Особливості оренди об’єктів права державної та комунальної власності.

Окрім загальних норм про господарську оренду, законодавство України встановлює наступні особливості оренди об’єктів права державної та комунальної власності.В оренду не можуть передаватися такі об’єкти права державної та комунальної власності як:а) цілісні майнові комплекси казенних державних підприємств та їх структурних підрозділів;б) цілісні майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що здійснюють діяльність, передбачену ст. 4 Закону України «Про підприємництво»;в) об’єкти, що підпадають під ознаки об’єктів, що не підлягають приватизації через їх загальнодержавне значення згідно ЗУ«Про приватизацію державного майна», або об’єкти, прямо вказані в ЗУ«Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» і використовувані для випуску підакцизної продукції.Орендодавцями об’єктів права державної і комунальної власності є:- відносно цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів, а також індивідуально-певного нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) – Фонд державного майна України і його регіональні відділення, органи приватизації об’єктів комунальної власності, створені місцевими радами;- відносно індивідуально-визначеного рухомого майна та нерухомого майна – державні та комунальні підприємства, за якими це майно закріплене. При цьому загальна площа нерухомості, яку підприємство здає в оренду за всіма укладеними ним договорами оренди, не може перевищувати 200 кв. м. З відома ФДМУ (його регіональних відділень), органів приватизації об’єктів комунальної власності державні та комунальні підприємства можуть здавати в оренду об’єкти нерухомості загальною площею понад 200 кв. м. і цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (цехів, ділянок).Законодавство України детально регулює порядок укладення договору оренди державного (комунального) майна.Переважне право на отримання в оренду цілісного майнового комплексу підприємства або його структурного підрозділу має господарське товариство, створене більш, ніж половиною членів трудового колективу підприємства (структурного підрозділу). Проект договору оренди об’єкту права державної або комунальної власності узгоджується з рядом органів. Проте, у разі надання заявником всіх необхідних документів йому можуть відмовити в оренді тільки за наявності однієї з наступних умов:1) при прийнятті рішення про приватизацію або передприватизаційну підготовку об’єкта;2) при включенні об’єкта Кабінетом Міністрів України або місцевими органами влади у перелік підприємств, що вимагають залучення іноземних інвестицій;3) за відсутності згоди Антимонопольного комітету України у випадку, якщо закон передбачає необхідність такої згоди;4) за відсутності згоди органу, уповноваженого управляти майном, на виділення структурного підрозділу зі складу державного або комунального підприємства;5)•при прийнятті рішення про передачу об’єкта нерухомості в оренду бюджетній організації (установі).Для договорів оренди об’єктів права державної або комунальної передбачені додаткові істотні умови, до числа яких відносяться:- порядок виконання зобов’язань;- забезпечення виконання зобов’язань у формі неустойки (штрафу, пені),.

50. Поняття ціни як економічної категорії та її значення для господарського обігу. Отже, результатом наукових досліджень є дві основні економіко- теоретичні концепції ціни, які обґрунтовуються критеріями суб'­єктивізму:1)вартісна теорія ціни, яка розуміється її прихильниками як сукупність об'єктивних витрат праці, здійснених при створенні продукції, наданні послуг, виконанні робіт;2)теорія корисності (теорія суб'єктивної оцінки, розробники та захисники якої виходять з розуміння того,'що окрім витратних складових, ціна формується також з інших факторів, як-то необхід­ність, корисність, рівень попиту та пропозиції, дефіцит, насиченість ринку, тощо).Сучасна економічна теорія намагається об'єднати обидва під­ходи до ціноутворення, поєднуючи в ціні об'єктивну вартість та суб'єктивність (корисність) товару.У новітніх концепціях ціноутворення домінуюче становище на­лежить викладеному підходу англійського економіста А. Маршалла, згідно з яким теорія вартості вже не займає центральне місце, як це мало місце в XIX ст. На перший план висунуто теорію ціни, яка комплексно враховує вплив різноманітних ціноутворюючих факторів. Вчений, фактично, обґрунтовано синтезує положення доктрини про визначну роль витрат виробництва та теорії граничної корисності, попиту та пропозиції в формуванні та русі цін.Усвідомлення значення такої категорія, як ціна, повинно здій­снюватися через наступні характеристики, які їй надаються. Отже, ціна це є, зокрема:грошове вираження вартості;грошове вираження системи ціноутворюючих факторів;інструмент ринкової конкуренції.Треба погодитися з твердженнями Щербини В.С., який вста­новив, що суб'єктивістські та волюнтаристські уявлення щодо ціноутворення, які мали місце в нашій країні, коли ігнорувалися вимоги об'єктивних економічних законів (передусім закону вар­тості та закону розподілу за працею), зумовили те, що ціни лише фіксували рівень витрат того чи іншого виробництва, що склався. У багатьох випадках цей рівень був досить далеким від суспільно необхідних витрат. Відірвані від об'єктивної вартісної бази, ціни, таким чином, не відповідали суспільно необхідним затратам праці і по суті перетворилися на планово-обліковий вимірювач. Цілком зрозуміло, що така система цін не могла застосовуватися в умовах реформування економіки, фундаментальним моментом якого у сфері ціноутворення є найбільш повне відображення в нових цінах суспільно необхідних затрат.

 

 

51. Поняття ціни як правової категорії та її значення як умови господарювання. Визначення терміна «ціни» в чинному господарському законо­давстві України виходить здебільшого з вартісної економічної теорії, оскільки за статтею 189 Господарського кодексу України вона ви­значається як «форма грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.
Ціна, як правова категорія, має наступні значення: А)є істотною умовою господарського договору; Б)виступає вираженням грошових зобов'язань у сфері господа­рювання; В)становить основу податкового обліку, митних процедур; Г)дозволяє здійснювати контроль та нагляд за додержанням дисципліни цін, застосовуючи (у разі порушення останньої) встановлені законодавством санкції, як наслідок настання юридичної відповідальності.
Ціна, як правова категорія, виступає засобом вираження грошових зобов'язань у сфері господарської діяльності шляхом її закріплення у правочинах між учасниками відповідних відносин.
Ціна основою податкового обліку, в ході якого визначається база оподаткували я проведених господарських операцій, за якими мають нараховуватися та виконуватися податкові зобов'язання згідно з профільним законодавством України.
Зокрема, за ц. 4.1. Закону України від 03.04.97 р. М168/97-ВР «Про податок на додану вартість» встановлено: «База оподаткував ця операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України. Звичайна ціна визначається як справедлива ринкова ціна, тобто ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому влас­нику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу(володіють інформацією про товар).Ціна також визнається ключовим елементом при здійсненні митного очищення товару в момент проходження (перетинання) митного кордону держави і формуванні обов'язкових розрахунків розміру податкових зобов'язань та іншого фіскального навантажен­ня суб'єкта зазначених процедурних дій.
Визначення ціни та її фіксація у належний спосіб шляхом закріп­лення в письмових документах дозволяє компетентним держав­ним органам здійснювати контроль та нагляд у сфері додержання суб'єктами господарювання нормативно-правових актів стосовно ціноутворення та державного регулювання цін. Правильність вста­новлення і застосування державних фіксованих та регульованих цін і тарифів має вирішальне значення для забезпечення прав та законних інтересів абстрактного кола осіб, права яких можуть бути порушені протиправними діями, зокрема, монопольних утворень.

52. Види цін та їх класифікація. Виходячи з норми частини третьої ст. 189 ГК України, суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльнос­ті вільні, державні фіксовані ціни та регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.
Таким чином, за способом встановлення цін і тарифів залежно від впливу держави, останні поділяються на:*вільні ціни і тарифи; *державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.
Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.
Вільні ціни можуть бути договірними та такими, що вста­новлюються суб'єктами господарювання самостійно. Договір­ними є ціни, що встановлюються за згодою сторін та які зазвичай фіксуються в письмовій формі. При їх визначенні враховується новизна товару, його корисність, якість, доступність до придбання на ринку (рівень пропозиції), структура ринку, інші обставини.
Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.
Державні ціни поділяються на дві групи: фіксовані та регульо­вані ціни.
Фіксовані ціни прямо встановлюються державою в особі строго визначених державних органів, перелік яких встановлений Поста­новою КМУ від 25.12.96р. № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)». Фіксовані ціни не можуть бути збіль­шені або зменшені суб'єктами господарювання. Регульовані ціни — це граничні рівні цін або граничні відхилен­ня від державних фіксованих цін. Регульовані ціни можуть бути максимально граничними або мінімально граничними. Залежно від кола суб'єктів реалізації продукції та обсягів такої реалізації всі ціни поділяються на оптові та роздрібні. Оптові (відпускні) ціни — ціни виробників продукції, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію (оптовими партіями) оптово-збутовим організаціям або іншим підприємствам. Роздрібні ціни — це ціни, за якими товари реалізуються в роз­дрібній мережі населенню, підприємствам та організаціям, що є кінцевими споживачами товару. Залежно від сфери обслуговування товарного обігу, ціни поді­ляються на такі основні види:
— оптові ціни на продукцію промисловості;
— ціни на будівельну продукцію;
— закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;
— тарифи вантажного та пасажирського транспорту;
— роздрібні ціни для населення;
— тарифи на комунальні та побутові послуги;
— ціни, які обслуговують зовнішньоекономічний обіг;
— та інші.

53. Державне регулювання цін. Державні органи залежно від обставин існуючих господарських відносин на певно визначений момент їх протікання можуть регу­лювати ціни лише на обмежений перелік товарів та послуг, безпо­середньо визначений у законодавстві.
Державне регулювання цін здійснюється відносно продукції під­приємств, які займають монопольне положення на ринку товарів, а також на товари та послуги, які визначають масштаби цін в еко­номіці та значну соціальну спрямованість щодо окремих категорій громадян суспільства. Виходячи з цього, в період переходу до ринку в умовах змішаної (багатоукладної) економіки ринковий механізм ціноутворення має не протистояти, а гнучко поєднуватися з механізмом державного регулювання цін на деякі групи товарів. Таке поєднання дозволяє державі за допомогою цін визначати та реалізовувати цілі та пріо­ритети економічного та соціального розвитку.
Одним з основних напрямків державної діяльності в галузі еконо­міки є проведення збалансованої цінової політики, яка є складовою частиною загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:
-рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організа­цій і адміністративно-територіальних регіонів республіки;
-збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;
-протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;
-об'єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільсько­господарську продукцію, що забезпечує еквівалентність об­міну;
-розширення сфери застосування вільних цін;
-підвищення якості продукції;
-соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, включаючи систему компенса­ційних виплат у зв'язку із зростанням цін і тарифів;
-створення необхідних економічних гарантій для виробників;
-орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

 

54. Органи, що здійснюють регулювання цін і ціноутворення. Функції з забезпечення цінової політики у відповідності до статті 116 Конституції України та Закону України «Про ціни та ціноут­ворення» покладені на Кабінет Міністрів України, який вчиняє, зокрема, наступні правові дії: А)забезпечує здійснення в країні державної політики цін; Б)встановлює порядок ціноутворення для казенних підприємств; В)визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксова­ні та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім телекомунікаційної галузі та ін.
Органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування встановлюють ціни та тарифи на окремі види продукції, товарів та послуг.
Зокрема, Міністерство транспорту та зв'язку має наступні повноваження в сфері ціноутворення: а) за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги; б) за погодженням з Мінекономіки та Пенсійним фондом встанов­лює тарифи на оплату послуг, пов'язаних з виплатою і доставкою пенсій та грошової допомоги населенню, що виплачуються з коштів Пенсійного фонду тощо.
Міністерство освіти та науки, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за пого­дженням з Мінфіном встановлюють граничний розмір плати за про­живання в студентських гуртожитках. Міністерство внутрішніх справ за погодженням з Мінфіном встановлює граничні розміри плати за проживання в гуртожитках системи Міністерства.
Національна комісія регулювання електроенергетики регулює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побуто­вих потреб, єдині тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім тарифів на електричну енергію, що відпускається на побутові потреби населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема:
а) торговельні (постачальницько-збутові) надбавки, нормативи рентабельності на паливно-енергетичні ресурси, що відпускаються населенню для побутових потреб;
б) тарифи на платні послуги, що надають лікувально- профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я;
д) тарифи на інвентаризацію нерухомого майна;
в) інші ціни та тарифи, визначені в Постанові КМ України від 25.12.96 р.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, виконавчі органи Львівської і Криворізької міських рад регулюють (встановлюють) тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті — метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює в звичайному режимі руху).

55. Державний контроль(нагляд) та спостереження у сфері ціноутворення. Державний нагляд (контроль) — діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їхніх територі­альних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господа­рювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюєть­ся органами, на які ці функції покладено Урядом України. Основним центральним органом державної влади в сфері здій­снення контролю за додержанням дисципліни цін є Державна інспекція з контролю за цінами (далі — Держцінінспекція), що є урядовим органом, який діє у системі Міністерства економіки України.
Держцінінспекція має територіальні органи — державні інспек­ції з контролю за цінами в АРК, областях, містах Києві та Севасто- полі. Держцінінспекцію очолює начальник, який призначається та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра економіки.
Основними завданнями Держцінінспекції є: 1) організація та здійснення відповідно до законодавства функцій з контролю та нагляду за дотриманням центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суб'єктами господарювання вимог щодо формування, встановлення та застосування цін (тарифів); 2) проведення цінових спостережень на споживчому та товарних ринках.
Державна інспекція з контролю за цінами у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України «Про ціни і ціноутворення», Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 р. № 1819 «Питання Державної інспекції з контролю за цінами», та іншими численними нормативно-правовими актами державних органів

56. Відповідальність у сфері ціноутворення. Основним центральним органом державної влади в сфері здій­снення контролю за додержанням дисципліни цін є Державна інспекція з контролю за цінами (далі — Держцінінспекція), що є урядовим органом, який діє у системі Міністерства економіки України.
Держцінінспекція уповноважена на застосування заходів від­повідальності за порушення дисципліни цін.
Порушеннями порядку встановлення і застосування цін, зо­крема є:
- нарахування непередбачених законодавством націнок до цін і тарифів, що регулюються;
-застосування цін (тарифів) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує встановлений відпо­відно до законодавства граничний;
-застосування цін (тарифів) з порушенням запровадженого порядку обов'язкового декларування їх зміни;
-завищення або заниження розміру передбачених законодав­ством податків та обов'язкових зборів, що включаються в структуру ціни, або їх невключення в структуру ціни, що регулюється;
-включення в структуру регульованих цін (тарифів) не перед­бачених законодавством витрат або витрат понад установлені розміри;
-включення у вартість продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконаних або виконаних не в повному обсязі послуг (робіт);
-застосування торговельних і постачальницько-збутових над­бавок (націнок) понад установлений граничний розмір тощо.
Прийняті рішення стосовно накладення санкцій та застосування заходів відповідальності за порушення дисципліни цін стосовно суб'єктів господарювання можуть бути оскаржені останніми у відповідності до порядку, встановленого чинним законодавством України.