Тема 1. Предмет і задачі логіки. Основні закони мислення

1.Мислення як предмет вивчення логіки. 2.Основні етапи розвитку логіки як науки. 3.Структура та мова формальної логіки. 4.Практичне значення логіки для юристів.

1.Логіка є однією з найдавніших галузей наукового знання, її роль в сучасному житті є важливою та багатоплановою. Необхідність вивчення логіки майбутніми юристами обумовлена тим, що вся правотворча та правоохоронна діяльність у суспільстві пов’язана з суттєвими потребами та інтересами людей, а часто – стосується їх долі. Отже, навіть невелика логічна помилка може привести до негативних, а інколи трагічних, драматичних наслідків.

Ло гіка вивчає форми, норми, закони, за якими повинні будуватися будь-які правильні міркування людини.

Як зазначав видатний французький математик XVII ст. Б.Паскаль: “Усе наше достоїнство міститься у думці. Не простір та час, які ми не зможемо заповнити, підносять нас, а саме вона, наша думка. Будемо ж учитися добре думати і мудро діяти”.

Логіка як самостійна наука має багатовікову історію. Свою назву логіка отримала від давньогрецького слова logos, що означає слово, смисл, думка, мова.

Уже в рамках античної філософії, яка виступала як єдина наука про навколишній світ, логіка розглядалася як своєрідна, раціональна форма філософії. У подальшому розвитку логіка стає більш складним і багатогранним феноменом духовного життя суспільства. В різні історичні періоди у різних мислителів логіка отримувала різну оцінку: одні вважали її технічним засобом – практичним “знаряддям думки”; другі – мистецтвом мислити та міркувати; треті – “регулятором”, тобто сукупністю правил та норм розумової діяльності; були, навіть, спроби представити логіку як своєрідну “медицину” – засіб оздоровлення розуму. У всіх цих роздумах є доля істини. Узагальнюючи ці думки, можна сказати, що логіка – це наука, яка виконує у суспільстві різні функції, отже є багатогранною.

Логіка досліджує мислення, враховуючи ті закономірності, якими керується людина у процесі пізнання істини, тобто логіка вивчає, як можна із раніше встановлених і перевірених фактів, не звертаючись у кожному конкретному випадку до практики, а лише застосовуючи особливі правила та закони мислення, одержувати нові істини. Отже, визначення логіки можна сформулювати так: логіка – це наука про форми і закони правильного мислення, яке приводить до істини.

Слід зазначити, що мислення є притаманним лише людині і виступає як процес активної діяльності людського мозку, який поєднує чуттєве і раціональне пізнання світу.

Чуттєве пізнання має 3 основні форми: відчуття, сприйняття, уявлення. Необхідною умовою інформації про предмет у вигляді відчуття і сприйняття є безпосередня наявність предмета або явища. Тільки тоді можна виділити окремі властивості предмета або ж характеризувати предмет у його цілісності.

Але ми можемо отримати інформацію про предмет і не бачачи його. Відомості про предмети та явища, які сприймалися раніше, можуть відновлюватися в нашій уяві у вигляді різних образів, тобто уявлень.

На рівні уявлення ми намагаємося подолати хаотичне розмаїття відомостей про предмет, одержаних за допомогою відчуття і сприйняття, встановити тотожність між предметом і його наочним образом. Але для уявлення, як і для чуттєвого пізнання в цілому, характерним є брак диференціації одиничного і загального, суттєвого і несуттєвого, випадкового і закономірного. А без такої диференціації чуттєве пізнання не може дати знання про причини існування предметів і явищ. Це зумовлює такий ступінь пізнання, яким є раціональне або логічне мислення, яке носить абстрактний характер і має такі особливості:

1) мислення відображає світ в узагальнених образах;

2) мислення – це процес опосередкованого відображення дійсності. Опосередкованість – це фіксація факту незалежності знання від предмета. Тобто, виникнувши, знання набуває певної відносної самостійності, що дає змогу використовувати його як фундамент та інструмент для отримання нового знання;

3) мислення нерозривно пов’язане з мовою. Яка б думка не виникала в голові людини, вона існує лише в мовних образах, словах, реченнях. За допомогою мови люди виражають і закріплюють результати своєї діяльності, обмінюються інформацією, досягають взаєморозуміння. Мова і мислення існують в органічній єдності. Ще давньоримський вчений та оратор Цицерон (106-43 рр. до н.е.) підкреслював: “...слово від думки, як тіло від душі, неможливо відділити, не забравши життя у того та іншого”. Думка, яка існує в ідеальній формі, у мові набуває матеріальну форму і дає можливість для спеціального аналізу мислення логікою. Але між мисленням і мовою є і певні відмінності;

4) мислення активно відображає дійсність. Застосовуючи узагальнення, абстрагування та інші прийоми, людина виражає знання не лише природною мовою, але і символічно, за допомогою формалізованої мови, що активно поширюється у сучасній науці.

Отже, в логічному мисленні людина створює певні логічні образи (абстракції), які допомагають проникнути в суть об’єкта пізнання і існують в формі думки про предмет. Розрізняють: предмет думки (те, про що ми міркуємо), зміст думки (те, що ми представляємо у думці про предмет), форму думки (те, як ми міркуємо).

Основними логічними формами мислення є поняття, судження і умовивід. Ці логічні форми відображають найбільш загальні структурні зв’язки і відношення між предметами і явищами. Кожній формі мислення притаманний свій тип зв’язку структурних елементів думки.

Поняття - це форма мислення, яка відображає предмети і явища через сукупність суттєвих ознак.

Судження – це форма мислення, яка відображає зв’язок між предметом і його ознакою. Судження можна позначити схемою: S – P, де S виражає суб’єкт, тобто предмет судження, P – предикат, ознаку предмета. Символи S і P в логіці називають змінними знаками, замість них можна поставити будь-яке конкретне значення і отримати думки з однаковою логічною структурою.

Умовивід – це форма мислення, завдяки якій з одного або кількох відомих суджень ми отримуємо нове.

Таким чином, логіка вивчає не конкретний зміст думки, а досліджує логічні форми думок у відриві від конкретного змісту думки, особливостей мовного вираження думки, соціально-класових або професійних ознак людини.

Варто зауважити, що логіку цікавлять не лише форми мислення, а й ті суттєві відношення, які виникають між ними у процесі міркування, той послідовний несуперечливий обгрунтований зв’язок, який дає ефективні міркування. Ці ознаки ефективного міркування забезпечують логічні закони.

Закон взагалі у будь-якій науці (фізиці, біології, юриспруденції тощо) розглядається як внутрішній суттєвий необхідний зв’язок між предметами та явищами, який завжди і всюди повторюється при визначених умовах. Логічний закон або закон мислення – це внутрішній суттєвий необхідний зв’язок між логічними формами у процесі побудування міркувань.

Існує 4 головних логічних закони: закон тотожності, закон виключеного третього, закон суперечності, закон достатньої підстави. Ці закони вважаються головними або основними, оскільки:

1) мають найбільш загальний, універсальний для всього мислення характер;

2) визначають дію інших, неосновних законів (закон зворотнього відношення між змістом і обсягом поняття, закон розподіленості термінів у судженні, закон побудови умовиводів тощо).

Специфіка логічних законів заключається в тому, що це закони мислення, а не самої дійсності; ці закони мають об’єктивний характер і діють у мисленні незалежно від бажання або волі людей. Закони слід відрізняти від норм мислення, які формулюються людьми для досягнення істини (тоді в закони пробують внести такі вирази “повинен”, “потрібно”, “слід” тощо, в дійсності закон нікому нічого не “повинен”, як, наприклад, у фізиці закон всесвітнього тяжіння). Всі логічні закони органічно поєднані між собою і виступають як основа успішної практичної діяльності людини.

