Функціонально-стилістичний аналіз колористичної лексики

Імпресіонізм – художній напрям, який почав свій розвиток у такому виді мистецтва як живопис. Згодом він став домінантним і в інших видах мистецтва, література не стала винятком. Новеліст М. Коцюбинський один з митців, які працювали у цьому художньому напрямі. Він використовував всі його виражальні можливості для створення своїх прозових шедеврів. Оскільки імпресіонізм виник у живописі, то імпресіоністична література була безпосередньо пов’язана з мистецтвом, тобто з кольорами і барвами, відповідно М. Коцюбинський, будучи імпресіоністом, - з живописом, а отже безпосередньо з кольором. «Марко Черемшина недарма, мабуть, назвав М.Коцюбинського “малярем”. Так малювати словом міг не всякий. М.Коцюбинський добре відчував, навіть розумів барви. Кольорові образи у його художньому просторі не тільки цвітуть, але й передають найтонші порухи душі.» [1, 249]

Колірний тон є однією з основних ознак, за якою люди розрізняють предмети і орієнтують свою поведінку. В українській мові кольори розташовані за колірним тоном. Перехід від відчуття кольору до думки має в своїй основі зв'язок між кольором і словом. Єдність і розуміння зорових функцій проявляє себе у сприйманні та назвах кольорів. Кожна назва означає одиничні кольори, узагальнюючи їх у деякі групи і абстрагуючись від різниці між ними. Для кожного кольору потенціально можливий цілий ряд назв, у яких кожне слово підкреслює окрему сторону одного змістового поняття[4, 95].

У новітніх дослідженнях функціональної семантики кольоративів ураховуються як позамовна інформація про феномен кольору, так і його місце та роль у формуванні національної мовної картини світу, що дозволяє простежити смислову перспективу розгортання колірних образів. Крім того, естетичні трансформації кольороназв аналізуються із застосуванням теорії поля, що забезпечує системність дослідження, а також можливість змоделювати колірний простір у межах індивідуально-мовної картини світу[19, 4].

Отож слова на позначення кольору можуть виконувати в тексті різноманітні функції:

· насамперед колірна лексика виконує функцію власне називання(номінативна функція), де колір має конкретне значення. Це позначення кольорового тіла як предмета позамовної дійсності, яке кольори ділять на сегменти, даючи кожному із них назву

Приклади: «Чорниq кіт солодко спав на припічку біля каганця: йому було байдуже, що холодна зима зазирала крізь вікна білим морозом»[10, 120; «Роздер сірий папірчик на дрібні шматочки і кинув додолу»[5, 449]; «По тонкому жіночому письму й по синьому чорнилі він пізнавав, що лист був од неї»[7, 388]; «Вона забула навіть і за нові червоні кісники, що двічі обмотували її русяву, аж білу голівку[9, 34].

· важливою є функція - створення портрету. Кольори грають певну роль у створені портрету - це і колір обличчя, очей, волосся. Приклади: «Крикнула вона на бігу і, обернувшись до Йона, опекла його палким поглядом чорних очей…»[4,230]; «Усе йому ввижалися палки чорні, зпаволокою, очі дівчинині, її рівні брови, пишний стан»[4, 233]; «Його жовтий халат летів за ним і обгортав надгробники, червоний фез горів на сонці, як дикий мак, а очі блищали вогнем»[5, 417]; «При зведених чорною фарбою брівках й румяних лицях її зуби блищали, немов намисто»[5, 435].

· колір створює і почуття людини. У реалізації цієї фунції беруть участь усі кольори. Приклади: «Сквапно, хапаючись, скинув він торбинку з хлібом і, весь червоний і засоромлений, наближався до жінок» [10, 110].

· колір є маркером позитивної або негативної оцінки персоналії, явища або події. Приклади: «На блакитні очі білявого Василька набігли сльози»[11,92];«Наймича тільки в свято одягає кращу одежу і має червоні од праці руки»[7, 186].

