Правила й помилки в доведенні та спростуванні.

Правила щодо тези.

1. Теза повинна бути судженням чітким і визначеним.

2. Теза повинна зберігати свою визначеність і чіткість протягом всього процесу міркування.

У разі порушення першого і другого правил виникає помилка, що має назву “підміна тези”. Ця помилка має свої різновиди:

а) Логічна помилка “Аргумент до людини”.

б) Логічна помилка “Аргумент до публіки”.

в) Логічна помилка “Хто дуже багато доводить, той нічого не доводить”.

3. Теза не повинна містити суперечливих суджень.

Правила щодо аргументів.

1.Аргументи доведення (спростування) повинні бути судженнями істинними, які мають бути безсумнівними і доведеними.

Порушення цього правила веде до наступних помилок у доведенні:

а) Основна помилка.

б) Помилка випередження основи.

2.Аргументи повинні бути судженнями, істинність яких визначена незалежно від тези.

Можлива помилка має назву “від сказаного у відносному розумінні до сказаного безвідносно”.

3.Аргументи не повинні бути суперечливими судженнями.

4.Аргументи мають бути достатніми, необхідно створити систему аргументів.

Правила щодо демонстрації.

Основною вимогою щодо демонстрації є необхідність логічного слідування між аргументами і тезою. Оскільки формою доведення та спростування є умовивід, то в залежності від форми доведення в них застосовуються відповідні правила конкретного умовиводу. В разі порушення цього правила виникають типові помилки:

а) “занадто поспішне узагальнення” (в індуктивній формі доведення);

б) “почетверіння термінів” (у дедукції).

Коли із аргументів не випливає істинність тези, тобто між собою вони не “зклеюються”, виникає помилка “уявного наслідку”. Вона може бути коли:

а) стався логічний перехід від вузької галузі до більш широкої галузі;

б) стався перехід від умовно сказаного до безумовно сказаного;

в) логічний перехід від сказаного у певному відношенні до сказаного безвідносно до чого б то було.

Неспіввідношення між аргументами і тезою може статися за умов, коли логічно слабкими аргументами обґрунтовують логічно більш сильну тезу. Помилка “уявного наслідку” також може виникати, коли існують:

а) “аргумент до сили”;

б) “аргумент до невігластва”;

в) “аргумент до користі”;

г) “аргумент до здорового глузду”;

д) “аргумент до співчуття”;

е) “агрумент до вірності”;

ж) “аргумент до авторитету” тощо.

5. Софізми і парадокси. Парадоксом називають вмотивоване висловлювання, що суперечить “здоровому глузду”. Вважають, що парадокси виникають як результат однобічного характеру логічних форм, які по суті не можуть вичерпно відобразити предмет мислення.

Відомий парадокс давньогрецького філософа Евбуліда “Брехун”:

“Крітянин Епіменід сказав: “Усі крітяни – брехуни”. Епіменід - сам крітянин. Отже, він брехун. Але якщо Епіменід - брехун, тоді висловлення “Всі крітяни – брехуни” хибне. Звідси випливає, що крітяни не брехуни, отже, й Епіменід не брехун, і тому його висловлення “Усі крітяни - брехуни” істинне. Яке ж насправді висловлення Епіменіда: істинне чи хибне?” - це парадокс.

Софізми - це помилки, що виникають в мисленні внаслідок навмисного порушення вимог законів і правил мислення. Можна назвати основні риси софістичного методу мислення і методу ведення суперечки:

1. Суто “особистісна” (тобто, спрямована на людей, їх психологію), а не “речова” (тобто, байдужа до предмета дослідження) практика переконання опонента в тому, що стверджується, безвідносно до істинності цього твердження.

2. Принципова несерйозність софістичного твердження. Переконавши людину в чомусь, він знову береться переконувати її в протилежному.

3. Корислива зацікавленість: переконання словом спрямоване на досягнення особистої користі, політичних цілей, слави, багатства.

4. Встановлення однобічного зв’язку при спілкуванні, підпорядкування волі слухача ораторові.

5. “Агональний” (напружений), войовничий характер софістичних методів ведення бесіди. Софіст - це борець у словесних змаганнях.

Цілком природно те, що теоретичні складнощі, які пов’язані з взаємоперетіканням об’єктивних категорій, перетворюються в софізмах у предмет гри словами і закладеними в цих словах двозначностями, тобто, суперечками суто семантичного плану. Саме цим софістика і здобула погану славу.

Класичним виразом скептично-агностичного відношення до світу є тріада Горгія: 1) ніщо не існує; 2) якщо щось і існує, то його не можна пізнати; 3) якщо його можна пізнати, то його не можна передати і пояснити іншому словами.

 

Контрольні питання:

1. Доведення в широкому розумінні слова.

2. Доведення в вузькому розумінні слова.

3. Структура доведення.

4. Як визначити тезу?

5. Як визначається демонстрація?

6. Що таке аргументи?

7. Чим пряме доведення відрізняється від непрямого?

8. Що таке розділове доведення?

9. Чим відрізняється логічне доведення від судового доказу?

10. Назвіть правила доведення стосовно тези.

11. Що таке помилка “аргумент до людини”?

12. Сутність помилки “аргумент до публіки”?

13. Які помилки виникають внаслідок порушення правил стосовно аргументів?

14. В чому сутність “основної помилки”?

15. Наведіть приклади порушення правил доказу стосовно демонстрації, а саме: “аргумент до сили”, “аргумент до невігластва”, “аргумент до користі”, “аргумент до здорового глузду”, “аргумент до співчуття”, “аргумент до вірності”, “аргумент до авторитету”.

16. Що таке парадокс?

 

Тема 8. Гіпотеза

1.Загальна характеристика гіпотези. 2.Види гіпотез. Поняття версії. 3.Способи підтвердження і спростування гіпотез.

1. Загальна характеристика гіпотези. Гіпотеза – це будь-яке припущення про можливий причинний зв’язок між явищами або про інші закономірні зв’язки між відомими явищами і невідомими. Гіпотеза - це форма умовиводу, висновок якого фіксує припущення про можливий зв’язок між явищами, це процес мислення, що веде до формування припущення.