Інструменти монетарної політики

В світовій економічній практиці використовуються наступні інструменти монетарної політики:

1) операції на відкритому ринку, тобто на вторинному ринку казначейських цінних паперів;

2) політика облікової ставки, тобто регулювання проценту по позиках комерційних банків у центрального банка;

3) зміна норми обов'язкових резервів.

4) операції на валютному ринку – купівля і продаж іноземної валюти

5) переоблік векселів комерційного банку – скуповуючи або продаючи векселі ЦБ змінює структуру грошової пропозиції

Операції на відкритому ринку

В цей час в світовій економічній практиці основним інструментом регулювання грошової маси є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки чи продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів центральний банк може здійснити або уливання резервів в кредитну систему держави, або вилучити їх звідтіля. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком звичайно спільно з групою дорідних банків і інших фінансово-кредитних закладів.

Банківська облікова ставка

Банки і ощадні інститути, що потребують додаткових резервів для задоволення вимогам Федеральної резервної системи (ФРС) або для поширення обсягу своїх позичок, мають 2 варіанти поводження: одержання резервів шляхом займу та притягнення додаткових вкладів.

Для одержання резервів шляхом займу є можливість в притягненні резервів шляхом займу у іншого банку. Ринок, на якому банки надають свої резерви в формі короткострокових позичок іншим банкам, відомий як ринок федеральних фондів. Ставка позикового проценту, що стягає по цим позичкам, називає ставкою проценту по федеральним фондам. Щоденний обсяг операцій на даному ринку, де надаються "24-годинні" позички, досягають мільярдів доларів.

Крім того, банки можуть одержувати резерви шляхом займу у ФРС крізь так зване "облікове вікно". Банки звертаються до ФРС позиками в двох різноманітних ситуаціях. Найбільш часто вони одержують короткострокові позички, щоб привести в порядок свої резерви, якщо неждані вилучання депозитів привели до падіння резервів нижче встановленого обов'язкового рівня. Подібного роду адаптаційні позики, як їх прийнято називати, підлягають адміністративним обмеженням. ФРС не заохочує практику надання позик тим банкам, частота і розміри використання позичок якими надмірно великі. Що частіше деякий інститут звертається за позиками крізь облікове вікно, тим більш жорстким стає тиск адміністративних обмежень, що перешкоджають наданню позички.

Окрім надання короткострокових адаптаційних позик крізь облікове вікно, ФРС інколи здійснює довгострокове кредитування на особливих умовах. Це можуть бути, наприклад, позички дрібним банкам для задоволення їх додаткових сезонних потреб в грошових засобах. Інколи позички також надаються банкам, які опинилися в складному фінансовому положенні і що потребують допомоги для приведення в порядок свого балансу.

Ставка позикового проценту, яку ФРС назначає по позичкам, що надає крізь облікове вікно, називається банківською обліковою ставкою. Вона становить другий інструмент політики, що використається для здійснення контролю за пропозицією грошей. Якщо ФРС вважає необхідним створити сприятливі умови для збільшення обсягу позик крізь облікове вікно ("дисконтних позик"), вона знижує рівень банківської облікової ставки. Як тільки рівень облікової ставки падає нижче ставки проценту по позиках на ринку федеральних фондів, грошові витрати, які спряжені з притягненням коштів шляхом позик крізь облікове вікно, зменшуються у порівнянні з відповідними витратами одержання позичок у інших банків. Звісно, обсяг дисконтних позик при цьому збільшується.

Зміна норми обов'язкових резервів

Зміна норми обов'язкових резервів становить третій інструмент монетарної політики, що може використати ФРС для контролю за пропозицією грошей. Сумарна величина депозитів до затребування визначається по наступній формулі:

Сумарна величина депозитів до затребування = (1\гг) х Загальна величина резервів,

де гг означає норму обов'язкових резервів. Таким чином, пониження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму.

 

46. Об’єкти регулювання монетарної політики.

Об’єктами регулювання монетарної політики є:

1. грошова база МВ (“power money”) MB=C+TR (готівка + сукупні резерви). Це первинна емісія грошей, що складається з готівки поза банками та банківських резервів і слугує базою для мультиплікативного збільшення грошової маси. До готівки не входить готівка, яку тримають банки в своїй касі – це гроші на руках у населення. До сукупних банківських резервів відноситься та частина банківських грошей, яка не використовується для здійснення активних операцій (надання позик, інвестування). Вони включають депозити, розміщувані на рахунках ЦБу, та готівку, яку кожний банк може тримати в своїй касі.

2. грошовий агрегат М1=С+D (готівка + депозити). Грошові агрегати – це окремі сукупності грошових активів, які різняться між собою рівнем ліквідності. За рівнем спроможності виконувати функцію платіжного засобу всі грошові активи поділяються на 2 види: власне гроші (гроші у вузькому розумінні) і майже гроші (у широкому). До власне грошей відносять ті активи, що охоплюються агрегатом М1 і можуть безпосередньо використовуватись як платіжний засіб. До них належать готівка, що є зобов’язанням ЦБ, і кошти на поточних рахунках, які є зобов’язаннями комерційних банків.

3. грошовий мультиплікатор MULT=М1/МВ. Це величина, яка показує, на скільки одиниць змінюється пропозиція грошей за зміни грошової бази на одну одиницю.