Тема 1. Особливості розвитку мовної системи і професійне спілкування. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 1. Особливості розвитку мовної системи і професійне спілкування.



УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

 

Методичні рекомендації

для студентів денної форми навчання усіх напрямів підготовки

 

 

Миколаїв


УДК 811.161.2

ББК 81.2Укр.3

К78

 

Друкується за рішенням науково-методичної комісії обліково-фінансового факультету Навчально-наукового інституту економіки та управління Миколаївського національного аграрного університету від 25 жовтня 2012 р., протокол № 2

 

Укладачі:

Т. П. Кравченко – канд. філол. наук, доцент кафедри українознавства, Миколаївський національний аграрний університет;.

Н. Г. Шарата – канд. пед. наук, доцент, завідувач кафедри українознавства, Миколаївський національний аграрний університет;

Д. В. Лукьяненко – асистент кафедри українознавства, Миколаївський національний аграрний університет.

Рецензенти:

В. М. Баденкова – канд. філол. наук, доцент кафедри української мови і літератури, Миколаївський національний університет ім. В. Сухомлинського;

С. Г. Заскалєта – канд. пед. наук, завідувач кафедри іноземних мов, Миколаївський національний аграрний університет.

 

 

© Миколаївський національний

аграрний університет, 2012


Зміст

 

Передмова…………………………………………………………………..  
Модуль 1. Мова і професія………………………………………  
Тема 1. Особливості розвитку мовної системи і професійне спілкування………………………………………………………………. 1. Мова і мовлення…………………………………………………... 2. Походження і функціонування мови…………………………… 3. Національна мова і мовна політика……………………………. 4. Українська літературна мова та її норми……………………… 5. Стилі сучасної української літературної мови……………….. 6. Характеристика ділового стилю і вимоги до мови документів.  
Тема 2. Терміни. Термінологія. Професіоналізми……………………. 1. Поняття про термінологію, термін і терміносистему………….. 2. Параметри економічної терміносистеми………………………... 3. Тематичне членування термінів…………………………………. 4. Способи творення термінів………………………………………. 5. Поняття «терміна-запозичення»……………………………….. 6. Професійна лексика і професіоналізми………………………….  
Тема 3. Культура усного фахового спілкування……………………. 1. Типи і форми усного спілкування……………………………… 2. Мовний етикет: визначення, ознаки, особливості, структура… 3. Мовленнєвий етикет……………………………………………… 4. Стандартні етикетні ситуації, мовні формули…………………. 5. Кличний відмінок. Моделі побудови звертань………………….  
Модуль 2. Особливості вживання частин мови у професійному спілкуванні…………………………………..  
Тема 1. Особливості вживання іменника у професійному мовленні. 1. Категорії іменника……………………………………………….. 2. Словозміна іменників…………………………………………….. 3. Особливості вживання іменника у професійному мовленні….  
Тема 2. Особливості вживання прикметника у професійному мовленні……………………………………………………………………. 1. Прикметник………………………………………………………. 2. Відмінювання прикметників твердої і м’якої групи………….. 3.Особливості вживання прикметників у професійному мовленні…………………………………………………………………….  
Тема 3. Особливості використання числівників у ділових паперах 1. Розряди числівників за значенням………………………………. 2. Особливості запису цифрової інформації………………………. 3. Зв’язок числівників з іменниками. Відмінювання числівників..  
Тема 4. Особливості вживання дієслів і дієслівних форм у професійному мовленні…………………………………………………. 1. Категорії дієслова………………………………………………..   2. Форми дієслова: дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то………………………………………………………….. 3. Лексична сполучуваність дієслів і дієслівних форм. Правописні особливості дієслова………………………………………..      
Тема 5. Особливості використання прийменників у ділових паперах……………………………………………………………………. 1. Види прийменників………………………………………………. 2. Особливості перекладу прийменникових конструкцій українською мовою. Синонімія прийменникових конструкцій…………  
Модуль 3. Професійна документація……………………...  
Тема 1. Документація щодо особового складу………………………... 1. Автобіографія…………………………………………………….. 2. Резюме…………………………………………………………….. 2. Заява………………………………………………………………. 4. Характеристика…………………………………………………… 5. Наказ………………………………………………………………  
Тема 2. Довідково-інформаційні документи…………………………... 1. Службові листи………………………………………………….. 2. Запрошення……………………………………………………….. 3. Оголошення……………………………………………………… 4. Звіт………………………………………………………………… 5. Пояснювальна записка………………………………………….. 6. Доповідна записка………………………………………………. 7. Довідка……………………………………………………………. 8. Протокол…………………………………………………………. 9. Витяг з протоколу……………………………………………….  
Тема 3. Обліково-фінансові документи………………………………... 1. Загальні відомості про обліково-фінансові документи………. 2. Адміністративні акти…………………………………………….. 3. Доручення. Види доручень…………………………………….. 4. Розписка……………………………………………………………  
Тема 4. Господарсько-договірні документи…………………………… 1. Договір…………………………………………………………… 2. Контракт…………………………………………………………. 3. Трудова угода……………………………………………………..  
Джерела……………………………………………………………………..  

