільки зі стилем життя, скільки з професійною зайнятістю. Багато приватних фірм, організацій вимагають від своїх працівників певного стилю самопрезентації, які б відповідав їх бізнес-цілям. Відтак постсучасна людина вимушена здійснювати самомоніторинґ – вивчення способів презентації себе у соціальних (професійних) ситуаціях. Вони постійно спостерігають за своєю поведінкою, помічають реакцію тих, що оточують, а потім «доводять» свою соціальну поведінку до такої «якості», яка забезпечує їм досягнення бажаного ефекту.

Отже, люди як соціальні істоти співвідносять свої слова і вчинки з потребами тих, хто їх оточує. Люди здійснюють самоконтроль, стежать за своєю поведінкою і реґулюють її так, щоб справити необхідне враження. Відкритий психологами феномен „помилкової скромності”, характерний для людей, що мають особливі досягнення як раз допомагає притамувати почуття заздрості іншим, слугує „задобрюванню” оточення. Щоб захистити самоповагу люди придумують самі собі бар’єри. Створюючи перешкоди, вони знаходять виправдання своїм невдачам. Розвинена самоповага виконує адаптивну функцію. Людина, яка вірить в свої позитивні можливості, менш уразлива для депресії і має вищі шанси на успіх. Знання про невиправданий оптимізм, про феномен „схильність міркувати на користь власного Я” дозволяють краще опанувати власним життям. Вони нагадує про те, що самоефективність дозволяє людині протистояти важким ситуаціям.

 

Запитання для самоперевірки:

1. Що таке ефект посилання на себе?

2. Що таке Я-концепція?

3. Які є види соціокультурні види Я-концепцій?

4. Що таке самоефективність та її досліджував?

5. Які типи локусу контролю ви знаєте та хто автор цієї концепції?

6. Розкрийте поняття „набута безпорадність”, коли вона виявляється?

7. Що таке помилковий консенсус і помилкова унікальність?

8. Як виявляється неґативний бік самоповаги?

9. Як ви розумієте феномен „помилкова скромність”?

10. У яких випадках і чому люди створюють собі бар’єри?

11. Які техніки самопрезентації відомі вам?

 

Література

 

· Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. – М.,1996.

· Джонс Э.Э., Нисбет Р.Э. Действующее лицо и наблюдатель: различия в восприятии причин поведения // Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. – СПб.: Питер Ком, 2000. – С.149-165.

· Люшер М. Сигналы личности: ролевые игры и их мотивы. – Воронеж, 1995.

· Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 2002.– Глава 2.

· Хьелл Л.,Зиглер Д. Теории личности. –СПб. Питер Пресс, 1997. – С.373-430.

 

 

Рис. 1. Фактори (сталість, відмінність та подібність), які впливають на приписування зовнішніх чи внутрішніх причин поведінки

Правила об’єднання інформації: важливість рис, ефект „першості. За даними Нормана Андерсона і його колег, існують певні правила, підкоряючись яким ми створюємо цілісне враження про людину на базі розрізнених відомостей. Наприклад, нового співпрацівника вам описали як активного, розумного, щирого. Якщо людина вважає щирість найбільш важливою рисою, ви надасте їй більше значення; ймовірно також, що ви будете чутливіші до негативної інформації. Така негативна інформація, як «він – нещира особа», також для вас може виявитися найбільш важливим чинником. Люди можуть віддати перевагу (переоцінити) відомості, які отримують початково. Цей феномен, названий «ефектом першості» (primacy effect). Перше враження здатне вплинути на тлумачення подальшої інформації, яку ви одержите. З моменту отримання початкової інформації про особу, що вона «смілива», то, можливо, ви тлумачитимете зухвальство цієї особи як хоробрість, а не як непоміркованість. Після того, як відбудеться співвіднесення й інтерпретація всіх одержаних відомостей, в справу вступає «внутрішній калькулятор» і відбудеться інтеграція окремих відомостей. Результатом стане загальне враження про іншу особу.

Фундаментальна помилка атрибуції та її причини. Дослідники, що вивчають атрибуцію, виявили, що інтерпретуючи чию-небудь поведінку, ми недооцінюємо вплив ситуації і переоцінюємо роль індивідуальних особливостей і установок. Ця тенденція названа Лі Росс фундаментальною помилкою атрибуції[23]. Інтерпретуючи поведінку тих, що оточують, ми здійснюємо фундаментальну помилку атрибуції, свою ж власну поведінку нерідко пояснюємо ситуацією. Наприклад, особа може пояснити свою нестриманість обставинами («Я розсердився, тому що все йде не так, як треба»), а співпрацівник може подумати інакше («Він розсердився, тому що взагалі злюка»). Кажучи про себе, ми звичайно описуємо свої дії і реакції («Мене дратує, коли...). Кажучи про кого-небудь іншого, ми частіше характеризуємо цю людину («Він дратівливий»).

Причини фундаментальної помилки атрибуції. Існує необ'єктивний підхід до пояснення поведінки інших людей, яка виявляється в тому, що ігноруються впливові ситуаційні чинники. Чому цього не відбувається, коли йдеться про інтерпретацію нашої власної поведінки? Першою причиною є відмінність між актором і обсерватором, тобто між дійовою особою і спостерігачем. На думку теоретиків атрибуції, люди по-різному сприймають власну поведінку і поведінку тих, що оточують. Коли людина діє, її увагою управляє навколишнє оточення. Коли ж людина спостерігає за діями інших людей, в центрі її уваги опиняються саме вони, ці «дійові особи», а ситуація стає відносно невидимою. Провівши аналогію до ілюзії сприйняття «фігура – фон», можна сказати, що діюча людина — це фігура, а фоном є навколишнє оточення. Тому людина і сприймається іншими як причина того, що відбувається. Що відбулося б, якби ми могли побачити себе очима оточуючих? Чи змогло б це усунути типову помилку атрибуції?

Обставини, які здатні змінити нашу точку зору на самих себе вивчав психолог із Гарвардського університету Даніель Гілберт. Коли ми дивимося на себе в дзеркало, чуємо свій голос, записаний на магнітофонну стрічку, фотографуємося на відео або заповнюємо біографічного опитувальника: наша увага направлена всередину, і ми усвідомлюємо не ситуацію, а самих себе. Цей стан свідомості, коли увага фокусується на собі називається самоусвідомленням. Є люди, чия увага в більшості ситуацій зосереджена на собі. Вони належать до категорії усвідомлюючих себе осіб, — бачать себе переважно так само, як спостерігачі, тобто із сторони. Така категорія людей пояснює свою поведінку, в першу чергу, своїми особовими якостями, і лише в другу — ситуацією. Всі експерименти указують на головну причину помилки атрибуції: ми знаходимо причини там, дешукаємо їх. Чим менше у нас можливості спостерігати за поведінкою людей в різних ситуаціях, тим більше ми схильні пояснювати їх поведінку особистими якостями. Цей феномен був вивчений Томасом Гиловічем.

Культурні відмінності в атрибуціях. На помилку атрибуції впливають також і культурні відмінності. Представники західної культури з самого дитинства вчаться пояснювати поведінку оточуючих їх особистими якостями. Проте вихідці з країн Східної Азії дещо чутливіші до ролі ситуації і, як наслідок, менш схильні пояснювати поведінку оточуючих проявом їх особистісних якостей

Деякі мови сприяють зовнішній атрибуції. Це дослідив Дж.Міллер з колегами. Наприклад, замість того щоб сказати «Я запізнився», іспанець може скористатися ідіомою: «Годинник з'явився причиною мого запізнення». Люди, виховані в традиціях колективістської культури, рідше сприймають інших з погляду персональних диспозицій і менш схильні до спонтанної інтерпретації їх поведінки як віддзеркалення якої-небудь особистісної якості. Наприклад від представника Заходу можна очікувати диспозиційного пояснення («Він товариська людина»), а від представника Сходу – ситуаційного пояснення: «Друзі завжди з ним»[24].

Помилка атрибуції є фундаментальною, тому що вона додає істотний і важливий сенс нашим поясненням. Результати досліджень, проведених у США, Великій Британії, Індії, Австралії дозволяють говорити про те, що атрибуції людей прогнозують їх відношення до нужденних і безробітних (рис.2.) Люди, які вважають відсутність роботи і бідність наслідком особистих диспозицій, схильні підтримувати політиків, що не симпатизують бідним і безробітним співгромадянам.

 

 

Рис.2. Пояснення безробіття диспозиційними(особистісними) та ситуативними факторами обумовлює підтримку певного політика

 

Отже, люди, пояснюючи поведінку інших нерідко роблять фундаментальну помилку атрибуції (звану також помилкою відповідності). Ми настільки схильні пояснювати поведінку тих, що оточують їх особистісними якостями і установками, що недооцінюємо тиск ситуації навіть тоді, коли він очевидний. Частково помилка атрибуції є наслідком того, що в центрі нашої уваги, коли ми спостерігаємо чиюсь поведінку, виявляється людина, а ситуація стає відносно невидима. Коли ж ми діємо самі, наша увага зосереджена на ситуації: ми реагуємо на неї, і вона стає яснішою. Цим пояснюється той факт, що ми чутливіші до впливу ситуації на нас самих, ніж до впливу ситуації, в якій діють інші.

Інтуїтивне мислення

Приклади інтуїтивного мислення. Інтуїція – це загадкова суміш знань та досвіду.Вивчення несвідомої обробки інформації людиною зацікавило соціальних психологів. Людське мислення може бути цілескерованим та усвідомленим та частково автоматичним (пасивним та неусвідомленим). Прикладом цьому є подвійна природа людських установок, вони бувають імпліцитними (автоматичними, звичними), а деколи – експліцитними (усвідомленими, вербалізованими)[25]. Можна віднайти чимало фактів, що підтверджують автоматичне мислення:

· Психічні моделі (структури) автоматично, інтуїтивно керують нашим сприйняттям і інтерпритацією нашого досвіду. Якщо ми чуємо, що хтось говорить про конформізм, або комфорт, наше розуміння залежить не тільки від того, наскільки чітко було вимовлене слово, але і від того, як ми автоматично інтерпретували цей звук.

· Емоційні реакції нерідко наступають чи не миттєво, і у нас не завжди вистачає часу на неквапливе обдумування. Раніше, ніж у корі головного мозку з'явиться який-небудь шанс втрутитися в те, що відбувається, нейрони передають візуальну або аудіальную інформацію в гіпоталамус до центру емоційного контролю.

· Маючи достатній досвід, люди можуть вирішувати ту або іншу проблему інтуїтивно. Ключова інформація про ситуацію зберігається в їх пам'яті.

· Деякі речі – факти, імена і попередній досвід – ми пам'ятаємо е кспліцитно (на свідомому рівні), інші факти (наприклад, імена) ми пам'ятаємо імпліцитно (на неусвідомленому рівні)[26].

Ці наведені факти серед багатьох інших засвідчують, що когнітивні процеси можуть протікати автоматично, інтуїтивно і неусвідомлено. Подібний розподіл ресурсів дозволяє нам швидко, ефективно та інтуїтивно реагувати на багато ситуацій. Однак інтуїтивне мислення може мати й негативні ефекти. Таким ефектом інтуїтивного мислення є помилка „хідсайту” («Так я і знав!»): тенденція перебільшувати своє знання чого-небудь, після того, як подія відбулася.

Сприйняття та інтерпретація подій. Випадки прояву необ'єктивності, що є наслідком упереджень є пов’язані з труднощами засвоєння величезного інформаційного потоку. Експериментатори, що досліджують упередження, зауважують їх вражаючий вплив на те, як учасники інтерпретують та пригадують, те що раніше спостерігали. Водному з експериментів студентів попросили оцінити за фотокарткою вираз обличчя зображеного на ній чоловіка. Ті студенти, яким сказали, що він гестапівець, керував під час Другої світової війни варварськими медичними дослідами над в'язнями концентраційних таборів, інтуїтивно визнали вираз його обличчя жорстоким. („Хіба ви не бачите, що він ледве стримує усмішку?”). Студенти, яким чоловіка на фотокартці представили як лідера антигітлерівського підпілля, визнали, що вираз обличчя свідчить про його доброту і щирість. („У нього співчутливий погляд, і він майже посміхається”).

Якщо помилкова ідея зробила неґативний вплив на обробку інформації, чи здатне її подальше викриття згладити цей ефект. Щоб відповісти на питання психологи спочатку переконували людей у чомусь помилковому, а потім намагалися викрити цю помилковість судження. Результати дослідження свідчать: після того, як людина в думках логічно обґрунтує помилкове уявлення, то його потім важко зруйнувати. Більша половина людей зберегли своє переконання незмінним, вони не змогли розлучитися з поясненнями, які самі придумали. Цей феномен, відомий під назвою стійкість первинних переконань, доводить, що переконання здатні жити своїм власним життям і зберігати стійкість.