Важливим аспектом при вивченні логіки є питання про істинність мислення. Логічні структури розглядаються незалежно від конкретного змісту. З цієї точки зору, правильним, логічним мисленням слід вважати мислення, яке має такі риси: визначеність, послідовність, доказовість.

2. Основні етапи розвитку логіки як науки. Логіка має довгу і багату історію, нерозривно пов’язану з історією розвитку суспільства.

Логіка виникла як результат розвитку розумової діяльності людини, здатності до абстрагування та умовиводів. Це привело зрештою до того, що об’єктом дослідження стало саме мислення з його формами та законами.

Як свідчить історія, окремі логічні проблеми розглядалися ще 2,5 тис. років назад у Стародавній Індії та Китаї. Далі логіка розвивається у Стародавній Греції та Римі.

Розвитку логіки сприяли такі обставини:

1) розвиток науки, перш за все математики (V1 ст. до н.е.), де необхідним стає теоретичне мислення з його умовиводами та доведенням, тобто виникає потреба виявити і визначити ті вимоги, яким має відповідати наукове мислення, щоб його результати відповідали дійсності;

2) розвиток ораторського мистецтва, в тому числі судового, яке розвивалося в умовах грецької демократії. Логіка виникла як спроба показати “тайну” красномовства, яке мало велику силу у Греції та Римі і могло спонукати одним словом і до подвигу, і до спокою. Логіка мала визначити ті якості, які треба мати в мові, щоб переконати слухачів, заставити їх погодитися або не погодитися з будь-чим, визначити щось істинним або хибним. По словам Цицерона, стародавня Греція палала пристрастю до красномовства і довгий час славилася ним.

Засновником логіки прийнято вважати видатного грецького філософа Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), хоча перше викладення логічних проблем було здійснено грецьким філософом Демокритом (460-прибл.370 рр. до н.е.). Його трактат у 3 книгах “Про логічне або Про канони” використовував у своїх творах Аристотель, хоча сам трактат не дійшов до наших часів. Демокрит розглядав суть пізнання, його основні форми, критерії істини, роль логічних міркувань у пізнанні, дав класифікацію суджень і здійснив спробу розглянути індуктивну логіку, тобто логіку дослідного знання.

Аристотелю належить ряд трактатів по логіці, які були об’єднані пізніше під назвою “Органон” (з грец.- інструмент). Основою аристотелевського вчення є теорія вивідного знання – дедуктивних умовиводів та доведень. Вона розроблена так ретельно, що, в основному, зберегла своє значення до наших днів. Аристотель розробив також класифікацію категорій, суджень, сформулював 3 основних логічних закони – закон тотожності, закон суперечності і закон виключеного третього. У вченні Аристотеля закладені основні напрямки і типи логіки – індуктивної, символічної, діалектичної. Правда, сам Аристотель називав створену ним науку не логікою, а аналітикою. Сам термін “логіка” ввійшов в науковий оберт у III ст. до н.е.

Логіка Аристотеля мала великий вплив на наукове пізнання.Так, під впливом логіки, Евклід (323-283 рр. до н.е.) написав свої знамениті “Начала”, в яких були викладені досягнення грецької математики. Про цю роботу А.Ейнштейн сказав, що цей дивовижний твір дав людському розуму ту впевненість у собі, яка була так необхідна для подальшої діяльності. Логіка Аристотеля вплинула на розвиток ораторського мистецтва, особливо судових промов.

Далі розвиток логіки ми спостерігаємо і на Заході, і на Сході. Наприклад, ідеї дедуктивних умовиводів із складних суджень досліджувалися в логіці стоїків (Зенон, Хрисипп – III ст. до н.е.). Логіка цих філософів стала основою для розвитку такого напрямку як логіка висловлювань.

