III. Основні принципи лікування. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

III. Основні принципи лікування.



Мета лікування

1. Повна ерадікація НBV, або сероконверсія НВе Ag в анти НВе.

2. Ліквідація активного запального процесу в печінці.

3. Попередження прогресування та розвитку ускладнень.

Режимні заходи для хворих на хронічний вірусний гепатит В (Д):

- охоронний режим;

- дієта № 5 та з урахуванням супутньої патології шлунково-кишкового тракту при її наявності;

- обмеження прийому медикаментів;

- усунення факторів, які можуть провокувати загострення хронічних гепатитів (інсоляція, часті респіраторні захворювання, контакт з токсичними речовинами);

- медикаментозна терапія відповідно періоду, стадії захворювання, активності патологічного процесу.

Х р о н і ч н и й г е п а т и т В, ф а з а р е п л і к а ц і ї (В):

1. α- Інтерферони (Інтрон А, лаферон та ін.) – 5-6 ММО/м² 3 рази на тиждень при HBe Ag (+) ХГР 6-12 місяців або ламівудин (дітям від 3 міс до 12 років – 3 мг/кг маси тіла 2 рази на добу, але не більше 100 мг/добу).

Критерії відбору для проведення противірусної терапії:

- фаза реплікації

- наявність підвищеного рівня АЛТ> 2N

- відсутність протипоказань

при N рівні трансаміназ лікування призначають з урахуванням результатів пункційної біопсії печінки (гістологічна активність, наявність фіброзу). Контрольне серологічне дослідження крові 3 міс від початку ІФН-терапії, при відсутності ДНК HBV, або зменшенні ДНК на 2 log лікування продовжують, при відсутності динаміки – припиняють, або доповнюють ламівудином.

- призначення ламівудину більш ефективно у хворих з HBe Ag (-) генотипом, та при неефективності ІФН-терапії. Монотерапія ламівудином може бути продовжена до 18-24 міс.

- ефективність комбінованої терапії (ІФН + ламівудин) на сьогодні порівняно з монотерапією не доведена.

2. Сорбенти (ентеросгель) у вікових дозах, тривалість курсу визначається режимом призначення кожного препарату, щоквартально (Д).

3. Антиоксиданти - аєвіт, унітіол 5 % розчин із розрахунку 5 мг/кг маси тіла 10 – 14 днів двічі на рік (Д).

4. Препарати, що нормалізують мікрогемо- та лімфоциркуляцію (теонікол, троксевазин, цитраргінін – протягом 1-1,5 місяця, двічі на рік (Д).

5. Дуфалак (лактулоза) (Д).

6. Гепатопротектори та препарати, що покращують жовчовиділення. (Д).

 

Х р о н і ч н и й в і р у с н и й г е п а т и т В в ф а з і р е п л і к а ц і ї з

х о л е с т а т и ч н и м т а а в т о і м у н н и м к о м п о н е н т о м (Д):

1. Глюкокортикоїди (1-1,5 мг/кг на добу) в поєднанні з урсофальком (10 мг/кг маси тіла на добу) до нормалізації показників імунозапального процесу з наступним призначенням ІФН-α протягом 6 міс.

2. Екстракорпоральні методи лікування.

3. Сорбенти (ентеросгель, отоніл та ін. курсом 7 днів); плазмоферез при фульмінантному перебігу 1 раз на міс 1 квартал.

4. Пребіотики, пробіотики (за показаннями 3 тиж – 3-4 рази на рік).

5. Антиоксиданти (вітамін Е, унітіол та ін.).

6. Препарати, що нормалізують мікрогемо- та лімфоциркуляцію.(дози вказано вище).

7. Гепатопротектори у вікових дозах загальноприйнятим терміном вживання.

ІІ. Х р о н і ч н и й г е п а т и т В в ф а з і і н т е г р а ц і ї в і р у с у п р и п і д - в и щ е н н і п о к а з н и к і в т р а н с а м і н а з (Д):

1. Гепатопротектори (гепабене, гепатофальк-планта, хофітол, галстена в вікових дозах протягом 4-х тижнів).

2. Ентеросорбенти.

3. Препарати, що нормалізують мікрогемоциркуляцію (теонікол, троксевазин, цитраргінін).

4. Вітаміни групи В, А, Е, С (аєвіт, полівітаміни в вікових дозах) 1 міс

5. Санаторно-курортне лікування в період ремісії: санаторії г/е профілю бажано за місцем проживання..

Диспансерний нагляд

З диспансерного нагляду діти не знімаються.

В період ремісії:

- огляд педіатра-гастроентеролога не рідше одного разу на 6 міс.

- загальноклінічні аналізи та біохімічне дослідження крові 1 раз в 6 міс;

- серологічне дослідження крові – визначення маркерів HBV 1раз на 6 міс;

- УЗД печінки та органів черевної порожнини 1раз на 6 міс.

 

ПРОТОКОЛ ЛІКУВАННЯ

ХРОНІЧНОГО ВІРУСНОГО ГЕПАТИТУ С У ДІТЕЙ

Шифр В 18.2 – хронічний вірусний гепатит С (ХВГ – С).

I. Визначення

Хронічний вірусний гепатит С– це хронічне захворювання викликане вірусом гепатиту С, яке формується через 6 місяців після перенесенного гострого гепатиту С, протікає безсимптомно з періодичним підвищенням рівня трансаміназ в крові.

 

II. Критерії діагностики

 

1. К л і н і ч н і к р и т е р і ї.

 

Ф а з а р е а к т и в а ц і ї:

- Наявність в анамнезі факторів ризику розвитку хронічного вірусного гепатиту С (гемотрансфузії, травми з кровотечею, наркоманія, перинатальний шлях, хірургічні операції, статеві контакти, татуювання та інші).

- В клінічній картині захворювання переважає синдром хронічної неспецифічної інтоксикації, (підвищена втома, дратівливість, емоційна лабільність, зниження пам’яті), в генезі якої провідна роль належить ендотоксикозу і вегетативним розладам, рідше прояви диспептичного синдрому (зниження апетиту, періодична гіркота в роті або нудота) та больовий абдомінальний синдроми характерні для хворих з супутніми захворюваннями шлунково-кишкового тракту і об’єктивні ознаки: помірна гепатомегалія, пальмарна ерітема у хворих з низькою та помірною активністю запального процесу; жовтяниця, малі печінкові ознаки, гепато- спленомегалія, носові кровотечі при високій активності процесу в період загострення хвороби.

 

2. Л а б о р а т о р н і д о с л і д ж е н н я:

- Серологічні критерії: РНК- HCV, анті-HCV IgM.

- Лабораторні критерії: підвищення активності трансаміназ, показників загального

білірубіну, γ-глобулінів, тимолової проби, зменшення вмісту альбумінів при високій активності запального процесу; помірна гіперферментемія – при помірній активності ХГ.Про активність процесу можна судити за активністю трансаміназ (АлАТ, АсАТ): 1,5-2 норми - мінімальна, 3-5 норми - низька, 5-9 норм - помірна, більше 9 норм - висока.

- Біопсія печінки та гістологічне дослідження біоптатів печінки: поєднання жирової і гідропічної дистрофії з перевагою жирової дистрофії гепатоцитів, наявність ацидофільних тілець Каунсильмена, лімфоїдних фолікул в портальних трактах та інтралобулярно, лобулярні некрози, активація синусоїдальних клітин, “ланцюжок” лімфоцитів та макрофагів в синусоїдах, ураження жовчних протоків.

Активність запального процесу визначається індексом гістологічної активності (ІГА) по R.G. Knodell, ступінь фіброзу – даними напівкількісної системи обліку фіброзу печінки по V. S. Desmet (таблиці 1, 2)

Таблиця 1. Компоненти індексу гістологічної активності (по R.G. Knodell та співавт.)

 

№ компоненту Компонент ІГА Бал
  Перипортальні некрози гепатоцитів, включаючи мостовидні 0-10
  Внутрішньодолькові фокальні некрози та дистрофія гепатоцитів 0-4
  Запальний інфільтрат в портальних трактах. 0-4
  Фіброз 0-4

– ІГА:

· мінімальний 1-3 бали

· низький – 4-8 балів

· помірний – 9-12 балів

· високий – 13-18 балів

Таблиця 2. Напівкількісна система обліку ступеня фіброзу печінки (по V.S. Desmet і співавт.)

 

Бал Ступінь фіброзу Характер фіброзу
  Фіброз відсутній
  Слабкий Портальний та перипортальний фіброз
  Помірний Порто-портальні септи ((≥ 1)
  Важкий Порто-центральні септи (≥ 1)
  Цироз Цироз

 

 

3. І н с т р у м е н т а л ь н і д о с л і д ж е н н я і к р и т е р і ї:

 

- ультразвукове дослідження гепатобіліарної системи: збільшення розмірів та значні зміни в структурі тканини печінки ущільнення паренхіми печінки: стінок внутрішньопечінкових судин та жовчних ходів;

- доплерометрія – збільшення об’ємного кровотоку в печінці та селезіночній вені, ступінь якого залежить від активності запального процесу (чим вища ступінь активності, тим більший об’ємний кровоток) (при можливості);

- кон’юнктивальна біомікроскопія: порушення гемомікроциркуляції відповідають ступеню активності запалення.

Мінімальна ступінь: судинні зміни – зниження артеріоло-венулярного коефіцієнта – 1:4 (у здорових дітей 1:2), нерівномірність калібру, меандрична звивистість, зміна кількості функціонуючих капілярів; внутрішньопечінкові порушення – уповільнення кровообігу, сладж-феномен. Зовнішньосудинні порушення відсутні.

Помірна та висока ступінь активності запального процесу: судинні порушення – зниження артеріоло-венулярного коефіцієнта 1:5 – 1:7, меандрична звивистість, венулярні сакуляції, клубочки, значне зменшення кількості функціонуючих капілярів, артеріоло-венулярні анастамози; внутрішньосудинні зміни – сладж-феномен, мікротромби, ретроградний напрямок кровообігу та зовнішньосудинні порушення (мікрогеморагії, периваскулярний набряк).

 

Л а т е н т н а ф а з а хронічного гепатиту С відповідає тривалій персистенції HCV з низьким рівнем реплікативної активності.

 

1.Клінічні критерії – астеновегетативний, диспептичний синдроми; та больовий синдром при наявності супутніх хвороб органів травлення;.

- помірна гепатомегалія, іноді малі печінкові знаки.

 

2. Лабораторні дослідження:

- Серологічні: наявність в сироватці крові: anti-HCV IgG та anti-HCV NS 3-4 класу.

- Лабораторні -: періодично відмічається підвищення показників ШОЕ, АлАт та АсАт (до 1,5-2 норм), зрідка гіперглобулінемія.

 

4. І н с т р у м е н т а л ь н і д о с л і д ж е н н я і к р и т е р і ї:

- ультразвукове дослідження гепатобіліарної системи: незначне збільшення розмірів печінки, ущільнення паренхіми печінки, стінок жовчних ходів та внутрішньопечінкових судин.

- доплерометрія – нормальні показники або незначне збільшення об’ємного кровотоку в печінці;

- кон’юнктивальна біомікроскопія – судинні порушення: зниження артеріоло-венулярного коефіцієнта (1:3 – 1:4), зміна кількості функціонуючих капілярів; внутрішньосудинні зміни – сладж феномен в венулах, артеріолах, намистоподібний кровоплин в мікросудинах;

- біопсія печінки - жирова інфільтрація, помірна гідропічна дистрофія гепатоцитів, “капіляризація” синусоїдів, утворення тонких мікрофібрил в проторі Dice, ІГА – 1 бал, ступінь склерозу слабкий (1-2 бали).

III Основні принципи лікування:

Мета лікування

4. Повна елімінація НСV

5. Ліквідація активного запального процесу в печінці.

6. Попередження прогресування та розвитку ускладнень.

Режимні заходи для хворих на хронічний вірусний гепатит С ((Д):

- охоронний режим;

- дієта № 5, корекція відповідно до супутньої патології шлунково-кишкового тракту;

- обмеження прийому медикаментів;

- усунення факторів, які можуть провокувати загострення хронічних гепатитів (інсоляція, часті респіраторні захворювання, вакцинація);

- медикаментозна терапія відповідно фази інфекційного процесу, активності та стадії захворювання.

 

Ф а з а р е а к т и в а ц і ї:

Стандартна монотерапія α-інтерфероном (роферон А, лаферон, ПЕГ-інтрони) – 3 ММО/м2 3 рази на тиждень у хворих з благоприємними прогностичними ознаками на протязі 12 місяців якщо РНК ВГС відсутня через 3 місяці від початку лікування (В)

- Контрольно ПЛР після 3-міс. курсу ІФН-терапії (при РНК HCV – продовжити лікування до 6 міс при 3 генотипі HCV, до 12 міс при 1b генотипі).

- При відсутності такої динаміки чи зменшенні вірусного навантаження на 2 log доповнити рибавіріном з розрахунку 10,6 мг/л, або припинити ІФН-терапію.

1) Комбінована терапія α -ІФН – 3 ММО/м2 3 рази на тиждень з копегусом (із розрахунку 10,6 мг/кг/день) щодня для хворих з 1b генотипом, які раніше не отримували ІФН-терапію, або у яких мав місце рецидив хвороби після відміни ІФН-терапії (В)

2) Антиоксиданти – аевіт, vit E – 1-1,5 міс. (С)

3) Ентеросорбенти – 2 курси по 7 днів щоквартально (С).

4) Дуфалак (С) – до 3 тиж, дози відповідно віку.

5) При синдромі холестазу препарати жовчних кислот – урсодезоксихолева кислота із розрахунку 10 мг/кг маси тіла на добу протягом 2-3 місяців (Д).

6) Гепатопротектори рослинного походження, есенціале та ін. у вікових дозах 1-1,5 місяця (Д).

7) Препарати поліпшуючі гемо- та лімфодинаміку (троксевазин, теонікол, цитраргінін) у вікових дозах (Д).

 

Л а т е н т н а ф а з а (Д):

1) Режим дня загальний.

2) Дієта № 5.

3) Гепатопротектори рослинного походження, есенціале та інші – 1-1,5 міс. у вікових дозах.

4) Антиоксиданти – аевіт, vit E – 1-1,5 міс.

5) Ентеросорбенти: 1 курс (5-7 днів) щоквартально.

6) Препарати які поліпшують гемо- та лімфодинаміку (троксевазин, теонікол, цитраргінін).

Диспансерний нагляд

З диспансерного нагляду не знімаються. В період ремісії:

- огляд педіатра-гастроентеролога або педіатра-інфекціоніста не рідше одного разу на 6 міс.

- загальноклінічні аналізи та біохімічне дослідження крові 1 раз в 6 міс;

- серологічне дослідження крові – визначення маркерів HBV 1раз на 6 міс;

- УЗД печінки та органів черевної порожнини 1раз на 6 міс.

 

ПРОТОКОЛ ЛІКУВАННЯ

АВТОІМУННОГО ГЕПАТИТУ

У ДІТЕЙ

Шифр К-73 (МКХ – 10) – автоімунний гепатит

Визначення.

Автоімунний гепатит (АГ) – незавершене запалення печінки нез'ясованої етіології, що характеризується хронічним перебігом, перипортальним або більш обширним запальним процесом, гіперглобулінемією, автоантитілами та високою частотою гаплотипів HLA B8, DR3, DR4 і дає позитивну реакцію на імуносупресивну терапію.

 

Класифікація:

Базується на виявлені певного профілю антитіл. За цією ознакою виділяють три типи АГ:

- 1 тип - супроводжується наявністю в сироватці крові антинуклеарних

антитіл (ANA) та/або антитіл до гладеньких м’язів (SMA). Найчас-

тіше зустрічається у дорослих та у 40 % хворих на АГ дітей.

2 тип - асоціюється з наявністю в сироватці крові антитіл до мікросомів

печінки та нирок 1 типу (анті-LKM-1). Дві третини хворіючих скла-

дають діти.

- 3 тип - асоціюється з антитілами до солюбізованого печінкового анти-

гену (анті-SLA) і антитіл до печінково-панкреатичного антигену

(анті-LP).

 

Критерії діагностики:

1. Анамнестичні – відсутність в анамнезі гемотрансфузій та зв’язку з нещодавним прийомом гепатотоксичних ліків.

 

2. Клінічні критерії – найчастіше дебют хвороби нагадує гострий гепатит з жовтяницею (без свербіння шкіри), гепато- та помірною спленомегалією:

- основні клінічні синдроми - астеновегетативний та диспептичний проявляються підвищеною втомлюваністю, зниженням працездатності, порушенням сну, емоціональною лабільністю, головним болем, гіпергідрозом, зниженням апетиту іноді анорексія, нудотою, непереносністю жирної та гострої їжі, екстрактів, відчуттям важкості в правому підребір’ї, метеоризмом, порушенням стільця.

 

§ Часто носові кровотечі, поява яких передує маніфестним проявам хвороби;

 

§ Малі печінкові знаки у вигляді пальмарної ерітеми та телеангіектазій різно-

го ступеня вираженості зустрічаються у більшості хворих;

 

§ Позапечінкові прояви хвороби по частоті зустрічаємості: акне, артралгії та міалгії, тіреоідит, субфібрилітет та схуднення, аменорея, полісерозит, анемія та тромбоцитопенія, гіпереозинофільний синдром, гломерулонефрит, фіброзуючий альвеоліт та ін.

 

3. Лабораторні дослідження і критерії:

- загальний аналіз крові з визначенням рівня тромбоцитів, формулою та

згортання крові. Характерним для АГ є підвищення ШОЕ, лімфоцитоз;

- загальний аналіз сечі з визначенням рівня уробіліну:

- копрограма - при гіпокоагуляційному синдромі можлива позитивна реакція Грегерсена;

- біохімічне дослідження крові: практично у 100 % хворих має місце підвищення рівня трансаміназ (АлАт, АсАт) від 5 до 20 і більше норм та гамаглютамілтрансферази (ГГТ) як прояви синдрому цитолізу:

а) визначення рівня білірубіну та його фракцій (переважає підвищення

рівня прямої фракції);

б) протеінограма (відмічається гіперпротеінемія, гіпоальбумінемія,

підвищення рівня гамаглобулінів не менше ніж в 1,5 – 2 рази);

в) коагулограма;

г) тимолова проба;

д) лужна фосфатаза (можливе помірне підвищення).

 

- Імунологічне дослідження крові:

а) Т-л, В-л та їх субпопуляції (має місце зниження рівня Т-с та підвищення Т-х, особливо Т-а, підвищення рівня В-а лімфоцитів);

б) імуноглобуліни А, М, G;

в) ЦІК та кріоглобуліни;

г) автоантитіла (ANA, SMA, LKM-1, SLA та ін.) діагностичним для дітей

слід вважати титр автоантитіл більше 1:20;

д) виявлення антитіл класу Ig G до цілого спектру вірусів (гепатиту В, С, ЦМВ та ін.),

що при від’ємних результатах ПЛР на ДНК чи РНК цих вірусів слід розглядати

як парареакцію.

4. Інструментальні дослідження і критерії:

- Ультразвукове дослідження печінки та селезінки (збільшення абсолютних розмірів цих органів, порушення ехоархітектоніки печінки та підвищення кровотоку в системі воротної вени в період загострення за даними доплерометрії), щитовидної залози;

- Ендоскопічне дослідження шлунку та прямої кишки для виявлення варікозно розширених вен та оцінки стану слизової оболонки шлунка;

- Гепатобілісцинтіграфія (для оцінки стану поглинально-видільної функції гепатоцитів та активності РЕС з метою диференціювальної діагностики з цирозом печінки);

- Пункційна біопсія печінки (морфологічними ознаками АГ є перипорталь-ний, рідше лобулярний гепатит, східчасті та центролобулярні некрози, лімфомакрофагальна інфільтрація в портальних та перипортальних зонах з наявністю значної кількості плазматичних клітин, високий індекс гістологічної активності ІГА (13-18 балів та вище).

 

Основні принципи лікування:

Залежать від активності та періоду захворювання.

Метою лікування є призупинення трансформації ХГ в ЦП не лише за рахунок зменшення активності запального процесу в печінці, а, насамперед, шляхом пригнічення клонування автореактивних Т-л та контролю за їх продукцією протягом всієї терапії.

Терапія є патогенетичною і базується на використанні кортикостероїдів у вигляді монотерапії або в комбінації з цитостатиком (Д).

Кортикостероїди (преднізолон, метипред, дексаметазон та ін.) при монотерапії призначаються в дозі 1 – 1,5 – 2 мг/кг на добу по преднізолону залежно від активності процесу, але не більше 60 мг. При проведенні комбінованої терапії кортикостероїди призначаються в меньших дозах – 0,5 - 1 мг/кг по преднізолону. Як цитостатик широко використовується азатіоприн (імуран) в дозах 1 - 2,5 мг/кг на добу.

Максимальні дози кортикостероїдів слід приймати не меньше 4, а іноді 6 – 8 тижнів. За цей час вдається досягнути суттєвої позитивної динаміки основних клініко-параклінічних проявів захворювання. Слід зазначити, що терапевтична доза кортикостероїдів визначається індивідуальними особливостями дитини, однак, використання недостатніх доз імуносупресивних препаратів короткими курсами є неефективним і навіть шкідливим. Зниження дози імуносупресивних препартів проводиться під контролем біохімічного дослідження крові. В першу чергу зменшується доза кортикостероїдів при збереженні початкової дози цитостатика. Темпи зниження визначаються індивідуально, в середньому з максимальних доз по 2,5 мг по преднізолону один раз на 7 днів. Пізніше, при досягненні дози 20-15 мг на добу по преднізолону в подальшому бажано дозу кортикостероїдів зменшувати до 1,25 мг на тиждень до підтримуючої, яка у кожного хворого є індивідуальною і в середньому складає 10 – 7,5 – 5 мг по преднізолону на добу.

При комбінованій імуносупресивній терапії, спочатку знижують дози кортикостероїдів по зазначеній вище схемі, при цьому доза цитостатика залишається незмінною.

Тривалість застосування максимальних доз цитостатика (імурана) визначається індивідуально і в середньому складає 3-4 місяці при відсутності побічної дії (цитопенія), яка може бути причиною відміни препарату або зменшенням його дози. Дозу цитостатика доцільно залишити незмінною до досягнення підтримуючої дози кортикостероїдів до 10 мг/добу. Зниження дози азатіоприну слід проводити поступово, по 12,5 мг 1 раз на 2 тижні до досягнення підтримуючої, яка є індивідуальною і знаходиться в середньому в межах 12,5-25 мг/добу. Тривалість імуносупресивної терапії в підтримуючих дозах є також індивідуальною, але враховуючи, що лише у 10% хворих після 6 місячного курсу лікування спостерігається покращення гістологічної картини захворювання, вона вкрай рідко може бути меньшою за один рік.

При непереносимості азатіоприну як “м`який “ імуносупресор можна призначати делагіл в дозі 6 – 8 мг/кг протягом 6 – 10 міс, що дозволяє прискорити темпи зниження максимальних доз кортикостероїдів.

Для зменшення гепатотоксичної дії імурану, а також з метою пригнічення патологічних імунних реакцій в печінці в схему комбінованої терапії доцільно включати урсофальк в дозі 8 – 10 мг/кг на добу протягом 2-3 місяців.

Дітям з фульмінантним перебігом АГ при неефективності імуносупресивної терапії, проводяться сеанси плазмаферезу. Після покращення стану хворих призначається імуносупресивна терапія по вказаній вище схемі.

При застосуванні цитостатиків, враховуючи можливість розвитку цитопенії, необхідним є контрольне дослідження крові (загальний аналіз крові) щотижня в перші 8 тижнів лікування, в подальшому 1 раз на 2- 3 тижні.

Питання про припинення терапії слід вирішувати після комплексного обстеження з включенням морфологічного дослідження біоптатів печінки.

 

Диспансерний нагляд

З диспансерного нагляду не знімаються. В період ремісії:

- огляд педіатра або гастроентеролога не рідше одного разу на 6 міс.

- загальноклінічні аналізи та біохімічне дослідження крові 1 раз в 6 міс;

- УЗД печінки та органів черевної порожнини 1раз на 6 міс.

 

 

ПРОТОКОЛ ЛІКУВАННЯ

ВИРАЗКОВОГО КОЛІТУ

У ДІТЕЙ



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 83; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.139.149 (0.26 с.)