Відтворення спогадів. Провівши багаторічні експерименти, в яких взяли участь більше 20000 осіб, Елізабет Лофтус виявила наступну тенденцію: люди схильні конструювати спогади з великою впевненістю, але інколи з недостатньою точністю. Стандартний експеримент проводився таким чином: досліджувані спостерігають за дорожньо транспортною подією на телеекрані, після цього їх запитують, що вони бачили. Учасників першої підгрупи запитують так: „З якою швидкістю рухалися машини, коли „врізалися” одна в одну?”. Учасникам іншої групи дібрали таке запитання: „З якою швидкістю рухалися машини, коли зіштовхнулися?”. Через тиждень учасників обох підгруп запитали, чи бачили вони під час аварії розбите скло. Насправді скла не було, учасників дезінформують. Проте, спогади учасників першої підгрупи (для них запитання містило дезінформуючи слово „врізалися”) були майже одностайними: всі бачили бите скло[27]. Так був відкритий ефект дезінформації – людина, що була присутньою під час події й отримала помилкову інформацію схильна її зафіксувати в своїй пам’яті.

Ефект дезінформації впливає на спогади про соціальні та фізичні події. Людські спогади обплутані асоціаціями і зберігаються саме в такій «павутині». Коли ми хочемо витягнути що-небудь зі своєї пам'яті, нам потрібно «смикнути» за одну з ниток, що ведуть до цього епізоду. Цей процес назвали праймінґ – активація специфічних асоціацій у пам’яті.

Самовпевненість у судженнях. Коґнітивні системи людини ефективно і автоматично обробляють величезну кількість інформації. Проте адаптивна ефективність небездоганна: коли люди інтерпретують власний досвід і конструюють спогади, наша автоматична інтуїція нерідко помиляється. Інколи люди не усвідомлюють своїх помилок. «Інтелектуальна зарозумілість», що виявляється в думках стосовно своїх знань (феномен «Так я і знав!») також розповсюджується на оцінки поточного знання, на прогнозування майбутньої поведінки.

В одному з експериментів досліджуваних попросили подумати і дописати таке твердження: «Я на 98% упевнений в тому, що довжина повітряної траси між Нью-Делі і Пекіном більша... км, але менша... км». Більшість досліджуваних виявили зайву самовпевненість. Було лише 30% випадків правильної відповіді, натомість учасники були упевнені у своїй ерудиції на всі 98%. Так був експериментально відкритий феномен надмірної самовпевненості – тенденція бути радше впевненим, ніж точним, тобто схильність переоцінювати коректність своїх переконань.

Люди іноді сповнені бажанням підтверджувати свої переконання, але не поспішають шукати докази для їх підтвердження. Більше того, люди часто вишукують інформацію, яка підтверджує власну упереджену думку. Ця тенденція інтелектуальної марноти називається феноменом упередження проти доказів. Перевага, яку ми віддаємо інформації, що підтверджує навіть наші упереджені думки має адаптивну функцію. Переконання, навіть упереджене допомагає зберігати стабільність наших Я-образів. Наприклад, результати експериментів свідчать про те, що люди часто шукають, знаходять і запам'ятовують інформацію, яка підтверджує їх уявлення про самих себе (переглядання різноманітних гороскопів, вибір художнього твору тощо). Найцікавіше те, що люди обирають собі друзів, дружину, чоловіка з тих, хто розділяє їх думку про себе, навіть не завжди високу[28].

Отже, надмірна впевненість є шкідливою. Навіть абсолютно впевнені в своїй правоті люди помиляються. Самовпевненість не завжди відповідає компетентності. Відомі два способи, які успішно знижують упередження, що породжується надмірною самовпевненістю. Один з них – зворотний зв'язок, обмін думками з колегами, експертами. Другий спосіб зниження рівня самовпевненості: спонукати людей подумати про один переконливий аргумент на користь того, чому їх думки можуть бути помилковими. У цьому слід виявляти обережність, щоб не підірвати віру людини у власну компетентність настільки, що вона приділятиме забагато часу самоаналізу, втратить рішучість суджень.

 

Евристичне мислення

Евристика репрезентативності. Для обробки величезної кількості інформації, наша когнітивна система виробляє психічні „запобіжники” витраті часу та сил. Так досягається легкість, з якою люди формують враження, та думки. У цьому допомагає евристика – прості й ефективні стратегії мислення. Люди вимушені спрощувати реальність, інакше з нею важко «упоратися». Ми вдаємося до допомоги спрощених емпіричних прийомів, до евристики.

Судити про що-небудь, інтуїтивно порівнюючи це з своїм уявленням (репрезентацією) означає використовувати евристику репрезентативності. Ця стратегія дозволяє правильно орієнтуватися в реальності, судити про міру ймовірності чогось, за допомогою порівняння до прототипів. Розглянемо такий приклад. Певній особі жіночої статі є 30 років, вона не заміжня, щиросерда і оптимістична. Вона закінчила коледж. Навчаючись там, вона серйозно зацікавилася ґендерними проблемами та іншими соціальними проблемами, а також брала участь у пікетах проти забруднення довкілля. Виходячи з такого опису, що б ви сказали: вона – касир в банку, чи вона — касир в банку і учасниця феміністського руху? Більшість людей буде вважати, що ймовірнішим є другий варіант. Це пов’язано з тим, що ця особа краще відповідає їх уявленням про феміністок. Але поєднання двох подій (касир і феміністка) не може мати більшої ймовірності, ніж вірогідність того, що вона просто касир в банку (не має значення, феміністка чи ні).

Іґнорування базової оцінки та доступність евристики. Люди інколи роблять далекоглядні прогнози, деякі за поодинокими фактами схильні робити глобальні прогнози, висновки, узагальнення. Помилка базової оцінки – тенденція іґнорувати або неповністю використовувати базову оцінкову інформацію (інформація про більшість людей), перебуваючи під впливом часткових випадків, що є характерними для конкретного випадку.

Таке використання доступності евристики, підкреслює базовий принцип соціального мислення: люди поволі переходять від загального до чаткового, але швидко – від реального випадку до загальноприйнятих істин. Не доводиться дивуватися з того, що, наслухавшись і начитавшись всіляких історій про пограбування і побиття, люди вирішують, що злочинність у країні зросла. Насправді, лише фахівці знають, що пік злочинності припав на попередні роки, і вже впродовж кількох років окреслилося її зниження. Це когнітивне правило, зване доступністю евристики, у багатьох випадках слугує людям цілком справно. Доступність евристики: ефективний, але не безпомилковий емпіричний метод, який оцінює вірогідність речей з точки зору їх доступності в пам’яті. Якщо які-небудь приклади приходять людям на думку, вони сприймають їх як загальнопоширені. Наприклад, більшість людей надовго запам'ятовує кадри з засобів масової інормації, що зображають авіакатастрофи. Відтак люди нерідко думають, що повітряні засоби пересування (авіарейси) є небезпечнішими, ніж поїздка на наземному транспорті (автомобілі). В дійсності, статистика свідчить, що поїздки, подорожі на машинах, у багато разів ризикованіші для життя, ніж повітряні подорожі.

Мислення, що суперечить фактам. Події, які легко можна уявити собі (тобто когнітивний доступні події), впливають також на те, як ми переживаємо відчуття провини, жалю, фрустрації й полегшення. Можливість уявити собі гірші для людини альтернативи допомагає їй почуватися краще. А можливість уявити собі сприятливіші альтернативи, і поміркувати над тим, що наступного разу потрібно зробити краще, допомагає підготуватися діяти більш конструктивно у майбутньому. Властиво це є мислення, що суперечить фактам – уявне моделювання того, що могло б бути. Мислення, що суперечить фактам є підґрунтям переживання успіху. Якщо людина дивом уникнула неприємностей, їй неважко уявити собі можливі негативні наслідки (гіркота поразки, травма), і тому людина вважає, що їй повезло. І навпаки, неприємності, які відбулися, але яких могло і не бути, примушують людей вважати себе нещасливцями, невдахами.

Психічна імітація (мислення, що суперечить фактам) виявляється в людей, що отримали трагічні повідомлення. Чим більш несподіваною є трагічна подія, тим мислення інтенсивніше суперечить фактам. Наприклад, коли особі стає відомо про втрату близьких людей в результаті автомобільної аварії, то вона постійно повертається думками до цієї події, наново програючи і реконструюючи її. Мислення про альтернативні результати та сценарії, які могли б трапитися дозволяють людині після такої негативної інформації відновити внутрішню рівновагу, подолати стрес.

 

Ілюзорне мислення

Ілюзор