Обмеження і узагальнення понять.

Обмеженням називається логічна операція, яка полягає в переході від поняття з більшим обсягом, але меншим змістом, до поняття з більшим змістом, але меншим обсягом (від родового поняття до видового). Межею обмеження є одиничне поняття.

Узагальненням називається логічна операція, за допомогою якої переходять від поняття з більшим змістом, але меншим обсягом, до поняття з більшим обсягом, але меншим змістом (від видового поняття до родового). Межею узагальнення є універсальне поняття, тобто поняття, у якого область визначення предиката, що виражає його зміст, збігається з областю істинності цього предиката – матерія, час, простір, елемент, життя, суспільство, право.

П оділ понять та правила поділу.

Поділом понять називають логічну операцію, за допомогою якої розкривають обсяг понять. Розкрити обсяг поняття можна шляхом перерахування елементів, які входять до його складу. Це можна зробити з такими поняттями, як планети Сонячної системи, арифметичні дії, види покарань. Але в тих випадках, коли кількість елементів обсягу досить велика або нескінчена, такий спосіб є малоефективним. Тут слід іти шляхом поділу поняття на види.

Структура операції поділу містить у собі такі складові: ділене поняття, члени поділу, підстава поділу.

Існують 2 види поділу: за видозмінюваною ознакою і дихотомічний. При поділі за видозмінюваною ознакою ділене поняття розбивають на види на підставі специфічного вияву ознаки в різних видах діленого поняття. При дихотомічному поділі ділене розбивають на 2 суперечливих поняття.

Правила поділу понять:

1.Поділ понять має бути відповідним. Не може бути надто “вузького” або надто “широкого” поділу.

2.Поділ слід здійснювати за однією підставою. Порушення веде до помилки – “підміна підстави”.

3. Члени поділу повинні виключати один одного.

4.Поділ повинен бути послідовним, тобто члени поділу повинні бути однопорядковими видами. Порушення цього правила веде до помилки, яка називається “стрибок у поділі”.

Поділ як логічну операцію над поняттями слід відрізняти від класифікації і поділу цілого на частини. Класифікація – це систематизація предметів на основі угоди чи певних ознак, що випливають з природи систематизованих об’єктів: таблиця Менделеєва, група студентів за алфавітним списком тощо. Метою класифікації є систематизація знань. Вона широко використовується в правових науках, наприклад: державне право, фінансове право тощо.

Разом з тим, всяка класифікація є відносною: певні явища природи, суспільного життя неможливо віднести до якогось класу (наприклад, сім’я). З розвитком знань класифікація змінюється, доповнюється або замінюється новою, більш точною.

За допомогою логічних операцій із 2 або більше класів можуть бути утворені нові класи. До таких операцій належать: об’єднання класів (складання), перехрещення класів (множення) та утворення доповнення до класу (віднімання).

Поділ цілого на частини полягає в уявному знаходженні частин цілого. Наприклад, рік складається із січня, лютого, березня і т.д.

В практичній діяльності поділ понять необхідно використовувати в таких випадках:

1) коли треба розкрити не лише суть предмету, але і форми його прояву і розвитку, наприклад, визначивши поняття права як суспільного явища, необхідно виділити його історичні форми – рабовласницьке, феодальне, сучасне тощо, сучасні форми – трудове, цивільне, кримінальне тощо;

2) коли невідома галузь застосування того чи іншого поняття, наприклад, цивільного права, тоді вживаються такі видові поняття як право власності, авторське право тощо;

3) потреба у поділі виникає, коли вживається багатозначне слово, наприклад, процес – судовий, хімічний, фізичний тощо.

Особливо важливим є поділ в юридичній сфері: наприклад, в законодавстві України державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу, судову; в окремих кодексах є класифікація злочинів, класифікація покарань тощо.

Визначення понять та правила визначення.

Визначенням (дефініцією) поняття називається логічна операція, яка розкриває зміст поняття. За структурою операція визначення складається з 2 частин: визначуване (дефінієндум) та визначаюче (дефінієнс). Символами позначаються як Dfd I Dfn. Визначення – це детермінація смислу і значення одного терміну Dfd через смисл і значення другого терміну Dfn.

Визначення понять має важливе значення в теоретичній та практичній діяльності. Особливо це стосується правових наук, адже, якщо, наприклад, в кримінальному праві не буде визначення таких понять як “намір”, “співучасть”, “вина”, “необережність”, “необхідна оборона”, це може привести до помилкового тлумачення цих понять, неправильного розуміння тих явищ, які вони відображують, і, як наслідок, до помилок у судовому та слідчому процесі.

Отже, визначення необхідні в таких випадках: 1) коли необхідно підвести підсумки в пізнанні суті предмету, 2) коли використовуються такі поняття, які були раніше невідомі, 3) коли вводиться нове слово. Але визначати нові поняття треба лише тоді, коли в цьому є потреба.

Всю множину дефініцій можна розділити на реальні та номінальні. Реальне визначення - це визначення, яке ототожнює, розрізняє, будує, виділяє предмет, тобто є визначення самого предмета, відображене у відповідному понятті. Наприклад, визначення, які даються в енциклопедії або спеціальних наукових словниках: “Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові і особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді”.

Номінальні – це визначення, за допомогою яких розкривається, уточнюється, вводиться значення термінів. Наприклад, “Кількісні утворення як суб’єкти цивільного права іменуються юридичними особами”. Ділення на реальні і номінальні дефініції може мати відносний характер: реальний термін “конституція” може стати номінальним у такому визначенні: “конституція є основний закон”, а номінальне визначення “правова держава” може стати реальним у такому визначенні: “правова держава – це тип держави, основними ознаками якої є зв’язаність з правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави”.

В логіці розрізняють також явні та неявні визначення: до явних відносяться ті, які мають пряму вказівку на притаманні предмету суттєві ознаки. Основними видами явних визначень є визначення через найближчий рід та видову ознаку. Серед них виділяють такі: атрибутивно-реляційні або сущностні (в них виражається сутність предмета, його якість, наприклад, “Штраф - грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах, встановлених Кримінальним кодексом”), генетичні (в них розкривається походження предмета, наприклад, у праві “Звичай – це правило поведінки, яке склалося внаслідок його фактичного застосування протягом довгого часу”), операційні (в них є вказівка на операцію, за допомогою якої можна розпізнати ті чи інші предмети).

Явні визначення мають такі правила:

1. Визначення має бути співмірним, тобто обсяги Dfd і Dfn повинні бути однаковими: помилки приводять або до надто широкого: “Рецидивіст – особа, що скоїла злочин”, або до надто вузького визначення: “Потерпілий – особа, якому злочином було завдано фізичної шкоди”.

2. Визначення не повинно утворюватися через самого себе. Помилки: 1) тавтологія: “Право - це наука, яка вивчає правові відносини. Правові відносини – це відносини, які вивчає право.” 2) коло у визначенні: “Право – це система норм, яка охороняє і захищає існуючий правопорядок”. А що таке правопорядок? Правопорядок сам визначається через поняття “право”, отже виникає “коло”.

3. Визначення повинно бути чітким, ясним та однозначним. Помилками є метафори, образні вирази: “Діти - квіти життя”, “Політика - це мистецтво можливого”.

4. Визначення не повинно бути суперечливим. Наприклад, “Порівняння – не доказ”. Заперечне визначення вказує на те, чим не є предмет, але не вказує, чим він є. Це правило не стосується заперечних понять: “Безбожник – це людина, яка не визнає існування бога”.

Неявними визначеннями є такі, у яких зміст дефінієндума розкривається у певному контексті. Різновидами неявних визначень є визначення через протилежність (це стосується філософських категорій: “свобода є пізнана необхідність”, “можливість – це потенційна дійсність”), контекстуальні (наприклад, поняття категоричний може бути встановлено в контексті: “дати категоричну відповідь”) та остенсивні (визначення, які встановлюються шляхом демонстрації, наприклад, демонстрація під час навчально-виховного процесу).