Установки для стрільби по карті

Під час визначення установок для стрільби способом скороченої підготовки топографі-

чні дані визначають по карті або на приладі управління вогнем, а поправки на відхилення

метеорологічних і балістичних умов стрільби знімають з графіка розрахованих поправок або

враховують за результатами проведених попередніх стрільб (пристріляні поправки).

Під час проведення скороченої підготовки доцільно враховувати вплив усіх факторів,

значення яких можливо визначити хоча б приблизно. Врахування умов стрільби збільшує то-

чність визначення установок, особливо якщо вони значно відрізняються від табличних.

Отримані дані використовують для розрахунку поправок безпосередньо по цілі по топографічній дальності або для розрахунку поправок та побудови графіка розрахованих по-

правок.

Пристрілювання цілей

Пристрілювання цілі – це визначення стрільбою установок прицільних пристроїв гар-

мат (мінометів) і підривника (трубки) для ураження цілі. Це визначення стрільбою установок

прицілу, рівня, кутоміра, які є найвигідніші для ураження цілі.

Пристрілювання ведуть за виміряними відхиленнями або за спостереженням знаків роз-

ривів [1,3,8].

Пристрілювання за виміряними відхиленнями ведуть за допомогою далекоміра, спря-

женого спостереження, секундоміра, радіолокаційної станції, підрозділу звукової розвідки і

вертольота.

Пристрілювання за СЗР застосовують, коли пристрілювання за виміряними відхилен-

нями за допомогою далекоміра або спряженого спостереження ускладнене, а за допомогою

інших технічних засобів неможливе.

Для пристрілювання призначають ті самі вид траєкторії, снаряд, тип підривника, номер

та партію зарядів, що і для стрільби на ураження.

Пристрілювання забезпечують надійним та безперервним спостереженням розривів,

для чого:

визначають (оцінюють) відхилення розривів від цілі за дальністю в метрах (знаки роз-

ривів), а за напрямком – у поділках кутоміра;

оцінюють категорії розривів (повітряний, наземний) під час рекошетної стрільби;

оцінюють категорії розривів (повітряний, наземний, „клювок”) і вимірюють кут місця

розривів у повітрі від горизонту спостережного пункту (вертикальний кут між повітряним

розривом і ціллю) під час стрільби снарядами з дистанційним підривником (трубкою).

Місце розриву визначають у момент його появи за спалахом та хмаринкою розриву, за

місцем падіння осколків або вирвою. Дослідити хмаринку розриву й дати оцінку його знаку

можна лише під час бокового відносно лінії спостереження вітру.

Перший розрив спостерігають неозброєним оком або за допомогою приладу з найбіль-

шим полем зору; для чого спочатку помічають місце, де відбувся розрив, а потім виміряють

його відхилення від цілі.

Якщо перший розрив не помічено, здійснюють наступний постріл на цих самих або на

змінених установах з метою отримати розрив на спостережній ділянці місцевості.

СЗР

Пристрілюванням відшукують найвигідніші установки для стрільби на ураження, і суть

його полягає в тому, що ЦРС наближають до цілі (центра цілі), вводячи коректури за дальні-

стю, які визначені за результатами оцінки знаків розривів щодо цілі, шляхом послідовного

половинення вилки дальності.Коректури напрямку визначають за загальними правилами.

Порядок пристрілювання за СЗР [1].

1 Пристрілювання починають поодинокими пострілами на вирахуваних установках.

2 Якщо після першого пострілу виміряне тільки бокове відхилення розриву, виводять

розрив на лінію спостереження, беручи відхилення за дальністю таким, що дорівнює нулю

(використовуючи коефіцієнт віддалення, Кв) і призначають ще один постріл:

3 Отримавши знак по розриву, приймають його перелітним (недолітним) по лінії спо-

стереження на величину першої вилки, яка дорівнює 200 м, вводять коректури з урахуванням

виміряного відхилення розриву в напрямку і призначають наступний постріл.

4 Таким чином діють до отримання розриву протилежного знаку, після чого половинять

вилку і, якщо потрібно,продовжують пристрілювання.

Залежно від відхилення розриву від цілі в дальності величина першої вилки може бути

зменшена або збільшена.

ВИЛКА – це різниця двох кутів підвищення (двох установок прицілу, за умови однієї і

тієї самої установки рівня), на одному із яких під час пристрілювання отриманий переліт, а

на другому – недоліт.

Пристрілювання дальності й напрямку здійснюють одночасно. Відхилення розривів за

напрямком визначають за допомогою приладів: бінокля, бусолі. Завданням пристрілювання

напрямку є відшукання стрільбою такої установки кутоміра, за якого ціль буде накриватись

еліпсом розсіювання за напрямком, а також виведення розривів на лінію спостереження й

утримання їх на ній для полегшення оцінки відхилень розривів від цілі за дальністю: пере-

льотів(„+”) або недольотів („-”).

Коректури дальності і напрямку визначають за допомогою ПРК, ПУВ або МК, а за їх

відсутністю – розрахунком.

Якщо ПЗ менше 5-00, тоді основний спосіб визначення коректур – розрахунком.

Менше 100 м

Групові цілі залежно від їх характеру, важливості та обставин подавляють або знищу-

ють вогнем дивізіону або батареї. Спосіб обстрілу призначають виходячи з її реальних роз-

мірів, які не повинні перевищувати максимальних. Віяло розривів призначають за шириною

цілі. Стрільбу ведуть одним або кількома вогневими нальотами до виконання вогневого за-вдання.

Ураження групових цілей глибиною менше 100 метрів здійснюють за правилами ура-

ження окремих цілей. Залежно від значення фронту та від характеру цілі стрільбу ведуть на

одній або двох установках кутоміра.

Ураження групових цілей глибиною менше 100 метрів ведуть серіями швидкого вогню

по 2-4 снаряди на гармату.

Відхилення розривів за дальністю визначають як різницю дальностей до розривів і цілі,

виміряних далекоміром.

Відхилення розривів за напрямком розраховують як різницю дирекційних кутів між

розривом і ціллю або вимірюють за допомогою іншого оптичного приладу (бусолі, бінокля

та ін.).

Більше 100 м.

Під час стрільби на одній установці прицілу по цілі глибиною 100 метрів і більше ура-

ження цілі по глибині буде нерівномірним: частина цілі, яка накривається краями еліпса роз-

сіювання розривів буде уражатися менше, ніж та частина цілі, яка накривається центральною

частиною еліпса, розсіювання розривів, або зовсім не буде уражатися, або буде уражатися

випадковими осколками. Для накриття цілі областю розривів і рівномірного ураження всієї

цілі по глибині необхідно ввести спеціальне розсіювання, тобто вести стрільбу на декількох

установках прицілу. Розрахунки та досліди проведення бойових стрільб показують, що в

цьому випадку, як і під час ведення вогню по неспостереженій цілі, стрільбу необхідно вести

на трьох установках прицілу зі стрибком, що дорівнює 1/3 глибині цілі, що і записано в Пра-

вилах стрільби і управління вогнем артилерії.

Стрільбу на ураження спостережених групових цілей вигідніше вести за віялом, побу-

дованим по ширині цілі. В цьому випадку одночасно буде уражатися вся ціль. Але коли роз-

мір цілі малий, не завжди можливо побудувати віяло по ширині цілі; наприклад, під час стрі-

льби шестигарматною батареєю на дальність 8 км по цілі з розмірами по фронту 25 метрів

інтервал віяла буде менше 1-ї поділки кутоміра. Тому стрільбу в цих умовах, необхідно вести

зі скупченим віялом. Крім того, необхідно мати на увазі, що під час скупченого віяла розриви

снарядів відбудуться не в одній точці, оскільки наявне розсіювання снарядів та помилки по-

будови віяла батареї. Тому снаряди будуть розподілятися на деякому фронті.

Розрахунки показують, що під час стрільби взводом (батареєю) нарізних гармат, коли

скупчене віяло, фронт ураження дорівнюватиме в середньому, приблизно 50 метрів. Тому під

час стрільби по цілях розмірами по фронту до 50 метрів можна призначати скупчене віяло, а

інших випадках – віяло по ширині цілі.

Стрільба на рикошетах

Явище розриву снаряда у повітрі після відбиття від перешкоди називається рикошетом.

Стрільба на рикошетах була відома ще в ХІV столітті і широко застосовувалась у всіх

війнах та конфліктах і в наш час.

Рикошетна стрільба – це найбільш ефективна стрільба на ураження окремих і групових

спостережених відкритих і розташованих у відкритих окопах неброньованих та відкрито роз-

ташованих легко броньованих цілей [1,3]. Розрив снаряда після рикошету має вигляд (рис.

7.5):

Приведена зона ураження живої сили під час осколкової дії снаряда під час стрільби на

рикошетах в 1,5 – 2 рази більша, ніж приведена зона ураження під час установки підривника

на осколкову дію, тому що під час розриву снаряда у повітрі осколки летять прямовисно

вниз (3 – 5м) від проекції розриву, а не залишаються у вирві та ґрунті, як і під час наземного

розриву. Тому вогневе завдання може бути виконане з меншою витратою снарядів. Отже,

якщо із загального числа розривів більше половини будуть повітряними, тоді стрільба на ри-

кошетах є більш ефективною, ніж з установкою підривника на осколкову дію. Крім того, роз-

рив снаряда у повітрі здійснює великий моральний вплив на противника. Звук розриву чіт-

кий. Очевидно, що для отримання повітряного розриву снаряда, за наявністю підривника

ударної дії, необхідні визначені умови, до яких належать:

- установка підривника на сповільнену дію (час від моменту зустрічі снаряда з пере-

шкодою до моменту розриву становить 0,10 – 0,15 с);

- кут зустрічі має бути таким, щоб можна отримувати рикошети;

- стан і характер поверхні ґрунту (перешкоди) в районі цілі сприятливі для отримання

рикошетів;

- достатня кінцева швидкість снаряда, що забезпечує подолання опору перешкоди і

виходу снаряда на її поверхню за час дії підривника.

Як правило, рикошети, виникають коли маємо невеликі кути зустрічі (μ>) й установку

підривника на сповільнену дію.

На практиці установлено – якщо:

1 0о < μ < 10о – одержується 100% рикошетів.

2 10о < μ < 20о – одержується 75% рикошетів.

3 20о < μ < 30о – одержується 30% рикошетів.

4 30о < μ < 90о – рикошетів не буде. Снаряд проникає у ґрунт і його шлях близький до прямо-

лінійного.

Кут зустрічі (μ) залежить від кута падіння снаряда (Θс) і кута нахилу місцевості (α).

Сутність цього висновку показана на рис. 7.6.

Правила стрільби і управління вогнем рекомендують, що заряд для стрільби необхідно

вибирати найбільший або близький до нього з таким розрахунком, щоб вирахувана дальність

до цілі не перевищувала зазначену у Таблицях стрільби дальність, яка забезпечує отримання

рикошетів (кут падіння для стрільби по наземних цілях до 20о, по надводних – до 10о); уста-

новку підривника призначають на сповільнену дію.

Заряд вибирають за Таблицями стрільби, щоб вирахувана дальність до цілі знаходилася

вище лінії Р_____Р і щоб був запас дальності не менше 1-2 перших вилок (200-400м).

Особливості пристрілювання

Пристрілювання розпочинають і ведуть за тими самими правилами, що і під час стріль-

би з установкою підривника на осколкову або фугасну дії.

Отримавши на початку стрільби 2 – 3 рикошети, які не дали спостереження за дальніс-

тю (за хмарою розриву, за місцем падіння осколків або снаряда), від рикошетної стрільби не

відмовляються, але продовжують пристрілювання з установкою підривника на фугасну дію.

Стрільбу на ураження розпочинають і в подальшому ведуть знову з установкою підрив-

ника на сповільнену дію.

Після закінчення пристрілювання з установкою підривника на сповільнену дію, коли

оцінювалися знаки за спостереженням повітряних розривів або за місцями падіння осколків,

на ураження переходять за тими самими правилами, що і під час ударної стрільби.

Ця рекомендація обґрунтована виходячи з такого:

Ефективність ураження цілі осколками снаряда після рикошету в 1,5-2 рази більша, ніж

під час наземного розриву з установкою підривника на осколкову дію; під час отримання на-

земного розриву з установкою підривника на сповільнену дію враження цілі осколками

практично виключається (вони поглинаються воронкою); отже, якщо кількість повітряних

розривів буде становити половину і більше від загальної кількості розривів, то така стрільба

за ефективністю дорівнює стрільбі, коли установка підривника на осколкову дію.

Коректури під час стрільби на ураження визначаються за загальними правилами.