Безпека життєдіяльності населення будь-якої країни забезпечується не озброєнням, а довготривалим процесом сталого розвитку людини, який оцінюється індексом людського розвитку (ілр).

ІЛР характеризується такими показниками:

— економічним — реальний прибуток

(дохід) на душу населення за паритетом купівельної спроможності;

— соціальним — рівень освіченості населення та середня тривалість життя;

— екологічним — узагальнений показник стану довкілля.

Нормування ІЛР перебуває в діапазоні від 0 до 1. Відповідно до такої нормованої форми найгірші значення ІЛР відповідатимуть числовим значенням, близьким до 0, а найкращі — наближатимуть ці значення до 1, тобто 0 < ІЛР < 1.

За даними ООН, Україна за ІЛР у 2005 році посідала 78-ме місце.

2. Безпека шиття і здоров'я людини повинна розглядатися як компонент розвитку матеріально-виробничої, соціально-політичної, культурно-духовної та побутової сфер життя суспільства. На думку спеціалістів ООН, XX століття стало показовим для сучасної цивілізації. Людський розвиток за цей період відбувався надзвичайно швидко. Країни, які розвиваються, перевершили у три рази темпи розвитку промислово розвинутих країн. У 3,7 раза зросла чисельність населення планети. Тривалість життя збільшилась від 50-ти до 67-ми років, смертність дітей зменшилася. Значно доступнішою стала освіта. Сьогодні на планеті 82 % освічених людей. Поліпшилося харчування населення планети. Якщо у 60-х роках XX століття близько 60 % людей були на межі виживання, то вже на початку 90-х років у таких умовах перебувало лише 32 % населення планети. За рівнем соціального виміру (Ісв) Україна займає 72-ге місце (Ісв = 0,554).

3. Для більшості людей відчуття безпеки асоціюється переважно з проблемами повсякдення (харчування, тепло, стабільність, одяг, медичне обслуговування, робота, зарплата, освіта та інше). Сучасний рівень науково-технічного прогресу (НТП) у сукупності зі світовою економікою спроможні забезпечити населення планети продуктами харчування, енергією, соціальними видатками на пенсії, охороною здоров'я та навколишнього середовища тощо. А це віддзеркалює ступінь зрілості суспільства кожної країни. Рівень економічного розвитку характеризується індексом економічного виміру (Іев). Україна за цим показником займає 91 -ше місце (Іев = 0,319).

4. Безпека людини є загальною категорією, яка характеризує забезпечення життєдіяльності людини будь-якої країни. Глобальна загроза безпеці людей виникає внаслідок того, що національні катастрофи, як правило, виходять за межі державних кордонів. Апріорі — жодна країна не може ізолюватися від цілого світу, тобто глобальна стабільність усієї біосфери залежить від цілісності біологічних і фізичних природних систем кожної країни, її здатності захищати своє навколишнє середовище. Це оцінюється за допомогою індексу екологічного виміру (Іев). Станом на 2005 рік Україна за цим показником знаходиться на 108-му місці (Іев = 0,447).

Організація Об'єднаних Націй у рамках цільових програм координує сама та спрямовує зусилля світового співтовариства на вирішення зазначених проблем.

Адже реалізація Концепції сталого розвитку неможлива без підготовки людини до активної участі у забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється. Успіх цього задуму можливий лише за умови усвідомлення кожною людиною, що безпека її власного життя і безпека всього людства полягає у формуванні чітких світоглядних засад. Бо від знань людини, її ефективних дій, правильності рішень, моральних принципів залежить, чи вдасться вберегти життя на землі. Саме розвиток усіх ланок освіти з питань безпеки людини надасть кожній людині можливість зрозуміти важливість свого гармонійного існування в навколишньому середовищі, а також навчить приймати правильні рішення в умовах виникнення різного роду небезпек.

Саме освіта є тією галуззю вітчизняного господарювання, яка спроможна докорінно поліпшити безпечне існування нашого суспільства. Безумовно, що освіченість нації — безпека нації.

На основі досвіду міжнародних і українських науковців у сфері безпеки життєдіяльності в Україні розроблена й прийнята Концепція освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" (БЖДЛ).

Згідно із Концепцією, основними завданнями освіти з БЖДЛ є:

— формування культури людини щодо безпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;

— забезпечення певного стану індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку тих якостей особи, що сприяють розвитку безпеки, а також необхідних знань та вмінь;

— інтенсифікація методичної, наукової та інших форм освітянської роботи з напряму БЖДЛ як у закладах освіти, так і поза ними;

— сприяння підвищенню ефективності роботи державної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо вдосконалення державної системи, у тому числі — у законодавчій сфері;

— удосконалення управління освітою всіх верств населення за критеріями напряму БЖДЛ.

Пріоритетним напрямом підготовки вважається формування правильної соціальної позиції особи щодо власної безпеки, мотивація її безпечної поведінки в побуті, на виробництві, в інших сферах існування, засвоєння певних знань та вмінь з акцентом на запобігання можливої шкоди. Тому дисципліна має світоглядно-професійний характер.

Необхідним напрямом навчання є також підготовка до дій у небезпечних ситуаціях, що об'єктивно склалися, заради зменшення потенційно можливих втрат (пошкоджень).

Безпека особи розглядається як результат взаємо-узгодженої співпраці державної системи підтримки безпеки людини і системи освіти. Зміст освіти, її структура, технологія навчання формуються з позиції, що людина є найголовнішим об'єктом захисту від чинників ризиків.

Положення Концепції склали теоретико-методологічні основи розвитку навчальної дисципліни БЖД.

На основі Концепції було розроблено змістовну частину галузевих стандартів вищої освіти для фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів, молодших спеціалістів та бакалаврів щодо освіти з питань безпеки життєдіяльності. Вивчення дисципліни базується на основі комплексного підходу, який передбачає здобуття знань та вмінь про безпеку у системі "людина — середовище", формує вміння майбутнього фахівця аналізувати умови перебування в середовищі у разі виникнення різного роду небезпек та приймати адекватні рішення щодо особистої безпеки, безпеки колективу (збереження здоров'я, життя), а також виховує гуманне світосприйняття.

Методологічною основою підходу до аналізу БЖД є системно-структурний підхід, а метод, який використовується в цьому підході, — системний аналіз. Саме системний аналіз як методологія наукового пізнання дозволяє пояснити сутність явищ і процесів.

У центрі сучасних проблем безпеки життєдіяльності стоїть людина: її діяльність зумовлює виникнення різного роду небезпек і, як наслідок, — людина разом з іншими живими організмами стає жертвою цих небезпек. Отже, людина одночасно є причиною і наслідком кризових ситуацій, які виникають у різних куточках світу.

Наукова галузь знань про безпеку людини ще молода і знаходиться в процесі свого становлення. Вона повинна взаємодіяти з іншими науковими дисциплінами для того, щоб широко висвітлювати всі проблеми безпеки сучасного суспільства. Сьогодні вже всім зрозуміло, що впровадження у вищих навчальних закладах нормативної дисципліни БЖД, без сумніву, відповідає потребам сьогодення, саме вона є основною ланкою формування сучасного світогляду щодо безпеки людства та його майбутнього.

1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" в Україні

Навчальна дисципліна "Безпека життєдіяльності" є відносно новим предметом в українській вищій школі, яка пройшла певний шлях свого становлення.

Уперше дисципліну "Безпека життєдіяльності" почали викладати у МВТУ ім. Баумана (Росія) у 1989 році. З програми, яку розробили фахівці цього університету, випливало, що метою безпеки життєдіяльності є захист людини, яка перебуває у техносфері, від негативної дії чинників антропогенного та природного походження. Тоді ж у Ленінграді (Санкт-Петербург) створено власну школу фахівців з цієї галузі, які дотримувались концепції, що безпека життєдіяльності — це новий науковий напрямок, зміст якого полягає у виявленні закономірностей появи різного роду небезпек та розробленні відповідних методів і засобів захисту людини у будь-яких умовах її життя, і яка є фундаментом загальної освіти спеціалістів різних спеціальностей і професій.

На той час в Україні не існувало окремої школи з безпеки життєдіяльності. Першою програмою нової дисципліни стала "Програма для педагогічних інститутів". Програма була складена на основі рекомендації Науково-методичної ради з безпеки життєдіяльності Держкомосвіти СРСР.

Після розпаду СРСР у Росії процес становлення безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни, розпочатий наприкінці 80-х — початку 90-х років XX століття, інтенсивно тривав. Окрім того, почали розроблятися теоретичні засади безпеки життєдіяльності та становлення її як наукової галузі. Перші п'ять років після проголошення незалежності України (1991—1995 роки) характеризуються як період становлення освітянського напряму "Безпека життєдіяльності" у вищій школі. У цей час було розроблено і видано низку навчальних посібників для вищих закладів освіти та підручників для середньої школи.

Державною програмою навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з питань охорони праці на 1996—2000 роки передбачалося здійснювати підготовку населення з питань охорони праці, починаючи з дошкільного віку, через мережу навчальних закладів усіх рівнів. Варто зазначити, що у 1999/2000 навчальному році згідно з наказом Міністерства освіти України від 18.08.1999 року № 300 у загальноосвітніх закладах був запроваджений курс основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД).

Спільним наказом Міністерства освіти України та Штабу цивільної оборони України від 20.06.1995 року № 182/200 у навчальні плани вищих навчальних закладів України введено нормативну дисципліну "Безпека життєдіяльності".

Безперечно, що програма відіграла позитивну роль у навчальному процесі. Але як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин неодноразово піддавалася справедливій критиці, оскільки майже увесь час відводився на розгляд питань безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій і не було поставлено акцент на вивчення теоретичних знань з БЖД.

Друга програма нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для вищих закладів освіти була затверджена 04.12.1998 року. У ній з'явилося багато теоретичних положень, часто відірваних від реального життя. На сьогодні навчальною програмою з безпеки життєдіяльності є навчальна програма з нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для студентів вищих навчальних закладів освітніх рівнів "неповна вища освіта" та "базова вища освіта" всіх спеціальностей. У програмі відображені сучасні тенденції розв'язання проблем безпеки людини, врахований досвід європейської системи освіти у сфері ризику, Концепції ООН "Про сталий людський розвиток", інших міжнародних та національних документів. Зусиллями фахівців Міністерства освіти і науки України у 2001 році розроблені блоки змістовних модулів з БЖД.

На сьогодні БЖД — нормативна (обов'язкова) дисципліна для студентів ВНЗ, що включена в освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки фахівців будь-якої спеціальності та напряму спеціалізації.

За короткий термін її існування виникло два, зовсім різних, підходи щодо її викладання у вищих навчальних закладах. Один з них розроблений науково-методичною комісією з безпеки життєдіяльності науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України (НМК з БЖД НМР МОНУ). Голова цієї комісії В. М. Заплатинський дає чітку концепцію вивчення блоку дисциплін з питань безпеки людини на різних етапах навчально-виховного процесу: знання з нормативних дисциплін БЖД, "Екологія", "Основи охорони праці" здобуваються на етапі підготовки студентів за програмою "Бакалавр", а дисциплін "Цивільна оборона" й "Охорона праці в галузі" — на етапі підготовки за програмою "Магістр".

Інший підхід полягає в об'єднанні вищезазначених навчальних дисциплін в одну нормативну навчальну дисципліну під назвою "Севітологія". Такий підхід відповідає стратегії входження України в європейський освітянський простір (Болонський процес) і, безперечно, має право на існування.

