Тема значення й основи фінансового аналізу

І ЧАСТИНА

ТЕОРЕТИЧНІ

ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ

ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

Тема

ТЕМА

ПОКАЗНИКИ СТАНУ ТА РУХУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА (станом на кінець року)

 

 

 

Показники	2004 рік	2005 рік	2006 рік	Зідхилення (+, -) 2006 року від:	2006 рік у % до:
2004 року	2005 року	2004 року	2005 року
Вартість введених у дію нових основних засобів, тис. грн	—	6,6	—	-----	-6,6	----	----
Первісна вартість основ­них засобів на кінець ро­ку, тис. грн	528,9	496,6	496,6	-32,3		93,9	100,0
Коефіцієнт оновлення основних засобів	—	0,013	—	—	-0,013	—	—
Вартість вибулих основ­них засобів, тис. грн	—	38,9	—	—	-38,9	—	—
Первісна вартість основ­них засобів на початок року, тис. грн	528,9	528,9	496,6	-32,3	-32,3	93,9	93,9
Коефіцієнт вибуття осно­вних засобів	—	0,074	—	—	-0,074	—	—
Сума нарахованого зносу на початок року, тис.грн	309,3	327,0	308,1	-1,2	-18,9	99,6	94,2
Сума нарахованого зносу на кінець року, тис. грн	327,0	308,1	322,8	-4,2	+ 14,7	98,7	104,8
Коефіцієнт зносу основ­них засобів на початок року	0,585	0,618	0,620	+0,036	+0,002	106,0	100,3
Коефіцієнт зносу основ­них засобів на кінець року	0,618	0,620	0,650	+0,032	+0,030	105,2	104,8
Коефіцієнт придатності основних засобів на по­чаток року	0,415	0,382	0,380	-0,035	-0,002	91,6	99,5
Коефіцієнт придатності основних засобів на кі­нець року	0,382	0,380	0,350	-0,032	-0,030	91,6	92,1

Так, якщо протягом періоду, що аналізується, знос основних засобів в цілому по підприємству становив приблизно 62—65 % від їх первісної вартості, то знос виробничих машин та облад­нання складав 65,5—67 %. Поряд зі скороченням питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній структурі ця об-

ставина також свідчить про реальну загрозу скорочення вироб­ничих потужностей підприємства, якщо не буде своєчасно про­ведене оновлення його основних засобів.

Таблиця 5.6

ТЕМА

#* Аналіз стану та використання 6 оборотних активів підприємства

При вивченні цієї теми студенти повинні:

— отримати уявлення про те, які показники використо­
вують у процесі аналізу оборотних активів;

— зрозуміти доцільність розрахунку системи показників,
що характеризують стан та ефективність використання
оборотних активів підприємства;

— опрацювати літературні джерела щодо методики ана­
лізу оборотних активів підприємства;

— навчитись проводити обчислення фінансових показни­
ків та розуміти їх економічну сутність.

Ключові слова: оборотні активи, грошові кошти, кошти у розрахунках, запаси, оборотність оборотних активів, джерела формування оборотних активів, ефективність використання оборотних активів.

6.1 Послідовність аналізу оборотних активів підприємства

Відповідно до П(С)БО 2 оборотні активи — це грошові кош­ти та еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи призначені для реалізації чи споживання протягом опера­ційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аналіз оборотних активів проводять у наступній послідов­ності:

? на першому етапі оцінюють загальний розмір оборотних
активів підприємства та аналізують зміни в їх обсязі впродовж
звітного періоду. При проведенні цієї роботи визначається також
питома вага оборотних активів у загальному обсязі майна та її
зміна протягом періоду. Співставлення темпів росту оборотних
активів з темпами інфляції дозволяє визначити номінальний і ре­
альний приріст оборотних активів підприємства;

? на другому етапі досліджують структуру оборотних акти­
вів підприємства за видами активів, а також іншими кваліфіка­
ційними ознаками (прибутковості, швидкості оборотності, плато­
спроможності, інфляційної захищеності тощо). Це дозволяє оці-

