Тема 2. Чергування голосних і приголосних. Спрощення, подовження та подвоєння приголосних

Історичні чергування голосних

Чергування голосних о – і, е – і.

Звуки о, е (у відкритих складах) часто чергуються з і (в закритих складах):

1. При словозміні:

водопій – водопою, дохід – доходу, камінь – каменя, гір – гора, ніг – нога, сіль – солі.

2. При словотворенні: будівник (будова), вільний (воля), робітника (робота).

3. О, е не переходять в і в закритому складі в таких випадках:

а) коли ці звуки вставні чи випадні: вікно – вікон, земля – земель, сотня – сотень, день – дня;

б) у групах -ор, -ер, -ов між приголосними: торг – торгу, вовк – вовка, смерть – смерті;

в) у групах із повноголоссям -оро-,-оло-, -ере-, -еле-: город, мороз, волос, берег, шелест, але: поріг, сморід;

г) у родовому відмінку множини іменників середнього роду на - ення: значень (значення), положень (положення);

д) в абревіатурах та в похідних утвореннях: колгосп;

е) у словах іншомовного походження: агроном, інженер, студент.

Чергування е з о після ж, ч, ш, щ, дж, й.

У багатьох словах української мови е чергується з о після ж, ч, ш, щ, дж, й: женитися – жонатий, четвертий – чотири.

1. Е пишемо після ж, ч, ш, щ, дж, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е або и (що походить від давньоруського и): вечеря, вишенька, джерело, женити, жеребок, ніженька, чепіга, щеня.

2. О пишемо після ж, ч, ш, щ, дж, й перед твердим приголосним, а також перед складами з а, о або и (що походить з давньоруського ы): бджола, вечори, дочок, учора, чотири, щока.

3. О пишемо замість сподіваного е після шиплячих та й перед м’яким приголосним:

а) в іменниках жіночого роду ІІІ відміни в суфіксі -ост (і): безкрайості, меншості, свіжості (відповідно до вічності, радості, де о йде не після шиплячих);

б) у давальному й місцевому відмінках однини деяких іменників: бджолі, на бджолі, на вечорі, у пшоні, щоці, на щоці (відповідно до бджола, бджолу, вечора, вечори тощо);

в) у закінченнях родового та орудного відмінків прикметників і займенників та числівників прикметникового типу жіночого роду: безкрайої, безкрайою, гарячої, гарячою, нашою, нашої, першою, першої;

г) у похідних утвореннях типу: вечоріти, вечоріє (відповідно вечора, вечорові), чорніє, чорнило (відповідно до чорний, чорного).

Примітка. У прислівниках типу вороже, гаряче після шиплячих пишемо е, але творчо, законодавчо, хижо.

Чергування о – а у дієслівних коренях.

У коренях дієслів о – а чергуються, змінюючи їх значення: гонити – ганяти, котити – качати, кроїти – краяти, ломити – ламати.

Однак більшість дієслів має кореневий о, що не чергується з а: простити, прощати, виношувати, переконувати.

 

Чергування е – і в дієслівних коренях.

Е (не випадний) – у дієсловах доконаного виду; і (не випадний) – у дієсловах недоконаного виду: вигребти – вигрібати, викоренити – викорінювати, замести – замітати, зберегти – зберігати.

 

Евфонічні чергування

Чергування і – й не буває:

а) при зіставленні понять: дні і ночі; батьки і діти; війна і мир;

б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я: Ольга і Йосип – друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (Рильський);

в) після паузи: Щось такеє бачить око, І серце жде чогось (Шевченко).

Варіанти прийменника з –із –зі (зрідка зо) чергуються на тій самій підставі, що й в – у, і – й.

1. З уживається:

а) перед голосним початку слова незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: 3 одним рибалкою він дуже подружив (Глібов); Диктант з української мови.

б) перед приголосним (крім с, ш), рідше – сполученням приголосних початку слова, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи: Плугатарі з плугами йдуть (Шевченко); З її приїздом якось повеселіла хата (Леся Українка); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов'ю повертав (Малицький).

Щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови, вживають із або зі.

2. Варіант із уживається переважно між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ) та між групами приголосних (після них або перед ними): Тихович разом із сходом сонця зірвався на рівні ноги (Коцюбинський); Лист із Бразилії (Франко); Місив новий заміс із тіста старого (Драч); Родина із семи чоловік; Гнат запріг коні й так їх гнав із села, що вони із шкури вилазили (Стельмах); А вже весна, а вже красна! Із стріх вода капле (Нар. пісня); Із шовку виготовили вітрила.

3. Зі вживається перед сполученням приголосних початку слова, зокрема коли початковими виступають з, с, ш, щ тощо, незалежно від паузи та закінчення попереднього слова: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (Головко); Війнув зі Сходу легіт волі (Павличко); Балада зі знаком запитання (Драч).

Примітка.Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три: позичив зо дві сотні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

Приголосні

2.4.1. Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє, Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях іео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-: агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія.

2.4.2. Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давнозапозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний ґ згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

 

Зміни приголосних при збігу

При словотворенні приголосні звуки часто змінюються.

· Група приголосних -цьк- змінюється в -чч- при творенні іменників із суфіксом -ин(а): вояцький – вояччина, козацький – козаччина, німецький – Німеччина, турець­кий – Туреччина, але: галицький – Галичина.

· Групи приголосних -ськ-, -ск- змінюються в щ при творенні іменників із суфіксом -ин (а): віск – вощина, пісок (піску) – піщина, полтавський – Полтавщина.

· Групи приголосних - ск-, -шк - змінюються в щ при творенні прикметників та іменників із суфіксом -ан- (- ян -): віск – вощаний – вощанка, дошка – дощаний, пісок (піску) – піщаний.

· Групи приголосних - ск-, -ст - змінюються в щ, група - зк - у - жч - при творенні багатьох форм дієслів II дієвідміни: вереск – верещати, верещу, верещиш тощо; простити – прощати, прощаю, прощаєш, прощу, але: простиш, простить; брязк – бряжчати, бряжчу, бряжчиш.

· Групи приголосних - ськ-, -зьк - відповідно змінюються на - щ -, - жч - при творенні прізвищ на - енко, -ук: Васько – Ващенко – Ващук, Ісько – Іщенко – Іщук, Онисько – Онищенко – Онищук, Водолазький – Водолажченко, Кузько – Кужченко.

Примітка. У присвійних прикметниках від власних імен із групами
- ск-, -ськ - с на письмі зберігається, а к переходить у ч: Параска – Парасчин, Ониська – Онисьчин; -шк- дає щ: Мелашка – Мелащин.

Перед суфіксами - ськ (ий), - ств (о) деякі приголосні при словотворенні змінюються, змінюючи й самі суфікси:

· К, ч, ц + ськ (ий), - ств (о) дають - цьк (ий), - цтв (о): гірник – гірницький, молодець – молодецький, молодецтво, парубок – парубоцький – парубоцтво, ткач – ткацький – ткацтво.

· Г, ж, з + - ськ (ий), - ств (о) дають - зьк (ий), - зтв (о): боягуз – боягузький – боягузтво, Запоріжжя – запорізький, Париж – паризький, Прага – празький, убогий – убозтво.

· X, ш, с + - ськ (ий), - ств (о) дають - ськ (ий), - ств (о): залісся – заліський, птах – птаство, товариш – товариський – товариство.

Інші приголосні перед суфіксами - ськ (ий), - ств (о) на письмі зберігаються: багатий – багатство, брат – братський – братство, завод – заводський, інтелігент – інтелігентський, люд – людський – людство, пропагандист – пропагандистський, студент – студентський – студентство.

У вищому ступені прикметників і прислівників г, ж, з перед суфіксом
- ш (ий) змінюються в - жч (ий), а с + ш (ий) – у - щ (ий): високий – вищий (вище), вузький – вужчий (вужче), дорогий – дорожчий (дорожче), дужий – дужчий (дужче), низький – нижчий (нижче), але: легкий – легший (легше). Це стосується також і дієслів, утворених від прикметників вищого ступеня: ближчати, вужчати, кращати тощо й похідних від них іменників: підвищення (від підвищити), подорожчання (від подорожчати).

Приголосні основи к, ц (ь) перед суфіксом - чн -, - шн - змінюються в ч: безпека – безпечний, безпечність, безпечно; вік – вічний, вічність, вічно; кінець – кінечний, місяць – місячний, околиця – околичний, пшениця – пшеничний, рік – річний, серце – сердечний, сонце – сонячний, яйце – яєчня. Приголосний основи ч зберігається: поміч – помічний, помічник; ніч – нічний, ячмінь – ячний (або ячмінний). Виняток становлять слова: дворушник, мірошник, рушник, рушниця, сердешний (у значенні бідолашний), соняшник, торішній.

Примітка 1. Приголосні ж, ч, ш, щ, т (ь) у давальному та місцевому відмінках іменників (жін. р.) та в дієсловах перед постфіксом - ся на письмі зберігаються: діжці, дочці, квітці, книжці, юшці; не вріжся, не морочся, не морщся, радишся, спиться.

Примітка 2. Глухі приголосні основи перед дзвінкими на письмі зберігаються: боротьба (бо бороти), молотьба (бо молотити), просьба (бо просити). Так само й дзвінкі перед глухими на письмі зберігаються: бабка, борідка, вогкий, дігтяр, кігті, книжка, легкий, нігті. Але: затхлий, зітхнути (хоч дихати), натхнути, тхір.

Спрощення груп приголосних

У групах приголосних -ждн-, -здн-, -с(т)н-, -с(т)л- -стл-, -стн- випадають д і т: тиждень – тижня – тижневий; виїздити – виїзний, поїзд – поїзний; лестощі – улесливий, щастя – щасливий; вість – вісник, користь – корисний, честь – чесний, якість – якісний. Але в словах: зап’ястний, кістлявий, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, шістнадцять літера т зберігається.

Примітка. У прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим - ст, літера т у групі приголосних - стн - зберігається, хоч відповідний звук і не вимовляється: аванпост – аванпостний, баласт – баластний, компост – компостний, контраст – контрастний.

У групах приголосних - зкн-, -скн - випадає к при творенні дієслів із суфіксом - ну -: бризк – бризнути, брязк – брязнути, блиск – блиснути, писк – писнути, плюск – плюснути, тріск – тріснути, але: випуск – випускний, виск – вискнути, риск – рискнути.

У групах приголосних - слн - випадає л: масло – масний, мисль – умисний, навмисне; ремесло – ремісник.

 

Подвоєння приголосних

Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних:

· префікса й кореня: ввіч, ввічливий, піддати, відділ, заввишки, ззаду.

Примітка. Не подвоюються приголосні в таких словах, як отой, отут, отак, отам, отепер, отоді, оцей тощо;

· кінця першої й початку другої частини складноскорочених слів: військкомат (військовий комісаріат), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст);

· кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий) -н(ій), -ник, -ниц(я): вина – безвинний, день – денний, закон – законний, кінь – кінний, причина – причинний; осінь – осінній, ранок – ранній; баштанник, годинник, письменник; віконниця, Вінниця;

· основи дієслова минулого часу на с і постфікса -ся: винісся, пасся, розрісся, трясся.

Подвоєння н зберігається також перед суфіксом - їсть в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників з подвоєним н: безвинний – безвинність – безвинно, законний – законність – законно, туманний – туманність – туманно.

Буквосполучення - нн - пишеться:

а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі - енн (ий): здоровенний, силенний, численний;

б) у прикметниках на - енн (ий), - анн (ий), - янн (ий) зі значенням можливості або неможливості дії: здійсненний, невблаганний, недозволенний, недоторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, несказанний, нескінченний та в прикметнику старанний з відтінком підсилення.

в) у прикметниках на - енн (ий) старослов’янського походження: благословенний, блаженний, огненний, священний.

Буквосполучення - нн - зберігається також і в іменниках та при­слівниках, утворених від таких прикметників: здійсненність, старанність, старанно, численність (численно) тощо.

Примітка. Н не подвоюється в дієприкметниках: вивершений, ви­хований, зроблений, індустріалізований, побраний, сказаний, спечений, як і в прикметниках на - ений з відповідних дієприкметників (з іншим наголосом): варений (пор. варений), печений (пор. дієприкметник печений) тощо, а також у прикметнику довгожданий.

Треба розрізняти такі слова, як здійсненний (який може здійснюватися – прикметник) і здійснений (який здійснився – дієприкметник), нездоланний (непереможний) і нездоланий (якого не подолали), незліченний (представлений у дуже великій кількості) і незлічений (не порахований) та ін.

Подвоюються приголосні в словах: бовван, Ганна, лляний, овва, ссати, а також у похідних: бовваніти, Ганнин, виссати, ссавці тощо.

Подовження приголосних

Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються (а на письмі позначаються двома літерами), коли вони стоять після голосного та перед:

а) я, ю, і, є в усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): знаряддя, знаряддю, на знарядді; життя, життю, у житті; мотуззя, мотуззю, у мотуззі; колосся, колоссю, у колоссі; гілля, гіллю, на гіллі; знання, знанню, у знанні; збіжжя, збіжжю, у збіжжі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; піддашшя, піддашшю, на піддашші; а також у похідних словах: гілля – гіллястий, гіллячка; життя – життєвий (і життьовий), життєпис тощо. Але: знарядь, піддаш, сторіч, угідь.

б) я, ю, і, є в усіх відмінках деяких іменників чоловічого та жіночого роду І відміни (за винятком родового множини із закінченням - ей): суддя, судді, суддю, суддів; стаття, статті, статтею (але в родовому множини – статей); рілля, ріллі, ріллю, ріллею; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею та ін.

в) ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку їх основа закінчується на один м’який або шиплячий приголосний: молодь – молоддю, мить – миттю, мазь – маззю, вісь – віссю, міць – міццю, сіль – сіллю, тінь – тінню, подорож – подорожжю, ніч – ніччю, розкіш – розкішшю. Але: молодість – молодістю, повість – повістю, кров – кров'ю, матір – матір’ю, пригорщ – пригорщю. У називному відмінку однини вони закінчуються на два приголосних (у тому числі шч – на письмі щ), губний або р.

· г) я, ю в прислівниках на кшталт зрання, навмання, спросоння; попідвіконню, попідтинню.

· д) ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити (литися): ллю, ллєш, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються, а також у похідних: виллю, наллю тощо.

Якщо в родовому відмінку множини іменники середнього роду закінчуються на - ів, подовження зберігається: відкриття – відкриттів, почуття – почуттів.

Примітка. Приголосні не подовжуються в словах: кутя, попадя, свиня, у формах числівника третя, третє тощо.

Література: [15; 17].

 

Завдання для самостійної роботи:

1. Випишіть слова зі вставленою буквою и в ліву колонку, зі вставленою буквою е – у праву. Поясніть орфограми у виписаних словах.

Бл…зенько, хв…люватися, оп…нитися, справ…дливий, розп…тати, р…вти, тр…мати, зш…вати, дал…чінь, неприм…ренний, поч…нати, вир…нати, сп…нити, дят…л, ст…лити, ущ…мити, тр…вога, оц…нкований, в…ршина, ч…кати, нос…ш, вікон…чко, ч…р…да, смуж…чка, міл…на, вел…тень, мар…во, прос…мо, мереж…во, п…р…бігти, пос…віти, к…рманич, завм…рати, стр…бати, кош…чок, сит…чко, печ…во, вул…чка, виш…нька, ш…л…стіти, в…с…лка, д…р…во, хв…л…чка, ос…литися, неприм…ренний, д…ректор, ущ…мити, дят…л, зн…сти, кр…шити, др…жати, джер…ло, вел…чезний, п…л…на, станов…ще, дал…ч, враж…ння, рушн…чок, дал…на.