· вказівка на вік людини. Є випадки, коли колір функціонує у значенні віку людини, при цьому створюється метафора, коли вік людини переноситься, наприклад, на природу, землю. Процес старіння (людини, тварини, рослини), метафоризовано переданий кольором, також стосується цієї функції. Приклади: «Неголена борода, наїжившись, мов їжак голками, сивою щетиною, здавалась, поділяла обурення свого хазяїна і ладна була разом з ним стати до бою з ворогами. [4, 235]; «Зсохлий, зморщений, жовтий, він скидавсь на мерця, над яким скоро буде стояти один із надгробків»[5, 420].

· Іще одна достатньо важлива функція кольору - створення ментального забарвлення індивідуального стилю автора. Стильові особливості можуть допомогти зрозуміти особистість письменника, до основних рис стилю якого належить естетизм, експресія, метафоризація, акцент на національних символах та інш. Безпосередність та підвищена емоційність, основні кольори його творчості - червоний, чорний, білий; більше помічаємо темних та блідих тонів(від білого через сірий до чорного); якщо автор використовує хроматичні кольори, то вони такі інтенсивні, дуже яскраві та подразливі. Це все говорить про душевну вразливість поета, здатність до найтонших почуттів та переживань, спонтанність рефлексій. Приклади: «Сумне, сіро-біле поле смерті зливалось із морем дахів, що блищали й переливались на сонці червоною, зеленою і сірою черепицей, немов турецький килим»[5, 417; «Срібний промінь місячний тихо сяє на білій голівці дівчинки, всміхається до нових червоних кісників, гуляє по смуглявому видочку та по білих дрібненьких зубках.» [9, 35]; «Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі наче риза рути, темніє просо»[9, 37].

· Психологічний та емоційний вплив на читача. Вживання назв кольорів у переносному значенні має психо-фізіологічну основу, пов’язану з реальним фізіологічним враженням світла і кольору на психічні відчуття, які ними викликаються. Також можливо, що потім ті враження і характеристики переносяться на предмети, що не підлягають чуттєвому сприйманню. Приклади: «Жовта глина зсувається в нього з-під ніг, на дні ями чорніють люди, а в густих передранішніх тінях виразно біліють стовпи.»[6,94]; «Василькові здавалось, що то мерці, закутані білим покривалом, простягають до нього свої руки» [11, 95]; «Ось його праця, його кривавиця, його надія: чорна, мокра чадна… ось дивиться на нього чорна, обсмалена руїна хати, жужмом лежить на позаливаній землі усяке добро…»[10, 132]; «По чоній вулиці розлігся крик…заторохтіли колеса…з червоних вікон летів у пітьму ґвалт, і метушилися у кавярні люди, як на пожежі»[5, 446].

· створення пейзажу - провідна функція, де вживаються як основні кольори спектру, так і напівтони, можна порівняти цей процес із картинами художників. Створюються образи неба, ріки або води, хмар, заходу і сходу сонця, і взагалі сонця тощо.

v Пейзаж як тло, на фоні якого розгортаються події. Приклади: «Ранок яснішав. На крайнебі, за яром, легкі хмаринки займались, як од вогню солома, а важкі червоно тліли, наче дубовий вугіль.»[6,95]; «Чорна кава стигла у філіжанках, сині струмочки диму ліниво здіймались із люльок, і причайвся жар у печі під сивою шапкою попелу.[5, 444]; На снігу блищали зорі, немов посипались з неба»[7, 387]; «В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячний, стояли широкі лани золотого жита пшениці»[9, 35].

v Пейзаж як засіб вираження психічного та фізичного стану героїв. «Природа тут служить музично-кольоровим фоном для аналізу душі ліричного героя» Приклади: «Осіннє сонце давно вже сховалось за горою, забрало з собою і проміння, лиш холодне небо кидало на чорну землю блакитне сяйво, дихало холодом та вогкістю»[10, 108]; «Ось під ногами у мене кров…чорна, запекла…великі чорні калюжі… лежать жінки, білі як крейди, і дивляться їх мертві очі на чоловіків…на трупи дітей»[1, 467].

У живописі пейзаж має самостійне значення як завершений художній твір, у літературі він звичайно включається в загальну систему образів твору, займаючи в ньому специфічне для певного стилю місце й характерні для цього стилю особливості. Серед мовної тканини творів М. Коцюбинського пейзажі посідають чільне місце. Найчастіше пейзажі перебувають у прямому зв’язку з описуваною ситуацією, назвою твору, настроями дійових осіб та їхніми діями. «Створюючи імпресіоністичний пейзаж, М. Коцюбинський вдається до таких зображальних прийомів: тональність, фон, ракурс; виражальних засобів (символ). У зображальному плані М. Коцюбинський досягає миттєвості малюнка, передачі актуальної картини, а також розмитості лінії, переважання окремого мазка, барви, він створює єдині тональності кольорів протягом усього твору або якоїсь його значної частини, мінливості самих картин природи, у виражальному плані пейзаж передає настрій, переживання, глибокі душевні зрушення й злами в душі героя.»[14, 187]

Лаконічні пейзажні замальовки вкраплюються у твір, створюючи за задумом письменника відповідний настрій, або створюють фон подій, що розгортаються. Ці замальовки носять суб’єктивний характер, відзначаються безпосередністю і миттєвістю сприйняття, що зближує їх із пейзажами художників-імпресіоністів. Враження від природи передається за допомогою різних мовних засобів:

1. Епітети

Вони несуть ідейно-естетичне навантаження, наділені енергією великого емоційноговпливу: збудити й примножити естетичні настрій читача Наприклад: «Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами»[11, 94]; «Молодиця здивовано глянула на Семена червоними від сліз очима і нічого не відповіла»[10, 110]; «Він упивався весняним повітрям і тими пахощами чорної вогкої землі, що були йому найкращими над усі пахощі.»[10, 120]; «Білі мури рожевіли на сонці, летів по дорозі рожевий пил, і тихо дзюрчала вода фонтана»[5, 450]; «Адже недурно тримає у руці золоте яблуко з хрестиком: певне він дасть те яблучко чемній, слухняній дитині»[9, 36].

2. Переходи і переливи тонів:

Як письменник із імпресіоністичним світобаченням М. Коцюбинський користується засобами змалювання навколишнього світу художників: його пейзажі теж мають ефект природності і легкості, сповнені динамічності, руху, містять колірний контраст, становлять собою суміш світла і тіні й основних кольорів, мають світлові вкраплення. Приклади: «Бліде обличчя світилось у нього, немов при місяці, а очі горіли від згадки»[5, 441]; «А значить пута темноти сильніші від світла?»[5, 449]; «Між білою сіткою їх яскраво синіє небо, а на снігу, на золоті сонця, тремтять синяві тіні»[7, 392]; «Великі жили на руках у неї ясно синіли на світлі»[1,465]; «В житі синіли волошки та сокирки, білів зітканий ромен, червоніла квітка польового маку»[9, 37].

3. Неочікувані та нестандартні порівняння.

«На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатертиною»[11, 94]; «Його думки, що зродились у серці, а зросли в голові, пливли вільно, як прозора течія в зелених берегах і клались рядками на папері»[10, 126]; «Старий Сулеман, блідий як мрець, тільки блимав очима»[5, 440]; «Бекірові очі горіли, як дві жаринки, червоні вуха світились, як місяць на сході»[5, 444]; «А коли сонце сіло і прийшла ніч, як чорна дума землі,червоні гості щезли, й містечко зовсім завмерло[1,465].

h) Дієслівні метафори із семантикою руху(надають динамізм описів природи). «Широка и безкрая долина зачорніла поміж пологими горами»[4, 237]; «День гас і вікна сіріли»[Під, 448], «І всі кричали разом з Абрумом, кичали беззубі роти, кричали зморшки мудрості й досвіду, скакали бороди й білі та худі руки»[1,465], «Згустки пісні, що торкались мого вуха, лягали перед очима фарбами, малювали мені з дивною яскравістю цілі образи»[3,181].

Пейзаж виконує також ще одну надзвичайно важливу функцію зіставлення внутрішнього світу поета й одного із станів природи і слугує для того, щоб донести почуття поета до читача. Чимало словоформ відповідного лесксичного ряду відповідає настрою пейзажу, що зображується. Для того щоб створити зорововідчутний пейзаж, необхідно якомога точніше передати відтінки кольору, що є властивими тому чи іншому стану природи.

Літературному пейзажу властиві особливі функції кольору. Мова надзвичайно багата можливостями визначення кольору. Вона також характеризується значною кількістю дискрипторів. Дискриптори – це слова, що вживаються для передачі відтінків кольорів.

Щоб відтворити в слові проникливу картину природи, поет звертається до використання як основних понять, так і дескрипторів. Адже творення картин можливе тоді, коли митець володіє всім багатством мови. Дескриптор вносить додаткове значення за допомогою не прямих засобів, а опису, перефразу, символу, постійного епітету, порівняння. За допомогою основного терміна на позначення кольору та дескриптора, який слугує поясненням щодо основниго визначення кольору акцентує перш за все кольорові враження. Основний термін – конкретний колір; дескритор – уточнює, розширює збагачує основний колір. Використання багатої кількості кольорових визначень і дескрипторів використовується для створення експресино насиченого пейзажу.

Стилістичні особливості

Питома вага кожного кольору у художньому творі залежить від індивідуальності митця. А індивідуальність у свою чергу формується на базі індивідуальних психологічних рис під впливом культурно-історичної епохи та літературних напрямів і стилів. «Письменникам-імпресіоністам притаманне не так синестетичне сприйняття світу, піклування про звукопис, яскраву колористику, прагнення збагатити мову шляхом збільшення метафоричності, багатозначності, асоціативності, більше як особливу увагу до внутрішнього світу людини, витончених миттєвостей у житті природи, до зорових образів, запахів, звуків та інших відчуттів»[14, 186]. Говорячи про індивідуальні психологічні особливості, варто враховувати належність автора до психологічного типу. К.Юнг поділяє усіх людей на 2 групи: екстравертів та інтровертів. Колірний світ екстравертів барвистий і відповідно назви хроматичних кольорів посідають у їх мові значне місце. Поетична картина світу поета-інтроверта — всередині його, тому вона ахроматична. Інтровертна мовна картина світу містить багато слів, що виражають внутрішній світ, абстрактні поняття, перенесення значень слів, пов'язаних із явищами фізичного світу, у площину духовних переживань, абстрактних сутностей. Аналізуючи твердження К.Юнга М. Коцюбинського можна зарахувати як до екстравертів так і до інтровертів, бо в його творчості помітні як хроматичні так і ахроматичні кольори, це коливання пояснюється психологічним станом митця у той чи інший період його життя.

Головними ознаками художнього стилю, а отже творінь митця М. Коцюбинського є надзвичайна емоційність та експресивність, а також використання великої кількості різноманітних художніх засобів.

Особливості використання кольоролексем на позначення ахроматичних та хроматичних кольороназв.

Ø Ахроматичні кольоропозначення (білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори) мають позитивну та негативну семантику.

v Чорний. Позитивна семантика пов’зана з землею, негативна семантика − це втілення темноти, ночі, порожнечі, біди, горя, нещастя, страждань, смерті. У М.Коцюбинського цей колір зазвичай не пов’язаний з сумом, а виконує тільки номінативну функцію: «Чорні доми лежали із обох боків, як скелі»[5, 446].

