Проблеми практичної реалізації фіскальної політики .Сутність ефекту витіснення.

Проведення активної фіскальної політики ускладнюється труднощами макроекономічного прогнозування, які виникають внаслідок недосконалості економічної інформації, мінливості економічних очікувань.

1. Лаг ф.п. – це проміжок часу між зміною інструмента і зміна G і зміна T і зміною цін(стабілізація економіки – вирівнювання реал. ВВП до потенційного ВВП). Лаг ф.п. займає 1,5-2 роки. Достатньо тривалий проміжок часу,бо передбачає досить тривале обговорення на законодавчому рівні, і виходячи з цього висновок – для подалання довгострокової спадів ф.п. викор. недоцільно.

2. Для дискриційної ф. політики перешкодою є ефект хроповика.

3. Складності політичного характеру

а) стабілізаційна ф-я держ. Не завжди є першочерговою для політики.

б) політично більш вигідною є стимулююча ф.п., тому стримуюча проводиться дуже рідко.

в) правлячі кола держ. використ. ф.п. в своїх інтересах

4)може проявляти себе ефект витіснення – це скорочення приватних інвестицій, при збільшенні держ. витрат і скорочення податків:

а) зростання держ. витрат і скорочення податків призводить до держ. дефіциту

б) для покриття бюджет. дефіциту уряд вдається до внутрішніх позик на фінансовому ринку.

в) через проблеми держ. дефіциту виникає додатковий попит на гр. ринку, як наслідок процентна ставка. підвищується.

д) підвищення процентної ставки робить невигідними частину інвестиційних процесів, бо зменшується очікуваний прибуток від інвестицій і ресурси економ. переключаються і витісняються з інвестиційного ринку на ринок держ. запозичень

5) Можлива інфляційна раекція сукуп. пропозиції у відповідь на стимул. ф.п.

6) негативний ефект чистого експорту

а) зростає бюджет. дефіцит, зростає процентна ставка

б)висока процентна ставка є привабливою для іноземного капіталу

в) притік іноземного капіталу сприяє зростанню курсу нац. валюти симулює M, скорочує X

д) Як наслідок скорочення чистого експорту викликає скорочення сукупного попиту (ВВП зменшується)

Щоб забезпечити певну стабільність фіскальної політики і зменшити вплив політичного бізнес-циклу та некомпетентних рішень на її проведення економісти пропонують дотримуватись так званого “ твердого ” курсу фіскальної політики відповідно до правила збалансованого бюджету, тобто державний бюджет може збалансовуватися щорічно або в довгостроковий перспективі, але і це має свої нюанси:

щорічне балансування державного бюджету зменшує можливість автотичної стабілізації економіки і призводить до частих коливань податкових ставок, які зменшують інвестиційну активність, тому ефективнішим вважається балансування на циклічний або на функціональній основі, тобто економічна стабільність підтримується завдяки дій автоматичних стабілізаторів, а також за допомогою так званого “зглажування податків “- утримання податків на постійному рівні.

 

42. Бюджетний дефіцит та джерела його фінансування.

Державний бюджет може бути профіцитним або дефіцитним, коли розмір державних прибутків, відповідно, більше або менше його витрат. Збалансований бюджет практично неможливий через циклічний розвиток економіки. При спаді бюджет дефіцитний, при підйомі – надлишковий.
Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним, навпаки, циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам рівня реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.
Концепції бюджетного дефіциту такі:
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків. Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Бюджетний дефіцит зменшується при:
• збільшенні реального національного продукту – підвищуються податкові надходження, а соціальні виплати зменшуються;
• зниженні податків – використовуваний доход домашніх господарств збільшується, отже, збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.
Заходи держави з покриттю бюджетного дефіциту:
• запозичення в центрального банку (додаткова емісія грошей), наслідком чого буде інфляція;
• збільшення внутрішнього боргу (випуск державних цінних паперів);
• збільшення зовнішнього боргу (міжнародний кредит).
Бюджетний надлишок направляється на погашення цих заборгованостей.
Існує три джерела дефіцитного фінансування:
• внутрішні позички.

• зовнішні позички.

• грошово-кредитна емісія.

Неінфляційні джерела містять в собі:
• внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;
• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.
Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.
В аналітичному вигляді фінансування бюджетного дефіциту (ВD – Budget deficit) можна показати таким чином:
ВD = МВ + D + е•D*,
де: ВD – показник дефіциту бюджету; МВ – грошова база; D – внутрішній борг; D* – зовнішній борг в іноземній валюті; е – валютний курс.

43. Державний борг: причини виникнення та збільшення; обслуговування; вплив на економіку.

Державний борг – це загальна сума нагромадженої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, яка дорівнює сумі всіх дефіцитів за вирахуванням надлишків бютжету. Абсолютний розмір державного боргу не є показовим макроекономічним показником.Тому для оцінки величини боргу найчастіше використовують: держвний борг як відсоток ВВП;віношення суми обслуговування боргу до ВВП.Державний борг складається з 2 частин: внутрішнього боргу і зовнішнього боргу.Внутрішній борг – цезаборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної крани. Зовнішній борг – заборгованість держави іноземним громадянам, фірмам, урядам та міжнародним фінансовим організаціям.Вінвиникає внаслідок того що для покриття дефіциту поточного рахунку платіжного країна змушена брати позики за кордоном. Цей дефіцит найчастіше спричиняєтся тим, що експорт країною товарів і послуг є меншим за імпорт. Дефіцит поточного рахунку фінансують чистим припливом капіталу країни:

1.У формі міжнародних позик- у МВФ, Світового банку. Іноземних урядів чи комерційних банків. Збільшується розмір зовнішнішнього боргу країни;2.Фінансування прямими іноземними інвестиціями.Розмір державного боргу країни не збільшується;3.Фінансування продажем активів країни іноземним інвесторам, теж не збільшує державний борг країни.

Доважливих показників заборгованості країни країни належать:- зовнішній борг як відсоток ВВП та відсоток експорту;- сума платежів з обслуговування боргу як відсоток експорту; - коефіціент обслуговування боргу, тобто відношення суми виплат з обслуговування боргу до величиниекспорту товарів і послуг;- реальний борг на душу населення тощо.Якщо рівень зовнішньої заборгованостідуже великий,інколи виникає криза зовніньої торгівлі – неспроможність країни-боржника в повному обсязі обслуговувати свої зовнішні борги, зокрема здійснювати чергові виплати з боргу.Основними причинами кризи зовнішньої заборгованості є такі:- неправильна макроекономічна політика країн – боржників;-різка зміна конюктури на світових ринках, що супроводжується погіршенням умов торгівлі країн-боржників і зростання реальних процетних ставок;- наявність стимулів до відмови від платежів за борг країнами – боржниками. За сучасних умов країни-боржники прагнуть полегшити тягар своєї заборгованості через зміну графіка сплати боргу, його реструктуризацію чи полегшення сплати. Новітнім методом є конверсія боргу. Усі ці методи дають змогузменшити зовнішню заборгованість країни, але водночас скорочуються її валютні резерви та індукуються інфляційні імпульси.Упродовжповоєнного періоду державний борг у багатьох країнах світу зростав. Однією з причин цього було зниження податків задля стимулюванняекономіки без відповідного зниження державних видатків. Ще одна причина це відсутність політичної волі та рішучості державних мужів. Утримання великого бютжетного сектора економіки сприяє дефіцитам і зростанню державного боргу. Важливою причиною зростання дефіцитів і державного боргу у країнах з розвинутою економікою є циклічні спади а в України – трансформаційний спад. Державний борг безперечно впливає впливає на функціонування національної економіки. Наслідки цього впливу поділяють на короткострокові (наслідки бюджетного дефіциту)і довгострокові(наслідки державного боргу). Вони повязані з його впливом на економічне зростання у тривалому періоді, а отже і на рівень життя майбутніх поколінь.Зростання державного боргу зменшує виробничі потужності, які використовуватимуть майбутні покоління, а отже вони матимуть нижчий рівень доходу. Наявність великого державного боргу сповільнює економічні зростання. Однією з умов розвою національної економіки є динаміка тягара боргу – відношення державного боргу до ВВП. Зниження одатків, яке фінансують зростання державного боргу, не зменшує тягара оподаткування – він просто переміщюється в часі. Фінансування державних видатків рвнозначне їх фінансуванню за рахунок податків. З рівності Рікардо випливає що зниження податків, яке фінансують за рахунок боргу, не змінює обсягу споживання.

 

44. Монетарна політика: цілі, види.

Монетарна політика – це інструмент екон.політики, який виконує регулювання макроекономічної політики за допомогою кредитно-грошових інструментів, тобто впливає на обсяг і структуру виробництва, заг.рівень цін, рівень зайнятості, інвестицій, на стан зовнішньоекон.рівноваги через зміну пропоз.грошей. Цілі монетарної політики: 1.Кінцеві: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін. 2. Проміжні: 1) встановлення певного обсягу грош.маси; 2) стабільність процентних ставок; 3) стабільний курс національної валюти. Багато із цілей збігаються, але окремі суперечать одні одним. Центральний банк має три основні знаряддя, використання яких може від­чутно вплинути на національну економіку: їх називають про­міжними змінними(завданнями): гро­шові агрегати (М_] чи М₂) та короткострокові та довгострокові процентні ставки, які прямо пов'язані з рівнем зайнятості та цін. та поточ­ні змінні (завдання): грошові агрегати (грошова база) і агрегати резервів, а також процентні ставки. Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що центральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей, при дотриманні першого завдання спричиняється коливання пропозиції грошей. І навпаки — стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок. Тому центральний банк мусить вибрати одну з поточних змінних (напри­клад, грошову базу чи процентні ставки на державні облігації), про­водячи монетарну політику. У зв'язку з цим можливі три основні варіанти такої політики: 1)монетарна політика, поточним завданням якої є під­тримання певного рівня процентних ставок. Зі збільшенням попиту на гроші їхня пропозиція зростатиме; і навпаки, зі зменшен­ням попиту — звужуватиметься. У моделі грошового ринку цей на­прям монетарної політики графічно можна зобразити у вигляді го­ризонтальної кривої пропозиції. Цю монетарну політику можна назвати гнучкою. Графік в зош.:

2)монетарна політика, метою якої є підтримання в на­ціональній економіці стабільної величини пропозиції грошей. У цьому разі пропозиція грошей у моделі грошового ринку зображується у вигляді вертикальної кривої. Зі збільшенням попиту на гроші про­центна ставка у цьому варіанті зростатиме. І навпаки, зі зменшен­ням цього попиту вона знижуватиметься. Таку монетарну політику можна назвати жорсткою. Графік в зош.:

3) існує проміжний варіант монетарної політики. Цьому варіантові відповідає висхідна крива пропозиції грошей. У цьому разі зі зміною попиту на гроші змінюється і їхня пропозиція. Графік в зош.:

Залежно від характеру впливу на основні макроекономічні змінні розрізняють два види мо­нетарної політики — стимулювальну і стримувальну.Політику, що спрямована на об­меження зростання цін у національ­ній економіці, називають стриму­вальною монетарною політикою, або політикою "дорогих грошей". Цюпо­літику центральний банк може про­водити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збіль­шуючи норму резервування та під­вищуючи облікову ставку. За стримувальної монетарної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута. Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економічного зростання, називають стимулювальною монетарною політикою, або політикою "дешевих грошей ". Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресур­си, центральний банк повинен збільшити пропозицію грошей. Цьо­го він може досягти через купівлю цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резерву­вання. За стимулювальної монетарної політики крива пропозиції грошей є положистою, або висхідною.