З Артельно-Чунишино на Харків.

 

Постоянівка
Самійлівка
Поповка (Уплатне,Короставцево)
Гаражівка
Островський
Софіївка
Новоселівка (Іванівка)
Рудаєво
Миролюбівка (Григор'ївка)
Григорівка (Роївщина)

 

 

По ліву сторону річки Тернівка

 

Миколаївка (Чупахівка)
Криштопівка
Преображенка (Андріївка)
Тимофіївка
Берестове
Андріївка
Водяне хутір
Миколаївка
Олексіївка
Васюкове
Катеринівка
Милівка (Мар'єндар,Генеральське).
Роздолівка
Дягівка
Мар'ївка
Ганнівка (Лисогорівка)
Софіївський хутір
Жантиль
Старий хуторище
Наталівка (Євгращин,Миргородкін)
Дуніне
Марієнполь

 

По праву сторону річки Бритай:

 

Надеждино (Телепнєво)
Валер'янівський хутір
Богоспасаївка
Григорівка
Акимівка (Юрковка)

 

По ліву сторону цієї річки:

 

Крестова (Перекрестове)
Настасівка (Височиновка)
Ново-Миколаївка
Африканський хутір
Веселе (Винарівка)
Софіївка (Латівка)
Надеждинський хутір

 

Всього 72 населених пункта. Населення 12 416 чол

Список населених пунктів та кількість населення Павлоградського повіту Катеринославської губернії. 1911р. [59]

Табл.3.Рудаївська волость

1.Рудаєво
2.Миролюбівка
3.Миколаївка
4.Близнюки-1
5.Близнюки-2
6.Гаражівка
7.Бурбулатове
8.Варварівка
9.Дуніне
10.Марієнполь
11.Валер'янівка
12.Богоспасаївка
13.Надеждино
14.Настасівка-2
15.Крестовка
16.Ново-Миколаївка
17.Акимівка
18.Єлизаветівка
19.Роздолівка
20.Софіївка
21.Новоселівка
22.Мар'ївка
23.Олександрівка
24.Дягівка
25.Сергіївка
26.Хут.Надеждинський
27.Настасівка-1
Всього	10120чол.

 

Табл.4.Самійлівська волость

1.Самійлівка
2.Постоянівка
3.Ново-Олександрівка
4.Криштопівка-1
5.Криштопівка-2
6.Преображенка (Ново-Андріївка)
7.Тимофіївка
8.Лаврушино
9.Андріївка
10.Микосаївка
11.Олексіївка
12.Васюкове
13.Катеринівка
14.Уплатне
15.Милівка
16.Григорівка
Всього	7807чол.

 

Табл.5.Добровільська волость

 

1.Добровілля
2.Олександрівка
3.Софіївка
4.Григорівка(Покровська1,Сокологорівка)
5.Варварівка
6.Покровське
7.Яковівка
8.Степанівка
9.Коробцівка
10.Крутоярівка (Карлівка)
11.Анієнське
12.Костянтинівка
13.Башилівка
14.Єреміївка
15.Микольське
Всього

 

Видатні близнюківці

Жителі району пишаються багатьма своїми земляками, що стали широко знаними не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Серед них: Криштофович А. М. - палеоботанік, член-кореспондент АН СРСР (з 1952р), академік АН УРСР (з 1945р), лауреат Державної премії СРСР(з 1946р);

Народився у 1885 році у селі Криштопівка. У 1903 закінчив Павлоградську класичну гімназію, а у 1908 р. фіз.-мат. Одеського університету. В студентські роки написав і видав 7 наукових праць.

Вчений був одним із засновників Всесоюзного палеоботанічного товариства і першим його секретарем, а пізніше – членом президії т-ва, з 1934р. – заступник голови, а з 1946 і до смерті голова.

