Правовий режим рекреаційних зон. Порядок створення рекреаційних зон.

Правовий режим рекреаційних зон — це сукупність правил, вимог щодо створення, використання, управління, охорони рекреаційних зон, покликаних сприяти ефективному функціонуванню цих зон з метою відновлення життєвих сил і працездатності людини.

Рекреаційні зони як юридичне поняття є комплексним, тому їх правовий режим визначено в еколого-правових нормах різних законів.

Зміст правового режиму використання та охорони рекреаційних зон становлять:

— визначення поняття рекреаційним зон як об'єктів правового регулювання, їхні види, порядок створення;

— управління в галузі використання та охорони рекреаційних зон;

— правові форми використання рекреаційних зон;

— механізм правової охорони рекреаційних зон"

— відповідальність за порушення правового режиму рекреаційних зон.

Уперше в законодавстві України поняття рекреаційних зон було визначено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища». В загальних риса було окреслено їхній правовий режим, органи, що встановлюють такий режим.

Доповнюється поняття рекреаційних зон та їхній правовий режим в Земельному кодексі Україна де визначається склад земель рекреаційного значення, і що становлять базовий простір для створення таких зон. Водночас, перелік земель не є вичерпним. У загальних рисах кодексом визначено правовий режим рекреаційних зон, питання їхньої охорони та використання.

Деякі особливості правового режиму рекреаційних зон визначено Лісовим кодексом України. Згідно зі ст. З цього кодексу рекреаційна функція лісу визнається переважною, а рекреаційне лісокористування розглядається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Лісовий кодекс виділяє використання лісу та земель них ділянок лісового фонду в рекреаційних, культурно-оздоровчих, спортивних та туристичних цілях самостійний вид права лісокористування, встановлює спеціальні права й обов'язки користувачів, порядок їх виникнення та припинення, особливості постійного та тимчасового лісокористування для зазначених цілей². Режим рекреаційних зон визначається Порядком поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р..

Окремі аспекти правового режиму рекреаційних зон висвітлено у Водному кодексі України, зокрема це норми, що встановлюють порядок і вимоги рекреаційного водокористування.

Чіткіше особливості правового режиму рекреаційних зон відображено в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки більшість об'єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися для рекреаційних цілей, а на їх теренах можливе створення рекреаційних зон.

Так, до складу рекреаційних зон можуть входити зони антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, зони стаціонарної рекреації національних природних і регіональних ландшафтних парків, експозиційні зони ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційні зони зоологічних парків.

Крім того, правовий режим рекреаційних зон як вільних економічних зон регулюється нормами Закону України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Правовому режиму рекреаційних зон властиві:

— наявність загального та спеціального правового регулювання режиму використання й охорони рекреаційних зон;

— спрямованість на досягнення спеціальної мети — відновлення життєвих сил і працездатності людини;

— врахування того, що ці об'єкти створено як природою, так і людиною;

— заборона господарської та іншої діяльності, що шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, призводить до будь-яких змін природного ландшафту;

— заборона будь-яких дій, що порушують суспільні інтереси при використанні рекреаційних зон;

— обмеження права користування такими територіями;

— установлення спеціального порядку створення рекреаційних зон;

— загальнодержавний характер власності на природні ресурси рекреаційного значення;

— установлення додаткових обов'язків користувачів (зокрема орендарів);

— змішаний характер правового режиму рекреаційних зон. На територіях рекреаційних зон забороняється будь-яка діяльність, що може завдати шкоди навколишньому середовищу і суперечить цілям та завданням рекреаційних зон. До різновидів такої діяльності належать: розвідка і розробка корисних копалин; на дання земельних ділянок на ведення садівництва, дачного будівництва; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач й інших комунікацій, а також будівництво й експлуатація господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з функціонуванням рекреаційних зон; рух і стоянка механізованих транспортних засобів, не пов'язаних із функціонуванням таких зон; розширення та будівництво нових господарських об'єктів.

Порядок створення рекреаційних зон.

Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до рекреаційних зон є можливість їхнього цільо вого використання для організації масового відпочинку населення.

Порядок створення рекреаційних зон залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об'єктів, розташованих на цій території.

Рекреаційні зони в межах населених пунктів створюються згідно з генеральними планами населених пунктів, зазвичай, за рішенням місцевих рад за погодженням з органами виконавчої вла­ди з питань охорони навколишнього природного середовища Ук раїни та іншими відповідними державними органами. До них на лежать парки, лісопарки, бульвари, сквери та сади житлових рай­онів і мікрорайонів, надбережжя, пляжі тощо.

Місця користування водами у рекреаційних цілях встановлюються відповідними радами у порядку, визначеному водним законодавством.

Створення рекреаційних зон на земельних ділянках лісового фонду регулюється нормами лісового законодавства, зокрема по становою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. «Про за твердження Порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду». Це території лісів населених пунктів, приміських і зелених зон, до яких входять місця масового коротко строкового та довгострокового відпочинку населення. Порядок виділення рекреаційних зон на таких територіях збігається із загальним порядком віднесення лісів до категорій захищеності.

Спеціальним є порядок створення, встановлення рекреаційних зон у складі об'єктів природно-заповідного фонду, що регулюється Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Види рекреаційних зон

Рекреаційні зони, залежно від мети і характеру їхнього устрою поділяються на зони, призначені для короткострокового та довго строкового відпочинку населення.

Рекреаційні зони для короткострокового відпочинку створюються на території населених пунктів, приміських, зелених зон, міських лісів, лісопарків, ботанічних, дендрологічних, зоологічних садів, національних природних парків і мають бути легкодоступними для населення.

Рекреаційні зони для довгострокового відпочинку розташовуються, як правило, за межами населених пунктів. На їхній території дозволено розміщення соціально-культурних, туристських об'єктів, лікувально-оздоровчих установ тощо.

Залежно від місця розташування можна виділити три види рекреаційних зон:

— зони оздоровчого відпочинку в межах населених пунктів;

— приміські та зелені зони;

— зони оздоровчого відпочинку за межами населених пунктів'. У межах населених пунктів до рекреаційних зон належать:

— міські ліси, парки культури та відпочинку, сквери та сади житлових районів і мікрорайонів;

— міські пляжі, водойми, спортивні комплекси, басейни, соціально-культурні та природні об'єкти, розміщені на ділянках міської території;

— ботанічні та дендрологічніпарки, зоологічні сади, частина національних природних парків.

За межами населених пунктів для відпочинку населення використовуються:

— приміські та зелені зони, до складу яких входять місцевості, придатні для водного спорту;

— місця розташування лікувально-оздоровчих установ (будинки відпочинку, пансіонати, піонерські та спортивні табори тощо);

— території для колективного садівництва громадян. Неабияку роль в організації відпочинку відіграють і зони оздоровчого відпочинку поза населеними пунктами, їхніми приміськими й зеленими зонами. До них належать території, зайняті туристськими базами й таборами з прилеглими пішохідними туристськими маршрутами; території, що використовуються для ', відпочинку на шляху пролягання морських і річкових круїзів, і залізничних й автомобільних туристських маршрутів; території для відпочинку в приміських національних парках. Рекреаційні зони залежно від правового режиму економічної діяльності та порядку застосування законодавства на їхній території поділяються на два види:

І — зони як культурні або окультурені ділянки земельного чи водного простору, в межах яких заборонено господарську та іншу діяльність, що руйнівно впливає на навколишнє середовище або перешкоджає використанню їх для організації масового відпочинку та туризму населення;

І — спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони як частини території України, на яких упроваджується і діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності;' та порядок застосування законодавства України. Правове регулювання використання й охорони першого виду зон здійснюється за еколого-правовими нормами. Правове підґрунтя режиму другого виду становить Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та інше спеціальне законодавство.

Залежно від організаційної форми рекреаційні зони можуть бути:

— юридичними особами (наприклад, парк культури та відпочинку);

— структурними підрозділами у складі інших юридичних осіб (наприклад, рекреаційні зони ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків, національних природних парків);

— територіями без певної організаційної форми, що перебувають у віданні безпосередньо місцевої ради (сквери, бульвари, зони відпочинку житлових районів).

За характером використання рекреаційні зони поділяються на:

— моноваріантні (тільки для одного виду рекреаційної діяльності);

— поліваріантні (можуть використовуватися для двох ібільше видів рекреаційної діяльності, один з яких заперечує решту);

— комплексні (можливе одночасне використання кількома ви дами рекреаційної діяльності).

Категорії зонування рекреаційних зон. Нормативи рекреаційної навантаженості

З метою забезпечення правового режиму використання й охо рони рекреаційних зон на їх територіях може бути визначено різні функціональні зони: особливої охорони; пізнавальна; для коротко строкового відпочинку; обслуговування відвідувачів; господарського призначення.

Раціональне використання рекреаційних зон за умов подальшого збільшення кількості рекреантів багато в чому залежить від до держання допустимих меж рекреаційної навантаженості на відповідній території. Найбільш допустимою завантаженістю в науковій літературі вважається гранична місткість територій для за безпечення нормальних умов відпочинку без порушення відновлювальних властивостей природних комплексів.

Ці межі визначаються нормативами рекреаційної навантаженості щодо функціональних зон (лісової, лісопаркової, паркової) або залежно від величини міста.

За функціональною ознакою для лісових територій встановлено нормативи від 1 до 10 чоловік на гектар, для лісопаркових — від 8 до 20 чоловік і для паркових — від 30 до 150 чоловік на гектар.

За ознакою величини міста постановою Кабінету Міністрів Ук раїни від 27 липня 1995 р. № 557 встановлено нормативи визначення площі лісів зелених зон і лісопаркових частин зелених зон навколо населених пунктів з кількістю населення до 1 млн чоловік залежно від типу лісорослинної зони та ступеня лісистості. Наприклад, для населених пунктів Полісся за рівнем лісистості 20,1—25% встановлено такі нормативи в гектарах на 1000 чоловік населення: з кількістю населення менш як 12 тис. чоловік — 40 га, від 12 до 50 тис. чоловік — 50 га, від 50,1 до 100 тис. чоловік — 70 га, від 100,1 до 250 тис чоловік — 85 га, від 205,1 до 500 тис. чоловік — 135 га.

Для населених пунктів з кількістю населення більш ніж 1 млн чоловік зелені зони встановлюються за індивідуальними проектами.

Залежно від санітарних і кліматичних умов допускається збільшення чи зменшення площі лісів зелених зон не більш як на 15 відсотків.

У лісостеповій і степовій лісорослинних зонах з лісистістю 2 відсотки і менше до лісопаркової частини належить уся площа лісів зеленої зони. Для забезпечення використання й охорони рекреаційних зон навколо них влаштовуються особливі захисні зе мельні ділянки лісового фонду радіусом 0,5 кілометра'.