Використовується чорна барва і в характеристичній функції, зокрема як штрих пейзажної картини: «Може то хмара, страшна і чорна, находить над головою і паде дощ?» «Хати здебільшого були старі, чорні, з чорними ж, порослими можом, стріхами.» [11, 229]. Лише в деяких образах чорний колір виражає символічність: «А їхні попи співають і чорними устами хвалять господа, а на ризах в них кров…людська кров»[1, 467].

v Білий. Позитивна семантита –правда, совість, чистота, вічність, спокій, негативна - горе та смерть. Інколи автор використовує його як зовнішню колірну характеристику тварин, птахів (білі птахи, білогриві звірі). Та більшу частотність має лексема білий в описах моря, туману, хмар. «Зкраю неба насувались білі, наче молочні хмари»[11, 94]; «земля наче вбралася на Різдво в білу сорочку»[11, 97]; «Два рядки білих хат під білими дахам, межи ними сніг»[7, 393].

Ø Сірий. Приклади: «Замовкла сіра земля, здрімнули хати, тополі і поле»[5, 421], «Сірі тіні блукають по хаті, вікно гасне, розпливається, вечірній морок лягає на серце»[7, 393].

Ø Хроматичні кольори – це червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий, коричневий. У новелах Михайла Коцюбинського простежуються аналогії у вживанні кольорів: синього, голубого та блакитного.

v Синій. Цей колір - колір небесної висі, неба, хвиль, туману, зливи. «З вікон кавярень стирчали, як ліс, цибухи і струмки синього диму повзли, як змії.» [5, 419]; «Шухляди його стола виповнені були паперами з синіми рядками й наповняли хатнє повітря специфічним духом»[7, 389]; «Синє небо було всипане зорями»[9, 36].

v Червоний колір. Традиційно цю барву пов’язують з радістю, при- страстю, піднесеним настроєм. Але М.Коцюбинському, видається, не подобається червоний, бо зазвичай використовує його як деталь характеристики. «Так на мене кричав, що я плакала, і досі очі червоні»[7, 424],; «Безгучною процесією пройшли вони(червоні тумани) поміж спістілими мурами, лишаючи на камені гарячі червоні сліди та одбиваючи у шибках вікон свої криваві обличчя»[1,465].

v Голубий, блакитний. Кольори традиційно символізують небо, хвилю, річку, простір, море. Наприклад: «Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух, легенькі білі хмаринки.»[10, 122]; «Вона склала голі рученята на грудях,зігнулась трохи і звернула блакитні налякані очі з благанням до батька»[7, 386].

v Жовтий. Приклади: «… стрункі мінарети, мов білі кипариси, пялись іще вище, немов намагались перерости їх, немов купали в блакиті жовтий півмісяць»[5, 417].

v Зелений. У поетичній мові автора особливої художньої значущості набуває гама зеленого кольору. Зелений колір у народі традиційно пов’язують з відродженням, пробудження природи. «Струнке, зелене, веселе деревце, воно маяячило гілочками, наче раділо гостям» [11, 93], На зеленому сіні з горових полонин, із запашними квітами, лежали старі татари у білих чалмах і ждали покупців»[5, 419].

v Особливою з приводу кольористики є новела «Intermezzo» Кольоровий світ у новелі є дуже соковитим, символічним і заповнює її повністю, надаючи кожному епізоду свого індивідуального кольорово-психологічного звучання. Кольоровий настрій оповіді змінюється паралельно зі зміною настрою героя. На початку новели переважають темні чорно-сірі тони; вони є і в місті, де багато чорних ротів, і в селі, де – десять чорних кімнат, чорна пітьма меблів. Чорний колір неначе підсилює відчуття втоми і душевної кризи героя. Та ось він відпочив – і в новелі з’явилися світлі кольори: білий, блакитний, золотий, зелений. Кольоровий світ розширюється: зелені ниви, блакитні річки льону, біла піна гречок, золоте поле, синє небо, червоний кукіль. Митець витворює для себе новий світ, світ спокою, життя, кольору і звуків.

М. Коцюбинський використофує у новелах кольористичну лексику у складі різноманітних художніх засобів. Кольороназви – основа для побудови художніх образів на основі метафори, зокрема персоніфікації. Назви кольорів є, крім того, основою порівнянь. Повторення кольору бере участь і у створенні структурного паралелізму. Колір також виражається у таких художніх засобах як: символ, оксюморон, гіпербола, літота та інш.

ü Порівняння.

Сталі порівняння назв кольорів з відповідно забарвленними предметами особливо характерні для первинних кольоропозначень: червоний, чорний, білий. У порівняльних зворотах назва кольору уточнюється словами, що позначають предмети з характерним забарвленням.

Відтінки основних тонів в українській мові передають за допомогою порівняльних зворотів: «Ось тобі коржик, а на коржикові наче сметана солодка-солодка… зверху помащено червоним та притрушено маком»[2, 139]; «Під деревами, на білому, як цукор, снігу сіткою лягла тінь»[11, 93]; «Мош Костаки, високий огрядний молдуванин, із червоним, мов печериця обличчям і ще червонішою шиєю…»[4, 234]; «Його тіло неначе втрачало вагу і злегка тремтіло, душа ставала прозорою, мов вода річки, на дні якої бачиш каміння, або як скло, що дзвенить від кожного руху.»[5, 416]; «Червоний туман уставав на заході, і немов криваві примари насувались звідти на місто»[1,465].

Порівняльні звороти широко використовуються в народно-поетичній творчості та в художній літературі для створення яскравих описів природи і людей. Порівняння увиразнюють зображуване, роблять його більш наочним, виявляють ставлення мовця до нього.

ü Метафори.

Метафори надзвичайно часто зустрічаються у новелах М. Коцюбинського. Їх формування пов’язане із розвитком різних значень колоратива: в спрямуванні конкретного до абстрактного – від вираження об’єтивної ознаки предмета за кольором до оцінних характеристик шляхом метафоризації, метонімічного перенесення цієї ознаки на інший предмет. Найбільшою мірою це стосується кольорів чорний, білий, червоний, зелений, голубий, які активно використовуються для створення метафоричних єдностей. «Механізм таких семантичних трансформацій прикметників на позначення кольору полягає в певному семантичному суміщенні прямого кольорового значення зі значенням, пов`язаним із оцінним уявленням про цей колір. Основою такого об’єднання є наявність загальної ознаки, що є сновою для порівняння.»[10,16].

Аналіз кольористичної лексики в новелах Коцюбинського виявив, що у них спостерігається створення вишуканих кольористичних метафор, які базуються на віддалених, суб’єктивних асоціаціях. Традиційна загальна символіка представлена у творчості М. Коцюбинського, маючи властивості усталеного вживання у поетичному мовленні. Навантажена всіма відомими асоціаціями, вона використовується письменником у складі ―готових образів.

Однією з найхарактерніших рис творчості М. Коцюбинського є тяжіння до асоціативно-ускладнених метафоричних конструкцій, які відбивають специфіку художнього мовомислення письменника, його естетичні домінанти у творенні словесного образу. М. Коцюбинський створює нові, відповідно до яких асоціативність побудови метафоричних образів на основі подібності набуває нових ознак, наприклад: зосередження на кольористичних нюансах пейзажу, наближуючи описи природи до творів художників-імпресіоністів, поєднання з іншими образними конструкціями. Метафоричні конструкції в цьому контексті утворюють своєрідний ланцюг асоціацій, згідно з яким — із одного образу логічно витікає інший, при цьому автор використовує нові прийоми змалювання простору [13, 163].

Приклади: «Сонце вставало ясне,веселе, умите і зараз таки почало гратись з золотими стіжками жита й пшениці, що стояли, пишаючись на кожному обійсті»[10, 129]; «Стелив срібний шовк бороди на сукно чорної ряси, все гладив фіолетові вилоги широких рукавів.»[6,95]; «Вітряки, сяючи крізь відчинені двері червоним світлом, рівно та плавно вимахують крилами і здається от-от здіймуться з місця та полинуть кудись у пустоту»[4, 237]; «Чорне збурене море виноградних кущів хвилями збігає з гори в долину»[4, 243]; «Ось якісь шматочки, якісь клаптики думок та образів мигнуть на хвилю в голові, зачеплять наболіле серце і зникнуть…»»[4, 243], «В чорному небі кліпали зорі»[5, 428]; «Найбільш хвилювало те, що в п’єсі був мулла, темний визискувач народу, який цілком не розуміє духу ісламу…»[5, 435]; «Біжить Айше, мов золота кулька, й червоні кіски женуться за нею, немов проміння»[5, 450]; «Коли б ти заглянув у безодню мого почуття й осяяний небеснич світлом кохання…»[7, 388]; «Коли він не приносив одповіді або приносив коротну й бліду, вона робила йому сцену, називала його нездарою…»[7, 389].

ü Оксюморон.

Приклади: Прозора золотиста рідина цівкою впала на дно куфи і зашуміла. [4, 239]; «…зявлялися муедзини, як чорні дужи тих білих веж…»[5, 416]; «Нащо вони зробили свідком хатнього болота ту чисту душу?»[7, 390].

ü Персоніфікація.

Приклади: «Ось вже мигнули червоно осяяні вікна Йонової хати»[4, 246]; «Ще сині, абрикоси дрімали на білих стінах, а ліс мінаретів, залитих сонцем, здіймався до неба, як праведні душі»[5, 434], «Блакитне світло, гостре, колюче, немов замерзло» [7, 387],«Вікно під шторою сіріло шістьма ясними плямами, бліде зимове світло входило в хату знадвору» [7, 390]; «Червоніло ціле поле колосків пшениці»[9, 37].

ü Метонімія.

Приклади: «Чорною купою заснув на землі монастир - «таке», а над ним стоїть мінарет, як білий привид»[5, 416]; «Полудне небо всміхається, капле з стріх, і вся кімната в золоті»[7, 393]; «Чорні купки похилених, схвильованих людей розтікались з базару по тісних вуличках»[1, 465]; «На порозі темної, як і хазяйка, хати вона сиділа чорною купою і, здавалося, співала»[1, 466]; «Старий мечет був чорний од чорних згадок про криваві події, що минули, здавалось, навіки.[1, 468]; «Чи ж не воля синіє он там, далеко, за тими могилами високими і хорошими»[Накр,183],; «Червоніло ціле море колосків пшениці»[9, 35].

ü Символ.

Письменник намагається повернути слову, що здається узвичаєним, первісне значення навіть у словосполученнях, котрі є передбачуваними. Яскраві взірці таких конструкцій з кольоропозначенням срібний та золотий знаходимо у його новелах: «...й тоді зеленкуваті очі в червоних повіках оточались колом променястих зморщок задоволення»[7, 389]; «Він бачив голі руки й довгі ноги під білою спідничкою і той благаючий чистий погляд дитячих очей»[7, 390]; «На площі зробилось так пусто і тихо, наче весь вереск життя обернувся раптом у сірий камінь» [1, 465].

ü Контраст

Приклади: «Осяяна сонцем, гойдалася довга чорна фігура [6,98]; «Чорними ярами покотився білий туман»[10, 108], «Чорна пухка земля дихала вогкістю, старі розкішні кущі здіймали догори, мов руки, цупке галуззя, крізь чорне листя лиш де-не-де мигтіла зірка»[4, 241]; Вихилявсь за кожним разом із крамниці й купав на сонці свою білу бороду і червоний фез[5, 419]; «Він зводить курок, а крізь білу сорочку стікає червоний струмок…»[7, 390].

«Кольороназви у незвичайному використанні (чорне сонце, біла смерть) формують поетичний образ, який має певну стилістичну функцію й художню роль. Такі образи позбавлені денотативного сенсу і в тексті набувають невмотивованої конотації. Взаємозв'язок абсолютних і переносних значень кольорових прикметників зумовлює асоціативні зв'язки в тексті, які сприяли розвитку символіки (білий – янгольський). У кольороназвах простежується закон полісемії: через нове переносне значення проступає основне – кольорове.» [20, 3].

Отже, кольористична лексика виконує різноманітні функції. Найпростішою серед них – є номінативна функція. Також кольори можуть створювати перзаж, портрет, тло на якому розгортаються події, сприяти розкриттю образу дійової особи, передати ставлення автора до повідомлюваного та передати його індивідуальний стиль і змалювати епоху, а найголовніше - створити емоційний та психологічний вплив на читача.

Палітра письменника барвиста, наповнена різноманітними кольорами та відтінками, тому емоційна та надзвичайно експесивна. Відповідно до цього М. Коцюбинського можна віднести до письменників екстравертів, які ставали інтравертами у деакі напружені моменти свого життя. Митець у своїх творих використовував різноманітні художні засоби із значенням кольору: метафори, персоніфікації, кольористичні й емотивні епітети, лексеми зі значенням кольору і світла, оригінальні порівняння, символи, персоніфікації.

А належність новеліста до імпресіоністичного напрямку допомагає йому як художнику поглибити незбагненну естетику кольорово-чуттєвого світу.

 

ВИСНОВКИ

Отже, усебічно дослідивши барволексеми у прозі М. Коцюбинського, можна зробити такі висновки:

1. Семантика кольоропозначень – це історія життя чуттєвого образу кольору, всі зміни якого відображаються у мовленні і фіксуються у мові. Пройшовши тривалий шлях розвитку від позначених ознак, що належать конкретним предметам, до закріплення в поняттєвих характеристиках оцінних переносних значень, кольоративи відображають асоціативні зв’язки, що поєднують колір із іншими ознаками об’єктів матеріального світу. Лексико-тематична парадигма кольоролексем спектрально багата. До неї входять як лексеми на позначення власне кольору, так і образно-стилістичні одиниці, що позначають асоціативну колірну ознаку. Окремі назви кольорів розвинули цілу систему символічних відтінків, інші – моносемантичні, обмежуючись лише позначенням кольору, що зводиться до номінативної функції. Результатом семантичного розвитку колоративів стало співіснування в мові їхніх прямих та символічних значень. Слова на позначення кольору різні дослідники поділяють за різноманітними критеріями, через що нараховується значну кількість класифікацій кольоропозначень.

2. Кольори в українській мові можуть передаватися як за допомогою прикметників – назв кольорів, що позначають основні тони та їх відтінки, так і за допомогою інших лексико-граматичних класів слів: іменників, дієслівних форм, прислівників, а також описових конструкцій і порівняльних зворотів. Основними джерелами творення кольористичної лексики є: полісемія, запозичення та лексико-морфологічні засоби. Барволексеми творяться різноманітними способами, проте їх словотвірні варіанти найбільш представлені морфологічними способоми творення, найпродуктивнішим видом якого є суфіксація, кольоративи творяться також за допомогою слово- та основоскладання.

3. Кольористична лексика виконує різноманітні функції. Найпершою є номінативна функція, також кольори можуть сприяти створенню пейзажу, портрету, вони формують тло на якому розгортаються події, сприяють розкриттю образу дійової особи, передають її внутрішній стан через кольори та кольорові стани природи та навколишнього світу, виражають ставлення автора до повідомлюваного та найголовніше - створюють емоційний та психологічний вплив на читача.

Отже, кольористична лексика відіграла неоціненну роль у становленні М. Коцюбинського як майстра імпресіоністичного стилю.