Подальший розвиток логіки відбувається в період середньовіччя. Цікаво зазначити, що після падіння античної цивілізації перше, що було відновлено з античної науки, - це логіка Аристотеля. У VI-ХV ст. розвивається “схоластична логіка”. До її видатних представників належать Іоанн Росцелін, П’єр Абеляр, Михайло Псьол, Петро Іспанський, Раймунд Луллій, Дунс Скотт, Вільям Оккам та ін.

Однією з перших логічних робіт того часу була книга П’єра Абеляра (1079-1142) “Діалектика”. Поряд з терміном “діалектика” автор вживає термін “логіка”. П. Абеляр написав ряд окремих робіт з логіки (“Вступні зауваження до викладу окремих питань з логіки”, “Логіка складових частин висловлювання” та ін.).

Візантійський вчений Михайло Псьол, з метою кращого запам’ятовування логічних відношень між категоричними судженнями, вводить схему, яка дістала назву “логічний квадрат”. Він же запропонував назви для модусів категоричного силогізму і дав позначення категоричним судженням (А,Е,І,О).

Петро Іспанський (1210-1277) видав підручник “Коротке зведення основ логіки” (“Суммули”). Цей підручник панував у навчальній літературі до початку ХУ1 ст. і витримав біля 50 видань.

У схоластичній логіці розроблялася низка проблем, які знайшли своє відображення і в сучасній логіці: дослідження властивостей формальної імплікації (Раймонд Луллій), природи логічного слідування (Вільям Оккам, Дунс Скотт), аналізу семантичних антиномій, вчення про суппозиції (різноманітні випадки вживання термінів).

В епоху Відродження логіка пережила справжню кризу, бо розглядалася як “логіка штучного мислення”, заснованого на вірі, якому протиставлялося природне мислення, засноване на інтуїції та уяві. Замість терміна “логіка” використовувався термін “діалектика”.

Новий етап в розвитку логіки починається в ХVII ст. в роботах англійського філософа Ф.Бекона.(1561-1626). На противагу старому “Органону” Аристотеля, Ф.Бекон пише “Новий Органон”, у якому викладає індуктивну логіку. Логіка Ф.Бекона тісно пов’язана з гносеологією, оскільки він ставить завдання показати, що логіка - це знаряддя пізнання, а не мистецтво ведення диспутів, не основа процесу комунікації, не сума формальних правил, за якими здійснюється обмін думками між людьми. Аристотель боровся з софізмами (навмисними логічними помилками), а Ф.Бекон вів боротьбу з “привидами” або “ідолами” (труднощами, які виникають у процесі пізнання).

Пізніше індуктивна логіка була систематизована і розвинута англійським філософом Дж.С. Міллем (1806-1873), який видав книгу “Система логіки силлогістичної та індуктивної”.

Дедуктивна логіка Аристотеля та індуктивна логіка Ф.Бекона склали основу загальноосвітньої дисципліни, яка протягом довгого часу була обов’язковим елементом європейської освіти і є основою логічної освіти у наш час. Цю логіку прийнято називати формальною, оскільки вона виникла і розвивалася як наука про форми мислення. Її називають також традиційною або аристотилевською.

У подальшому розвитку логіки значний вклад був зроблений французьким філософом Рене Декартом (1569-1650). Він розвивав ідеї дедуктивної логіки, сформулював правила наукового дослідження, виклавши їх в роботі “Правила керівництва розумом”.

Послідовники Р.Декарта з монастиря в Пор-Роялі А.Арно та П.Ніколь видали книгу “Логіка або мистецтво мислити” (відома як “Логіка Пор-Рояля”). До початку Х1Х ст. ця книга визнавалася як основний підручник з логіки.

У ХVIII ст. німецький філософ Г.Лейбніц сформулював четвертий основний закон – закон достатньої підстави та зробив спробу створити універсальну символічну мову, за допомогою якої можна було б раціоналізувати будь-яку емпіричну науку.