Сьогодні у розвитку знань про безпеку людини можна визначити дві тенденції: з одного боку, відбувається подальша диференціація дисциплін, а з іншого — посилюються інтеграційні зв'язки з іншими дисциплінами, тобто з'являються ознаки науки "на стику".

Це пояснюється виникненням міждисциплінарних проблем, вирішення яких забезпечується відразу кількома навчальними дисциплінами. Наприклад: проблемами безпеки людини займаються не тільки БЖД і цивільна оборона, але й охорона праці, ергономіка, валеологія та основи медичних знань. Тому, на наш погляд, повністю виправдано те, що внутрішньо-системна структура БЖД може бути представлена кількома дисциплінами: БЖД, цивільною обороною й окремими проблемами з охорони праці, валеології та основ медичних знань.

Це дозволяє, по-перше, звести всю проблематику з питань безпеки людини в якісно однорідну площину; по-друге, визначити основні відмінності між дисциплінами; по-третє, виразити специфіку цих дисциплін і окреслити коло їх знань.

Вивчення дисципліни за таким підходом передбачає застосування кредитно-модульної системи організації підготовки спеціалістів, що дає можливість ефективніше оволодіти знаннями і вміннями в рамках кожного окремого модуля (автономного блоку) навчального матеріалу дисципліни, а також забезпечити високий рівень теоретичних і практичних знань майбутнього фахівця у сфері безпеки своєї професійної діяльності. Узагальнена модель підготовки випускника вищого навчального закладу (ВНЗ) щодо БЖДЛ наведена на рис. 1.1.

Отже, безпека життєдіяльності — це галузь науково практичних знань про збереження життя і здоров'я людини, яка покликана формувати світоглядні засади гармонійних стосунків людини з природою, технікою та суспільством, виявляти, ідентифікувати і прогнозувати ризик виникнення різного роду не без пек, розробляти системи захисту від них.

Рис. 1.1. Узагальнена модель підготовки випускника ВНЗ щодо БЖДЛ

Сьогодні БЖД як галузь наукових знань глибоко вивчає проблеми безпеки життєдіяльності, намагаючись охопити всі сфери життя і діяльності людини. Вона сміливо розширює свою "територію" досліджу вальних проблем і вже довела свою життєздатність. А нинішні тенденції подальшого її розвитку і вдосконалення лише продовжують її еволюційний шлях.

Підтвердженням цього е слова великого українського вченого В. Вернадського про те, що "наука є створенням життя. З навколишнього життя наукова думка бере матеріал, який вона перетворює у форму наукової істини. Саме це є стихійним відображенням людини в середовищі, що оточує її".

1.3. Мета, завдання, структура та зміст дисципліни "Безпека життєдіяльності"

Метою дисципліни є теоретична і практична підготовка майбутніх фахівців з опанування знань, умінь і навичок створювати безпечні умови життя і діяльності у середовищі перебування, осягнення світоглядних принципів гармонійних стосунків людини з технікою, природою та суспільством.

Завдання полягає у чіткому розумінні небезпечних і шкідливих чинників у ситуаціях, що виникають у навколишньому середовищі, їх ідентифікація, пошук і обґрунтування оптимальних безпечних умов життя людини.

Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них.

Кількість і складність проблем з БЖД вимагають певної структуризації розділів цієї дисципліни, послідовності викладу і вивчення її відповідно до внутрішньої логіки. У методологічних роботах автори це називають архітектонікою, композицією, структурою.

На наш погляд, структура і зміст дисципліни повинні охоплювати вивчення:

— теоретичних основ БЖД;

— взаємодії людини і навколишнього середовища;

— небезпек і їх впливу на життєдіяльність людини;

— забезпечення безпечної життєдіяльності людини.

Для глибшого розуміння поняття "безпека життєдіяльності" розглянемо його структуру та характерні ознаки.