-.478 97

нити основні тенденції в зміні складу оборотних активів та сту­пінь досягнення відповідної мети діяльності;

? в ході проведення третього етапу аналізу необхідно кіль­
кісно оцінити вплив факторів, які обумовлюють зміни в обсязі
оборотних активів підприємства;

? на четвертому етапі аналізу оцінюють зміни в складі дже­
рел фінансування оборотних активів підприємства. Для цього об­
числюють розмір власного оборотного капіталу, порівнюють з
відповідними показниками за попередні періоди. Питома вага
власних джерел фінансування оборотних активів використову­
ється для оцінки ступеня фінансової стійкості підприємства, його
незалежності від зовнішніх джерел фінансування;

? на п 'ятому етапі аналізу розраховують показники ефекти­
вності використання оборотних активів, проводять їх аналіз та
роблять аналітичні висновки.

Проведення такого аналізу дозволяє, з одного боку, визначити стабільність окремих джерел формування оборотних активів з точки зору можливості їх використання в майбутньому, з друго­го — виявити, на фінансування яких операцій витрачені кошти, чи є це використання доцільним та чи збережеться в майбутньо­му структура використання коштів, що склалася.

6.2. Аналіз стану, динаміки і структури оборотних активів

Одним із головних завдань аналізу оборотних активів є визна­чення їх обсягу і структури, адже для забезпечення довгостроко­вої виробничої і ефективної діяльності підприємству необхідно мати достатній рівень поточних активів для того, щоб бути спро­можним покрити кредиторські зобов'язання і зберегти свою лік­відність та платоспроможність. Для оцінки динаміки оборотних активів необхідно згрупувати статті активу балансу у окремі спе­цифічні групи за ознакою ліквідності (таблиця 6.1).

Структура оборотних активів відображає фінансовий стан підприємства на дату складання звітності і свідчить про рівень комерційної та фінансово — економічної роботи.

Інформація представлена на рис. 6.1 свідчить., що частка обо­ротних активів від загальної вартості майна підприємства станом на кінець 2006 року складає 10,8 %. Хоча порівняно з 2004 роком вона і зросла на 3,6 %, а вартість оборотних активів відповідно на 25,7 %, підприємство відчуває гостру нестачу в найбільш мобіль-

ній частині майна. Із трьох аналізованих періодів, найвищою пи­тома вага оборотних активів у валюті балансу є у 2005 році — 11,8%.

Таблиця 6.1

Тема

І ЧАСТИНА

ТЕОРЕТИЧНІ

ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ

ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

тема значення й основи фінансового аналізу

При вивченні цієї теми студенти повинні:

— отримати уявлення про те, що являє собою фінансовий
аналіз з наукової точки зору;

— зрозуміти, в чому полягає мета та завдання його про­
ведення;

— опрацювати основні методи та прийоми, що застосо­
вують при проведенні фінансового аналізу.

Ключові слова: фінансовий аналіз, баланс, фінансова звіт­ність, принципи фінансового аналізу, формалізовані методи, неформалізовані методи.

1.1. Теоретичні основи фінансового аналізу

Участь України у європейських та євроатлантичних інтегра­ційних процесах вимагає від фахівців економічного спрямування вміння кваліфіковано використовувати облікову інформацію в системі управління з метою проведення стратегічних змін у дія­льності підприємства. Для успішного розвитку суб'єкту господа­рювання, гармонійного забезпечення інтересів його власників, персоналу, інвесторів необхідно проводити постійний моніто­ринг його фінансового стану. Саме фінансові показники діяльно­сті підприємства є індикатором його конкурентоспроможності й ефективності господарювання в ринковій економіці. Становлення ринкової економіки в Україні, поява фінансових ринків сприяли

in

розвитку такого важливого напрямку аналітичної роботи, як фі­нансовий аналіз.

Сутність фінансового аналізу полягає у підборі, систематиза­ції та вивченні даних про фінансові ресурси підприємства та їх використання з метою мобілізації коштів, необхідних для вико­нання запланованих завдань та погашення фінансових зобов'я­зань в процесі господарської діяльності підприємства. Досить ча­сто фінансовий аналіз називають аналізом балансу. Адже у свій час саме аналіз балансу і комерційна арифметика (у сучасному розумінні фінансовий менеджмент) були покладені в основу фі­нансового аналізу.

