Викуп (приватизація) об’єкта оренди. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Викуп (приватизація) об’єкта оренди.



Орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди. 2. Умови викупу орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу) визначаються відповідно до закону. 3. Орендар має право у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об'єкта оренди. 4. Приватизація цілісних майнових комплексів, зданих в оренду, здійснюється у ви­падках і порядку, передбачених законом. 1. Частина 1 коментованої статті встановлює право орендаря на викуп об'єкта оренди, проте ставить його в залежність від того, чи передбачено таке право умовами договору (оренда з викупом). Назва даної статті, а також аналіз статей 10-12 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» дає підстави для висновку, що викуп об'єкта оренди є одним із способів приватизації невеликих державних (комунальних) підприємств, майно яких здане в оренду.
2. Умови викупу орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу) визначаються відповідно до Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Як встановлено статтею 10 зазначеного Закону, відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Цей перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Згідно із статтею 11 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації:
не проданих на аукціоні, за конкурсом;
включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;
зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна».
Викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію.
Порядок викупу об'єкта приватизації визначається Положенням про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації [189].
Інформація про здійснення викупу об'єкта приватизації публікується в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів з дня укладення договору купівлі-продажу.
Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається експертним шляхом або способами, що враховують потенційну прибутковість, відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за винятком об'єктів приватизації, розташованих у зоні гарантованого добровільного відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Не допускається безоплатна передача у власність будівель (споруд, приміщень), крім випадків, передбачених чинним законодавством (ст. 12 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
3. Частина 3 коментованої статті закріплює право орендаря у будь-який час відмовитися від здійснення передбаченого в договорі права на викуп об'єкта оренди.
4. Крім викупу зданих в оренду об'єктів малої приватизації, коментована стаття (ч. 4) встановлює можливість приватизації цілісних майнових комплексів, зданих в оренду, що не відносяться до об'єктів малої приватизації. Приватизація цілісних майнових комплексів здійснюється у випадках і порядку, передбачених, зокрема, статтею 17 Закону «Про приватизацію державного майна», відповідно до якої приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі -товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. Після затвердження плану приватизації засновники у десятиденний строк приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і в установленому порядку подають документи до місцевого органу виконавчої влади для державної реєстрації товариства. Плата за його реєстрацію не справляється. Рішення про створення товариства є установчим договором. При перетворенні орендних підприємств у відкриті акціонерні товариства його засновниками виступають з боку держави відповідний державний орган приватизації, а з боку орендаря - господарське товариство, створене орендарями. До завершення продажу акцій, передбаченого планом розміщення акцій (планом приватизації), і перших загальних зборів акціонерів приватизованого підприємства керівництво підприємством покладається на адміністрацію орендного підприємства, що приватизується.
З моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб'єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов'язків орендаря.
До статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендар

 

101. Припинення договору оренди. Одностороння відмова від договору оренди не допускається. 2. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. 3. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. 4. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
1. За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 188 ГК, зміна та розірвання господарських договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Виходячи з цього частина 1 коментованої статті містить заборону односторонньої відмови від договору оренди. Така відмова неможлива і на підставі статті 782 ЦК, яка передбачає право наймодавця відмовитися від договору найму, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
2. Договір оренди припиняється з підстав, зазначених у частині 2 коментованої статті, а саме у разі:
закінчення строку, на який його було укладено. Однак у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч. 4 ст. 284 ГК);
викупу (приватизації) об'єкта оренди. Викуп (приватизація) об'єкта оренди є підставою припинення договору оренди, якщо вони здійснен
і орендарем або за його участю (див. коментар до ст. 289 ГК), тобто орендар стає власником об'єкта оренди. Якщо ж орендар відмовився виступити засновником акціонерного товариства, створюваного у процесі приватизації орендованого ним майна, приватизація останнього здійснюється без його згоди і участі; і договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна;
ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря. За загальним правилом, встановленим статтею 609 ЦК, зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу таку особу. Припинення договору оренди згідно з частиною 2 статті, що коментується, може мати місце лише у разі ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря. Ліквідація орендодавця не може бути підставою для припинення договору оренди, оскільки виконання його функцій і зобов'язань за договором оренди покладається на інші органи або інших суб'єктів господарювання;
загибелі (знищення) об'єкта оренди.
3. Частина 3 коментованої статті встановлює два способи розірвання договору оренди, наслідком застосування яких є припинення господарського зобов'язання (ст. 202 ГК). По-перше, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. Як випливає зі змісту статті 188 ГК, розірвання господарських договорів за згодою сторін має відбуватися у порядку, встановленому частинами 2-5 зазначеної статті. По-друге, договір оренди може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін.
Підстави дострокового розірвання договору оренди передбачені Цивільним кодексом України для розірвання договору найму.
Так, згідно із статтею 783 ЦК наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач: а) користується річчю всупереч договору або призначенню речі; б) без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; в) своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; г) не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення такого ремонту був покладений на наймача.
Наймач відповідно до статті 784 ЦК має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймодавець: а) передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; б) не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Дострокове розірвання договору оренди на вимогу однієї із сторін також можливе у порядку, встановленому статтею 188 ГК.
4. ГК не встановлює правових наслідків припинення договору оренди, а відсилає до відповідних норм, що регулюють відносини найму, встановлених ЦК. Керуючись положеннями статті 785 ЦК, у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний негайно повернути орендодавцеві річ у стані, у якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, котрий було обумовлено у договорі.
Якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення речі, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

 

102. Лізинг у сфері господарювання. 1. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
2. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом (ст. 807 ЦК України).
Види лізингу визначаються пунктом 1.18.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого закріплено такий розподіл: оперативний лізинг (оренда); фінансовий лізинг; зворотний лізинг; до переліку лізингових операцій включено також оренду землі та оренду жилих приміщень.
оперативний лізинг (оренда) визначається як господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу (пункт 1.18.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Зворотний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг (п. 1.18.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 137; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.88.60.5 (0.122 с.)