Ігнатенко В. М. Конкурс В цивільному праві // проблеми законності: респ. Міжвідом. Наук. Зб. / відп. Ред. В. Я. Тацій. – Харків: нац. Юрид. Акад. України, 2000. – № 42. – С. 61-62.

Ігнатенко В.М. Зобов’язання із створення небезпеки (загрози) за новим Цивільним кодексом України / Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – № 53.

Игнатенко В.Н. Понятие и условия возникновения обязательства по ведению чужих дел без поручения / Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – № 48.

Ойгензихт В.А. Проблема риска в гражданском праве. – Душанбе: «Ирфон», 1972.

Стависский П.Р. Возмещение вреда при спасании социалистического имущества, жизни здоровья граждан. – М.: Юридическая литература, 1974.

 

До теми 26

Белякова А.М. Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда: теория и практика. – М.: Изд-во МГУ, 1986.

Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. – М.: Юридическая литература, 1979.

Боброва Д. Недоговірні зобов’язання у проекті Цивільного кодексу України // Українське право. – 1997. – № 1.

Возмещение ущерба при столкновении автотранспорта. – М.: Юридическая литература, 1987.

Донцов С.Е., Маринина М.Я. Имущественная ответственность за вред, причиненный личности. – М.: Юридическая литература, 1986.

Донцов С.Е. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М., 1990.

Донцов С.Е., В.В.Глянцев. Возмещение вреда по советскому законодательству. – М.: Юридическая литература. 1990.

Егоров Н. Понятие источника повышенной опасности // Советская юстиция. – 1980. – № 11. – С. 45-54.

Жуковская О.Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности: некоторые аспекты проблемы. – К.: Либідь, 1994.

Захаров М.Л. Возмещение ущерба: Комментарий. – М.: Профиздат, 1988.

Коршунов Ю.Н. Возмещение ущерба, причиненного здоровью работника. – М.: Юридическая литература, 1987.

Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. – М., 1966.

Могилянский Л.Г. Возмещение ущерба при столкновении автотранспорта. – М.: Юридическая література, 1988.

Нор В.Т. Имущественная ответственность за неправильные действия должностных лиц. – Львов: “Вища школа”, 1974.

Никулин Е.С. Возмещение ущерба, причиненного правонарушением. – М.: Юридическая литература, 1983.

Савицкая А.Н. Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием. – Львов: “Вища школа”, 1982.

Савицька А.М. Функции гражданско-правовой ответственности // Повышение эффективности правового регулирования. – Львов: “Вища школа”, 1978.

Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве: Учебное пособие. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1983.

Шеломов Б.А. Возмещение материального ущерба, причиненного предприятию / Отв. ред. В.И. Никитинский. – М.: Юридическая литература, 1984.

Юридична відповідальність (цивілістичні аспекти) / За ред. Тітової Н.І. – Львів: Вища школа, 1975.

 

До теми 27

Барщевский М.Ю. Если открылось наследство. – М.: Юридическая литература, 1989.

Барщевский М.Ю. Наследственное право. Учебное пособие. – М.: Белые альвы. 1996. – 142 с.

Эйдинова Э.Б. Наследование по закону и по завещанию. – М.: Юридическая литература, 1985.

 

Нормативно-правові акти

 

Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // ВВР УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 492.

Акт проголошення незалежності України: постанова Верховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 р. // ВВР. – 1991. – № 38. – Ст. 502.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ОВУ. – 2003. – № 11. – Ст. 461.

Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 р. (зі змінами та доповненнями) // БЗЮПУ. – 1999. – № 1. – С. 5-109.

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. // ОВУ. – 2003. – № 11. – Ст. 462.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // ОВУ. – 2002. – № 7. – Ст. 273.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. // БЗЮПУ. – 1999. – № 1. – С. 110-255.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. // ОВУ. – 2004. – - № 16. – Ст. 1088.

Господарський процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991 р. // ВВР. – 1992. – № 6. – Ст. 56.

Про поставки продукції для державних потреб: Закон України від 22 грудня 1995 року // ВВР. – 1995. – № 3. – Ст. 9.

Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 року //ВВР. – 1996. – № 18. – Ст. 78.

Про оренду державного та комунального майна: Закон України 10 квітня 1992 року //ВВР. – 1995. – № 15. – Ст. 99.

Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 року //ВВР. – 1991. – № 30. – Ст. 379

Про заставу: Закон України від 2 жовтня 1992 року // ВВР. – 1992. – № 47. – Ст. 642.

Про ціни і ціноутворення: Закон України від 3 грудня 1990 року //ВВР. – 1990. – № 52. – Ст. 650.

Про іпотеку: Закон України від 05 червня 2003 року // ВВР. – 2003. – № 38. – Ст. 313.

Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року // ВВР. – 1993. – № 27. – Ст. 289.

Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 року // ВВР. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України від 23 грудня 1997 року // ВВР. – 1998. – № 19. – Ст. 98.

Про рекламу: Закон України в редакції від 11 липня 2003 року // ВВР. – 2004. – № 8. – Ст. 62.

Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року // ВВР. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

Про застосування контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг: Закон України від 6 липня 1995 року // ВВР. – 1995. – № 28. – Ст. 205.

Про патентування деяких видів підприємницької діяльності: Закон України від 23 березня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 20. – Ст. 82.

Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у зовнішньоекономічній діяльності: Закон України від 23 грудня 1998 року // ВВР. – 1999. – № 5‑6. – Ст. 44.

Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 року // Голос України. – 1997. – 15 жовтня.

Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 року // ВВР. – 1993. – № 39. – Ст. 383.

Про оренду землі: Закон України від 6 жовтня 1998 року // ВВР. – 1998. – № 46-47. – Ст. 280.

Про господарську діяльність в Збройних Силах України: Закон України від 21 вересня 1999 року // ВВР. – 1999. – № 48. – Ст. 408.

Про фінансовий лізинг: Закон України від 11 грудня 2003 року // ВВР. – 1998. – № 16. – Ст. 68.

Про концесію: Закон України від 16 липня 1999 року // Голос України. – 1999. – 7 вересня.

Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг: Закон України від 14 грудня 1999 року // Голос України. – 2000. – 11 січня.

Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги: Закон України від 13 листопада 1996 року // Голос України. – 1996. – 26 листопада.

Про приватизацію державного житлового фонду: Закон України від 19 червня 1992 року // ВВР. – 1994. – № 24. – Ст. 182.

Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку: Закон України від 29 листопада 2001 року // ВВР. 2002. – № 10. – Ст. 182.

Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19 червня 2003 року // ВВР. – 2003. – № 52. – Ст. 377.

Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні: Закон України від 11 грудня 2003 року // ВВР. – 2004. – № 15. – Ст. 232.

Про відповідальність підприємств, їх об’єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування: Закон України від 14 жовтня 1994 року // ВВР. – 1994. – № 46. – Ст. 411.

Про основи містобудування: Закон України від 16 листопада 1992 року // ВВР. – 1992. – № 52. – Ст. 683.

Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України від 22 лютого 2000 року // ВВР. – 2000. – № 20. – Ст. 148.

Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів: Закон України від 06 квітня 2000 року // ВВР. – 2000. – № 27. – Ст. 212.

Про аудиторську діяльність: Закон України від 22 квітня 1993 року // ВВР. – 1993. – № 23. – Ст. 243.

Про господарські товариства: Закон України від 23 грудня 1991 року // ВВР. – 1991. – № 49. – Ст. 682.

Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 30 червня 1999 року // ОВУ. – 1999. – № 33.

Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07 грудня 2000 року // ВВР. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 року // ВВР. – 1994. – № 51. – Ст. 446.

Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 40. – Ст. 183.

Статут залізниць України: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року // ОВУ. – 1998. – № 14.

Устав внутреннего водного транспорта Союза ССР: утвержден постановлением Совета Министров СССР от 15 октября 1955года // Свод законов СССР. – Том 8. – С. 197.

Устав автомобильного транспорта Украинской ССР: утвержден постановлением Совета Министров от 27 июля 1969 года // Свод законов УССР. – Том 7. – С. 45.

Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 року // ВВР. – 1999. – № 24. – Ст. 207.

Про державний матеріальний резерв: Закон України від 24 січня 1997 року // ВВР. – 1997. – № 13. – Ст. 112.

Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва: Закон України від // ВВР. – 2005. - № 6. – Ст. 136.

Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: Закон України від 01 липня 2004 року // ВВР. – 2005. - № 1. – Ст. 1.

Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15 березня 2001 року // ВВР. – 2001. – № 21. – Ст. 103.

Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19 червня 2003 року // ВВР. – 2004. – № 1. – Ст. 1.

Про довірчі товариства: Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року // ВВР. – 1993. – № 19. – Ст. 95.

Про обіг векселів в Україні: Закон України від 05 квітня 2001 року // ВВР. – 2001. – № 24. – Ст. 128.

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 року // ВВР. – 1994. – № 7. – Ст. 32.

Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 року // ВВР. – 1994. – № 7. – Ст. 33.

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 року // ВВР. – 1994. – № 7. – Ст. 34.

Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11липня 2001 року // ВВР. – 2001. – № 43. – Ст. 214.

Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року // ВВР. – 1992. – № 48. – Ст. 650.

Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25 червня 1993 року // ВВР. – 1993. – № 33. – Ст. 345.

Про державну таємницю: Закон України від 21 січня 1994 року // ВВР. – 1994. – № 16. – Ст. 93.

Про наукову і науково-технічну експертизу: Закон України від 10 лютого 1995 року // ВВР. – 1995. – № 9. – Ст. 56.

Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 року // ВВР. – 1994. – № 10. – Ст. 43.

Про режим іноземного інвестування: Закон України від 19 березня 1996 року // ВВР. – 1996. – № 19. – Ст. 80.

Основи законодавства України про охорону здоров’я // ВВР. – 1993. – № 4. – Ст. 319.

Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 року // ВВР. – 1995. – № 1. – Ст. 1.

Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року № 833 // ОВУ. – 2006. - № 25. – Ст. 1818.

Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року // УК. – 1996. – № 173-174.

Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 року // ОВУ. – 1998. – № 27. – Ст. 1919.

Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 липня 2003 року // ОВУ. – 2003. – № 30. – Ст. 1581.

Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 березня 2004 року // ОВУ. – 2004. – № 13. – Ст. 935.

Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення. Положення про поставки товарів народного споживання // СП СССР. – 1988. – № 24-25. – Ст. 7.

Про порядок тимчасової дії на території України законодавства Союзу РСР: постанова Верховної Ради України від 12 березня 1991 року // ВВР. – 1991. – № 46. – Ст. 621.

Порядок розподілу товарів, отриманих як благодійна допомога, та контролю за цільовим розподілом благодійної допомоги у вигляді наданих послуг або виконаних робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 року // ОВУ. – 1998. – № 46.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року // ОВУ. – 2004. – № 10. – Ст. 639.

Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затверджений наказом ФДМУ від 23 серпня 2000 року № 1774 // ОВУ. – 2001. – № 52. – Ст. 2281.

Примірний договір фінансового лізингу, затверджений наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року // ОВУ. – 1998. - № 13. – Ст. 233.

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в УРСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року // Право України. – 1997. – № 4.

Правила обміну жилих приміщень в Українській РСР, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 31 січня 1986 року // Право України. – 1997. – № 4.

Правила обліку громадян, які бажають вступити в житлово-будівельний кооператив, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Професійних Спілок від 5 червня 1985 року // Право України. – 1997. – № 4.

Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями // Право України. – 1997. – № 4.

Примірне положення про гуртожитки, затверджене постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року // Право України. – 1997. – № 4.

Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року // Право України. – 1997. – № 4.

Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту від 28 липня 1998 року // ОВУ. – 1998. – № 40.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року // ОВУ. – 1998. – № 8.

Правила надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1997 року // ОВУ. – 1997. – № 17.

Правила користування готелями та надання готельних послуг в Україні, затверджені наказом Держкомунгоспу від 10 вересня 1996 року // Галицькі Контракти. – 1997. – № 5.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22 // ОВУ. – 2004. – № 13. – Ст. 908.