Родоначальником систематизованого фінансового аналізу мо­жна вважати француза Жака Саварі (1622—1690 pp.), який у своїй роботі «О совершенном купце» (La parfait negociant) пер­шим ввів поняття синтетичного й аналітичного обліку. Ідеї Сава­рі дещо пізніше знайшли своє відображення і були продовжені в роботі італійського бухгалтера Джузеппе Чербоні (1827—1917 рр.) «La ragioneria scientifica», опублікованої у Римі у 1886 році.

Сьогодні можна виділити п'ять основних самостійних напря­мків у фінансовому аналізі:

1. »Школа емпіричних прагматиків». Основним предметом
досліджень представників цієї школи є аналіз кредитоспромож­
ності компаній. Цей аспект аналізу розглядався ними як найваж­
ливіший і базувався на показниках, які характеризують оборотні
активи, власні оборотні активи, короткострокову кредиторську
заборгованість.

2. «Школа статистичного фінансового аналізу». Родоначаль­
ником цього напрямку фінансового аналізу вважається Олек­
сандр Уолт, який у своїй праці, опублікованій у 1919 році обґру­
нтував необхідність розробки критеріїв кредитоспроможності.
Ідея полягала у тому, що коефіцієнти, розраховані за даними фі­
нансової звітності, мають сенс лише тоді, коли існують критерії з
граничними значеннями яких можна їх порівнювати. При цьому,
передбачалося розробку нормативів робити у розрізі галузей, під-
галузей і груп однорідних за масштабами підприємств шляхом
обробки масивів вихідної інформації за допомогою статистичних
методів. До сьогодні представники цієї школи розвивають ідеї
Уолла, постійно удосконалюючи і уточнюючи критеріальні зна­
чення фінансових коефіцієнтів для підприємств різних сфер еко­
номіки та організаційно-правових форм бізнесу.

3. «Школа мультиваріантних аналітиків». Основною ідеєю
цієї школи є побудова концептуальних основ фінансового аналі-

чу, які візуються па бсчумониому зв'язку окремих коефіцієнтів фінансового стану підприємства та ефективності його діяльності, а також показників, що дають узагальнюючу характеристику дія­льності компанії. При цьому, свою основну задачу представники школи вбачали саме у побудові системи взаємопов'язаних показ­ників, які комплексно характеризували б фінансово-господарську діяльність підприємства.

4. «Школа аналітиків, зайнятих прогнозуванням банкрутства
компаній». Основна увага прихільниками вказаного напрямку
приділяється перспективному, а не ретроспективному аналізу.
На їх думку, аналізуючи фінансову звітність компанії можна пе­
редбачити можливе банкрутство і своєчасно розробити заходи
щодо покращення фінансового стану аналізованого підприємст­
ва. Вагомий внесок у розвиток ідей цієї школи був зроблений Ед-
вардом Альтманом, який розробив систему моделей для оцінки
ймовірності банкрутства корпорацій США.

5. «Школа учасників фондового ринку». Незважаючи на відно­
сно невеликий період виділення цього напрямку фінансового ана­
лізу, сьогодні він активно розвивається. Широкі можливості мо­
білізації фінансових ресурсів на фондовому ринку обумовили не­
обхідність комплексного дослідження і теоретичного обґрунту­
вання питань, пов'язаних з інвестиційною привабливістю компа­
ній для визначення фактичного рівня та прогнозування рівня ефек­
тивності інвестування у цінні папери таких емітентів і оцінки
пов'язаного з цим ризику.

Усі перелічені напрямки продовжують розвиватися і сьогодні, адже фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни знаходяться під впливом не лише факторів фінансового характе­ру, але й зовнішніх, які динамічно змінюються.

Таким чином, фінансовий аналіз — це метод оцінки та прогнозування фінансового стану підприємства. Його зміст ви­значається предметом, метою та завданнями, які він дозволяє вирішити.

Мета фінансового аналізу— інформаційно забезпечувати прийняття рішень, на які істотно впливають фактичні та прогноз­ні дані про фінансовий стан підприємства.

Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси та їх кру-гооборот у процесі фінансово-господарської діяльності.

Основними завданнями фінансового аналізу с:

♦ по-перше, виявити ступінь збалансованості між рухом ма­теріальних і фінансових ресурсів, оцінити потоки власного та по­зикового капіталу в процесі економічного кругообороту, спрямо-

ваного на отримання максимального або оптимального прибутку, підвищення фінансової стійкості;

? по — друге, він дозволяє оцінити правильність викорис­
тання грошових коштів для підтримки ефективності структури
капіталу;

? по — третє, фінансовий аналіз дає можливість проконтро­
лювати правильність руху фінансових потоків підприємства, до­
тримання норм і нормативів використання фінансових і матеріа­
льних ресурсів, доцільність здійснення затрат.

У той же час завдання фінансового аналізу полягають в забез­печенні керівництва підприємства інформацією для прийняття управлінських рішень за такими напрямками діяльності підпри­ємства, як:

? фінансова (управління пасивами, забезпечення підприємст­
ва фінансовими ресурсами, визначення оптимального розміру,
складу джерел фінансування);

? Інвестиційна (управління активами, розподіл фінансових
ресурсів, визначення оптимального розміру, складу та структури
активів підприємства, вибір і реалізація інвестиційних проектів);

? операційна (управління фінансовими результатами діяльно­
сті, прибуткова поточна діяльність завдяки ефективному викори­
станню наявних ресурсів).

Процедурний бік методології і методики фінансового аналізу регулюють його основні принципи (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Принципи фінансового аналізу

Принцип періодичності дозволяє створити цілісне уявлення про динаміку фінансових коефіцієнтів шляхом проведення регу­лярного аналізу фінансової звітності підприємства (щокварталь­но, щорічно).

Точність фінансового аналізу полягає у правильному вико­ристанні існуючих методів та методик розрахунку фінансових

коефіцієнтів, що дозволить практично дослідити аналізований об'єкт.

Комплексний підхід до аналізу фінансово-господарської дія­льності підприємства полягає у всебічному охопленні всіх аспек­тів фінансово-господарської діяльності підприємства

Об'єктивність фінансового аналізу передбачає використання у якості інформаційної бази надійної і достовірної фінансової звітності, адже від цього значною мірою залежить якість опера­тивного та прогнозного аналізу результатів діяльності підпри­ємства.

Оперативність фінансового аналізу визначається впливом аналітичної інформації на прийняття управлінських рішень, що дозволить своєчасно розробити та вжити систему необхідних за­ходів для виправлення виявлених диспропорцій у стані господа­рюючого суб'єкта.

1.2. Класифікація методів і прийомів фінансового аналізу

У фінансовому аналізі застосовують різні методи досліджень.

їх поділяють на формалізовані та неформалізовані (рис. 1.2). Роз­глянемо детальніше основні з них.

Неформалізовані методи ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні. Зокрема, методи порівняння вико­ристовуються для виявлення тенденцій і закономірностей розви­тку об'єктів, які досліджуються. У процесі порівняння здійсню­ється співставлення:

? планових і фактичних показників з метою оцінки ступеня
досягнення планових завдань;

? фактичних показників з нормативними чи оптимальними;

? фактичних показників звітного року з попередніми роками
(ланцюгові показники динаміки, базисні показники динаміки) з
метою виявлення тенденцій розвитку економічних процесів;

? фактичних показників із середньогалузевими з метою пози-
ціювання аналізованого підприємства на галузевому сегменті рин­
ку;

? фактичних показників до і після прийняття управлінських
рішень з метою оцінки ефективності їх впровадження.

Аналітичні таблиці у фінансовому аналізі використовують з метою підвищення наочності і системного подання вихідних да­них та результатів аналізу.

 

Експертні методи застосовуються у фінансовому аналізі у тому разі, якщо відсутня інформація про явище, яке досліджуєть­ся, або недостатній рівень її достовірності. Надійність експерт­них оцінок визначається якістю підбору спеціалістів-експертів. В основі експертного методу використовується гіпотеза про на­явність у експертів вміння з високим ступенем достовірності оці­нити важливість і значення проблеми, яка досліджується, адже поступаючись комп'ютеру у швидкості і точності прогнозних роз­рахунків, людина відрізняється унікальною здібністю швидко оцінювати ситуацію, виділяти головне і не приймати до уваги другорядне та співставляти протирічні оцінки.

Морфологічний аналіз — метод систематизованого огляду всіх можливих варіантів розвитку окремих елементів системи, яка досліджується та побудованих на повних і строгих класифі­каціях об'єктів і явищ, їх властивостей і параметрів [1 1 1].

Методи аналізу фінансової звітності дозволяють оцінити те­нденції зміни статей звітності в абсолютному і відносному вимі­рі. Зокрема розрізняють:

? вертикальний аналіз — це визначення у відсотках структу­
ри об'єкта, що досліджується;

? горизонтальний аналіз — це дослідження зміни показників
у часі з розрахунками абсолютних та відносних відхилень;

? аналіз відносних показників — це розрахунок співвідно­
шень між окремими показниками;

? треидовий аналіз — це порівняння кожної позиції звітності
з рядом попередніх періодів та визначення основної тенденції
динаміки показників;

? порівняльний аналіз — це порівняння значень окремих по­
казників підприємства із показниками конкурентів, середніми
показниками галузі, нормативними, оптимальними розмірами;

? факторний аналіз — це визначення впливу окремих факто­
рів на зміну результативного показника.

Метод сценаріїв застосовують, якщо необхідно продемонст­рувати різні варіанти розвитку подій (оптимістичний, оптималь­ний та песимістичний сценарії).

Формалізовані методи ґрунтуються на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях.

Елементарні методи фінансового аналізу дозволяють визна­чити ізольований вплив факторних ознак на результативний по­казник. При цьому факторними називаються ознаки, які вплива­ють на інші і зумовлюють їх зміну, а результативними — залежні ознаки.

За характером залежності між факторними і результативними ознаками всі зв'язки між ними поділяються на функціональні і стохастичні.

При функціональному зв'язку кожній певній системі зна­чень факторних ознак відповідає одне або декілька чітко визна­чених значень результативної ознаки. Для дослідження фактор­них моделей з функціональним зв'язком використовують прийом ланцюгових підстановок і арифметичних різниць, індексний та інтегральний методи, методи відсоткових чисел. Вибір конкрет­ного прийому фінансового аналізу для вивчення функціональних зв'язків, в першу чергу, залежить від типу побудови факторної моделі. Розрізняють:

1. Адитивні факторні моделі. їх використовують у тих випад­ках, коли результативний показник визначається як алгебраічна сума факторних ознак:

 

Де Узаг — результативна ознака;

Уа, ^в, Yq — факторні ознаки.

2. Мупьтиплікативна залежність існує тоді, коли результати­вний показник визначається як добуток факторних ознак:

 

3. Кратні моделі використовуються тоді, коли результативний показник визначається шляхом співвідношення факторів:

4. Змішані моделі представляють собою різні комбінації попе­редніх факторних зв'язків. Наприклад:

Балансовий метод широко застосовується при аналізі забез­печеності трудовими, фінансовими, виробничими ресурсами, а також тоді, коли відоме загальне відхилення параметра, який до­сліджується, і всіх факторів його зміни, крім одного. У такому випадку вплив невідомого фактора визначають відніманням від загального відхилення відхилень за відомими факторами. Напри­клад, коли з трьох факторів відомий вплив лише двох, то вплив третього фактора можна визначити за формулою:

де ДУв — вплив фактору «в» на зміну результативного показника; АУзаг — загальне відхилення результативного фактору;

ДУа — вплив фактору «а» на зміну результативного показника;

ЛУс — вплив фактору «с» на зміну результативного показника.