Брав участь у польових дослідженнях також Павлоградського повіту(до якого входив сучасний Близнюківський район), Криму, Одещини, Кубані, Донбасу, Волині, Сибіру, басейн рік Оки і Ангари, Сахаліну тощо. Дослідник здійснив ряд наукових поїздок до Єгипту, Японії, Австрії, Німеччини, Швеції та Філіппінські острови. Написав більше 350 друкованих праць, в тому числі ряд монографій. Був редактором XII тому академічного видання «Палеонтологія СРСР». Був віце-президентом Міжнародного палеонтологічного союзу та активним членом багатьох наукових товариств.

Крутько В. С. – доктор медичних наук, заслужений лікар України;

Панасовський В. Ю. - кандидат філософських наук;

Шаповал П. З. - поет, письменник, заслужений діяч культури України;

Шаповал І.М. - український письменник, краєзнавець, кандидат технічних наук, учений у галузі металургії. Член Національної спілки письменників України. Творчість І.Шаповала високо оцінював Олесь Гончар. Наприклад, про книгу «Взяв би я бандуру» у листі до автора він писав: «Ваша книга про коваля – унікальна. Вона так потрібна сучасній Україні». Ці рядки наведені на обкладинці твору. Основні публікації: «Наука и техника на Днепропетровщине», «Ученые Днепропетровщины на службе семилетки», «Стежками незвіданими» та ін.. Також видав книги: «Широкі крила»(1969), «Академік О.П.Чекмарьов»(1971), «Володимир Маковський»(1974), «Придніпровські джерела», «Козацький батько», «Взяв би я бандуру». Лауреат премії ім.Д.І.Яворницького. Автор книги про Дмитра Яворницького «У пошуках скарбів».

М.Г.Прокопенко та М.О.Добровольський -заслужені лікарі УРСР.
Микола Олександрович Добровольський народився у 1893 р. Катеринославі (Дніпропетровську). Закінчивши у 1929 р. Дніпропетровський медичний інститут, працював лікарем-хірургом у Близнюківському районі. Сім років був головним лікарем Уплатнівської лікарні, а з 1936-го – головним лікарем Близнюківської лікарні у Садовому. Після закінчення Другої світової війни Добровольський прийшов з фронту та повернувся до мирної праці. Відновлював мережу охорони здоров’я у Близнюківському районі, будував нову лікарню у Близнюках, що діє і дотепер. За бездоганну працю і людську пошану йому одному з перших у Харківській області у післявоєнні роки було присвоєне почесне звання Заслуженого лікаря УРСР. У 1948 р. його нагородили орденом Знак Пошани, а у 1953 р. на відзнаку його 60-річчя та за вагомі здобутки – найвищою нагородою – орденом Леніна.

Одна з вулиць нового південно-східного житлового масиву у Близнюках названа ім’ям М.Добровольського – увічнення зразка безкорисливого служіння людям.

Заслужені вчителі УРСР Сінько Ф.С, М.Ф.Старостіна, М.Ф.Петров, Є.Я.Плющ, Є.Я.Тхор;

Ісіченко А.П. - заслужений юрист Росії. Працював у науково-дослідницькому інституті Міністерства юстиції РФ. Автор ряду праць з проблем боротьби зі злочинністю. Полковник міліції у відставці.

Ухань В.М. - заслужений архітектор України, член-кореспондент Української академії архітектури з 2000 року, лауреат Державної премії в галузі архітектури 2005 р. Зараз працює директором науково-дослідного інституту «Гражданпроектреставрація» у Києві. Серед численних робіт цього майстра реконструкція вулиці Центральної у м. Суми, у цьому ж місті за його проектом збудовано головний корпус Української академії банківської справи (цю роботу відзначено державною премією в галузі архітектури у 2005р.), Олімпійський легкоатлетичний манеж, дитячий парк «Казка».;

Синиця В.А. - генерал-майор;

Числов О.І. - генерал-майор, начальник Тюменського юридичного інституту, доктор юридичних наук, професор;

Бушуй М. - генерал пожежних військ;

Голік В.І. - генерал-майор. У 1976 р. був зарахований на службу в органи державної безпеки, де працював на різних посадах до звільнення в запас у 1998 р. Відзначений урядовими нагородами, орденами і медалями Української православної церкви та міжнародного рейтингу «Золота фортуна».

Головаш О.П. - генерал-лейтенант запасу прикордонних військ України. 2000-2001 рр. – Начальник оперативно-розшукового управління Держкомкордону України. 2001-2002 рр. – заступник Голови Держкомкордону України – Командувача Прикордонних військ України з оперативно-розшукової діяльності, 2002-2003 рр. – заступник Голови Держкомкордону України – Командувача Прикордонних військ України – Начальник Департаменту прикордонної розвідки.

Петраков М.П. - підполковник у відставці. У 1953 р. на три роки став радником начальника ПВО головної бази військово-морського флоту КНР м. Циндао. 25 липня 1956 р. голова КНР Мао Цзе-Дун нагородив медаллю «Китайсько-радянська дружба за допомогу в будівництві національної оборони КНР».

Старостін К.Є. - кандидат сільськогосподарських наук;

У Близнюках пройшло дитинство Василя Петровича Колошенка - Героя Радянського Союзу, Заслуженого льотчика-випробувача, рекордсмена світу з вертолітного спорту, Заслуженого випробувача космічної техніки СРСР, почесного полярника і моряка, шефа-випробувача конструкторного бюро М.І.Міля. Він першим зі вертольотчиків літав над Південним та Північним полюсами планети, виконуючи там винятково складну і небезпечну роботу. Най недоступніший з півостровів Антарктиди, який був вивчений за допомогою пілотованого ним вертольота, названий у 1957 р. Півостровом Колошенка. А наймальовничіше з голубою водою озеро за його проханням названо озером Людмили – ім’ям його дружини.

Член спілки журналістів України Лазар Абрамович Мухін, був редактором газети «Близнюківський тижневик» і екскурсоводом Близнюківського історико-краєзнавчого музею;

Осипа А.А. - художник-аматор, скульптор. Народився у селі Яковівка Близнюківського району. Особливе місце в його житті, в його душі та й долі було віддане Тарасу Григоровичу Шевченку. Це захоплення не тільки зіграло вирішальну роль у становленні Андрія Аполлоновича, а й, можливо, вирішило його подальший життєвий шлях, бо чимось він схожий на долю видатного українського Кобзаря. Як і Шевченко, Осипа був творчою людиною, душу якого ятрили несправедливість та недалекоглядність влади. Як і Шевченко, Осипа малював та писав твори, вкладаючи в них силу своєї думки та закоханість в рідний край. Як і в Шевченка, його доля була важкою та сповненою поневірянь. Як і Шевченка, назвав свого сина Тарасом.

Після навчання в педагогічній школі в Лозовій, Андрій Аполлонович працював вчителем в селі Нова Русь Павлоградського району Дніпропетровської області. Приймав активну участь у громадському житті села та району і все так же мріяв стати художником. Годинами розглядав картини відомих художників, вивчав біографії видатних копіїстів.

Життя продовжувалося, диктувало свої правила, а Андрій не припиняв мріяти про професійне малювання. Навчання ж коштувало дорого, то писав листи з проханням допомоги навіть Сталіну. Відповідь отримав від місцевої влади: вчитися будеш!...Далі обіцянок справа так і не пішла.

У 1939 році перейшов на посаду коректора Павлоградської районної газети «Соціалістичний наступ». Перед німецькою окупацією у 1941 році було спалено приміщення редакції газети. Та Осипа разом з побратимами зберегли шрифт і відновили випуск україномовної газети під назвою «Українець», яку згодом окупанти назвали «Павлоградська газета». Андрій Аполлонович у публікаціях, на шпальтах часопису закликав українців боротися за національне відродження України. Темами його публікацій були статті «Про українську музику», «Про український театр», «Про українську мову» тощо. Друкував власні вірші «Хлоп’я», «Т.Г.Шевченку». Разом з побратимами організував молодіжні вечори у селах Дніпропетровської та Харківської областей, де сам читав лекції, патріотичні вірші. Разом співали українські пісні, в театрах та палацах культури показували театральні вистави «Безталанна», «Маруся Богуславка».

Редакція «Павлоградської газети» стала центром національно-визвольної боротьби за незалежну Україну. У 1941-1943 рр. німецько-фашистської окупації послугами газети користувалися радянські підпільники. Ця діяльність Андрія Аполлоновича після повернення радянської влади була визнана кримінальною. У повоєнні роки А.Осипу, який працював на посаді директора Катеринівської школи Лукашівської сільради нашого району, в ніч з 8 на 9 березня 1947 року арештували, і військовим трибуналом НКВС Дніпропетровської області 22 серпня 1947 року засудили за зраду Батьківщини на 15 років позбавлення волі та 5 років позбавлення прав. 8 травня 1956 року його звільнили за амністією. І тільки через 49 років Андрія Аполлоновича Осипу реабілітували [75].

Через судимість за пропагування українського націоналізму працювати за професією вчителя А.О.Осипі не дозволялося. Звісно, що ця заборона обмежувала свободу патріота. Та Осипа не відрікся від свого кредо і все своє життя художніми витворами стверджував національну ідею незалежної України. Він знайшов себе, написавши перший портрет Кобзаря. Після цього почав створювати погруддя, портрети Тараса Григоровича Шевченка, які дарував школам, бібліотекам, будинкам культури. Згодом різцем по дереву витесав погруддя Григорія Сковороди, Миколи Гоголя, Антона Макаренка, Марусі Богуславки, Устима Кармелюка та ін.. Скульптури та картини А.О.Осипи демонструються в історичних, краєзнавчих музеях, приватних колекціях Близнюківщини, Харківщини, Дніпропетровщини, в Каневі. Андрій Аполлонович передав свій досвід Олександру Помазану, учневі, який успішно продовжує його справу на посаді художника Близнюківського Будинку культури. Батьківські творчі гени передалися і синові Тарасу, який теж певний відрізок свого життя віддав малюванню.

Це свідчить про високий професіоналізм, активну альтруїстично-громадську діяльність та особистий вагомий внесок в національну розбудову рідного краю і зміцнення держави незалежної України.

Кандидатура Осипи Андрія Аполлоновича, рекомендована рішенням VII сесії VI скликання Близнюківської селищної ради, представляється за багаторічну подвижницько-патріотичну діяльність, вагомий внесок у справу розбудови і зміцнення української держави для відзначенням Президентом України державною нагородою орденом «Свободи» - посмертно [75].

Після Другої світової війни до села Уплатного було переселено групу західних українців (лемків). Тоді Сталін віддав частину західних земель полякам, а українців з цих земель частково переселили на захід Польщі, а частину на Схід України. Саме в Уплатному похована бабця відомого дисидента, поета, політика, громадського діяча Горбаля Миколи Андрійовича. Лемко за походженням. 1945 року його родина примусово була переселена на Харківщину, де деякий час у с. Уплатне, Близнюківського району мешкав майбутній член Української Гельсінської групи Горбаль М.А.

Також у селі Уплатне, яке понад сто років тому називалось Поповка народився Коростовцев Михайло Олександрович – російський єгиптолог, історик Стародавнього Сходу, академік АН СРСР (1974).

 

Помазан О.П. - художник-аматор. Автор Близнюківського гербу;

Турвіненко М.І. - доктор історичних наук, професор;

Ігнатенко А.В. - доктор філософсько-економічних наук;

Ігнатенко Ю.В. - кандидат економічних наук;

Вороб’йов Є.П. - кандидат економічних наук;

Плотніченко І.Ф. - кандидат філософських наук;

Валяльник П. - поет і письменник, член Спілки письменників України, заслужений діяч культури;

Валяльник І. - член Спілки письменників України, кандидат технічних наук.

Стрельников Л.С. - доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри біотехнології.

Труш О.М. - кандидат економічних та сільськогосподарських наук;

Жерноклєєв М.М. - кандидат економічних наук, доктор філософії;

Биченко М.І. - Народний депутат Верховної Ради України 1994-1998 рр.;

Груша В.І. – начальник науково-дослідницької лабораторії Військово-Морської Академії ім.Кузнецова.

Тетерядченко Ф.О. – Полковник. Був начальником штабу винищувальної авіа дивізії. По 1960 рік працював у Міністерстві оборони СРСР.

Комарницький В.М. – кандидат юридичних наук, доцент, полковник міліції, ректор Луганського державного університету внутрішніх справ ім.Е.О.Дидоренка.

Степурко В.І. – Член Національної спілки композиторів України, у його творчому портфелі дві опери, п’ять контакт, три ораторії, сім симфонічних творів, цикли хорових мініатюр, камерно-інструментальні твори. Він володар п’яти музичних премій, кавалер ордена Святого Володимира ІІІ ступеня. Викладач Академії керівних кадрів культури та мистецтва України на факультеті музикології. Там відкрили відділення, де готують регентів. Саме йому довірили навчати майбутніх керівників церковних хорів. Віктор Степурко – автор першої української духовної меси, що стало новинкою в музичному житті. Народився у селі Миколаївка, але в дитинстві сім’я переїхала до Шабелівки Донецької області.

Верховень В.М. – поет. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературної премії ім. П.Василенка та премії Харківського міськвиконкому ім. О.Олеся. Провідні теми творчості: історичне минуле й сучасне України, місце і роль поета в суспільстві, пейзажна та інтимна лірика. Деякі вірші Верховеня покладено на музику.

Родзін М.І. – український графік, заслужений художник СРСР. Найвідоміші твори серії офортів: «Індустріальні мотиви» (1955), «Каховська ГЕС (1956-1957), «Дніпропетровське – місто чавуну, сталі і прокату (1957), «Рідний край» (1957) та ін..

Костяний С.П. - письменник, художник, полковник. Людина-оркестр-так його характеризували за його багатогранний талант. Літав на винищувачах, працював журналістом, знімав аматорські фільми, захоплювався живописом, водив танки, бронетранспортери, самохідні артилерійські установки, писав музику та слова пісень. Народився у с. Вільне-2.

У селі Семенівка останні роки свого життя проживав поет-гуморист Микола Миколайович Галабуцький.

Почесними громадяни смт. Близнюки – Ніколенко Я.Н, Федотов М.І., Лещенко І.С, Мерінов В.О, Хохлов В.Ф, Червінець А.Л, Гладкіх В.І.

Почесні громадяни Близнюківського району - Биченко М.І, Колошенко В.П, Лисяк В.І, Осипа Т.А, Жерноклєєв М.М, Степанов В.В, Топчій М.М.

Близнюківці також активну участь у Першій світовій, громадянській війнах революційних подіях 1917 р. у Петрограді. Серед них учасниками штурму Зимового палацу у Петрограді були і наші земляки: Золотько Карпо Степанович (Близнюки), Бакай Андрій Онуфрійович (брат З. О. Бакая. с. Червоне), Жилін Іван Васильович, Терехов Панас Васильович (с. Надеждино) та Скрипник Феодосій Акафійович (с.Самійлівка).

Повними Георгіївськими кавалерами стали Шаповал Пивон Олександрович (1889-1963) - житель села Гаражівка. У 1910 році його призвали до армії. Проходив службу рядовим у Павлограді. Був єфрейтором, командував кулеметним взводом, дослужився до унтер – офіцера. Всі нагороди дістав у боротьбі з німецькими та австрійськими агресорами. Перший Георгіївський хрест отримав в боях за м.Станіслав, другий – у наступі на містечко Салавтин, третій – за звільнення Луцька, четвертий – За Ковель. У 1916 році повернувся додому після тяжкого поранення, у результаті якого залишився без ноги. Після смерті П.О.Шаповала у 1963 р. нагороди і учнівський зошит до Дніпропетровського краєзнавчого музею передав племінник, відомий у нашому р-ні письменник І.М.Шаповал.

Золотько Карпо Степанович (1873-1974) - учасник російсько – японської, Першої світової та громадянської війн, штурму Зимового палацу. На Далекому Сході під Ляоляном одержав свого першого Георгія. Батарея, якою він командував, чимало зробила шкоди ворогам. І якби не продажні царські генерали Стесель та Куропаткін, ніколи не бачили б японці Порт-Артуру, бо хоробро воювали російські солдати, захищаючи свою землю. Повернувся воїн додому в Україну кавалером двох солдатських орденів. У Першу світову Золотько пройшов через полон, поранення. У 1917 р. опинився у революційному Петрограді, на крейсері «Аврора», який готувався до штурму Зимового палацу, де перебував Тимчасовий уряд. Потім був у Москві, Царицині. Наприкінці громадянської війни повернувся додому. У 1923 р. разом з 20 селянськими сім’ями переселився на землі Дягівської сільради.

Під час антитерористичної операції у Слов’янську 2 травня 2014 р. загинув капітан, бортовий авіаційний технік вертолітної ланки вертолітної ескадрильї 16-ї окремої бригади авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ Топчій Микола Миколайович, який народився у Близнюках. Свою трудову діяльність розпочав у 1993 р. після закінчення Васильківського військового авіаційного-технічного училища, перебуваючи у розпорядженні командувача Повітряної армії Збройних сил України. Будучи бортовий авіаційним техніком, працював у складі окремого вертолітного загону українського миротворчого контингенту Місії ООН на території Ліберії. Майже через місяць після трагічної загибелі посмертно нашому земляку було присвоєно звання майора за мужність, героїзм та патріотизм. Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу нагороджено майора Топчія орденом Богдана Хмельницького (посмертно).

21 липня 2014 р. під час АТО у бою біля Донецького аеропорту загинув наш земляк Сінельник Федір Станіславович, який народився у селі Радгоспному. Після мобілізації у Збройні сили служив гранатометником 93-ої окремої механізованої бригади (Черкаське) сухопутних військ ЗС України.

У травні 2014 р. до лав Збройних сил України вступив за контрактом Гафич Володимир Петрович з с. Петрівське. Сержант Гафич ніс службу у зоні АТО. Був командиром відділення 128-ї окремої гірсько – піхотної бригади. Загинув 13 серпня 2014 р. під час обстрілу з БМ-21 підрозділів бригади в районі с. Новоганнівка Луганської області.

З березня 2014 р. був мобілізований до лав Збройних сил України Приходько Дмитро Вікторович. У складі 25-ої окремої повітряно – десантної бригади захищав цілісність України. 17 серпня 2014 р. загинув поблизу м.Жданівка Донецької області. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст. У квітні 2015 р. на фасаді Самійлівської школи, де з 2001 по 2006 рр. навчався герой, урочисто відкрито меморіальну дошку пам’яті Приходька Дмитра Вікторовича.

7-го серпня 2015 року біля Трьохізбенки на Луганщині загинув боєць роти снайперів 92 окремої механізованої бригади Олег Олександрович Чепеленко родом з села Лукашівка. Олег був призваний під час 3-ї хвилі мобілізації. Служив старшим солдатом, снайпером, а в роті ще й виконував обов’язки «писаря». За інформацією «IT Sector», «Хакер» (це позивний героя) служив в районі с.Трьохізбенка, в зоні АТО перебував з осені 2014-го. За декілька днів до загибелі при виконанні бойового завдання його група в результаті зіткнення потрапила в полон. При переміщенні в розташування ворога Олег прийняв рішення підірвати себе на мінному полі. У «Хакера» був вибір - просто здатися в полон або ж «піти на міни» забравши з собою ворога, що він і зробив... Разом з Олегом також загинув прапорщик з 8-ї роти 92-й ОМБр, а в полон потрапив військовослужбовець 8-ї роти. За мирного життя Олег Чепеленко працював вчителем у Лукашівській ЗОШ, викладав інформатику і трудове навчання.

 

Багата Близнюківщина і спортивними талантами:

Перші футбольні команди на Близнюківщині організовувались в середині 30-х рр. ХХ ст. Початок 70-х рр.. ознаменувався успіхом близнюківського футболу. У 1972 р. близнюківський «Колос» представляв Харківщину на зональних республіканських змаганнях в Охтирці, Сумської області. Одного з гравців команди Віктора Безпалька було запрошено до команди майстрів харківського «Металіста». Щорічно проводяться футбольні турніри на кубки пам’яті кращих футболістів Близнюківщини, а саме: П.Т.Ткаченка, Л.П.Бондаренка, Ф.Ф.Морозова, В.Цвєткова, М.Бакая, Г.Мохарєва, М.та І.Биченків та А.О.Харченка.

Наприкінці 1960-х рр. на Близнюківщині почав розвиватись хокей. У 1977 р. вперше у районі проводились районні змагання на призи клубу ЦК ВЛКСМ «Золота шайба». У 1991 році команда району вперше стартувала в обласних змаганнях і посіла перше місце в своїй зоні.

Осипа Ф. В. - дворазовий рекордсмен світу з важкої атлетики.

Овчаренко Г. - чемпіон України з гирьового спорту серед ДСТ «Колос».

Гноєвий В. - чемпіон СРСР з важкої атлетики серед сільських спорттовариств, бронзовий призер збройних сил СРСР;

Шаповал О. - срібний призер чемпіонату світу з гирьового спорту та чемпіон світу серед юнаків в командному заліку (2006 р.);

Незбрицький С. - срібний призер чемпіонату України з гирьового спорту серед юнаків (2006 р.); Чемпіон світу та чемпіон Німеччини з двох видів вправ. З 7 по 10 червня 2012 р. юнак захищав честь України на Чемпіонаті світу з гирьового спорту серед студентів (м. Гамбург, Німеччина), де здобув переконливу перемогу, піднявши за 10 хвилин вагу у майже чотири тонни.

Братушкін А. - чемпіон світу з гирьового спорту в командному заліку серед юнаків (2007 р.).

Кондра К.В – Бронзовий призер Чемпіонату світу серед студентів 2011 року. Майстер спорту України.

Хісамієва К. – Чемпіон України серед юніорів.

Бабічев А. – Чемпіон світу з гирьового спорту серед юніорів.

Осипа Т.А - тренер – викладач вищої категорії Близнюківської ДЮСШ. Всього за всю свою тренерську працю підготував 3-х Майстрів спорту та КМС. Щорічно вихованці відділення гирьового спорту тренера – викладача Осипи Т.А. приймають участь у змаганнях всіх рівнів від районного до світового та виборюють більше 100 медалей. Що свідчить про високий професіоналізм, відданість справі тренера, якість підготовки та виховання юних спортсменів.

Єгоров В.Б – тренер – викладач першої категорії відділення волейболу Близнюківської дитячої – юнацької спортивної школи. Щорічно вихованці відділення волейболу під керівництвом тренерів Єгорова В.Б та Черкас С.І приймають участь у всіх змаганнях згідно районного та обласних календарів спортивно – масових заходів, де неодноразово завойовували призові місця та ставали призерами престижних турнірів. Кожного року збірні команди середнього та молодшого шкільного віку стають чемпіонами та призерами Харківської області.

Кондра Г.В – кандидат в майстра спорту з волейболу. Грав у складі Збірної команди України, яка приймала участь у турнірі на Кубок пам’яті братів Сапєгі у м. Гродно, Білорусь, де вибороли перше місце.

Манзюк Н.Л – кандидат в майстри спорту з волейболу. Гравець Супер Ліги України команди «Дженестра» та «Полтавчанка», в складу цих команд була неодноразовим чемпіоном України.