Питаннями логіки займався також видатний німецький філософ І.Кант.

У другій половині Х1Х ст. у логіці починають широко використовувати математичні методи. Цей напрямок розроблявся в роботах Д.Буля, У.С.Джевонса, Г.Фреге, Ч.Пірса, Б.Рассела, Я.Лукасевича та ін. і отримав назву математичної або символічної логіки. Сучасна символічна логіка включає багато напрямків – модальна, темпоральна, деонтична та інші. Вона має важливе значення для розвитку математики, фізики, біології, кібернетики, економіки, лінгвістики, приводить до виникнення нових напрямків, в сфері виробництва використовується при створенні ЕОМ, інформаційно-логічних систем. В правовій сфері використовується логіко-математична обробка інформації.

Зверніть увагу на слова видатного філософа і логіка Г.Х. фон Врігта: ”найбільш характерною рисою філософії ХХ сторіччя було відродження логіки і та збуджуюча роль, яку вона зіграла в загальному розвитку філософії”.

Особливістю формальної логіки є те, що вона розглядає форми мислення незалежно від їх виникнення, розвитку та зміни. Цей бік мислення вивчає діалектична логіка, яка представлена в філософії Г.Гегеля (1770-1831) та філософії марксизму. Діалектична логіка, на відміну від формальної, вивчає закони розвитку людського мислення, методологічні принципи, які формуються на їх основі – принцип історизму, всебічності і об’єктивності розгляду предмета, єдності історичного та логічного та ін.

Формальна та діалектична логіка – це дві науки про мислення, які розвиваються в тісній взаємодії.

3. Структура та мова формальної логіки. Сучасна формальна логіка – надзвичайно складне і багатогранне утворення. В загальному вигляді вона включає в себе загальну та прикладну (традиційну та символічну) логіку. У свою чергу загальна логіка поділяється умовно на дві частини: загальнозначимі форми (елементи) думок – поняття, судження, умовиводи, формально-логічні закони та загальнозначимі засоби думки – визначення, правила (принципи) систематизації знань (правила утворення понять, суджень, умовиводів, класифікації суджень та обгрунтування їх істинності тощо) та логічні методи, які пов’язані з аналізом даних досвіду.

Прикладна логіка має багато частин. Однією з них є юридична логіка. Юридична логіка вивчає логічні структури правових теорій, побудову їх понятійно-категоріального апарату та штучних (формалізованих) мов, методологічні висновки і практичні настанови науки, які складають теоретичний базис юриспруденції, процедури вивідного знання, логічні критерії їх евристичної ефективності, специфіку тлумачення мовою юридичних висловлювань загальнонаукових методів пізнання тощо.

Логіка має свою мову, без оволодіння якою її вивчення буде ускладнено. Мова – це система знаків, яка виконує функцію формування, збереження і передачі інформації в процесі пізнання дійсності і спілкування між людьми.

Усю множину мов є можливим поділити на дві підмножини: природні мови і штучні. Природними мовами ми називаємо мови, які виникають стихійно, в умовах практичної взаємодії індивідів певної соціальної групи. Природні мови використовуються насамперед як ефективний засіб спілкування. Штучні мови – це мови, створені спеціально для фіксації способів, засобів і результатів пізнання. До штучних мов належать мови математики, логіки, шифри. У цих мовах комунікативна функція відходить на задній план, вони не використовуються як засіб спілкування. Їх головна мета – ефективно зафіксувати, утримати одержану інформацію і передати її від одного комуніканта до іншого. Вони можуть бути засобом спілкування лише для відповідних спеціалістів (математичні викладки, логічні числення, шифри тощо).

Висхідним компонентом мови виступає знак – матеріальний об’єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення. Щодо мови, то знаками тут виступають слова і словосполучення.

Знаки поділяють на 3 види: знаки-індекси, знаки-образи, знаки-символи. Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет, наприклад, дим вказує на наявність вогню, висота ртутного стовпчика – на атмосферний тиск.

Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Це карта, план місцевості, картина, креслення.

Знаки-символи фізично не пов‘язані з предметами, які вони називають. Зв’язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно, в процесі формування мови і практичного засвоєння її людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками-символами.

Оскільки лінгвістична структура мови не збігається з логічною структурою форм і законів мислення, в логіці використовується метод формалізації, тобто процес вивчення змісту за допомогою засобів формалізованої мови.

Формалізованою мовою або мовою символів є будь-яка сукупність спеціалізованих мовних засобів із суворо фіксованими правилами утворення різноманітних виразів і правилами приписування цим виразам певних значень. Формалізована мова є ефективним засобом будь-якого дослідження, адже вона дає змогу стисло, у скороченому вигляді фіксувати і передавати різні відношення між досліджуваними об’єктами, допомагає оцінити характер відношень між об’єктами, що зафіксовані в певній формулі, виявити логічну структуру думки і відрізнити логічний синтаксис від лінгвістичного.

В сучасній логіці широко використовується формалізована мова. Символіка традиційної логіки - це позначення за допомогою умовних знаків структури думок і характеру логічних операцій з ними, вони є безцінне знаряддя, що дозволяє нам поєднувати стислість і точність, усуває значною мірою можливість непорозумінь та двозначності. До неї входять як аристотелевська символіка, так і символи математичної логіки, її функтори (засоби породження одних категорій виразів з інших) та оператори (що перетворюють імена в імена).

4. Практичне значення логіки для юристів. Логіка є однією з найдавніших та найважливіших наук, які складають інтелектуальне ядро духовної культури людства. У всіх сферах розумової діяльності знання і суворе дотримання вимог законів формальної логіки у процесі отримання вивідного знання є необхідною умовою для досягнення істини.

Кожна людина, безумовно, володіє стихійною, інтуїтивною логікою, бо без неї вона не змогла б думати та спілкуватися з іншими людьми. Проте логічна інтуїція не може замінити людині логічного знання. Інтуїтивна логіка не завжди успішно справляється з критикою неправильних міркувань. Справедливо, однак, і те, що багато людей, які вивчали логіку, порушують процедури і правила вивідного знання, ігнорують їх роль та значимість. Та все ж, як показує досвід, вивчення і практичне застосування знань з логіки дає можливість працювати на юридичній ниві більш впевнено, продуктивно і ефективно.

В цілому, можна виділити такі основні функції логіки:

1) пізнавальна – логіка пояснює процеси мислення і вказує, за яких умов досягається істинне знання і які наслідки неправильних міркувань;

2) світоглядна – логіка приймає участь у формуванні світогляду людей як сукупності їх поглядів на світ і на відношення людини до цього світу;

3) методологічна – логіка забезпечує процес мислення певним методом пізнання;

4) ідеологічна – логіка виступає як засіб обгрунтування певної ідеології;

5) логіка формує логічну культуру людини. Логічна культура – це культура мислення, яка виражається у письмовій та усній мові. Логічна культура включає певну суму знань про засоби розумової діяльності, її форми та закони; вміння використовувати ці знання в практичних міркуваннях, тобто оперувати поняттями, здійснювати логічні операції, доводити та спростовувати; вміння аналізувати свої та чужі думки, знаходити і встановлювати логічні помилки.

Саме на практичне використання логіки звертали увагу видатні мислителі. Так, Дж. Ст. Міль вважав завданням логіки управління думками. Г.Гегель підкреслював необхідність вивчення формальної логіки, бо вона загострює розум. Відомий фізіолог, академік М.Анохін писав, що логіка – це необхідний інструмент, який звільняє від необхідності запам’ятовувати зайве і допомагає знайти в масі інформації те цінне, що потрібне людині.

Питання про практичне значення логіки для юристів розглядалося протягом багатьох століть. Ще Цицерон радив при розгляді судових справ особливо виділяти логічний бік справи: спочатку треба обдумати, що сказати, а потім уже і сказати.

У 1588 р. була видана книга Абрама Франца “Правова логіка”, головною метою якої було показати тісний зв’язок логічних та правових знань. У 1672 р. Г.Лейбніц написав роботу “Elementa juris naturalis”, у якій зробив спробу визначити основні модальності права і визначити логічні відносини між ними. Вважається, що саме ця робота породила такий напрямок, як деонтична логіка або логіка норм. Крім цього напрямку, до права мають відношення такі розділи як темпоральна (часова) логіка, епістемічна (логіка знань), логіка дії, логіка взаємодії, логіка питань та відповідей тощо.

Право як наука, що розвивається, не може не звертатися до логіки, яка допомагає при побудові теорій, подоланні суперечностей. Методи сучасної логіки широко застосовуються у науковому дослідженні проблем права і входять до складу методології правознавства.

Особливе значення має логіка у наукових дискусіях та суперечках. Так, якщо їх учасники виходять з одних і тих же засновків, але у ході дискусії приходять до різних висновків, то всі вони, безумовно, не можуть бути істинними. Більше того, оскільки фізична сила не є методом доведення істини, то для вирішення дискусії необхідно встановити в опонента логічні помилки.

В сучасній юридичній практиці використовується широкий арсенал логічних засобів: визначення та поділ понять, версія як вид гіпотези, умовивід, доведення та спростування тощо. Для успішного використання логічних засобів необхідне їх глибоке знання. Отже, щоб стати справжнім юристом, треба мати високу і правову, і логічну культуру.

В сучасних умовах розвитку нашої країни значення логіки значно зростає. Побудова правової держави передбачає, що роль юридичних наук як теоретичної основи правового регулювання нових суспільних відносин значно посилюється. Крім того, вимагає перегляду законодавство, яке має відповідати новій парадигмі мислення та суспільному розвитку.

 

Основні логічні закони

1. Загальна характеристика основних законів логіки. 2. Закон тотожності. 3. Закон суперечності. 4. Закон виключеного третього.5. Закон достатньої підстави.

1.Загальна характеристика основних законів логіки. Закони логіки мають об’єктивний характер і не залежать від сваволі суб’єкту. Вони існують і діють незалежно від волі і бажання людей. Мислення людини стихійно підлягає законам логіки. Кожна людина, незалежно від того, знає вона про ці закони чи не знає, мислить у відповідності з законами.

Виникнення законів логіки матеріалістична логіка пов’язує з людською практикою. Практика переконувала людей, що речі мають певні властивості і певним чином пов’язані між собою і що мислення правильно відображає ці предмети лише тоді, коли думки пов’язуються відповідно до того, як пов’язані самі предмети в дійсності. Отже, формально-логічні закони мають загальнолюдський характер. Вони єдині для всіх людей, незалежно від їх класової чи національної належності. Якби логічні закони були різними у різних народів і класів, то між ними ніколи не було б взаєморозуміння.

Особливістю законів логіки є те, що вони мають широку царину застосування, оскільки їх дотримуються у будь-якій науці, у правовому пізнанні тощо. При дотриманні цих законів ми одержуємо нове істинне знання, навіть якщо ми безпосередньо і не звертаємося до досвіду. Таким чином, необхідно усвідомити, що законами формальної логіки називаються такі зв'язки думок, які при будь-якій заміні логічних змінних на конкретні за змістом думки завжди приводять до утворення істинних суджень. Дотримання основних законів логіки є необхідною умовою точності, ясності, послідовності, аргументованості нашого мислення.

Закони мислення носять також аксіоматичний характер: це істини, які не потребують доведення, мають історично неперехідний характер, тобто підтвердили, проявили та зафіксували у свідомості людей свою правильність.

Логічні закони носять відносний характер, їх вимоги стосуються лише сфери мислення.

Знання та свідоме використання основних законів логіки сприяє підвищенню якості та ефективності раціонального пізнання. Порушення вимог законів логіки призводить до того, що мислення стає неправильним, нелогічним. У практиці мислення трапляються двоякого роду логічні помилки, пов’язані з порушенням вимог законів логіки: софізми та паралогізми.

Софізм – це логічна помилка, допущена розмірковуючим навмисне. До софізмів вдаються ті, хто намагається ввести в оману, надати вигляд істинного за допомогою логічного виправдання. Найчастіше софістичні умовиводи будуються за допомогою порушення вимог закону тотожності.

Паралогізм – це логічна помилка, допущена не навмисне, а через незнання логічних правил.

2. Закон тотожності. Він формулюється так:

Кожна думка про конкретний предмет, про конкретну його властивість, в конкретному міркуванні повинна зберігати один і той самий визначений зміст.

У символічному вигляді закон тотожності можна записати як А є А, А = А.

Аристотель у своїй праці “Метафізика” зазначав, що неможливо нічого мислити, “якщо не мислити (кожен раз) що–небудь одне”. Звідси випливає важлива вимога: забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні – за тотожні. У випадку порушення стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. В силу особливостей нашої природної мови, яка дає можливість висловлювати одну й ту саму думку через різні мовні форми, це приводить до підміни висхідного смислу понять і до заміни однієї думки іншою.

Отже, суть закону тотожності Аристотель прокоментував у “Метафізиці” так: “Без сумніву, що ті, хто мають намір розмовляти один з одним, повинні скільки-небудь розуміти один одного. Якщо цього не відбувається, то хіба можуть вони розмовляти один з одним? Тому-то кожне з імен повинно бути зрозуміле і розмовляти про що-небудь, при цьому – не про кілька речей, а тільки про одну; якщо ж у нього кілька значень, то потрібно роз’яснити, яке з них (у кожному випадку) мається на увазі. Отже, якщо хтось говорить, що це ось є і (водночас) його немає, він заперечує те, що стверджує, так що за його словами (виходить що) маючи не має того значення, яке воно має, а це неможливо”. Таким чином, необхідно запам’ятати 2 основних правила закону тотожності:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають вживатися в одному й тому ж значенні. Думка тотожна сама собі, якщо вона однозначна.

Найбільш розповсюдженими помилками є:

1) підміна поняття;

2) підміна тези.

Дотримання правил закону тотожності має велике значення у роботі юриста:

1) у слідчій практиці до закону звертаються у процесі розпізнання, коли треба встановити тотожність особи або предмета за їх прикметами і особливостями шляхом їх пред’явлення свідку, потерпілому, постраждалому чи звинувачуваному, тобто, коли треба встановити, що об’єкт А, який мав місце в певних обставинах, є той же самий об’єкт А в інших обставинах;.

2) у слідчій практиці широко використовується ідентифікація (ототожнення) осіб і предметів, за допомогою якої встановлюється, наприклад, з якого пістолета вистрілили куля, ким написаний лист, знайдений під час обшуку. Це дасть змогу встановити, що стріляти міг лише той, у кого знайдений пістолет або у того, хто мав до нього доступ.

3) в процесі розгляду будь-якої справи закон тотожності має важливе значення, адже якщо не буде встановлений точний зміст понять, якими користуються учасники процесу, якщо ці поняття не будуть вживатися в суворо визначеному значенні, то замість вияснення суті справи, відбудеться її заплутування, що буде на руку звинуваченому.

Отже, закон тотожності виступає тією необхідною умовою, без виконання якої неможливим є логічно правильне міркування.

Слід мати на увазі, що закон тотожності, як і формальна логіка, оперує сталими поняттями. Процес переходу одного поняття в інше не входить до компетенції формальної логіки.

3. Закон суперечності. Він формулюється так: