Тема 5. Індуктивні умовиводи

1.Повна і неповна індукція. 2.Популярна, через відбір фактів, наукова індукція.3. Методи наукової індукції.

1.Повна і неповна індукція. Індуктивні умовиводи - це принципово іншій, ніж дедуктивні, вид умовиводів, який дає висновки різного ступеня ймовірності. Поняття “індукція” вживається в широкому значенні (метод пізнання, метод мислення, за яким думка рухається від знань про одиничне до знань про загальне) та вузькому розумінні (якформа провдоподібного умовиводу, в якій на основі знань, відображених у засновках про окремі предмети певної множини, дістають висновку про всю множину предметів). Наприклад:

S1 має ознаку Р

S2 має ознаку Р

Sn має ознаку Р

S1S2…Sn належать класу К

Ймовірно, кожний елемент класу К має ознаку Р.

Структура індуктивних умовиводів така: засновки є одиничними судженнями, висновок – загальним.

Індукція буває: повною та неповною. Повна індукція – це умовивід, в якому загальний висновок про клас предметів робиться на підставі вивчення всіх предметів даного класу:

S 1 –Р

S 2 - Р

S 3 - Р

S 1 S 2 S 3 S п.....всі S цього класу

Отже, всі S – Р

Умовивід у формі повної індукції може бути істинним і хибним. Істинним, якщо: 1) всі засновки істинні за змістом, 2) якщо між засновком і висновком є відношення логічного слідування.

Приклади повної індукції: Всі планети Сонячної системи рухаються навколо Сонця. Деякі метали – тверді тіла. У статистиці: динаміка і чисельність населення, співвідношення чоловіків і жінок тощо.

В юридичній практиці прикладами повної індукції є: статистика злочинів, збір матеріалів по факту злочину, судова практика, експертиза.

Неповна індукція – це умовиводи, у яких загальний висновок виводиться із засновків, які не охоплюють усіх предметів даного класу.

S 1 –Р

S 2 - Р

S 3 - Р

S 1 S 2 S 3 S п..... складають частину цього класу

Отже, всі S – Р

Розрізняють такі види неповної індукції: популярна, через відбір фактів та наукова.

2.Популярна, через відбір фактів, наукова індукція. Популярна індукція - це такий умовивід, у якому загальний висновок про клас предметів робиться на тій підставі, що серед спостережуваних фактів не трапляється жодного, який би суперечив узагальненню. Така індукція дає нам ймовірні висновки. Ступінь ймовірності висновків залежить від кількості вивчених фактів: висновок, зроблений на основі вивчення малої кількості фактів, що потрапили першими, буде завжди малоймовірним. Тут діє принцип: щоб висновок мав більше ймовірності, необхідно розглянути якомога більше фактів.

Популярна індукція не може використовуватися у науці як форма доказовості. Але популярна індукція має широку сферу застосування. Наприклад, у слідчому пізнанні суперечливий факт може мати різну природу: 1.Факт може бути спеціально створений як суперечливий до об’єктивно правильної версії. 2.Факт може лише на перший погляд виглядати суперечливим, а насправді не бути таким. 3.Той чи інший факт, який сприймається як суперечливий для узагальнення, може бути нейтральним, тобто не пов’язаним із злочином і не бути ознакою злочину. 4. Факт може бути дійсно суперечливим узагальненню.

Отже, популярна індукція може бути використана лише на початку судового дослідження для висунення версій і різноманітних пропозицій. Для здобуття кінцевих висновків ця індукція не застосовується.

Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення, – це вид індукції, в якій висновки ґрунтуються на повторюваності фактів, відібраних за певною системою чи випадкового збігу обставин.

Індукцію через відбір фактів часто застосовують при визначенні якості або сортності різних товарів, виробів, продуктів.

Наукова індукція – це умовиводи, в яких загальний висновок про всі предмети класу робиться на підставі знання необхідних ознак або причинних зв’язків частини предметів класу.

Наукова індукція дає висновки не тільки ймовірні, але й достовірні. Кількість вивчених предметів або фактів для висновку не має значення. Висновок може бути зроблений на основі дослідження усього одного явища або факту.

При доборі засновків для наукової індукції часто вдаються до методів виявлення причинних зв’язків між явищами.

3. Методи наукової індукції. Існує п’ять методів виявлення причинних зв’язків:

1. Метод єдиної схожості;

2. Метод єдиної відмінності;

3. Поєднаний метод схожості і відмінності;

4. Метод супутніх змін;

5. Метод остач.

Міркування за методом єдиної схожості відбувається за наступною схемою:

АВС спричиняє D

MFB спричиняє D

MBC спричиняє D

Ймовірно, В є причиною D.

Схема мислення за методом єдиної відмінності наступна:

ABCFEM спричиняють D

ABCFE не спричиняють D

Ймовірно, що M є причиною D.

Поєднаний метод схожості і відмінності відбувається за такою схемою:

ABC спричиняють D

MFB спричиняють D

MBC спричиняють D

AC не спричиняють D

MF не спричиняють D

BC не спричиняють D

Ймовірно, B є причиною D.

Міркування за методом супутніх змін відбувається наступним чином:

ABC1 спричиняють D1

ABC2 спричиняють D2

ABCn спричиняють Dn

Ймовірно, C є причиною D

Останній метод - метод остач, в якому міркування відбувається за наступною схемою:

ABC спричиняють abc

A спричиняє a

B спричиняє b

Ймовірно, C спричиняє c

Існує також схема модифікованого висновку за методом остач:

ABC спричиняють abcd

A спричиняє a

B спричиняє b

С спричиняє с

Ймовірно, існує х, яка спричиняє d

Необхідно звернути увагу на те, що при дослідженні причинних зв’язків розглянуті методи застосовуються не ізольовано один від одного, а в сполученні між собою і з різними формами умовиводів і засобами пізнання.

 

Контрольні запитання:

1.Дайте характеристику індуктивних умовиводів.

2.Дайте характеристику висновків, які можна отриманим за допомогою індуктивних міркувань.

3.Чим відрізняються популярна та наукова індукція?

4.Як використовуються в юридичній практиці різні види індукції?

5. Які методи використовуються в науковій індукції?

 

Тема 6. Аналогія

1.Аналогія, види аналогії. 2.Аналогія властивостей та відносин. 3.Аналогія закону і права.

1.Аналогія, види аналогії. Аналогія - одна з найдавніших логічних операцій, яка виникла з об’єктивної суперечності між потребами пізнання навколишнього світу та наявними знаннями про нього. Всяка аналогія представляє собою умовивід, за допомогою якого із подібності предметів в одних ознаках виводяться подібності інших ознак. Відмінність від дедуктивних та індуктивних умовиводів в тому, що думка в аналогії іде від одиничного до одиничного, від часткового до часткового і від загального до загального.

Аналогія має структуру, яка подібна до структури інших умовиводів: засновки, висновок, логічний зв’язок.

Аналогія поділяється на види.

За характером подібності предметів аналогія поділяється на аналогію властивостей та аналогію відносин між предметами.

За ступенем подібності предметів аналогія може бути строгою і нестрогою.

2.Аналогія властивостей та відносин. Аналогія за властивостями предметів характеризується тим, що 2 предмети або 2 групи мають деякі подібні властивості. На цій підставі робиться висновок про те, що вони можуть бути подібними і в інших властивостях.

Аналогія відносин заснована на тому, що порівнювані предмети можуть не мати подібних властивостей, але у них є подібні відносини з іншими предметами. За цією ознакою можливо побудувати відповідний умовивід.

Подібність між предметами за властивостями або відносинами між предметами може мати різну ступінь і бути строгою або нестрогою.

Строга (сильна) або наукова аналогія має необхідний зв’язок переносимої ознаки з ознакою подібності. В такому випадку можна отримати достовірний результат.

Нестрога (проста) або популярна аналогія – це така подібність, коли залежність між подібними та переносимими ознаками мислиться як необхідна з більшим чи меншим ступенем ймовірності.

Умовами, які підвищують ступінь правдоподібності висновків за аналогією є наступні:

1) подібність суттєвих ознак – чим більше подібність суттєвих ознак, тим більш правдоподібним є висновок;

2) відсутність істотної різниці між подібними предметами;

3) знання про залежність між подібними ознаками та тими, що переносяться

Як і інші види умовиводів, аналогія може бути повною або неповною. Подібно до силогізму, аналогія може бути розгорнутою або скороченою.

3.Аналогія закону і права. Аналогія широко використовується в юридичній практиці як аналогія закону і аналогія права. Аналогія закону використовується в тих випадках, коли потрібне правове регулювання тих чи інших відносин, які не передбачені законом або передбачені неповністю, але коли існують правові норми, які регулюють подібні відносини.

Аналогія права використовується в тих випадках, коли немає подібних правових норм. Тоді приходиться керуватися загальними началами і змістом відповідної галузі права або законодавства країни в цілому.

 

Контрольні запитання:

1.Що таке аналогія?

2.На які види поділяється аналогія?

3.Чим відрізняються аналогія властивостей і аналогія відносин між предметами?

4.Яку аналогію називають науковою?

5.Яку аналогію називають популярною?

6.За яких умов підвищується правдоподібність аналогії?

7.Які види аналогії застосовуються в юридичній практиці?