Чисельність населення світу, його природний та механічний рух

1. Чисельність населення. Населення — головна продуктивна сила суспільства, без нього неможливий розвиток виробництва, техніки та науки. Водночас саме населення й споживає продукцію промисловості, сільського господарства, використовує транспорт, потребує різноманітних послуг (культурних, побутових, туристичних, фінансових тощо). Тому населення є важливим чинником у розвитку кожної країни і вивчається різними науками: демографією (закономірності відтворення населення), етнографією (побут і культурні особливості життя народів), географією населення (особливості його розміщення та структури).

За швидкістю зміни чисельності населення світу впродовж історії людства можна виділити два періоди. Перший тривав до другої половини XVII ст. Він характеризувався порівняно невисокими темпами зростання населення.

На початку нашої ери загальна чисельність населення становила трохи більше 200 млн. осіб. Дуже повільно вона змінювалася в рабовласницькому та феодальному суспільствах, що пояснюється надзвичайно низьким рівнем розвитку продуктивних сил, значною залежністю людини від природи, частими війнами, епідеміями та голодом. І тільки з XI ст. почалося помітне збільшення чисельності населення. Швидке зростання чисельності населення почалося зі становленням та розвитком промисловості, а відповідно із розвитком продуктивних сил (другий період). Так, якщо в 1700 р. чисельність населення світу становила 550 млн. осіб., то в 1900 р. — вже 1630 млн. осіб.

Рис. 3. Десять країн з найбільшою чисельністю населення у 2000 р., млн. осіб(доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Особливо великі зміни в демографічній ситуації світу відбулися у XX ст. (див. табл. 2).

Табл. 2. Чисельність населення світу (* — за прогнозами ООН) (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Чисельність населення світу станом на 12 жовтня 1999 р. досягла 6 млрд. За прогнозами ООН народження 7-мільярдного жителя Землі очікують у 2016 р.

2. Природний рух. Демографічна політика. Відтворення населення (природний рух) — це процес безперервного відновлення поколінь людей, який характеризується показниками народжуваності, смертності та природного приросту (з розрахунку на 1000 осіб.)

З курсу географії 9 класу пригадайте, що називається природним приростом населення.

Природний приріст залежить від багатьох чинників, як біологічних, так і соціально-економічних: умов життя людей, їхнього добробуту, стану охорони здоров'я та харчування, залучення жінок до участі у виробництві, співвідношення міського та сільського населення тощо. У наш час все відчутнішу роль відіграють саме соціально-економічні чинники.

Показники природного руху населення в різних країнах коливаються в доволі широких межах. Тому виділяють три типи відтворення населення: розширене (чисельність населення зростає), звужене (чисельність населення зменшується), просте (чисельність не змінюється). Крім того, виділяють ще два типи відтворення населення.

Перший тип відтворення населення характеризується низькими показниками народжуваності, що мають тенденцію до зниження, та низькою смертністю. Природний приріст доволі низький (10-12 осіб на 1000 осіб і менше), тому частка молоді у віковій структурі незначна, а частка людей похилого віку постійно збільшується, відбувається процес старіння нації. Такі процеси характерні для розвинутих країн Північної Америки, Європи, Японії та Нової Зеландії.

До другого типу відтворення населення належать країни, що розвиваються, Азії, Африки та Латинської Америки. Він характеризується дуже високою народжуваністю, а рівень смертності, завдяки покращенню медичного обслуговування, знижується (див. табл. 3). У зв'язку з цим природний приріст населення високий. Тому у країнах другого типу відтворення населення у віковій структурі переважає частка молоді. Саме у країнах, що розвиваються, в 60-ті роки XX ст. відбувся демографічний вибух — різке зростання кількості населення. Проте процес відтворення населення не можна звести тільки до 2-х типів. З часом за показниками природного приросту країни поступово переходять від другого типу до першого. Для пояснення змін у відтворенні населення застосовується теорія демографічного переходу, який характеризується чотирма фазами: перша фаза— зниження рівня смертності відбувається швидше, ніж зниження рівня народжуваності, природний приріст найвищий; друга фаза — рівень смертності знижується, але рівень народжуваності знижується ще швидше, природний приріст поступово знижується; третя фаза — підвищення рівня смертності через старіння населення, рівень народжуваності повільно знижується, відбувається перехід від розширеного до простого відтворення населення; четверта фаза — показники смертності і народжуваності зближуються, відбувається демографічна стабілізація (див. рис. 4).

Табл. 3. Показники народжуваності та смертності у країнах Африки (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Рис. 4. Фази демографічного переходу (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Демографічна політика — це система адміністративних, економічних, пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення (в першу чергу на народжуваність) у бажаному напрямі.

У країнах першого типу відтворення населення демографічна політика спрямована на підвищення народжуваності та природного приросту населення. У країнах другого типу відтворення населення зусилля держави направлені на зниження народжуваності. Найбільш ефективною в кінці XX ст. виявилася демографічна політика уряду Китаю, де народжуваність знизилася з 28 осіб на 1000 жителів у 1968 р. до 10-11 у 1998 р., а з 2000 р. настала демографічна стабілізація.

3. Механічний рух населення. Механічний рух населення, або міграція, також впливає на чисельність населення, але не світу в цілому, а окремих країн та регіонів. Міграціями називають переміщення людей із зміною постійного місця проживання.

Із курсу географії 9 класу пригадайте, які причини викликають міграції населення, та види міграцій.

Міграції бувають внутрішніми (переселення в межах однієї країни) або зовнішніми (переселення в іншу країну). У зовнішніх міграціях розрізняють еміграцію — виїзд зі своєї країни до іншої та імміграцію — в'їзд до країни громадян іншої держави.

Особливо великі міграційні потоки населення спостерігалися у XIX ст., коли багато людей переселялися з країн Європи до Північної та Південної Америки, в Австралію. У XX ст. неабиякий вплив на перерозподіл населення між країнами та материками мали Перша та Друга світові війни. У другій половині XX ст. головним «центром» іміграції стали Західна Європа (в'їзд населення з країн Африки, Азії) та США (в'їзд населення з Латинської Америки). Значні міграції викликав у 90-ті роки розпад СРСР (див. рис. 5).

Рис. 5. Основні потоки міграцій у кінці XX ст. (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

З 50-х років XX ст. з'явився новий вид міграції— міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів, яка одержала назву «відтік умів». Спочатку вона відбувалася в межах країн Західної Європи, в 60-70-і роки активізувався відтік спеціалістів з країн, що розвиваються, а від середини 80-х років виник ще один міграційний потік висококваліфікованих кадрів з країн колишнього СРСР та Центральної Європи.

У наші дні має місце і таке явище, як нелегальна міграція, особливо із країн, що розвиваються.

Запитання і завдання

1. Чому саме у XX ст. спостерігається швидке збільшення чисельності населення світу?

2. Назвіть країни з найбільшою чисельністю населення.

3. Назвіть характерні риси 2-х типів розширеного відтворення населення. Для яких типів країн за рівнем економічного розвитку вони притаманні? Чому?

4. Розкрийте зміст поняття «демографічний вибух», «демографічний перехід». За таблицею 3 визначте показники природного приросту у Африці наприкінці XX ст. Які процеси вони характеризують?

5. Яку демографічну політику проводять країни І і II типів відтворення населення? Чому?

6. Які причини викликають міграції в наш час?

ЦЕ ЦІКАВО

Найвищий рівень народжуваності спостерігається в Африці. У державах Ангола, Малаві та Уганда він становить 51 особу на 1000 жителів.

Найвищий рівень смертності в Африці. У 1997 р. у Сьєрра-Леоне він становив 30 осіб на 1000 жителів.

«Рекордсмен» за показником природного приросту у 1997 р. — Маршаллові острови, де він досяг 40 осіб на 1000 мешканців (народжуваність 49 осіб на 1000 мешканців, смертність — 9 осіб на 1000 мешканців).

За даними на 1997 р., держава з найбільшою кількістю щорічно народжених мешканців — Індія (27 734 тис. осіб). За нею йдуть Китай (20 999 тис. осіб), Пакистан (5 372 тис. осіб), Індонезія (5 169 тис. осіб) та Нігерія (4 607 тис. осіб).

За даними Відділу народонаселення при ООН, у березні 2001 р. населення Індії становило 1 мільярд 20 мільйонів осіб. Лише 50 років тому воно було втричі меншим. Якщо кількість жителів збільшуватиметься такими темпами, тобто щорічний приріст становитиме 1,6%, то через 40 років Індія наздожене Китай. За менш як півсторіччя середня тривалість життя в Індії зросла від 39 до 63 років. Населення Індії та Китаю вже становить третину світового.

Народжуваність у Західній Європі знизилась до найнижчої позначки з часів Другої світової війни. У країнах ЄС у 1998 р. народилося біля 4 млн. дітей, у той час як у середині 60-х років щорічно народжувалося 6 млн. немовлят. У середньому у країнах ЄС на 1000 жителів припадає 10,7 народжених щорічно. У Італії цей показник становить 9,2. Найвищий показник народжуваності в Ірландії — 14,2 осіб на 1000 мешканців.