Ряд завдань, які виникають в процесі фінансового аналізу по­требують застосування математико-статистичного інструмен­тарію. Так, наприклад, у процесі аналізу фінансового стану під­приємства часто виникає необхідність отримати узагальнену характеристику рівня показників, зокрема, при аналізі ділової ак­тивності підприємства, рентабельності і т. п. В цьому випадку використовують середні величини. Середньою величиною нази­вають узагальнений показник, який характеризує типовий рівень ознаки, яка досліджується, у розрахунку на одиницю сукупності. Для цілей фінансового аналізу найчастіше використовується се­редня арифметична величина. За методикою розрахунку розріз­няють її два види:

♦ проста, що розраховується без урахування значущості кож­ного фактора у загальній системі:

 

де X п — проста середньоарифметична величина;

Х\,Хі,..Х„ — індивідуальні значення ознаки чи варіанти;

п — кількість ознак чи варіант.

♦ зважена, яка розраховується за згрупованими вихідними даними:

де X з — зважена середньоарифметична величина;

fbfi, ■■■fn — частота ознак чи варіант.

З метою вивчення структури і структурних зрушень, дослі­дження взаємозв'язків і залежностей між ознаками у фінансово­му аналізі застосовують метод групування.

Структурні групування дозволяють вивчити співвідношення окремих складових у загальному їх обсязі. Наприклад, частку не­оборотних і оборотних активів у структурі майна підприємства, або склад персоналу за категоріями. За допомогою типологічних групувань виділяють найхарактерніші групи, з яких складається сукупність, а також ознаки, що є спільними для усіх груп (розпо­діл підприємств за формами власності або сферами виробничої діяльності і т. д.).

Аналітичні групування застосовуються для вивчення взаємо­зв'язку між двома або декількома ознаками. Наприклад, дані що­до залежності фондовіддачі основних засобів від обсягу випуще­ної продукції.

Для більш глибокого і всебічного фінансового аналізу підпри­ємства виникає необхідність дослідження аналізованого об'єкту у часі. З цією метою застосовують методи аналізу рядів динамі­ки. Рядами динаміки називають послідовність чисел, які характе­ризують зміну певного економічного явища з часом і дозволяють визначити особливості його розвитку. Основними показниками аналізу рядів динаміки є:

? середній рівень ряду — характеризує середній розмір показ­
ника для всього періоду часу;

? абсолютний приріст — показує наскільки даний рівень ря­
ду більший чи менший за попередній або базисний;

? темп росту — відображає інтенсивність зміни рівнів ряду
динаміки;

? темп приросту — характеризує відносну швидкість зрос­
тання рівнів ряду динаміки.

Індексний метод базується на відносних показниках, що ха­рактеризують зміни у часі, співвідношення у просторі рівня еко­номічного явища, яке досліджується або рівень виконання плано­вих завдань. Найбільшого поширення у фінансовому аналізі набули агрегатні індекси. Вони дозволяють виявити вплив різних факторів на зміну рівня результативного показника. При його по­будові необхідно враховувати наступні правила:

1) якщо індексована величина є якісним фактором (собівар­
тість, ціна, продуктивність праці і т. д.), то індекс будується з ва­
гами поточного періоду;

2) якщо індексована величина є кількісним фактором (чисель­
ність робітників, середньорічна вартість основних засобів і т. д.),
то індекс будується з вагами базисного року.

У загальному вигляді агрегатний індекс обчислюється за фор­мулами:

♦ агрегатний індекс з вагами поточного року

де І_х — агрегатний індекс з вагами поточного року;

хо, х\ — індексована величина у базисному та поточному пері­одах відповідно;

/і — вага індексованої величини поточного періоду.

♦ агрегатний індекс з вагами базисного року

де І_х — агрегатний індекс з вагами базисного року; Jo — вага індексованої величини базисного періоду.

На відміну від функціонального стохастичний зв'язок — це такий вид зв'язку, при якому кожній певній системі значень фак­торних ознак відповідає деяка множина значень результативної ознаки і зміна факторних ознак не призводить до чітко визначе­ної зміни результативної ознаки. Для стохастичних моделей ви­користовують математико-статистичні методи дослідження зв'яз­ків, зокрема, кореляційний, регресійний, дисперсійний, кластер-ний та інші методи.

Основною метою кореляційного аналізу є встановлення при­чинних залежностей між явищами, які обумовлені складним ком­плексом різних за характером і сутністю причин. Використання кореляційного аналізу дозволяє виміряти тісноту зв'язку між ва­ріюючими ознаками, оцінити фактори, які здійснюють найбільший вплив на результативну ознаку та кількісно визначити, як зі змі­ною значень факторної ознаки змінюється середнє значення ре­зультативної.

Метою регресійного аналізу є дослідження форми залежності між ознаками, визначення рівняння регресії та його використання для оцінки невідомих значень залежної змінної. Практичне вико­ристання регресійного аналізу в економічних дослідженнях до­зволяє визначитися, якою є отримана залежність між факторними ознаками, виражена рівнянням регресії — достовірною чи випад­ковою, тобто, чи можливо її використовувати у подальшому для складання прогнозів та стратегічних планів.

Для аналізу структури сукупності використовують кластер-ний аналіз. В процесі його застосування формуються відносно далекі одна від одної групи об'єктів і водночас близькі між со­бою на базі інформації про відстані або ступінь близькості між ними. Тобто, основна ідея кластерного аналізу полягає у тому, що на першому етапі групуються найближчі об'єкти, а потім більш віддалені один від одного. Серед існуючих методів побу­дови кластерів у фінансовому аналізі найчастіше використову­ється ієрархічна класифікація. її популярність зумовлена матема­тичною прозорістю алгоритму, доступністю і наочністю подання результатів, інтерпретованістю отриманих класифікацій та мож­ливістю їх використання у подальших дослідженнях.

Дисперсійний аналіз дозволяє визначити роль фактору, по­кладеного в основу групування у зміні результативної ознаки.

Слід відзначити, що вищезазначені математико-статистичні методи сьогодні широко представлені у різноманітних програм­них продуктах, адже алгоритмів визначення зв'язку між факто­рами досить багато. Крім того, масив вихідної інформації для та­кого аналізу має бути настільки значним за обсягом, що абсолютно недоцільно проводити потрібні розрахунки за допо­могою калькулятора.

Вказане зумовило активізацію розвитку теорії прийняття рішень, що базується на багатоваріантності ситуацій у залежнос­ті від характеру взаємодії різних факторів.

Використання методів фінансових обчислень у фінансовому аналізі зумовлене необхідністю врахування фактора часу в процесі оцінки і порівняння вартості розподілених у часі грошових потоків. Забезпечення приведення економічних і фінансових показників, рі­зних часових періодів до порівняного у часі вигляду, необхідне ана­літикам для забезпечення правильності розрахунків ефективності використання капіталу та ресурсів, погашення позик, обліку довго­строкових зобов'язань та вирішення інших професійних питань.

Концепція вартості грошей у часі використовує два базових поняття — теперішня вартість грошей (PV) і майбутня вар­тість грошей (FV). Процес визначення майбутньої вартості гро­шей за відомою теперішньою називається нарощуванням вартості або компаундуванням. Ця операція дозволяє отримати відповідь на питання щодо того, скільки матимемо грошей у майбутньому, якщо сьогодні інвестуємо певну суму за процентною ставкою «/» на п часових інтервалів (періодів нарахування процентів). У той же час на практиці часто виникає зворотне завдання — скільки потрібно інвестувати сьогодні, щоб отримати у майбутньому пе­вну суму коштів, тобто, яка вартість з позицій сьогоднішнього дня цієї майбутньої суми. Процес визначення поточної вартості грошей за відомою майбутньою називається дисконтуванням. Нарощення може здійснюватися за простою чи складною проце­нтною ставками. Для визначення майбутньої вартості грошей за простою процентною ставкою використовують формулу:

де FV — майбутня вартість грошових коштів у процесі їх наро­щення;

PV — первісна, теперішня, вартість грошей (наприклад, перві­сна сума депозитного вкладу);