 

Передмова

 

«Методичні рекомендації для самостійної роботи та виконання контрольних робіт студентами заочної форми навчання напрямів підготовки 6.030601 «Менеджмент», 6.030509 «Облік і аудит» і 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» покликані:

– формувати комунікативну компетентність та культуру студентів у сфері професійного спілкування;

– набути практичних умінь і навичок умілого використання різноманітних засобів мови у професійній комунікації;

– засвоїти студентам лексичні, граматичні, орфографічні, стилістичні, акцентологічні норми сучасної української літературної мови;

– практично оволодіти основами офіційно-ділового, наукового стилів; дотримувати основних вимог до складання та оформлення документів професійної галузі;

– збагатити словниковий запас термінологічного фахового лексикону; користуватися різними типами словників;

– розвивати творчі здібності студентів, логіки їхнього мислення, відчуття мовної норми.

Завдання методичних рекомендації містять багато нової додаткової інформації, що сприятиме глибшому та повнішому опануванню студентами професійних знань.

 

Модуль 1. Мова і професія

Мова і мовлення

Уперше розрізнення понять «мова» і «мовлення» відбулося тільки на початку XX століття завдяки відомим лінгвістам – швейцарцю Фердинанду де Соссюру і росіянину Льву Щербі. Проте й зараз у повсякденному спілкуванні ці терміни вживаються як синоніми, хоча без з’ясування різниці між ними неможливо усвідомити систему будь-якої мови (морфології і синтаксису або методики викладання іноземних мов).

Справа у тому, що мова і мовлення – поняття близькі, але не тотожні.

Мова – це ідеальна система матеріальних одиниць (звуків, слів, типів речень тощо), яка існує поза часом і простором. Це певний код, шифр, відомий усім представникам мовного колективу, незалежно від їх віку, статі, тембру голосу або місця проживання. Коли виникає потреба, цей код приводиться в дію і матеріалізується в окремому акті говоріння, тобто мовленні.

Звідси, мова – це засіб спілкування, а мовлення – сам процес і результат спілкування, який відбувається у певній аудиторії і в певних часових межах, матеріалізуючись у звуках, інтонації, жестах і міміці (останнє характерне для глухонімих) або буквах і розділових знаках (чи в інших технічних засобах). Мову ми можемо відчути тільки через мовлення, бо мовлення – це мова в дії. Мова однакова для всіх членів певного мовного колективу, а мовлення завжди індивідуальне. Воно реалізується у безлічі варіантів і ситуацій.

Отже, правильне мовлення, якщо воно оточує людину ще з дитинства, формує і глибину мовних знань, але, з іншого боку, недбале ставлення до вивчення мовної системи (фонетики, граматики, лексики) зрештою призводить до помилок в усній і писемній формах спілкування. При цьому неабиякого значення набувають питання про походження і функціонування мови взагалі й української національної мови зокрема, а також про специфіку різних форм мовлення у конкретних сферах людського спілкування.

Якщо мова є ідеальною уніфікованою системою й основним засобом спілкування, який реалізується у мовленні, то національна мова – засіб і свідоцтво спільності нації. Це тип національного мислення, який може матеріалізовуватися не тільки в різних мовних системах, а й у різноманітних витворах національної культури.

Ось чому національна мова охоплює:

1.Сукупність мов національностей та усіх територіальних діалектів певної держави – територіальних різновидів спільнонаціональної мови, які відрізняються специфічними мовними засобами. Так, у Прикарпатті ми можемо почути слова ґазда («господар»); на Івано-Франківщині – файний («гарний»); на Поділлі – пательня («сковорода»), рівчак («струмок») та ін.

2.Соціальні жаргони, тобто мову певних соціальних колективів (на-гор’а у шахтарів, проголосувати питання – у політиків тощо). Щоправда, соціальні жаргони слід відрізняти від злодійського арго – кодованої мови декласованих елементів, яка стоїть поза межами національної мови.

3.Національний фольклор, літературну мову як вищу форму національної мови, національну культуру і мистецтво, які обслуговують культурне і громадське життя, об’єднуючи народ (або народи) в єдину націю.

Таким чином, національна мова – це тип національного мислення, тип національної культури, філософії і психології, що може реалізовуватися у різноманітних варіантах мовної, мовленнєвої і національно-культурної діяльності. Національна мова об’єднує людей більше, ніж класова, партійна або релігійно-конфесійна приналежність, більше, ніж історія народу, а інколи навіть більше, ніж етнічне походження. Ось чому на відміну від літературної мови національна мова не може оперувати поняттями єдиної уніфікованої норми. Для сформованої політичної нації територіальні або соціальні особливості мови є свідченням широти, стійкості й багатства спільної національної культури.

У зв’язку з цим завдання держави та її інституцій полягає у тому, щоб побудувати ієрархію цінностей і розставити акценти національно-мовної політики таким чином, щоб зберегти своєрідність кожної мовної культури, дозволити їй розвиватися, поповнюючи скарби національної мови. При цьому національну мову як вічну духовну цінність не можна ототожнювати, а тим більше підганяти під категорію «державної» («офіційної», «регіональної») мови, що перебуває у сфері поточної матеріальної політики.

У конкретній політичній ситуації державна і національна мова можуть збігатися і не збігатися, і, отже, головною для будь-якої держави є проблема збереження і піднесення до світового рівня національної мови. Звичайно, що найсприятливішою для нації є ситуація повного їх збігу, але так буває не завжди.

Виходячи з цього, класифікації і політичні моделі функціонування мов не стосуються безпосередньо національної мови, а лише сприяють (якщо політична і мовна ситуації оцінені адекватно) або не сприяють її розвиткові (коли оцінки неадекватні), як і розвиткові нації і держави. Йдеться про другий аспект життя національної мови – соціально-політичний (матеріальний), до якого входять поняття «державної» (або «державних»), «офіційної», «регіональної» (або «мов національних меншин») і «нетериторіальної» (або «мов національностей») мов.

Сьогодні в Україні статус державної має тільки українська мова, що закріплено Законом «Про мови в Українській РСР» і Конституцією України:

«Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу, Гарантування його суверенної національно-державної самобутності» (Закон УРСР «Про мови в Українській РСР», прийнятий 28 жовтня 1989 року);

«Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин України.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та ви-шачається законом» (Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Стаття 10).

Вимоги щодо обов’язкового володіння державною мовою Президентом України містяться у статті 103, володіння державною мовою професійними суддями у статті 148. Чинне законодавство передбачає обов’язкове володіння державною мовою особами, які вступають до громадянства України (щоправда, в обсязі, достатньому для спілкування).

Як правило, поняття «державний» і «офіційний» розглядаються як синоніми: «державний – такий, що має відношення до держави», а «офіційний – той, що регулюється урядом; урядовий, службовий». У побуті люди можуть говорити різними мовами, а для службових офіційних відносин у всіх державах світу існує державна (тобто, офіційна) мова. Щодо інших понять, наприклад, «мови національних меншин», то їх взагалі не визначають.

Розпливчастість і невизначеність термінів, у свою чергу, призводить до спекуляції мовними проблемами і дозволяє приймати на рівні регіонів найсуперечливіші постанови щодо функціонування української, російської чи інших мов. Проблем можна було б уникнути при фіксації відповідних визначень у державних документах, а саме:

Державна – це мова (або мови), якою розмовляє або вміє розмовляти більшість населення країни незалежно від національної або територіальної належності її громадян. Найвищою її формою є офіційна мова, яка представляє державу на міжнародному рівні. Статус державної або державних мов визначається і закріплюється Конституцією, а механізми і норми їх розвитку й функціонування (як і норми функціонування інших мов) розробляються й описуються в Законі про мови.

Мови національних меншин (регіональні мови) – це мови, які використовуються як засіб спілкування у межах певної території компактними національними групами, меншими, ніж інша частина населення країни, і відрізняються від діалектів державної мови або мови мігрантів.Такими мовами в Україні, наприклад, можуть буги грецька, болгарська або татарська (але аж ніяк не російська).

Мови національностей (нетериторіальні мови) – це мови, якими користуються громадяни певної національності, що не мають широкого розповсюдження у межах конкретної місцевості (наприклад, ідиш у євреїв) і не належать до державної мови.

ЗАВДАННЯ

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Якими є роль і значення мови в суспільному житті?

2. Які функції виконує мова в житті людини й суспільства?

3. Що таке мовна норма? Які мовні норми ви знаєте?

4. Що таке літературна мова?

5. Поясніть зміст поняття «державна мова».

6. Яка сфера використання та призначення розмовного стилю?

7. Які основні ознаки й мовні засоби розмовного стилю?

8. На які підстилі поділяють розмовний стиль?

9. У яких стилях невід’ємною складовою може бути розмовний стиль?

10. Які стилі може поєднувати художній стиль?

11. Який стиль за ознаками та мовними засобами близький до публіцистичного стилю?

12. Що таке функціональний стиль?

 

Способи творення термінів.

Терміни утворені внаслідок:

1. Ретермінологізації готового терміна: ін’єкції в економіку, форвардний контракт, компанія-донор, компанія-реципієнт;

2. Термінологізації загальновживаних слів для позначення певного наукового поняття: надій молока, родючість ґрунту, приплід;

3. Запозичення та калькування: аграрій, менеджмент, маркетинг, інвестиція;

4. Використання наявних у мові словотвірних типів або іншомовних компонентів для утворення нових назв: оподаткування, кредитування, агробізнес, землеробство;

5. Використання словосполучень для найменування нових понять: ринок землі, засоби виробництва, знаряддя праці тощо.

Проте незалежно від того, як терміни потрапили до термінології, вони позначають близькі поняття та мають спільні мовні характеристики.

ЗАВДАННЯ

ЗАВДАННЯ

Категорії іменника.

Іменник – самостійна змінна частина мови, що називає предмет, дію, процес, властивість, явище і стан та відповідає на питання хто? що?

Іменники змінюються за родами, числами і відмінками та групуються за відмінами.

Рід – граматична категорія на позначення чоловічого, жіночого, середнього, спільного роду.

Число – граматична категорія іменників на позначення одного предмета (однина) і позначення сукупності предметів (множина).

Відмінок – граматична категорія, що служить для вираження зв’язку позначуваних іменниками понять з іншими поняттями (предметів, ознак, процесів).

В українській мові іменники розподіляють за 4 відмінами. До того ж є невідмінювані іменники: журі, лобі тощо.

До I відміни належать іменники жіночого і чоловічого роду із закінченням -а, -я: група, торгівля, комерція, ідея,суддя, голова, Саша.

