Охорона комерційної таємниці від іноземних держав.

Деякі розвідувальні органи займаються промисловим шпигун­ством. Така протиправна діяльність суворо карається. Так, у США існують законодавчі положення, які передбачають покарання у формі позбавлення волі строком до 15 років і штрафу в розмірі до 10 млн. дол. для осіб, які займаються подібною діяльністю.

Підприємствам, чиї технологічні секрети можуть викликати інтерес за кордоном, особливо важливо вжити ефективні заходи щодо охорони своїх секретів.

Захист прав володільців комерційної таємниці.

Поняття захисту прав на комерційну таємницю. Під захис­том прав на комерційну таємницю розуміють системи передбачених законом заходів, спрямованих на відновлення порушених інтересів, припинення їх порушення, застосування до порушників певних санкцій, а також механізм їх практичної реалізації.

Відповідно до чинного українського законодавства порушен­ням права на комерційну таємницю вважають заволодіння тре­тьою особою невідомою їй раніше і цінною для неї в комерційно­му плані інформацією за допомогою незаконних методів.

Форми захисту права на комерційну таємницю. Захист прав на комерційну таємницю здійснюють в юрисдикційній і неюрисдикційній формах.

Суть юрисдикційної форми полягає у зверненні по допомогу до компетентних державних органів.

Суть неюрисдикційної форми полягає в діях самих потерпілих для захисту порушених або оспорюваних прав, які вони здійсню­ють самостійно, без звернення по допомогу до державних або інших компетентних органів. Маються на увазі тільки законні засоби захисту.

Предмет судових спорів. У судових спорах про комерційну таємницю відповідач переважно відстоює два положення: оспо­рювана інформація не може розглядатися як комерційна таємни­ця; ця інформація одержана законним шляхом.

Якщо позивачеві вдається спростувати ці доводи, він може розраховувати як на те, що використання його комерційної таєм­ниці буде заборонене, так і на те, що йому буде виплачена матері­альна компенсація.

Міжнародні положення стосовно судових спорів. В Угоді ТRІРS досить детально описані правила, що стосуються цивільно-правових і адміністративних засобів примушування до дотриман­ня права інтелектуальної власності. Деякі з цих правил можуть бути конкретно застосовані для дотримання комерційної таємниці.

Так, ст. 44 Угоди ТRІРS передбачає, що “повноваження суду зобов'язати винну сторону відмовитися від порушення”. Для во­лодільця комерційної таємниці особливо важливо одержати рішення суду, за яким відповідачеві не тільки забороняється ви­користання не належної йому комерційної таємниці, а й вима­гається знищення всіх носіїв одержаної про цю таємницю інфор­мації та її подальше розповсюдження.

У ст. 45 Угоди ТRІРS мовиться про відшкодування збитків тими, хто знав або повинен був знати, що здійснює правопору­шення: “Органи судової влади повинні мати право вимагати від порушника відшкодовувати власнику прав збитки в розмірі, достатньому для адекватної компенсації шкоди, якої зазнав володі­лець прав через порушення його прав інтелектуальної власності порушником, який свідомо або маючи достатні підстави для свідо­мої дії брав участь у порушенні ”.

Ст. 45 містить положення, що розкривають можливості за­хисту правоволодільця: «Органи судової влади повинні також мати право вимагати від порушника відшкодувати володільцеві прав витрати, які можуть включати відповідну винагороду адвокату. У певних випадках Члени можуть дозволити судовим органам вима­гати стягнення прибутку та (або) відшкодувати встановлених ран­іше збитків навіть у випадках, коли порушник несвідомо або маю­чи достатні підстави, щоб знати, брав участь у порушенні».

Особливу трудність у судових процесах про порушення комер­ційної таємниці становить та обставина, що розгляд витоку інфор­мації як такий може призвести до розкриття її секретності. Угода ТRІРS передбачає положення про охорону подібної інформації: “Процедура має забезпечувати засоби визначення та захисту кон­фіденційної інформації, якщо це не суперечитиме існуючим кон­ституційним вимогам” (ст. 42).

“ Якщо сторона надала розумний доказ, достатній для обґрунту­вання її претензій, і навела доказ на підтвердження претензій, які знаходяться під контролем протилежної сторони, органи судової влади повинні мати право вимагати, щоб цей доказ був представле­ний протилежною стороною з дотриманням у відповідних випадках умов, які гарантують захист конфіденційної інформації ” (ст. 43).

Самозахист порушених прав. Самозахист порушених прав за умови, що він не перетворюється на самоправство, у зазначеній сфері полягає в можливості самостійної нейтралізації та виведен­ня з ладу технічних засобів, незаконно впроваджених третіми осо­бами з метою одержання інформації, а також вживання оператив­них заходів щодо дезінформації осіб, які це законно одержали за­секречені відомості, з метою запобігання можливій шкоді від їх розголошення.

У порядку самозахисту можуть застосовуватися і деякі санкції до контрагентів за господарськими договорами і найманих пра­цівників, які порушують зобов'язання про нерозголошення кон­фіденційних відомостей.

Зміст адміністративно-правового захисту прав. Адміністра­тивний порядок захисту права на комерційну таємницю застосо­вують лише у випадках, установлених законом.

Можливість звернення із заявою про допущене порушення права на комерційну таємницю до Антимонопольного комітету України передбачає Закон України «Про захист від недобросові­сної конкуренції». Антимонопольний комітет, розглянувши об­ставини справи, має винести обов'язкове для виконання рішення про усунення порушення і застосувати до порушника встановлені законом санкції.

Рішення, прийняте в адміністративному порядку, може бути оскаржене в суді.

Характеристика цивільно-правового захисту прав. Викорис­тання цивільно-правового захисту права на комерційну таємни­цю передбачає звернення з позовом про порушення прав до суду. Оскільки питання про комерційну таємницю безпосередньо по­в'язане з підприємницькою діяльністю, зазначені позови в основ­ному відносять до компетенції господарських судів. Якщо в ролі відповідача виступає працівник, який розголосив комерційну тає­мницю всупереч трудовому договору, справу розглядає суд загаль­ної юрисдикції.

Характер порушеного права і суть самого порушення ставлять природні межі можливому вибору. Якщо порушення права на ко­мерційну таємницю завдає її володільцеві збитки, то особа, яка незаконним способом одержала таємну інформацію, повинна ці збитки відшкодувати. Такий самий обов'язок покладають на пра­цівників, які розголосили комерційну таємницю, і на контрагентів, які украли цивільно-правовий договір і пов'язані зобов'язанням нерозголошувати конфіденційну інформацію. Збитки мають бути відшкодовані в повному обсязі: компенсації підлягають як реаль­на шкода, так і упущена вигода.

Проте обов'язок обґрунтувати розмір збитків покладають на самого потерпілого, що часом досить непросто зробити. Завдан­ня володільця порушеного права полегшується тоді, коли є дока­зи, що порушником одержані доходи за рахунок використання незаконно отриманої інформації. У цьому разі потерпілий може вимагати відшкодування нарівні з іншими збитками й упущеної вигоди в розмірі не меншому, ніж одержані порушником доходи.

Суть кримінально-правового захисту прав. Кримінальному покаранню підлягають незаконне одержання і розголошення відо­мостей, що становлять комерційну таємницю.

Злочином вважають збирання відомостей, що становлять ко­мерційну таємницю, шляхом викрадення документів, підкупу або погроз, а також іншим незаконним способом із метою розголошу­вання або незаконного використання цих відомостей.

Кримінальному покаранню підлягає незаконне розголошуван­ня або використання відомостей, що становлять комерційну таєм­ницю, без згоди їхнього володільця, якщо ці дії вчинені з корисли­вої або іншої особистої заінтересованості і завдали великої шкоди.

Притягнення до кримінальної відповідальності конкретних винуватців злочину не виключає заявлення потерпілими цивіль­но-правових вимог про відшкодування завданої шкоди.

Висновок по четвертому питанню:

Захист прав на комерційну таємницю здійснюють в юрисдикційній і неюрисдикційній формах.

Суть юрисдикційної форми полягає у зверненні по допомогу до компетентних державних органів.

Суть неюрисдикційної форми полягає в діях самих потерпілих для захисту порушених або оспорюваних прав, які вони здійсню­ють самостійно, без звернення по допомогу до державних або інших компетентних органів. Маються на увазі тільки законні засоби захисту.

ВИСНОВОК

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності є предметом регулювання глави 46 ЦКУ. Кримінально-правові аспекти її охорони включені до ст. 231, 232 Кримінального кодексу України (КК). Це дає підстави для висновку, що правовий режим комерційної таємниці став комплексним інститутом права, тобто регулюється нормами різних галузей права (господарського, цивільного, кримінального тощо).

Ознаки комерційної таємниці, за наявності яких (у сукупності мають бути наявними всі ознаки) вона користується захистом від незаконного використання третіми особами:

· Є інформацією комерційного характеру (“Технічна, організа­ційна, комерційна, економічна та інша інформація, здатна сприяти підвищенню ефективності виробництва та іншої сус­пільне корисної діяльності або давати інший позитивний ефект, не відома третім особам, внаслідок чого має комерційну вартість, визнається нерозкритою інформацією”).

· Має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах. Інформація тому й називається нерозкритою, що має конфіденційний характер. Вона може бути товаром лише за умови, що не відома третім особам, і довідатися про її сутність не можна з інших джерел. Водночас зазначена інформація має бути здатною до відчуження її володільцем. Неможе вва­жатися нерозкритою інформацією і підпадати під правову охо­рону фізична, психологічна чи будь-яка інша здатність люди­ни до певного впливу на інших людей або вміння здійснювати певні дії, недоступні іншим. Ця здатність не може бути това­ром, оскільки вона невід'ємна від її суб'єкта — лише інформація, яку можна відділити від її носія, тобто передати іншим особам, є такою, що охороняється.

· Володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Отже, комерційною таємницеює інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.