/ — процентна ставка у вигляді десяткового дробу; п — кількість періодів нарахування процентів. Майбутня вартість грошових коштів за складною процентною ставкою обчислюється за формулою:

FV=PV(\ + i)n [1.11]

Разом з тим, у значній кількості фінансових операцій викорис­товуються потоки платежів. Потік рівно направлених платежів, що здійснюються рівними сумами через рівні проміжки часу, на­зивають фінансовою рентою або ануїтетом. Розрізняють два види ануїтетів:

♦ ануїтет пренумерандо — поток, платежі якого здійсню­ються на початку відповідних інтервалів нарахування. Майбутня вартість ануїтету пренумерандо визначається за формулою:

де FVA_npeH — майбутня вартість ануїтету пренумерандо;

Р — розмір одного платежу (член ренти);

/ — процентна ставка у вигляді десяткового дробу;

п — кількість періодів нарахування процентів.

♦ ануїтет постнумерандо — поток, платежі якого здійсню­ються у кінці відповідних інтервалів нарахування. Майбутня вар­тість ануїтету постнумерандо визначається за формулою:

де FVA_nocm — майбутня вартість ануїтету постнумерандо.

Таким чином, застосування різних методичних прийомів фі­нансового аналізу в економічних дослідженнях дозволить значно підвищити якість аналітичної роботи.

'Р ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкрийте сутність поняття «фінансовий аналіз».

2. Яка необхідність та роль фінансового аналізу в ринковій еконо­
міці?

3. Охарактеризуйте основні завдання фінансового аналізу.

4. Що є метою фінансового аналізу?

5. Як класифікують види фінансового аналізу?

6. Які методи та прийоми використовують у фінансовому аналізі?

7. Охарактеризуйте основні напрями організації аналітичної роботи
на підприємстві.

8. Наведіть основні відмінності між формалізованими і неформалі-
зованими методами фінансового аналізу.

9. Назвіть основні групи формалізованих методів фінансового ана­
лізу.

 

10. Які основні типи моделей використовують у фінансовому аналізі?

11. У яких випадках застосовують стохастичні моделі фінансового
аналізу?

12. Назвіть методи фінансового аналізу, які належать до групи нефо-
рмалізованих?

 

ТЕМА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

При вивченні цієї теми студенти повинні:

— отримати уявлення про те, що включає в себе інформа­
ційне забезпечення фінансового аналізу;

— зрозуміти, в чому полягають основні відмінності в інфо­
рмаційному забезпеченні фінансового аналізу підприємств
різних галузей, форм власності;

— опрацювати національні стандарти бухгалтерського
обліку стосовно характеристики основних форм фінансо­
вої звітності;

— навчитись складати аналітичний баланс та приводити
його показники до порівняного вигляду.

Ключові слова: інформаційне забезпечення, баланс, екс-прес-діагностика, активи, пасиви, фінансовий стан, майно, капітал, фінансова звітність, статистична звітність, аналітич­ний баланс.

2.1. Значення і основні принципи складання фінансової звітності

щ

В системі економічної інформації особливе місце займає ви­вчення показників фінансової звітності підприємства. Аналіз зві­тності є важливим елементом прийняття управлінських рішень. Фінансова звітність містить в собі величезний аналітичний поте­нціал і може бути використана в процесі прийняття управлінсь­ких рішень як поточного, так і перспективного характеру. Навіть побіжний погляд на показники фінансової звітності може дати досвідченому аналітику достатньо повну інформацію про поточ­не фінансове становище підприємства, стійкість його положення як суб'єкта підприємницької діяльності та можливих перспектив господарювання. В умовах ринкової економіки фінансова звіт­ність стає публічною та значно розширюється коло її користува­чів. Звітність повинні вміти читати не тільки професійні економі­сти, бухгалтери і аудитори, але і керівники, засновники (влас­ники) підприємств, менеджери, акціонери, податкові інспектори, фінансові і банківські працівники.

Аналіз фінансової звітності — це процес, за допомогою якого оцінюється минулий і поточний фінансовий стан і результати ді­яльності підприємства. Але при цьому головною метою є оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства відносно май­бутніх умов існування.