До II відміни належать іменники чоловічого роду з основою на приголосний та із закінченням -о у Н. відмінку: підприємець, бюджет, звіт, фермер, батько, а також іменники середнього роду, які у Н. відмінку мають закінчення -о, -е, -я: поле, село, мито, здоров’я насіння.

До III відміни належать іменники жіночого роду з основою на приголосних та ім. мати: розкіш, швидкість, річ.

До IV відміни належать іменники середнього роду, які у непрямих відмінках мають суфікси -ен-, -ат-, -ят-: каченя, ім’я, теля, хлоп’я.

Словозміна іменників.

Іменники I та II відміни поділяють на три групи: тверду, м’яку, мішану.

До твердої групи належать іменники I та II відміни з основою на твердий приголосний: група, людина, валюта, прибуток, показник, джерело, рахунок.

До м’якої групи належать іменники I та II відміни з основою на м’який приголосний: продукція, сім’я, проміння, здоров’я, полум’я, вексель, комісія.

До мішаної групи належать іменники I та II відміни з основою на шиплячий приголосний: межа, листоноша, площа, біржа, платіж, дощ, читач.

Неправильно правильно

заліковка залікова книжка

маршрутка маршрутне таксі

авто автомобіль

2. Написання іменників на означення статусу, фаху, поса­ди, звання здебільшого чоловічого роду, наприклад:

Неправильно правильно

викладачка хімії викладач хімії

лаборантка (лаборантша) відділу лаборант відділу

працівниця фірми працівник фірми

учителька школи учитель школи

Зверніть увагу:

Якщо у документі вказано прізвище жінки, що обіймає певну посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду.

Наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що....

Проте, якщо не вказується прізвище жінки, то слова, залежні від назви-посади, узгоджуються з цією назвою у формі чоловічого роду.

Наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи ста­тусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О.і

До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

Жіночий рід мають слова: авторка, друкарка, секретарка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, поетеса, студентка, учениця та ін.

3. У звертанні до осіб уживати форму Кл. відмінка:

Статус – знавцю,товаришу;

Посаду – директоре, завідувачу;

Звання – професоре, академіку;

Професію – лаборанте, перекладачу, секретарю;

Родича – батьку, сестро, тітко;

Ім’я – Ігоре (Ігорю), Олегу (Олеже), Миколо, Юрію, Маріє, Ольго, Наталю;

Ім’я по батькові – Іллічу, Євгеновичу,Іллівно, Євгенівно;

Наприклад: Шановний пане професоре!, Дорога пані Валеріє!

Увага! Прізвища у звертаннях мають завжди форму Н. Відмінка.

4. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числів­ником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з при­йменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, наприклад:

Неправильно правильно

У 2007 р. (році) 2007 р. (року)

У цьому (тому) році Цього (того) року

У наступному році Наступного року

Але: у четвер, у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці).

5. Уживати іменник, дотримуючи унормованих форм числа,наприклад:

Неправильно правильно

придбали нову шкіряну мебель придбали нові шкіряні меблі

зробили позначки різними зробили позначки різним

чорнилами чорнилом

Форма множини може позначати не саму речовину,а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибува­ли мінеральні добрива, машинні масла, грузинські вина. Але: Наприкінці XX й на початку XXI ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числів­ники, а іменники кінець, початок;

6. Однина є засобом узагальнення, коли вказує на нерочленованість, цілісність однорідних іменників: Пере­везено увесь урожай соняшнику.

7. Уживання низки дієслів пов’язано з іменником, який повинен в Р., а не З. чи Д. відмінку, наприклад:

Неправильно правильно

зазнати біду зазнати біди

завдавати шкоду завдати шкоди

шкодувати гроші на освіту шкодувати грошей на освіту

8. Прізвища, що походять від назв істот, предметів або явищ, слід уживати в поєднанні з ім’ям, назвою посади тощо: Викли­кати водія Зайця; Завершити дослід лаборантові Комарю.

9. Адресуючи заяву особі, яка називається кількома іменниками (посада, прізвище, імя, по батькові), уникайте одноманітності у вживанні закінчень Д.в., чергуйте їх: Директорові Степанюку Іванові Петровичу. Ректорові Петренку Ігореві Степановичу або директорові Степанюку І.С.

10. Як правило, назви міст узгоджуються у відмінку зі словом місто: у місті Сокалі, у місті Ходорові.

Але! Не узгоджуються, тобто зберігають початкову форму, назви міст, які вживаються в офіційних повідомленнях, документах.

Тому в автобіографії слід писати:

Народився (лась) у місті Нова Одеса, в м. Старий Самбір (як складена назва).

Те саме правило стосується написання назви сіл (для уникнення неточностей): у селі Тартаків; до села Тартаків.

 

Завдання

1. Подані іменники поставте у Р. в. та поясніть значення підкреслених слів:

Документ, папір, термін, реквізит, звіт, виклад, стиль, список, аркуш, перелік, протокол, вибір, виступ, формуляр, контроль, орган, заголовок, текст, індекс, підпис, керівник, лист, заклад, адресат, бланк, факт, адрес, адреса.

2. Утворіть словосполучення додавши до поданих слів іменники у потрібній відмінковій формі:

Корисний (для кого?), корисний (кому?), набрати (чого?), навчитися (чого?),

набути (що?), навчитися (чому?), згідно (з чим?), зрадіти (чому?), навчати (кого?), навчати (чого?), нав’язати (що?), нав’язати (чого?).

3. Подані слова поставте у Р.в.:

Знак, юрист, ваучер, прилад, брокер, водій, чай, сертифікат, папір, спонсор, будівельник, інструктор, інтерес, інцидент, календар, карниз, каталог, касир, квартал, кермо, кіловат, кілограм, склад, колір, комітет, контраст, конференц-зал,коректор, корм, край, купівля-продаж, ландшафт, лист, літр, магазин, салон, маневр, маклер.

4. Утворіть словосполучники, поставивши замість крапок потрібні іменники:

Написати (на чому?)..., написати (чим?)..., насипати (чого?)..., насипати (що?)..., наголошувати (що?)..., наголошувати (на чому?)..., наготувати (що?)..., наготувати(чого?)..., надавати (що?)..., надавати (чим?)....

5. Поставте іменники I відміни у Д.в., М. в. і Кл. в. однини:

Кімната, слова, премія, подія, стаття, Марія Іванівна, Микола Олександрович.

Відредагуйте речення.

Наша директор привчила всіх до порядку. Молода професор виголосила цікаву доповідь. Лікарка виписала рецепти. Молода касир розгублено складала папірці. Наша головний інженер поїхала на підприємство. Заступник директора Сиваченко звернулася з проханням. Викладачка Тимошенко прозвітувала про готовність до лекції.

Прикметник

В українській мові прикметник виражає ознаку предмета, дії, явища й найчастіше виконує функцію означення, відповідає на питання який? яке? яка? які? чий? чия? чиє? чиї?: український народ (який?), рідна земля (яка?), Шевченкове село (чиє?), родинні проблеми (чиї?).

За особливостями вираження ознаки предмета, лексичним значенням та особливостями словотворення прикметними поділяють на якісні, відносні та присвійні.

Якісні прикметники називають ознаки, властиві предметові більшою або меншою мірою: широкий – ширший – найширший.

Відносні прикметники називають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: телефонна розмова, договірне зобов’язання.

Присвійні прикметники вказують на належність предмета людині (рідше – тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє? чиї?: батькова ферма, материне прохання.

2. Відмінювання прикметників твердої і м’якої групи  
  який? яка? яке? які?
  однина      
  Н. високий висока високе високі
Р. високого високої високого високих
Д. високому високій високому високим
З. високого високу високого високі
О. високим високою високим високими
М.(на) високому високій високому високих
         
Н. синій синя синє сині
Р. синього синьої синього синіх
Д. синьому синій синьому синім
З. синього синю синього сині
О. синім синьою синім синіми
М.(на) синьому синій синьому синіх
             

 

3. Особливості вживання прикметників у професійному мовленні:

1. Перевага надається прикметникам книжного походження, таким як: автобіографічний, балансовий, зоологічний, легітимний, маршрутний.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників переваги надають аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.: дуже працьовитий, менш вдалий, надто великий.

3. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому: на попередньому ззді, на старому обладнанні.

4.Слово «самий» на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка най-: найдовший, найширший, найбільший.

5. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими форма­ми. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. Відмінку: ставлення студента, пропозиції Коваля.

6.Усталеним є вживання прикметників, які озна­чають географічні назви, що походять:

а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Керченська протока, Казахська затока та под.;

б) від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, місто Корсунь-Шевченківський, селище Гоголеве, селище Кіровське та под.

7.Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их: два нестандартні вироби).

8. Треба стежити за узгодженням прикметникових закін­чень з іменниками на позначення невизначеної кількості одно­рідних предметів, що існують у певній сукупності: медичне приладдя, рідке пруття

9. Утворюючи просту форму вищого ступеня порівняння прикметників треба пам ятати про такі зміни приголосних звуків:

а) кінцеві приголосні основи на г, з, ж разом з суфіксом -ш- змінюються на -жч-:

дорогий – дорожчий

дужий – дужчий

вузький – вужчий

б) кінцевий кореня с разом з суфіксом -ш- змінюється на - щ-:

високий – вищий

товстий – товщий

Завдання

1. Поставте наголоси у наведених словах:

Батьківський, безгрошовий, беззахисний, безколірний, бездоглядний, багаторазовий, безпринципний, безпросипний, пристарілий, пристаркуватий, радий, жадібний, жалісливий, живописний, рукописний, нова, стара, чималий, старанний, дробовий, фаховий, легкий, тяжкий, вдовин.

2. Провідміняйте подані словосполучення:

Краща земля, дружнє плече, свіжа рілля, безкрайній степ, літній бджоляр

3. Визначть якісні, відносні та присвійні прикметники:

Металева пластина, металевий голос, золотий перстень, золоті руки, мінорний лад, мінорний настрій, сталевий прут, сталеві м’язи, сталевий крок, крижана вода, крижане серце, горяча вода, гарячі думки, гарячі голови, вишневий садок, вишневе плаття.

4. Поясніть правила правопису. Поясніть як утворилися дані прикметники:

Машинно-траспортні, меліоративний, агролісомеліоративний, всесвітньо-історичні, всебічний, повсякденний, своєчасний, життерадісний, політико-економічний, автодорожній, автомобільно-тракторний, сьогоденний, напівреальний, високошановний, цілеспрямваний, злий- презлий, лагідний-лагідний, багатоступенева, маловживаний, висококвалифікований, трипроцентний, двадцятилітній.

5. Утворіть від даних іменників прикметники, визначте розряд кожного і складіть із ними словосполучення:

Гордощі, розум, життя, смерть, батько, мудрість, брат, лукавство, молодь, згода, шана.

6. Від поданих нижче прикметників утворіть вищий та найвищий ступені порівняння:

Здібний, вихований, уважний, старанний, дисциплінований, ледачий, звичайний, зелений, сонний, денний, відкритий, горний, чорний, високий, стрункий, бадьорий, засмучений, ображений, світло-сірий, каштановий, бордовий, малесенький, пречудовий, босий, фактичний, аргументований, сумлінний, гордий, значний, швидкий, поганий, малий, великий.

7. До поданих іменників утворіть відносні прикметники і доберіть до них іменники:

Золото, спина, море, нація, читання, місто, село, вечір, зміна, тиждень, місяць, повторення.

8. Утворіть присвійні прикметники від власних імен та загальних іменників:

Шевченко, директор, ректор, декан, Іваненко, Микола, Євген, секретарка, вовк, заєць, Марія, Юрій, мати, секретар, менеджер, правник, касирів.

9. Замініть описові іменникові словосполучення прикметниково-іменниковими:

Олія з кукурудзи –

Будинок з цегли –

Збіжжя жита –

Пшениця з Кубані –

Збори студентів –

План на семестр –

Апарат для обчислювання –

Комбайн для збирання –

Завдання на сьогодні –

Поля фермера –

Інститут наукового дослідження –

Дані експериментів –

Праця менеджера –

10. Перекладіть слова і словосполучення українською мовою:

Выборг – выборгская сторона

Норвегия – норвежские острова

Прага – пражские улицы

Париж – парижские люди

Кавказ – кавказские горы

Воронеж – воронежский хор

Француз – французский язык

Казах – казахские степи

Грек – греческий народ

Рига – рижское пиво

Узбек – узбекский хлопок

Суэц – суэцкий канал

11. Перекладіть українською мовою:

Единовременное пособие, пособие по болезни, пособие по зоологии, наглядные пособия, денежное пособие, пособие по временной нетрудоспособности, пособие на детей, учебное пособие; образцовый человек, дом образцового порядка, показательный образец, образец детям; год основания, не без основания, для этого нет никаких оснований, основание треугольника.

12. На місці крапок поставте е(є) чи о(ьо), йо:

Черешн...вий, оранж...вий, полудн...вий, вермішел...вий, взірц...вий, кизил...вий, коричн...вий, тін...вий, півоні...вий, замш...вий, марганц...вий, марш...вий, груш...вий, вогн...вий, деш...вий, ситц...вий, гутаперч...вий, черепах...вий, квасол...вий, алюміні...вий, свинц...вий, вол...вий, перц...вий, чесуч...вий, песц...вий, торц...вий, магні...вий, алич...вий, парч...вий, раді...вий, бо...вий, квітн...вий, емал...вий, овоч...вий, нул...вий, плеч...вий, ясен...вий, промен...вий, ключ...вий, га...вий, яблун...вий, чебрец...вий.

Запишіть, знявши риску.

Таємно/таємничий, суспільно/небезпечний, стилістич­но/правильний, срібно/крилий, сліпо/глухо/німий, сі­ро/буро/малиновий, системно/зумовлений, симетрич­но/протилежний, сизо/блакитний, віртуозно/виконаний, ультра/модний, хлібо/збиральний, кришталево/чистий, хвиле/подібний, високо/авторитетний, червоно/гарячий, чорно/кленовий, щиро/вдячний, ясно/зорий, світло/роже­вий, яро/зелений, ясно/золотистий, темно/шкірий, пря­мо/пропорційний, різко/окреслений, приємно/вражений.

Завдання

1. Перекладіть українською мовою:

Который час?; в первом часу дня; в третьем часу; третьего дня; он придет в час дня, возможно, после обеда; один к одному; один на один; не по дням, а по часам; по часам; не в добрый час; час от часу не легче; до этого часа; в вечерний час; десять минут пятого; полвторого; без десяти минут девять; уже поздно; магазин закрывается в пять часов.

2. Правильно поєднати слова, навести, де можливо, конструкції зі збірними числівниками:

два +місяць, три +син, шість +донька, десять +учень, сім +плита, шістнадцять + машина, двадцять +жінка, тридцять + теля, п’ятдесят +варіант.

3. Запишіть словами:

1/2; 2/3; 2/7; 0,5; 10,5; 107,2%; 5,5 кг; 102,5 т; 25,3 м; 541 га; 1265 км; 4 см.

Напишіть цифри словами.

До 376 додати 7, від 292 відняти 24, до 3624 додати 9, від 3212383 відняти 11, скласти 23 з 2873, сума чисел дорівнює 203, скільки разів 8 міститься в 72?

Поставте наголос.

Одинадцять, одинадцятеро, обидва, двадцятеро, обидві, чотири, дев’ять, дванадцять, п’ятдесят, другий, чотирнадцятий, тридцятеро, мільйон, сімдесят, більшість.

Категорії дієслова.

Дієслово – це самостійна, повнозначна частина мови, яка означає дію або стан і відповідає на питання що робити? що зробити?

Неозначена фор



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 229; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.160.243.44 (0.178 с.)