Змістовий модуль 2. Основи державного права зарубіжних країн

 

Тема № 9. Основи конституційного права

Сполучених Штатів Америки

1. Конституція та основні конституційні принципи США.

2. Роль і місце конгресу в конституційному механізмі влади.

3. Президент та уряд у конституційному механізмі влади.

4. Судова система США.

5. Державний устрій та місцеве самоврядування в США.

 

Питання 1. Конституція та основні конституційні принципи США

Сполучені Штати Америки - найбільша світова держава з розвиненою демократичною державністю й міцними правовими традиціями. Джерелом конституційного права цієї країни на федеральному рівні виступають Конституція, закони й резолюції Конгресу, нормативні правові акти Президента, рішення Верховного суду, деякі звичаї. Аналогічні джерела утворюють конституційні системи штатів.

Державний лад США, його концепція й правові інститути, засновані на ідеях демократії й захисту прав людини, дуже вплинули на конституційний розвиток багатьох країн миру. Конституційний розвиток США починається із прийняття тринадцятьома штатами Декларації незалежності 1776 г., у якій закріплені рівність усіх людей, невідчужувані права людини на життя, свободу й прагнення на щастя. Уряд формується "за згодою керованих" і служить захисту їхніх прав. У Декларації також закріплене право народу змінити або скасувати форму правління, якщо вона стала згубною для цих цілей, і заснувати новий уряд. Ці найважливіші положення зберігають своє значення й понині.

У період 1776-1780 рр. в одинадцяти штатах були прийняті конституції. У них були закріплено багато положень, які згодом сприяли створенню Конституції США. Позитивну роль зіграли біллі про права, принципи народного суверенітету й виборності державних органів та ін. Але в той же час в уявлення про виборчі права були впроваджені недемократичні цензи, що відстороняли від виборів негрів, жінок, молодь, що й надавали привілеї імущим верствам.

В 1781 році штати об'єдналися й прийняли конституційний документ "Статті про конфедерацію". Він передбачав слабке конституційно-правове утворення із широкими правами штатів (наприклад, для оголошення війни, створення збройних сил необхідна була згода 9 з 13 штатів). Законодавчий орган (однопалатний Конгрес) мав обмежені повноваження, а головне — був позбавлений права регулювати торгівлю й стягувати податки. Саме це послужило поштовхом до перегляду "Статей", у результаті чого була прийнята Конституція США.

Нині чинна Конституція США була розроблена федеральним Конвентом і прийнята в 1787 г. Її метою було створення системи органів державної влади федеральної держави, внаслідок чого в ній спочатку було відсутнє закріплення прав і свобод громадян. Вища законодавча влада належить двопалатному Конгресу, виконавча — Президентові США, судова — Верховному суду США. За формою правління США є президентською республікою, за формою державного устрою — федерацією. Преамбула Конституції вказує на основні цілі американської держави: установити правосуддя, гарантувати внутрішній спокій, забезпечити спільну оборону, сприяти загальному благоденству й закріпити блага свободи.

Конституція США відноситься до числа "жорстких", тому що вона змінюється в більш складному порядку, ніж звичайні закони. Виправлення й доповнення до неї можуть бути прийняті або 2/3 голосів членів обох палат Конгресу (звичайно так і буває), або Конвентом, що скликається на вимогу 2/3 законодавчих зборів штатів. Виправлення й доповнення набирають чинності після того, як будуть ратифіковані 3/4 законодавчих зборів штатів (звичайно застосовується цей порядок), або 3/4 конвентів, які спеціально скликаються з цією метою в штатах. За більше ніж 200 років, що пройшли із часу прийняття Конституції, Конгресу було запропоновано кілька тисяч виправлень, але прийняті й набули юридичної сили тільки 27. Це дає підставу розглядати інститути Конституції США як досить продумані й стійкі. Пристосування настільки старого конституційного тексту до мінливих умов життя в основному відбувається завдяки широкому тлумаченню Конституції Верховним судом США, що пояснюється розповсюдженою в літературі концепцією "живої конституції".

У Конституції відсутня яка-небудь вказівка на капіталістичний або інший характер суспільного ладу. Вважається, що в цьому немає необхідності, оскільки суспільство утворюється з вільних людей, що володіють невід'ємними правами й здійснюють будь-які не заборонені законом дії. Сукупність цих прав і діяльності саме й утворює суспільний лад, будь-яка конституційна характеристика якого означала б ідеологічний примус людей до конкретної поведінки, що заперечувало б їх свободу.

Структура Конституції досить проста. Вона складається із Преамбули, 7 статей і 27 поправок. Стаття I, що складається з 10 розділів, присвячена законодавчій владі, стаття II (4 розділи) — виконавчій, стаття III (3 розділи) — судовій, стаття IV (4 розділи) — основам федералізму. Далі містяться короткі статті про порядок прийняття поправок до Конституції, про характер верховного права й обов'язок для всіх дотримуватися Конституції, про порядок набрання чинності Конституцією.

До основних конституційних принципів США відносяться наступні:

США — демократична держава. Конституція США прийнята від імені народу, у ній уперше у світі закріплена формула "Ми, народ Сполучених Штатів...". Народ здійснює свою владу через вибраних представників у Конгресі (представницька демократія) і вибраного главу держави (Президент США).Демократичним шляхом формуються виконавча й судова влади. Як основа для визначення взаємин народу й держави визнається положення, згідно з яким народ є вільним і делегує державній владі тільки повноваження, закріплені в Конституції, і тільки для охорони прав та свобод громадян.

США – федеративна держава. США — договірна федерація, її утворювали раніше незалежні штати для вирішення спільних справ. Федерація не є способом вирішення національних проблем (жоден штат не є державно-національним утворенням), вона розглядається як розумна децентралізація влади й наближення її до народу.

США - правова держава. Правова держава визнається в США у формі "панування права" (rule of law state), що означає пріоритет права й обов'язок держави у всіх своїх діях опиратися на закон та інші правові норми. Правова держава — у той же час конституційна держава, у якій усі, і насамперед органи влади, зобов'язані підкорятися Конституції, дотримувати її й діяти відповідно до неї. Частина 3 ст. VI установлює, що всі посадові особи, як на федеральному рівні, так і на рівні штатів, зобов'язані підтримувати Конституцію. У цьому бачиться фундамент конституційної законності й правопорядку, головна гарантія проти зловживань влади відносно прав і свобод. Вищий нагляд за станом законності, у тому числі й у діяльності державних органів, здійснює незалежний суд.

США - світська держава. Принцип світської держави означає, що в США немає державної релігії й визнається свобода віросповідання й усіх конфесій. Цьому не суперечить служба протестантських священиків у Конгресі й в армійських з'єднаннях за державний рахунок. У країні багато релігійних меншостей (католики, іудеї, мусульмани й ін.), але всі рівною мірою мають доступ до державної служби, дискримінація переслідується.

США – держава з республіканською формою правління й поділом влади. Конституція США закріплює республіканську форму правління й гарантує її кожному штату. Суспільних сил, які б виступали за повернення до монархії, у цей час у країні немає. В основу організації й взаємодії центральних органів влади покладений принцип "поділу влади", висунутий прогресивними юристами в XVII-XVIII ст. для попередження небезпечної концентрації законодавчої, виконавчої й судової влади в одних руках. У США цей принцип доповнений системою "стримувань і противаг". Так, закони має право видавати тільки Конгрес, а виконавча влада (Президент) і судова влада повинні їх виконувати й застосовувати. Але Президент має право застосовувати проти законів вето, для подолання якого потрібне повторне прийняття несхваленого закону обома палатами Конгресу більшістю в 2/3 голосів, а Верховний суд США може оголосити будь-який закон неконституційним, тобто таким, що не має сили. Так само стримуються повноваження Президента (наприклад, він може призначати міністрів, а також суддів Верховного суду тільки зі схвалення Сенату). Конгрес і Верховний суд мають повноваження для позбавлення Президента посади за допомогою процедури імпічменту і т.д. Таким чином, кожний із цих органів може створити свого роду противагу діяльності іншого, у результаті чого при поділі трьох гілок влади виникає взаємозалежність, що перешкоджає перевищенню влади.

На відміну від багатьох розвинених країн США не вважають свою державу соціальною. У Конституції не закріплюються якісь соціальні права громадян, не вказується на соціальну спрямованість діяльності державних органів.

Правовий статус особи в конституційному праві США

У первісному своєму вигляді Конституція США не закріплювала прав і свобод громадян, оскільки вони містилися в конституціях штатів, а мета Конституції США обмежувалася створенням системи органів державної влади. Але таке положення викликало широке невдоволення народу, що поставило під загрозу процес ратифікації Конституції. Внаслідок цього в 1791 г. були введені в дію перші десять поправок до Конституції, відомі як Білль про права. Ця найважливіша частина Конституції, доповнена згодом і іншими поправками, виходить із визнання за кожною людиною природних і невідчужуваних прав, і насамперед — на рівність і свободу. Позбавити людину життя, свободи й власності можна тільки через незалежний суд, охорона прав є першорядним обов'язком держави.

Поправка I закріплює свободу слова, друку, мирних зборів і звернень до уряду з петиціями, а також свободу совісті. Оскільки ці права й свободи розглядалися як природні, тобто такі, що потребують правового закріплення, поправка за формою являла собою заборону на прийняття Конгресом США яких-небудь законів, що обмежують ці права й свободи. У наступні роки Верховний суд США поширив цю заборону й на органи влади штатів, а також сформулював межі свободи вираження думок, заборонивши заклики до заворушень й підривної діяльності проти держави, підбурювання до порушення громадського порядку й до здійснення злочину, поширення порнографії, поширення свідомо наклепницьких відомостей про державних посадових осіб та приватних осіб та ін. У судовій практиці утвердився принцип, згідно з яким словесне вираження думки втрачає конституційний захист, якщо воно поєднується з неприпустимою дією. У США немає офіційної цензури, але визнається можливість "попереднього обмеження", тобто право Уряду звертатися до суду із клопотанням про видання судового наказу про заборону публікації, що готується, у пресі. Гарантується свобода політичного інакомислення, хоча в минулому ухвалювалися обмежувальні закони. Політичні права й свободи не вважаються абсолютними, зловживання ними й неналежне використання тягнуть кримінальне переслідування.

Поправка II закріплює право народу зберігати й носити зброю з метою збереження добре організованої міліції, необхідної для безпеки держави. Але вона розглядається і як конституційне право приватних осіб зберігати й носити особисту вогнепальну зброя, хоча порядок його придбання й умов використання регулюється законами штатів. Федеральне законодавство вимагає ідентифікації особистості, що отримує пістолет або рушницю, обмежуючи право для осіб, що мають судимість, наркоманів і психічно неповноцінних. Судова практика по тлумаченню цього права невелика.

Поправка III забороняє розміщення солдатів на постій у будинку без згоди власника. Дана норма була досить актуальної в період боротьби за незалежність, у наш час вона стала сприйматися як своєрідна гарантія недоторканності житла.

Поправка IV гарантує недоторканість особи, житла, паперів і майна від необґрунтованих обшуків і арештів. Відповідний ордер може бути виданий тільки при достатніх підставах, підтверджених присягою або заявою з докладним описом місця, що підлягає обшуку, та осіб або предметів, що підлягають арешту. Судова практика витлумачила дані гарантії як захист приватної власності, приватного життя громадян ("прайвесі"), свободу від поліцейської сваволі; найбільш детальній регламентації піддалося поняття "достатніх підстав" для підслуховування розмов і електронного спостереження.

Поправка V декларує основні принципи судочинства й деякі громадянські свободи: право на розгляд певних кримінальних справ судом присяжних (злочини, що караються смертю, або "ганебні злочини"), заборона повторного кримінального переслідування за те саме правопорушення, заборона примусу в кримінальній справі свідчити проти самого себе, заборона позбавляти життя, свободи або власності без належної судової процедури, заборона вилучення приватної власності для суспільного користування без справедливого відшкодування. Сформульований судами "привілей проти самозвинувачення" і пов'язане з ним право обвинувачуваного не відповідати на запитання послужили зміцненню презумпції невинуватості, змагальності, обов'язку обвинувачення нести "тягар доведення" та інших демократичних принципів кримінального процесу. Ще більш значною виявилася вимога "належної судової процедури", яка стала найважливішим принципом усієї правової системи США.

Поправка VI містить деякі загальні принципи судочинства: право обвинувачуваного на швидкий суд присяжних того штату й округу, у якому скоєно злочин, публічність судового розгляду, забезпечення обвинувачуваному основних процесуальних правил (знати, у чому він обвинувачується, мати очну ставку зі свідками обвинувачення й можливість виклику своїх свідків, користуватися послугами адвоката). Ці конституційні принципи лягли в основу кримінального процесу, отримали детальну регламентацію в рішеннях Верховного суду США.

Поправка VII поширює право на суд присяжних також на провадження по цивільних справах.

Поправка VIII забороняє надмірні застави (грошова сума, внесена обвинувачуваним у забезпечення його явки до суду), надмірні штрафи, жорстокі й незвичайні покарання. Поправка не означає скасування смерної кари.

Поправка IX встановлює, що перелік в Конституції визначених прав не повинен тлумачитися як заперечення або применшення інших прав, що зберігаються за народом. Тим самим підтверджується, що перелік прав і свобод не є вичерпним, і неприпустимо обмежувати права громадян, не закріплені Біллем про права.

Поправка X закріплює один із принципів державного устрою: повноваження, не делеговані Сполученим Штатам Конституцією й не заборонені для окремих штатів, зберігаються, відповідно, за штатами або за народом. Поправка підкреслює делегований характер повноважень Союзу й головний принцип розмежування повноважень між Союзом і штатами, а також непорушність залишкових прав суб'єктів федерації.

Змістовно до Білля про права примикає ряд наступних поправок до Конституції США: заборона рабства (поправка XIII); неможливість судового покарання без належної правової процедури (поправка XIV, розд. 1); розширення виборчих прав. Стосовно останніх слід зауважити наступне.

Згідно з Конституцією виборча система, у тому числі по виборах Президента й Конгресу США, встановлюється законодавчим органом самого штату. Звідси — виняткова строкатість виборчих систем, несхожість багатьох аналогічних положень у різних штатах. Регулювання Конституцією виборчої системи торкається головним чином пасивного виборчого права. Так, в основному тексті встановлюються певні вимоги до кандидатів при виборах Президента, Віце-президента, сенаторів і членів Палати представників. Вказується, що штат сам в особі своєї виконавчої влади видає наказ про проведення виборів, якщо відкривається вакансія по його представництву в Конгресі.

До конституційних норм, що регулюють активне виборче право громадян, відносяться наступні:

XV поправка (1870 г.) — заборона расової дискримінації на виборах;

XIX поправка (1920 р.) — надання виборчого права жінкам;

XXIV поправка (1961 р.) — надання права обирати президентських вибірників жителям федерального округу Колумбія;

XXV поправка (1964 р.) — заборона обмеження права голосу внаслідок несплати якого-небудь виборчого або іншого податку;

XXVI поправка (1971 р.) — надання права брати участь у голосуванні громадянам з 18 років.

Питання громадянства врегульовані на законодавчому рівні. Розділ ІІІ Зводу законів США присвячений питанням громадянства і натуралізації. Громадянство набувається за народженням та в порядку натуралізації. Одна із вимог для осіб, які бажають набути громадянство США, є знання англійської мови, історії, принципів та форми правління США. Заборонено надавати громадянство особами, які протистоять уряду та є прихильниками тоталітаризму, в той же час право на натуралізацію має особа незалежно від раси, статі чи сімейного стану.

 

Питання 2. Роль і місце конгресу в конституційному механізмі влади

Конгрес, що складається із Сенату й Палати представників, є органом народного представництва. Громадяни США обирають обидві його палати на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Конгрес покликаний виражати інтереси всього американського народу й у той же час — інтереси штатів, об'єднаних у федеративну державу. Як організація, так і діяльність цього органа виражають ідеї народовладдя й представницької демократії.

Відповідно до принципу поділу влади Конгрес має виключне право видавати закони, виконання й застосування яких є обов'язковим на всій території США. У Конгресі представлено дві провідні політичні партії, одна з яких завжди перебуває в опозиції до Президента і його адміністрації, здійснюючи критику внутрішньої та зовнішньої політики. Цей орган не має права здійснювати контроль над виконавчою владою, тобто відправляти адміністрацію у відставку, давати їй обов'язкові вказівки і т.д., але він все-таки впливає на практичну діяльність адміністрації. Конгрес впливає на Президента, не даючи його владі перерости в абсолютну. Взаємодія законодавчої влади з виконавчою та судовою забезпечує єдність державної влади.

Структура й порядок утворення

Конгрес формується на двопалатній основі. Палати американського Конгресу формально рівноправні, але кожна з них має спеціальну компетенцію й по-різному представляє населення країни (Палата представників — пропорційно чисельності населення штатів, а Сенат — на основі рівності представництва штатів). Сенат, виражаючи федеративний характер держави, одночасно надає системі федеральної державної влади стабільний характер: строк повноважень сенаторів — 6 років, у той час як Президента США — 4 роки, а Палати представників — 2 роки. По стабільності строку своїх повноважень Сенат поступається тільки Верховному суду США. Статус Сенату як верхньої палати підкреслюється більш високими вимогами до обрання його членів (за віком і стажем громадянства).

Конституція не обмежує права сенаторів та членів Палати представників переобиратися на нові строки. Сенат, верхня палата Конгресу, обирається населенням штатів. Від кожного з 50 штатів, незалежно від чисельності їх населення, обирається по 2 сенатора. У нього, крім того, входить Віце-президент США, який згідно з Конституцією є головою Сенату. Головуючи в Сенаті, Віце-президент США як би персоніфікує зв'язок законодавчому й виконавчої влади. Він веде засідання, направляє законопроекти в комітети, підписує прийняті Палатою законопроекти й ін., але голосує тільки в тих випадках, якщо думки сенаторів розділилися нарівно.

Усі сенатори обираються строком на 6 років, але повного відновлення складу Сенату ніколи не відбувається: через кожні 2 року обновляється тільки одна третина. Такий порядок обрання забезпечує сенаторам більше свободи й незалежності. Прийнято вважати сенаторів своєрідними послами своїх штатів, хоча ніякої відповідальності перед органами влади штатів вони не несуть. Сенатором може бути вибраний будь-який громадянин США зі стажем громадянства не менш 9 років, що досяг 30-літнього віку та проживає у межах свого штату.

Палата представників, нижня палата Конгресу, обирається населенням штатів у складі 435 осіб строком на 2 роки (крім того, від Пуерто-Ріко обирається резидент, який бере участь у дискусіях, але не має права голосу). Закон забороняє збільшувати число місць у Палаті, незважаючи на ріст чисельності населення; у зв'язку із цим кожні 10 років відповідно до даних перепису населення проводиться перерозподіл місць між штатами для того, щоб забезпечити пропорційність представництва. У наш час один конгресмен обирається приблизно від 600 тис. жителів. Утворення виборчих округів відповідно до цієї квоти здійснює легіслатура штату. Членом Палати представників може бути вибраний будь-який громадянин США зі стажем громадянства не менш 7 років, що досяг 25-літнього віку й проживає у тому штаті, від якого він балотується (як правило, він повинен проживати й у відповідному виборчому окрузі).

Палату представників очолює Спікер, що обирається самої Палатою (фактично її партійною більшістю). Він наділений широкими повноваженнями (веде засідання, направляє законопроекти в комітети, має право голосу, підтримує зв'язок із Президентом та ін.).

Сенатори й члени Палати представників працюють на професійній основі й не мають права займатися підприємницькою діяльністю. Жоден зі членів Конгресу не може займати яку-небудь посаду в органах влади. Вони одержують грошову винагороду (індемнітет) і ряд пільг. XXVIIпоправкою до Конституції (1992 р.) установлено, що закон, який змінює розміри винагороди сенаторів і членів Палати представників, не повинен набувати чинності до проведення наступних виборів у Палату представників; тим самим членам Палати представників і однієї третини сенаторів не дозволяється збільшувати розмір винагороди для самих себе. Члени обох палат мають штат помічників і референтів, мають недоторканність (свободу від арешту), свободу слова й голосування, законодавчу ініціативу. Члени Конгресу незалежні, що забезпечується неможливістю дострокового розпуску палат. Їхній мандат, отриманий від виборців, носить вільний, а не імперативний характер.

У кожній палаті діє велика кількість постійних і тимчасових комітетів, комісій та підкомісій. Особливо важливу роль відіграють постійні комітети, число яких становить 17 — у Сенаті й 22 — у Палаті представників. Комітети будуються відповідно до закону в усіх напрямках державного управління. Постійні комітети мають широкі права. Вони має право вимагати будь-яку інформацію від державних органів, викликати на свої засідання міністрів і інших посадових осіб виконавчих органів влади, здійснювати нагляд за діяльністю цих органів по своєму профілю. Головне ж полягає в спеціалізованому доопрацюванні законопроектів, які часто в ході обговорення в комітеті суттєво міняють свій зміст. Сенат і Палата представників часто створюють об'єднані комітети; вони розробляють проекти законів, проводять спільне обговорення деяких питань.

Конституція закріпила визначений обсяг повноважень законодавчого органа (розд. 8 і 9 ст. I), тобто ті предмети відання, по яких він має право ухвалювати закони, і ті, по яких він цього робити не має права. Встановлення в Конституції строго визначеного обсягу повноважень федерального законодавчого органа мало на меті не допустити його вторгнення в повноваження легіслатур штатів.

Компетенція Конгресу може бути розділена на загальну й спеціальну. Загальна компетенція здійснюється двома палатами й полягає в прийнятті законів і резолюцій по встановленим Конституцією предметам відання. Спеціальну компетенцію має кожна палата окремо.

Конгрес має право ухвалювати закони й резолюції по наступних основних питаннях:

Фінанси й бюджет. Сюди відноситься право введення й стягнення податків, мит, зборів і акцизів (однакових на всій території США), карбування монети, позики, регулювання банкрутств. Щорічно Конгресом ухвалюється федеральний бюджет, і уряд не має права витрачати гроші інакше як відповідно до асигнувань, установлених законом.

Регулювання економіки. Ці повноваження здійснюються на основі конституційної норми про "регулювання торгівлі з іноземними державами й між окремими штатами". Конгресом видаються закони по широкому колу питань господарської діяльності, зовнішньої торгівлі, транспорту й зв'язку, трудових відносин і ін.

Оборона й зовнішні зносини. Конгрес має виключне право оголошувати війну (оголошення миру відноситься до повноважень Президента), вирішувати питання формування й утримування армії й флоту, видавати правила по управлінню сухопутними й морськими силами та ін.

Внутрішнє життя. Конгресом формуються федеральні суди, нижчестоящі відносно Верховного суду, регулюється діяльність пошти, визначаються напрямки сприяння розвитку науки й ін. Ця сфера регулювання практично набагато ширша від її конституційних меж.

Імпічмент. Це загальне повноваження Конгресу розпадається на спеціальні повноваження обох палат. Так, право висувати обвинувачення проти тієї або іншої особи належить Палаті представників, а право судити й виносити рішення — Сенату. При цьому якщо підсудним є Президент США, то головує Головний суддя. Жодна особа не може бути засуджено без згоди двох третин сенаторів. Імпічмент означає тільки звільнення з посади й позбавлення права займати яку-небудь державну посаду, що не виключає наступного звичайного судового розгляду за обвинуваченням у злочині й винесенню вироку. Із часу прийняття Конституції до суду імпічменту були притягнуто 13 посадових осіб, у тому числі один Президент, але засуджені тільки 4 федеральних судді.

Обрання Президента й Віце-президента. Це повноваження передбачене на той випадок, якщо жоден кандидат у Президенти й Віце-президенти не одержить більшості голосів вибірників. Тоді згідно XII поправки до Конституції право обрати Президента надається Палаті представників, а Віце-президента — Сенату. Але такі випадки на практиці поки не зустрічалися.

Спеціальні повноваження особливо значні в Сенату. По-перше, він затверджує призначення Президентом вищих посадових осіб судової й виконавчої влади (суддів Верховного суду США, міністрів, послів і ін. — усього приблизно 300 посад). І хоча Сенат рідко відмовляє Президентові, але все-таки за допомогою таких затверджень він впливає на кадрову політику. По-друге, Сенат має право більшістю в 2/3 голосів схвалювати міжнародні договори для їхньої наступної ратифікації Президентом. У процесі цієї діяльності Сенатом нерідко вносилися поправки в договори.

До спеціального повноваження Палати представників відноситься виключне право вносити в Конгрес фінансові біллі, тобто ті законопроекти, які пов'язані з виділенням на якісь цілі державних асигнувань.

Внутрішня організація палат будується на основі окремих законів, а також регламентів, які палати ухвалюють кожна для себе. Основними нормативними актами, видаваними Конгресом, є закони й спільні резолюції. Ці акти набирають чинності після прийняття їх двома палатами й підписання Президентом. Закони підрозділяються на публічні й приватні; перші, найбільш значні, установлюють загальні правила, другі — регулюють питання, пов'язані з інтересами окремих осіб або корпорацій. Спільні резолюції звичайно вирішують відносно другорядні питання: продовжують термін дії законів, виправляють помилки в текстах законів, виділяють асигнування на незначні потреби й ін. Але вони можуть ухвалюватися (і притому без санкції Президента) і по більш важливих питаннях — наприклад, оформляти при схваленні 2/3 голосів в обох палатах прийняття проекту поправки до Конституції, яка практично відразу ж направляється для ратифікації штатам.

Законодавчий процес

Проходження законопроекту в кожній палаті починається з його внесення. Правом законодавчої ініціативи володіють тільки депутати (Президент вносить проекти законів через "своїх" депутатів, його законопроекти називають "ініціативними біллями", і вони користуються правом пріоритетного розгляду). У середньому в рік у Конгрес вноситься 10-15 тис. біллів і резолюцій, а ухвалюється 500-1000. Основна маса публічних законопроектів практично ініціюється виконавчою владою. Багато біллів вносяться в палати з подачі організацій, що їх лобіюють.

Розгляд законопроектів у кожній палаті відбувається у трьох читаннях. Після схвалення білля палатою він передається в іншу палату, де проходить ті ж стадії. У випадку виникнення розбіжностей між палатами створюється погоджувальний комітет, який виробляє загальну позицію, що представляється палатам. Але якщо будь-яка палата не погоджується із проектом, він відхиляється. Білль, схвалений двома палатами, направляється на підпис Президентові.

Президент має право підписати законопроект, і тоді він стає законом, але має право протягом 10 днів повернути його в Конгрес (застосувати вето). Вето може бути подолане повторним схваленням у кожній палаті двома третинами голосів депутатів кожної палати. Тоді проект стає законом і без підпису Президента. Якщо ж Президент, одержавши законопроект, протягом установленого строку (10 днів) не підписує його, то проект також автоматично стає законом.

Питання 3. Президент та уряд у конституційному механізмі влади

Згідно з Конституцією (розд. 1 ст. II) виконавча влада надається Президентові США. Цією вказівкою, заснованою на принципі поділу влади, визначається роль Президента як глави всієї виконавчої гілки влади, тобто всього величезного федерального апарата управління країною. Згодом ця роль зросла до визнання Президента главою держави й вищою посадовою особою країни. Президент незалежний, він не підзвітний Конгресу, непідконтрольний йому й несе відповідальність тільки перед народом, від якого він одержав свій мандат. Його повноваження закріплені в досить широкому обсязі, але без строгих меж, що й сприяло їхньому неухильному фактичному зростанню. У той же час президентська влада не переросла в особисту диктатуру, оскільки вона завжди стримувалася певними повноваженнями Конгресу й Верховного суду.

Конституційні вимоги до Президента невеликі. Ним може стати будь-який уроджений (тобто не натуралізований) громадянин США, що досяг 35-літнього віку й проживає протягом чотирнадцяти років у Сполучених Штатах. Конституційно встановлено також, що Президент і Віце-президент не можуть бути жителями того самого штату.

Президент обирається строком на чотири роки, дострокові вибори Конституцією не передбачені, і їх в американській історії ніколи не було. Вибори незмінно відбуваються кожний високосний рік у перший вівторок після першого понеділка листопада місяця. У первісному тексті Конституції не було заборони на переобрання Президента, але майже відразу (починаючи із Президента Д. Вашингтона) установився звичай, згідно з яким Президент не може займати свою посаду більш двох строків підряд. Однак цей звичай був порушений Ф. Рузвельтом, який починаючи з 1932 р. обирався чотири рази, і тоді (в 1951 р.) у Конституцію була внесена діюча й понині поправка, що забороняє обрання якої-небудь особи на посаду Президента більш двох раз підряд. При цьому строк більш двох років, протягом якого якась особа займала цю посаду або виконувало обов'язки Президента (це стосується, наприклад, Віце-президента, який заміщає Президента у випадку його відставки або смерті), не враховується при обчисленні повного строку. Тим самим допускається, щоб при певних обставинах посада Президента була зайнята однією особою десять років підряд.

Президент обирається непрямим шляхом. Виборці голосують за колегію вибірників, яка потім обирає Президента. У кожному штаті обирається стільки вибірників, скільки від нього обрано сенаторів та членів Палати представників. На додаток до цього від столиці (федеральний округ Колумбія) обирається три вибірники. Отже, колегія вибірників включає 100 + 435 + 3 = 538 вибірників. Усі вибірники від штату представляють одну партію, оскільки кожна політична партія висуває в штаті повний список своїх кандидатів, і виборці голосують не за окремих осіб, а за повний список. Для перемоги того або іншого списку досить відносної більшості голосів виборців.

Колегія вибірників ніколи не збирається в повному складі, вибірники голосують за конкретного кандидата, залишаючись у столицях своїх штатів. Це відбувається в перший понеділок після другої середи грудня того ж року. Списки з результатами голосування підписуються в штаті та в опечатаному вигляді направляються в Сенат, де 3 січня наступного року відбувається офіційне проголошення тих, хто переміг на виборах Президента й Віце-президента США. Для перемоги кандидата на цій стадії потрібне абсолютна більшість голосів вибірників. Потім 20- 21 січня у Вашингтону відбувається інаугурація, тобто приношення присяги й вступ Президента в посаду.

Глава держави користується недоторканністю, тобто свободою від арешту й кримінального переслідування, поки він не буде відсторонений від посади відповідно до процедури імпічменту. Це, однак, не звільняє його від цивільно-правової відповідальності, що було встановлено Верховним судом відносно позовів, що пред'являлися в 1997-1998 рр. до Президента Б. Клінтона. Президент одержує за свою службу винагорода, яка не може бути збільшена або зменшена протягом того строку, на який він обраний; і протягом цього строку він не повинен одержувати яке-небудь інше утримання. Президент користується державною охороною, має резиденцію (Білий дім), право на високу пенсію, інші блага, установлені законом.

У Конституції (XXV поправка) зазначено чотири підстави дострокового припинення повноважень Президента:

· звільнення з посади,

· смерть,

· відставка,

· нездатність здійснювати повноваження й обов'язки на своїй посаді.

Звільнення з посади можливо тільки через процедуру імпічменту, яка здійснюється палатами Конгресу (Палата представників висуває обвинувачення, а Сенат судить під головуванням Головного судді). Президент, як і Віце-президент, може бути відсторонений по імпічменту за державну зраду, хабарництво, або за інші серйозні злочини й правопорушення. Процедура імпічменту була застосована в XIX в. відносно Президента Джонсона, але не привела до відсторонення його від посади. В 1974 р. під загрозою застосування імпічменту Президент Р. Ніксон був змушений добровільно піти у відставку. В 1998-1999 рр. процедурі імпічменту в повному обсязі був підданий Президент Б. Клінтон, але рішення про відсторонення не було прийнято.

Смерть Президента тягне припинення його повноважень і негайний вступ на посаду особи, що заміщає. Так, при виконанні своїх обов'язків помер Президент Ф. Д. Рузвельт (1945 р.), був убитий Президент Д. Кеннеді (1963 р.), що відразу ж спричинило заміщення їх постів діючими віце-президентами (відповідно М. Труменом і Л. Джонсоном.

Добровільна відставка Президента може відбутися під впливом особистих причин (стан здоров'я й ін.) або під тиском обставин.

Нездатність Президента здійснювати свої повноваження й обов'язки (XXV поправка) призводить до тимчасового припинення повноважень при наявності його письмової заяви Голові Сенату й Спікерові Палати представників. Але з такою заявою можуть звернутися також Віце-президент разом з більшістю вищих посадових осіб департаментів. У цих випадках Віце-президент приймає на себе виконання обов'язків Президента. Президент, однак, може заявити, що він у стані здійснювати повноваження й