Суб'єкти та об'єкти правовідносин у галузі охорони та використання рекреаційних зон.

«Фізичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення» розглянуто питання про правовий статус фізичних осіб як власників і користувачів земель оздоровчого призначення. З’ясовано, що правовий статус фізичних осіб, як власників і користувачів земель оздоровчого призначення, включає в себе загальні права та обов’язки, передбачені нормами Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та спеціальні права й обов’язки власників і користувачів земель оздоровчого призначення, передбачені Законом України «Про курорти».

Встановлено, що правове регулювання використання земель оздоровчого призначення фізичними особами в порядку загального користування є однією з форм реалізації конституційних прав громадян на життя, безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище та охорону здоров’я. Фізичні особи-підприємці, що здійснюють спеціальне використання земель оздоровчого призначення з метою одержання прибутку, реалізують свої правомочності в установленому законом порядку на підставі дозволів уповноважених органів із врахуванням встановлених обмежень публічно-правового характеру в інтересах держави, суспільства і окремих осіб.

«Юридичні особи як власники і користувачі земель оздоровчого призначення» розглянуто правовий статус зазначених суб’єктів та доводиться, що юридичні особи, як власники і користувачі земель оздоровчого призначення, можуть бути поділені на дві категорії: юридичні особи – власники земельних ділянок, на яких розташовані санаторно-курортні і лікувально-оздоровчі заклади; юридичні особи, які використовують землі оздоровчого призначення на праві постійного користування та на умовах оренди. Виявлено, що основним видом господарської діяльності юридичних осіб на землях оздоровчого призначення в Україні є надання санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг. Використання земель оздоровчого призначення конкретного регіону здійснюється не поодиноким санаторно-курортним закладом, а їх сукупністю, що об’єднуються в курортне господарство.

Встановлено, що юридичні особи, як землевласники і землекористувачі, наділені широкими повноваженнями, що обумовлено специфікою їх діяльності по використанню земель оздоровчого призначення. Наголошується, що розвиток санаторно-курортних і лікувально-оздоровчих послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для організації медичної реабілітації, профілактики захворювань і лікування людей.

«Держава та органи місцевого самоврядування як власники і користувачі земель оздоровчого призначення» досліджено статус таких суб’єктів та встановлено, що земельні правовідносини, в яких реалізуються права держави та органів місцевого самоврядування, як власників і користувачів земель оздоровчого призначення, є складними за своїм юридичним змістом, оскільки, з одного боку, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що реалізують повноваження власника і користувача земель оздоровчого призначення відповідно державної і комунальної форми власності наділені абсолютним правом панування над належними їм лікувально-оздоровчими місцевостями та курортами, з іншого – таким органам заборонено порушувати законні інтереси фізичних і юридичних осіб – землекористувачів, обмежувати їх господарську самостійність.

У зв’язку з тим, що вимога про цільове використання природних лікувальних ресурсів на землях оздоровчого призначення недостатньо повно відображена в чинному законодавстві, запропоновано доповнити ст. 15 Закону «Про курорти» положенням про те, що використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов’язаних з медичною реабілітацією, лікуванням і профілактикою захворювань та рекреаційною діяльністю, не допускається.

Найбільш комплексне регулювання цього питання здійснюється Законом України "Про курорти". Відповідно до Закону курортом є освоєна територія, яка розташована на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Під природними лікувальними ресурсами або факторами слід розуміти певні елементи навколишнього природного середовища, які за своїми природними властивостями здатні здійснювати лікувально-оздоровчий вплив на фізіологічний та психологічний стан організму людини, поновлюючи його життєві сили. До них належать: мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Лікувальні природні ресурси поділяються залежно від їх розповсюдження на два види: особливо цінні й унікальні природні лікувальні ресурси та загальнопоширені природні лікувальні ресурси.

До першого виду відносять ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими й ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До другого виду належать ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Курортні зони можна класифікувати на види за різними критеріями. Так, залежно від типу природних лікувальних факторів виділяють бальнеологічні, кліматичні, грязьові та змішані курортні зони.

За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяють на курорти загальнодержавного та місцевого значення.До курортів загальнодержавного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Залежно від спеціалізації або медичного профілю курорту виділяють курорти загального призначення та спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань. Медичний профіль курорту встановлюється Державним агентством України з туризму та курортів.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Про створення курортних територій місцевого значення рішення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Під лікувально-оздоровчою місцевістю (зоною) розуміють природну територію, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Необхідно підкреслити, що лікувальна оздоровча місцевість також має лікувальні природні ресурси, але, на відміну від курортної, не завжди має необхідну для організації лікування та оздоровлення людей інфраструктуру і відповідно не має юридичного статусу курорту. Саме лікувально-оздоровчі місцевості слід розглядати як резервні території, на яких у майбутньому можливе створення курортів.

Поняття рекреаційних зон (територій) міститься в ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Таким чином, природним ресурсам рекреаційних зон притаманні певні якості (унікальність, наявність відновно-оздоровчих властивостей, естетична привабливість), які справляють благотворний вплив на організм людини, відновлюючи її життєві, психофізіологічні, духовні сили і працездатність. Відповідно до цього рекреаційні території використовуються виключно з метою відпочинку, оздоровлення, туризму та задоволення естетично-культурних потреб людини.

До природних ресурсів рекреаційних зон належать як окремі об'єкти (земельні ділянки, лісова й нелісова рослинність, водні об'єкти тощо), так і унікальні природні комплекси, серед яких виділяють ландшафтні, кліматичні, пляжні, фітовідновні, пізнавальні.

Земельний кодекс України закріплює більш детально склад земель рекреаційного призначення, встановлюючи, що до них належать: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва.