Про історію інформаційного злочину.

 

Перш за все І. Каганець розказує про те, що спотворення текстів всіх чотирьох євангелій відбулося майже відразу після смерті Ісуса Христа. І сталося це через банальну жадобу до багатства та влади над людьми.

Річ у тому, що в євангельські часи Єрусалим був центром паломництва, який притягував до себе велику кількість людей. Особливо багато люду збиралося на релігійні свята. Юдейська владна верхівка, об’єднана в Синедріон (головний орган юдейського самоврядування), створила своєрідну релігійну монополію, створивши міф про те, що справжне очищення людини може здійснюватися лише в Єрусалимському храмі[1480]. Якщо говорити сучасною мовою, то ритуальне очищення в Храмі було оголошено «канонічним», натомість всі інші релігійні центри трактувалися як неправильні, несправжні та неблагодатні.

Це давало не тільки владу над свідомістю людей, але й чималі прибутки. Наприклад, прочани були зобов’язані здійснювати щедрі пожертви на сам Храм. Більше того, грошові пожертви можна було робити лише внутрішніми, срібними «храмовими грошима». Курс обміну установлювало саме ж керівництво Храму. Так само безпосередньо в Храмі, як повідомляє Євангеліє, можна було придбати жертовних волів, овець і голубів (Ів 2.14). Окрім того, в Єрусалимі функціонувала прибуткова інфраструктура, що обслуговувала маси прочан, бо людям, які приходили з інших міст, потрібно було житло та харчування, послуги і багато іншого.

Але не всі вважали, що Єрусалимський Храм єдине святе місце у світі. Так самаряни, які стверджували, що у них в Самарії є свої святі місця, нічим не гірші, ніж у юдеїв, намагалися відкрити очі людям на справжній стан справ. Саме у цей час з’являється Іван Предтеча [1481], який проводить ритуальне очищення людей шляхом омивання в річці Йордані у місці, що знахприблизно всього в 30 км. від Єрусалима, а саме біля переправи (броду) через річку поблизу поселення Витавара. Ця територія разом з долиною Йордана політично належала до Переї і була підвладна тетрархові Галілеї Іроду Антипі [1482]. Склалася конфліктна ситуація: Іван здійснює ритуал очищення (оновлення, покаяння) безкоштовно, його проповідь сильна і щира, до нього йдуть тисячі прочан з усього навколишнього краю. Відповідно, відчутно зменшується потік прочан і грошей до Єрусалима. Синедріон[1483] негайно реагує: до Івана були послані фарисеї. Очевидно, що вони прийшли до Івана не для покаяння, а для нападок щодо «неканонічності» його очищення, звідси й «суперечка про очищення» (неможливо уявити, щоб люди, які щиро прийшли до Івана очищатися, затіяли з ним про це суперечку). Так як фарисеї починають чинити тиск на нового проповідника, Іван перебирається подалі від Єрусалима і здійснює проповідь та очищення-омивання на території Десятимістя, в Еноні, що неподалік Скіфополя. Але врешті-решт Івана ув’язнили (Мт 4.12) та умертвили. Його вбивць назвав Ісус – це ті ж самі, які потім вбили втіленого Сина Божого, тобто первосвященики і фарисеї: «Він відповів їм: Ілля приходить й підготовлює все. Але я вам кажу, що Ілля вже прийшов був, та вони його не пізнали і вчинили над ним сваволю. Так і Син людський має від них постраждати. І зрозуміли тоді учні, що Він їм говорив про Івана Омивателя».[1484] (Мт 17.11–13)[1485].

А подальші події І. Каганцем описані наступним чином.

«Після ув’язнення Івана Предтечі Ісус Хрестос негайно висвячує 12 апостолів і починає масовану проповідь, що супроводжується великою кількістю зцілень та інших чудес. За Ним постійно слідують багатотисячні натовпи, що прагнуть Слова Божого і зцілень: наприклад, євангелія повідомляють про те, як Хрестос з апостолами нагодував натовпи з п’яти і чотирьох тисяч осіб.

Очевидно, що з цієї причини людський і грошовий потік до Єрусалима дедалі скорочується – люди йдуть за Ісусом, який дає їм реальне духовне і фізичне зцілення, розкриваючи при цьому лицемірство єрусалимської верхівки. Остаточний удар по її «канонічності» здійснюється в самому Єрусалимі, коли Хрестос виганяє з Храму продавців і міняйлів зі словами: «Візьміть геть оце звідси і не робіть дому Божого торговельним домом» (Ів 2.16), «Написано: дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників» (Лк 19.46). Тобто те, що єрусалимська верхівка пропагувала як унікальний осередок святості, Хрестос назвав справжнім іменем – «печера розбійників». Це викликало люту ненависть первосвящеників і фарисеїв, та вони нічого з Ним не могли зробити – Він щодня приходив до Храму, де проповідував Слово Боже і зцілював людей: «За дня Ісус навчав у храмі, а по ночах виходив і перебував на горі, що зветься Оливною. Зранку ж увесь народ приходив до Нього в храм, щоб слухати Його» (Лк 21.37–38). Факт величезної кількості зцілень безперечно засвідчував істинність Хрестової проповіді, адже найголовніший критерій істини – це добрі плоди.

Ситуація максимально загострилася через те, що наближався Пейсах [1486] – найбільше юдейське свято, на яке мали прийти десятки тисяч прочан. Хоча рішення про вбивство Ісуса було прийняте ще до Його приходу в Єрусалим, тепер первосвященикам треба діяти швидко і рішуче. Тож напередодні Пейсаху вони поквапливо здійснюють схоплення, засудження і страту Ісуса Хреста.

Здавалося б, після цього діяльність псевдорелігійного бізнес-центру успішно відновлено і можна заспокоїтись. Але Хрестос воскресає, і проповідь Доброї Новини продовжується з іще більшою силою, у ще більших масштабах. Водночас Боже слово поширюється не лише усно, але й письмово – звідкись взялися чотири літературно довершені тексти – євангелія, що розповідають про вчення і діяння Хреста, ці тексти читаються, переписуються і масово поширюються.

Єрусалимська верхівка зрозуміла, що зупинити новий релігійно-світоглядний рух неможливо, так само неможливо зупинити і поширення євангелій: вилучати їх було надзвичайно важко через все зростаючу кількість рукописних копій, а критикувати – безглуздо, оскільки критика з уст первосвящеників і фарисеїв буде лише підігрівати інтерес до Доброї Новини.

Але «якщо рух не можна зупинити, то його треба очолити» – для цього в Єрусалимі була створена юдохрістиянська секта, спонсорована Синедріоном. Юдохрістияни представляли Ісуса Хреста як пророкованого юдейського месію, який начебто прийшов до свого обраного народу, але юдеї, мовляв, Його не впізнали і не прийняли, натомість прийняли «язичники», тобто неєвреї.

Широке просування такої «інтерпретації» подій було неможливим через наявність чотирьох євангелій, які стверджували абсолютно іншу версію втілення, діянь і воскресіння Сина Божого. Люди переписували євангелія і трепетно ставилися до кожної букви Святого Письма, тому просто взяти і спотворити його було надзвичайно важко – і це добре розуміли вороги Хрестові. Вони усвідомлювали, що поширення ними нових, відмінних від оригіналів текстів нічого не дасть, адже підробки будуть звірені з правдивими оригіналами та ідентифіковані як фальшивки. Так само неефективно було б поширювати «обрізані» варіанти євангелій, тобто з видаленими ключовими ідеями: в цьому випадку їх би просто звірили з повними версіями і додали відсутні фрагменти.

Існував лише один спосіб зупинити Добру Новину – заглушити її. Тому єрусалимська верхівка ухвалила таємне рішення створити і масово розтиражувати «доповнене» видання, – мовляв, всі інші версії є неповними. Розрахунок був простий: якщо до рук читача потраплять два тексти євангелія – коротший оригінал і довший фальсифікат, то цей читач вирішить, що в коротшому варіанті з якихось причин втрачена частина інформації, тому постарається доповнити цей оригінал відсутніми в ньому фальшивими фрагментами. А для того, щоб ширший варіант був сприйнятий з довірою, він повинен був уміщувати в собі оригінальний текст з мінімальними спотвореннями.

Рішення про видання «повних версій» чотирьох євангелій було реалізоване негайно, з великою енергією і рішучістю – так, як це буває при реалізації важливих державних рішень. Тексти з численними вставками тиражувалися і просувалися, натомість первинні тексти доповнювалися при переписуванні, вилучалися як «неповні» і обмінювалися на «нові, справжні та повновартісні».

Можна чітко визначити час здійснення цієї найбільшої в історії людства містифікації – вона відбулася від моменту виходу в світ Чоти­риєвангелія (30-ті роки) до руйнування Єрусалима, тобто до 70 року н. е. Річ у тім, що євангелія подають пророцтво Ісуса Хреста про руйнування Єрусалима і Храму (Мт 24.1–35, Мк 13.1–31, Лк 21.5–33). З погляду правовірного юдея ця подія була рівнозначна вселенській катастрофі і кінцю світа, тому в ці Хрестові пророцтва було вставлено такі пассажі, як «негайно по тих днях скорботних сонце затьмиться, місяць не дасть більше свого блиску, зорі падатимуть з неба і захитаються небесні сили» (Мт 24.29), «дні ті будуть таким лихом, якого не було від початку світу, який Бог сотворив, аж понині, і ніколи більше не буде. І якби Господь не вкоротив тих днів, ніхто б не врятувався» (Мк 13.19–20), «будуть великі землетруси, по різних місцях будуть пошесті й голод, жахливі явища, і з неба великі знаки будуть» (Лк 21.11). Добре відомо, що при руйнуванні Єрусалима не було ні «великих землетрусів», ні «знаків з неба», зорі не падали і сили небесні не хиталися. Тож якби фальсифікація євангелій здійснювалася після руйнування Єрусалима, то до них би не потрапили такого роду катастрофічні фантазії». [1487]

Таким чином ми бачимо, що фальсифікація текстів євангелій відбулася фактично відразу після початку їх масового поширення. Все сталося так, як і передбачив Ісус Христос у своїй притчі про пшеницю та кукіль.

Слід сказати, що проблема вставок отцями християнства усвідомлювалася ще з перших віків його існування. Так, одне з найавторитетніших джерел - «Тлумачна Біблія»[1488] з коментарями під редакцією професора Олександра Павловича Лопухіна [1489] - повідомляє, що оригінали всіх новозавітних книг загинули, проте з них були зняті копії. Всі найважливіші рукописи (Синайський[1490], Александрійський[1491], Ватиканський[1492] кодекси та інші) датуються вже 4–5 ст. н. е.

«Важливість новозавітного тексту, його переписування для застосування в церквах та інтерес читачів до його змісту були причиною того, що в давні часи багато що в цьому тексті змінювалося, на що скаржились у свій час, наприклад, Діонісій Корінфський, св. Іриней, Климент Александрійський та інші. Зміни вносилися до тексту і навмисно, і ненароком... Таким чином, текст новозавітний міг би дуже рано, ще протягом 2–4 століть, бути цілком зіпсованим, якби Церква не подбала про його збереження... Особливо старанно займався відновленням правильного тексту Оріген [1493], а після нього – його учні Пієрій і Памфил».[1494]

Якщо вже вчені минулих віків писали про зіпсованість біблійних текстів, то сучасна біблійна наука доводить необхідність здійснювати аналіз давніх рукописних текстів як за зовнішніми ознаками (датування, ареал поширення тощо), так і за внутрішніми (особливості мови автора, логічність викладу). А для того, щоб цей аналіз був продуктивним, А. П. Лопухін рекомендує притримуватися деяких правил критики текстів, наприклад:

1. Коротший виклад є первиннішим, ніж розлогіший, оскільки давній переписувач навряд чи насмілився б його скорочувати.

2. Важче прочитання вважається древнішим, ніж легше (переписувачі намагалися спростити текст).

3. Фрагменти, що не мають сенсу, треба відхиляти, хоча б за ними і стояли інші рукописи. Тут маються на увазі думки, які виразно суперечать іншим думкам автора і спрямованості всієї його праці[1495].

Таким чином О. П. Лопухін вказує на наявність в євангельських текстах як ненавмисних перекручень, так і зловмисних вставок. Також І. Каганець вказує, що подібне ставлення до текстів можна знайти в інших дослідженнях Євангелія, таких, наприклад, як католицький «Новий Завіт з коментарем» за дозволом о. доктора Мирослава-Івана кардинала Любачівського[1496]. І. Каганець відмічає, що як православні, так і католицькі дослідники сходяться на тому, що сучасний текст Євангелія містить як незначні перекручення, так і великі вставки. Показовим прикладом є великий заключний фрагмент Євангелія від Марка 16.9–20. Як повідомляє «Новий Завіт з коментарем», «цього розділу нема між найдавнішими текстами. Він є зведенням, яке виникло у 2 сторіччі з інших Євангелій, переданих описів про появи і повчання Воскреслого. У старому латинському рукописі замість нього знаходиться наступне доповнення: і вони звістили все, що їм було доручено, для оточення Петра. Опісля Ісус сам переслав через них від сходу аж до заходу непроминаючу вістку про вічне спасіння. Амінь. Деякі тексти мають також обидва доповнення»[1497]. Про це ж саме читаємо в «Тлумачній Біблії»: «Євсевій Кесарійський [1498] говорить, що Євангеліє від Марка у майже всіх списках закінчувалось 16.8. Майже те ж саме свідчать блаженний Ієронім [1499], Григорій Нісський [1500] та деякі інші».[1501]

Таким чином, сучасна християнська церква усвідомлює наявність проблем і продовжує дослідження задля виявлення первинних текстів Євангелій та очищення їх від «куколю». Останнім часом велику допомогу у цій святій праці надають комп’ютерні технології, зокрема, можливість швидкого пошуку інформації через Інтернет. Створені спеціальні програми для аналізу біблійних тектсів, переведені в електронну форму різні варіанти перекладів Євангелій, розроблені комп’ютерні словники давньогрецької (гелленської) мови. Завдяки такого роду інтелектуально-технологічній підтримці сучасні дослідники володіють набагато більшими можливостями в порівнянні зі своїми попередниками, не кажучи вже про дослідників Середньовіччя чи перших віків християнства.