 

Судова практика

 

Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 р. № 3 (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного СудуУкраїни № 20 від 19 грудня 2008 р.) // http://www.scourt.gov.ua
/clients/vs.nsf/0/ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про деякі питання практики розгляду спорів, пов’язаних з обігом векселів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 червня 2007 р. № 5 // http://www.scourt.gov.ua
/clients/vs.nsf/0/ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 1 // http://www.scourt.gov.ua/clients
/vs.nsf/0/ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про судову практику у справах про спадкування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf
0/ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про практику розгляду судами корпоративних спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 р. №13 // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/
ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. № 1 // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/ACCA0750A7894
BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про судове рішення у цивільній справі: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 14 // http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/ACCA0750A7894
BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про судову практику в справах про банкрутство: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. № 15 // http://www.scourt.gov.ua
/clients/vs.nsf/0/ACCA0750A7894BAFC22572790031397E?OpenDocument&CollapseView&RestrictToCategory=ACCA0750A7894BAFC22572790031397E&Count=500&

Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року // Право України. – 1996. - № 4.

Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи: постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 вересня 1987 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком, 1995.

Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу Української РСР: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року // Право України. – 1997. – № 4.

Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України. – К.: Юрінком, 1995.

Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок: постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та цивільних справах. – К.: Юрінком, 1995.

Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). – К.: Юрінком Інтер, 1998.

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань за договором поставки: роз’яснення Президії Вищого Арбітражного Суду від 30 березня 1995 року // Право України. – 1995. - № 9-10.

Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов’язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю: роз’яснення Президії Вищого Арбітражного Суду від 12 жовтня 1993 року // Право України. –1995. – № 2. – Ст. 56.

Про Закон України “Про поставки продукції для державних потреб: інформаційний лист Вищого Арбітражного Суду України від 12 березня 1996 року // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 1996. - № 18.

Про деякі питання практики застосування Закону України “Про оренду державного і комунального майна” Роз’яснення Президії Вищого Арбітражного Суду України від 25 травня 2000 року // Збірник роз’яснень Вищого господарського суду України. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2003.

Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів залізницею: роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 20 листопада 1992 року // Арбітражний процесуальний кодекс України. – Ужгород: ІВА, 1997.

Про укладення договорів відособленими підрозділами юридичних осіб: роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 30 березня 1995 року // Арбітражний процесуальний кодекс України. – Ужгород: ІВА, 1997.

Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з укладенням та виконанням кредитних договорів: роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 6 жовтня 1994 року // Арбітражний процесуальний кодекс України. – Ужгород: ІВА, 1997.

Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних з укладенням та виконанням договорів про сумісну діяльність: роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України від 28 квітня 1995 року // Арбітражний процесуальний кодекс України. – Ужгород: ІВА, 1997.

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди: роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 року // Арбітражний процесуальний кодекс України. – Ужгород: ІВА, 1997.

Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди: роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року // Арбітражний процесуальний кодекс України. –Ужгород: ІВА, 1997.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО

ПРОВЕДЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ІСПИТУ

З КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

 

Як вже відзначалося, питання екзаменаційного білету з кримінального права пов'язане з висвітленням конкретних інститутів і понять, що належать до Загальної частини кримінального права України. При відповіді на таке питання, потрібно розкрити поняття загального характеру або дати характеристику тих чи інших принципів, положень.

Приклади таких питань: "Поняття й ознаки злочину". "Принципи кримі­нального права", “Суб’єкт злочину”, "Стадії вчинення злочину", "Співучасть у злочині”, "Поняття кримінальної відповідальності і її підстава", "Покарання та його цілі", "Судимість" і т. д.

Відповідаючи, наприклад, на питання "Суб'єкт злочину і його ознаки", студенту необхідно сказати, що суб'єкт злочину є одним з обов'язкових елементів його складу: відсутність суб'єкта виключає склад злочину, а значить і кримінальну відповідальність; з іншими елементами складу злочину він пов'язаний тим, що саме завдяки суспільно небезпечній поведінці суб'єкта вчиняється злочин, причому поведінкою осмисленою, такою, що пройшла через призму його свідомості і волі. Тут треба відзначити, що для законодавчої характеристики цього елементу складу злочину в чинному КК України, на відміну від попереднього, існує спеціальний розділ IV, який називається “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (Суб’єкт злочину)”. Згідно із законодавчим визначенням, “суб’єктом злочину є фізична особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність” (ч. 1 ст. 18). Ці змістовні ознаки суб’єкта нероздільні і саме такому визначенні закріплений принцип особистої та винної відповідальності тільки фізичних осіб.

Проблема суб'єкта злочину має важливе значення для з'ясування таких важливих питань, як "Склад злочину". "Кримінальна відповідальність", "Осудність", "Відповідальність неповнолітніх і іноземців" і т. д. Потім студенту потрібно висловити своє ставлення щодо по­няття суб'єкта, тобто, що суб'єктом, за кримінальним правом України, може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Показати, у чому полягає відмінність поняття "суб'єкт злочину" від поняття "особа злочинця", том що перше поняття охоплює тільки обов'язкові юридичні ознаки - вік. осудність, наявність яких свідчить про можливість особи нести кримінальну відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння, тоді як поняття особи злочинця становить собою психологічну і соціально-політичну характеристику злочинця, тобто наявність судимості, трудова діяльність, родинний стан, стан здоров'я, працездатність, заслуги перед державою і т. д. Ці ознаки знаходяться за межами поняття суб'єкта злочину і враховуються лише при індивідуалізації покарання.

Після з'ясування загального поняття суб'єкта злочину варто переходити до аналізу його ознак. Тут студенту слід розкрити поняття фізичної особи, відмічаючи. що будь-який злочин як суспільно небезпечне явище породжується людиною і тому, як випливає з закону (ст. 18 КК України) суб'єктом будь-якого злочину може бути тільки людина, тобто фізична особа. Потім необхідно дати аналіз основних ознак суб'єкта, якими є осудність і досягнення певного віку, показати, що ці ознаки невід'ємні, обов'язкові для всіх складів, і коротко роз­крити їх зміст.

Аналізуючи ознаку "яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність", необхідно назвати загальний вік відповідальності (16 років) і ті виняткові випадки, коли закон пе­редбачає знижений вік відповідальності (14 років). Показати причини диференціації віку відповідальності в чинному законодавстві, тобто, що за основу визначення віку, із досягненням якого особа може бути суб'єктом злочину, береться рівень свідомості підлітка, його здатність правильно усвідомлювати свою поведінку і відповідно до цього розумно впливати на свої вчинки. Для цього потрібні конкретні знання, досвід, навички, певна соціальна інформованість, значний рівень суспільної зрілості. З урахуванням розходжень у характе­рі така здатність у підлітка настає в різний час, в одних випадках з 14, в інших з 16 років.

Аналізуючи ознаку осудності варто розкрити її зміст і дати визначення цього поняття як здатності особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, а також відзначити, що кримінальний закон звернений тільки до осудних осіб, тоб­то осіб, які здатні розуміти фактичні обставини того, що вчинюється, діяти ці­леспрямовано, згідно з власною волею. Необхідно також зупинитися на юриди­чному значенні цієї ознаки. Наприкінці відповіді на дане питання, перейти до поняття "обмежена осудність", що передбачено ст. 20 КК України.

Далі слід перейти до висвітлення питання спеціальний суб’єкт злочину. При аналізі цього питання слід відзначити, що загальні ознаки суб’єкта злочину властиві всім ознакам злочину, тому законодавець, як правило не вказує ці ознаки в конкретних складах злочинів. Однак, у деяких кримінально-правових нормах, крім цих ознак, передбачені й додаткові ознаки, що характеризують особу, яка вчиняє це суспільно-небезпечне діяння. Це дозволяє вести мову про спеціального суб’єкта злочину. Але, якщо раніше ознаки спеціального суб’єкта злочину досліджувалися, як правило, щодо конкретних складів злочинів, а при спробі сформулювати загальне поняття спеціального суб’єкта злочину виникали дискусії, то тепер дано законодавче поняття такого суб’єкта. У ч. 2 ст. 18 КК України визначається, що “спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа”. Далі слід зазначити, що аналіз норм особливої частини КК України дозволяє стверджувати, що такі додаткові ознаки, які мають характеризувати суб’єкта злочину як спеціального, досить різноманітні. Для підтвердження цього твердження слід навести декілька (3-4) конкретних прикладів.

Вичерпний аналіз конкретного складу злочину, передбаченого Особливою частиною кримінального права України потребує, насамперед, знання структури Особливої частини, а також змісту самої кримінально-правової норми й окремих, вироблених наукою кримінального права, таких правових понять, як "банда", "вбивство", "тілесні ушкодження" і т. д. Головне, що визначає повноту і змістовність відповіді на дане питання, це знання основних ознак складу злочину (диспозиції) і його правильний юридичний аналіз.

Починати відповідь слід зі стислої характеристики злочину, зазначити, у якому розділі КК України міститься стаття, що встановлює відповідальність за нього, назвати описані в її диспозиції ознаки його складу. Потім перейти до аналізу об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину.

Рішення практичного завдання, що додається до отриманого білету, повинно бути мотивованим і розгорнутим.

Переходячи до рішення практичного завдання, студент повинен уважно прочитати і осмислити його умови. В залежності від обставин, що містяться у фабулі (змісті), студент зобов'язаний прийти до висновку про відсутність або наявність складу злочину.

Рішення задачі повинно містити посилання на роз'яснення практики застосування відповідних кримінально-правових норм (або категорій справ), які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України (якщо відповідна постанова наявна). Якщо по цій категорії справ вищезазначене джерело відсутнє, можна використовувати рішення по конкретним кримінальним справам, прийняте Вищою судовою інстанцією України (палата з кримінальних справ Верховного Суду України). Такі рішення публікуються, наприклад у “Віснику Верховного Суду України “.

Методичні рекомендації щодо розв'язання задач із Загальної частини кримінального права в межах комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину.

Особливості цього типу задач передбачають послідовне та системне використання змісту кількох інститутів Загальної частини кримі­нального права, що стосуються злочину. При цьому кримінально-правова оцінка в межах окремого інституту, як правило, відбувається в "знятій" формі — вона зводиться лише до основних проміжних та остаточних висновків; обов'язковим компонентом таких висновків має бути визначення впливу відповідного інституту на остаточну кримінально-правову кваліфікацію дій суб'єкта (суб'єктів) та на юридичне формулювання обвинувачення. Останні два елементи практично завжди є обов'язковими для розв'язання задач цього типу.

Таким чином, рішення задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, що стосуються злочину, включає такі елементи:

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

2. Попередні висновки щодо видів злочинів, що їх вчинили
суб'єкти.

3. Вплив окремих інститутів Загальної частини кримінального
права, що стосуються злочину, на кримінально-правову кваліфікацію діянь суб'єктів.

3.1. Стадії вчинення злочину.

3.2. Співучасть у злочині.

3.3. Посереднє вчинення злочину.

3.5. Конкуренція кримінально-правових норм. ^:

3.6. Множинність злочинів.

4. Формула кримінально-правової кваліфікації.

5. Юридичне формулювання обвинувачення.

Така ускладнена форма рішення задач даного типу в функціональному плані передбачає тісний зв'язок встановлення кримінально-правового змісту фактичних обставин у межах кожного інституту з відповідними формами кримінально-правової оцінки. Цей зв'язок, зокрема, виявляється у тому, що кожний фрагмент формули кримінально-правової кваліфікації та юридичного форм­лювання обвинувачення має бути обгрунтований на рівні пр­міжних і остаточних висновків у межах окремого інституту, що вбачається у поведінці суб'єкта (суб'єктів) та інших фактичних обставинах. Якщо ж окремий з виділених інститутів у відповідних кримінально-правових ситуаціях відсутній, про це коротко зазначається у відповідному пункті (підпункті) рішення. При цьому уточнення і попередня оцінка фактичних обставин, якщо вони потрібні, традиційно виконують роль загальної передумови правиль­ного розв'язання всіх наступних питань.

Зразок розв'язання задачі з Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, які стосуються злочину.

Задача

Буцан, раніше судимий за розбій, після відбуття покарання організував стійку групу для вчинення квартирних крадіжок. До неї увійшли раніше не судимі Панько та Скорик. У межах підготовки до вчинення крадіжок учасники групи розробили єдиний план вчинення злочинів та розподілили між собою функції.

Спочатку група здійснила крадіжку з квартири Марковського, заподіявши йому майнову шкоду на суму 128 тис, 850 грн.

Потім усі троє проникли в квартиру Голубовича, склали у дві великі валізи його майно вартістю 200тис. 200 грн., однак при винесенні валіз з квартири їх помітила сусідка Коляда, яка зчинила галас. Незважаючи на це, Буцан, Панько та Скорше збігли з валізами вниз, сіли в автомобіль, що належав Паньку, і втекли, але невдовзі були затримані.

Більшу частину майна, викраденого з квартири Марковського, вартістю 120 тис. 600 грн. Буцан продав Шумському, якого попере­див, що це майно здобуте внаслідок квартирної крадіжки.

Ознайомтеся зі статтями 185 і 186 КК України, а також з абзацом 2 п. 6 та абзацом 6 п. З постанови Пленуму Верховного Су­ду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. № 12.

Якою має бути кримінально-правова оцінка дій Буцана, Панька, Скорика та Шумського?

Рішення

1. Уточнення та попередня оцінка фактичних обставин.

1.1. Вартість викраденого майна з квартир Марковського та Голубовича дозволяє визнати обидва злочини вчиненими в великих розмірах (в обох випадках ця вартість більш ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

1.2. Відсутність в умовах задачі даних про мету придбання Шумським викраденого майна зумовлює висновок про відсутність у його діях мети приховати відповідний злочин.

2. Попередні висновки щодо видів злочинів, що їх вчинили
суб'єкти.

Вчинений Буцаном, Паньком та Скориком перший злочин яв­ляє собою крадіжку (ст. 185 КК); вчинений ними другий злочин належить розглядати як грабіж (ст. 186 КК; докладніше див. під­пункти 2, 5 пункту 3 даного рішення).

Дії Шумського містять ознаки злочину, передбаченого ст. 198 КК.

3. Вплив окремих інститутів, що стосуються злочину, на
кримінально-правову оцінку діянь суб'єктів.

3.1. Стадії вчинення злочинів. Вчинені суб'єктами злочини є закінченими. У перших двох епізодах суб'єкти перемістили вилучене ними з квартир майно не лише за межі цих квартир, а й за межі будинків, і тим самим дістали реальну можливість початково­го розпорядження цим майном. І хоч у другому епізоді дії суб'єктів розпочалися як крадіжка, а закінчилися як грабіж, вчинене в правозастосовній практиці розглядається як єдиний (одиничний) злочин (докладніше див. підпункт 5 даного пункту). Закінченим є і злочин, який вчинив Шумський.

Вплив на кваліфікацію. Дії всіх зазначених у задачі суб'єктів кваліфікуються без посилання на статті 14 і 15 КК.

3.2. Співучасть у злочині. Крадіжку і грабіж вчинено Буцаном, Паньком та Скориком у співучасті. Форма співучасті — співучасть "особливого роду", в даному випадку такий її різновид, як вчинення злочинів організованою групою (всі ознаки вчинення злочину організованою групою, передбачені ч. З ст. 28 КК, в діях суб'єктів наявні).

Вплив на кваліфікацію: а) всі учасники організованої групи, які брали участь у вчиненні злочинів, визнаються співвиконавцями, а їх дії кваліфікуються без посилання на ст. 27 КК; б) оскільки юридичні склади злочинів, передбачених статтями 185 і 186 КК, передбачають як кваліфікуючу ознаку (обтяжуючу обставину) їх вчинення "організованою групою", ця ознака і має інкримінуватись суб'єктам;